Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Загальні тенденції правового регулювання відносин власності у сфері економіки

Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності.

Поняття та загальні засади здійснення корпоративних прав.

Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання.

Використання природних ресурсів у сфері господарювання.

Відносини власності в Україні протягом останнього півтора-десятиріччя зазнали кардинальної трансформації, що зумовлено переходом від планово-розподільчої економіки до переважно рин­кової.

Економічні перетворення відносин власності в процесі сучас­ної економічної реформи, яка передбачає запровадження ринкових форм господарювання, здійснюються шляхом:

• подолання гіпертрофії державної власності шляхом: а) при­ватизації майна державних підприємств і організацій; б) виділення комунальної власності в самостійну форму власності;

• реформування державного сектора економіки шляхом: а) корпоратизації державних підприємств; б) застосування форми акціо­нерного товариства для започаткування державних господарських організацій двох основних категорій: для безпосереднього здійс­нення господарської діяльності (наприклад, Національна акціонерна страхова компанія «Оранта») і для організації господарської діяль­ності інших державних підприємств (державні холдингові компанії:
«Укрресурси», «Укрпапірпром» та ін.); в) передачі в оренду ціліс­них майнових комплексів державних підприємств та їх структурнихпідрозділів;

• кардинального розширення сфери застосування колективної власності, що має місце як у процесі приватизації, так і в результа­ті введення нових організаційно-правових форм господарювання - господарських товариств, а також розширення сфер застосування
діяльності виробничих кооперативів;

• легалізації та підтримки приватної власності на засоби вироб­ництва;

• залучення іноземного капіталу у вітчизняну економіку з метою її структурної перебудови, підвищення науково-технічного рівня, ор­ганізації управління та ефективності вітчизняного виробництва.

2. Особливості правового режиму публічних формвласності

2.1. Право державної власності: поняття, зміст, правові форми реалізації

Залежно від суб'єкта права власності розрізняють такі форми права власності:

- право державної власності, суб'єктом якого є народ України, Українська держава, Автономна Республіка Крим;

- право комунальної власності, суб'єктом якого є територіальні громади, які реалізують його через органи місцевого самоврядування;

- право колективної власності, суб'єктом якого є господарські організації корпоративного типу та об'єднання громадян;

- право приватної власності, суб'єктом якого є громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства.

Залежно від ступеня персоніфікації суб'єкта права власності розрізняють:

право публічної власності, суб'єктом якого є заздалегідь невизначене і постійно змінюване коло (суб'єктом права державної власності є народ України, а права комунальної власності - члени територіальної громади);

право приватно-колективної власності, суб'єкт якого більш-менш чітко визначений - певне коло фізичних та/або юридичних осіб (право колективної власності) або певна фізична особа (право приватної власності).

Вказані види права власності мають спільні риси. Право держав­ної та право комунальної власності мають генетичний зв'язок, оскільки друге видокремилося з першого. Відповідно до редакції Закону «Про власність» від 07.02.1991 р. комунальна власність роз­глядалася як вид державної і лише після прийняття 28.06.1996 р. Конституції України вони почали розглядатися як окремі форми власності.

Право державної власностіна засоби виробництва в об'єктив­ному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють від­носини державної власності щодо цього майна.

Право державної власностіна засоби виробництва в суб 'єктивному розумінні - це юридично визначена і забезпечена можливість суб'єкта цього права використовувати належні йому засоби вироб­ництва своєю владою в інтересах народу України.

Своєрідність права державної власності полягає в тому, що:

• функції власника щодо об'єктів державної власності (засобів виробництва у тому числі) здійснюються вищими органами дер­жавної влади: Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України і реалізуються через їх повноважен­ня щодо визначення складу, структури, динаміки розвитку єдиного фонду державної власності, нормативно-правового регулювання відносин державної власності, а також щодо передачі окремих ча­стин єдиного фонду державної власності в господарське управлін­ня певних центральних органів виконавчої влади та встановлення порядку управління вказаними частинами;

• суб'єкт права власності (держава) сам встановлює правові норми, що регулюють відносини державної власності;

• реалізація права державної власності здійснюється за допо­могою створених державою підприємств та організацій, які діють в певних правових формах.

Великий масив об'єктів права державної власності, специ­фіка правового статусу суб'єкта - держави, яка діє через систему органів, підприємств та організацій, зумовлює численність пра­вових форм реалізації права державної власності у сфері еконо­міки.

Правові форми реалізації права державної власності — це вре­гульовані правом, різні за призначенням та способом здійснення види діяльності державних органів і державних господарських ор­ганізацій, пов'язані з використанням державного майна. Можна виділити кілька таких форм:

1. Загальне управління фондом державної власності, що здійс­нюється вищими органами державної влади;

2. Господарське управління окремими частинами фонду стосов­но засобів виробництва державної власності здійснюється головним чином господарськими міністерствами та відомствами, Фондом дер­жавного майна України, державними господарськими об'єднаннями —в частині делегованих їм функцій відповідними господарськими мі­ністерствами через такі повноваження: створення, реорганізація та
ліквідація державних підприємств та організацій, визначення мети та предмета їх діяльності (затвердження статутів та положень), здійс­нення контролю за ефективністю використання ними державного майна, встановлення підвідомчим підприємствам економічних лімітів та нормативів, розміщення державних замовлень тощо;

3. Корпоративні права: створення державних (національних) акціонерних товариств (холдингових компаній) та участь у госпо­дарських організаціях корпоративного типу разом з іншими осо­бами. Корпоратизація державних підприємств (перетворення дер­жавних унітарних підприємств у відкриті акціонерні товариства) була започаткована Указом Президента від 15.03.1993 р. Низка пи­тань, пов'язаних з корпоратизацією, регулюється Указом Прези­дента від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації», а відносини, що виника­ють у процесі створення змішаних ВАТ (за участю держави та осіб, які можуть бути покупцями в процесі приватизації") – Законом України «Про приватизацію державного майна», відповідно до якого на базі підприємств військово-промислового комплексу, що потре­бують інвестування, можуть створюватися ВАТ із залишенням у власності держави контрольного пакета акцій (ч. З ст. 5 цього Закону). Основні засади управління державними корпоративними правами визначаються в главі 18 ГК України «Корпоративні права»;

4. Господарське відання державними засобами виробництва здійснюється державними підприємствами - суб'єктами цього права. Зміст права господарського відання державного підприєм­ства становлять повноваження щодо володіння, користування та розпорядження закріпленим за підприємством майном з дотри­манням вимог закону і статуту підприємства;

5. Оперативне управління державним майном здійснюється державними установами та казенними підприємствами - суб'єк­тами цього права. Воно передбачає цільове володіння, користу­вання та розпорядження державним майном з істотними обмежен­нями законом, статутом та вказівками відповідного державного органу, до сфери управління якого входить дане підприємство;

6. Оренда державного майна здійснюється на підставі догово­рів оренди, укладених з суб'єктами господарювання, які функціо­нують на базі колективної та приватної власності; регулюється За­коном «Про оренду державного та комунального майна».

2.2. Право комунальної власності на засоби виробництва та правові форми його реалізації

Право комунальної власностіна засоби виробництва в об'єк­тивному розумінні- це сукупність правових норм, що регулюють відносини комунальної власності.

Право комунальної власностіна засоби виробництва в суб'єк­тивному розумінні- це юридично визначена і забезпечена можли­вість територіальної громади - як суб'єкта цього права - викорис­товувати належне їй майно (володіти, доцільно, економно й ефек­тивно користуватися і розпоряджатися) на свій розсуд і в своїх інтересах.

Право комунальної власності виокремилося із права держав­ної власності і на даний час зберігає значний генетичний зв'язок з ним. Зокрема, основною підставою набуття права комунальної власності є безоплатна передача державою майна територіальним громадам.

Первісне виділення об'єктів комунальної власності проходило ще в рамках державної власності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 04.11.1991р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) влас­ністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (ко­мунальною власністю)». Цією постановою був визначений перелік підприємств, установ і організацій, майно яких передавалось у ко­мунальну власність (на рівні області), вказано, що все інше держа­вне майно складає загальнодержавну власність, і встановлено поря­док вирішення питань про передачу окремих об'єктів загально­державної в комунальну власність і навпаки.

У подальшому в основному здійснювався перерозподіл об'єк­тів між загальнодержавною (державною) і комунальною власністю шляхом їх передачі. Нині порядок такої передачі регулюється За­коном України від 3 березня 1998 р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».

Особливістю передачі, яка також засвідчує збереження зв'язку між державною та комунальною власністю, є те, що передача об'єктів здійснюється безоплатно: передача підприємств прова­диться разом з усіма активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів не­завершеного будівництва - також з проектно-кошторисною доку­ментацією. Крім безоплатної передачі, підставами набуття права комунальної власності є створення та придбання майна в порядку, встановленому законодавством.

Реалізація територіальною громадою функцій власниказдійс­нюється відповідним органом місцевого самоврядування через такі повноваження:

• розробка і затвердження стосовно відповідної територіаль­ної одиниці програм соціально-економічного розвитку, місцевого бюджету та звіту про його виконання, місцевих програм привати­зації, переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, порядку та умов приватизації комунальної влас­ності;

• прийняття рішень про створення, ліквідацію та реорганізацію підприємств, установ та організацій комунальної власності; про від­чуження майна, в т. ч. виробничо-господарського призначення;

• розгляд проектів планів підприємств і організацій, що діють на базі комунальної власності відповідної територіальної громади, здійснення контролю за їх виконанням;

• встановлення порядку та здійснення контролю за викорис­танням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

• внесення пропозицій про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, уста­нов та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності;

• передача іншим органам, зокрема відділам, управлінням вико­навчого комітету відповідної ради, повноважень щодо управління майном, що належить до комунальної власності даної територіальної
громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Повне господарське відання комунальним майном(здійснюється комунальними підприємствами, які функціонують з метою отри­мання прибутку).

Оперативне управління комунальним майном("здійснюється комунальними установами - закладами освіти, охорони здоров'я тощо та комунальними некомерційними підприємствами, діяль­ність яких дотується з місцевого бюджету).

Оренда комунального майназдійснюється на підставі Закону «Про оренду державного та комунального майна» та договорів оренди, укладених з суб'єктами господарювання, які функціону­ють на базі колективної та приватної власності.

2.3. Правові засади приватизації державного та комунального майна

Одним з основних напрямів реформування вітчизняної еконо­міки і визначальним для забезпечення ринкових засад її функціо­нування є приватизація державного та комунального майна.

Відповідно до легального визначення (ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна») приватизацією є відчу­ження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями в процесі прива­тизації. На початкових етапах приватизації (в першій половині 90-х років XX ст., коли відбувалася приватизація майна невели­ких державних підприємств) основною метою приватизації дер­жавного майна було формування значного прошарку приватних і колективних власників за рахунок передання їм державного майна на праві власності.

Сучасний етап приватизації характеризується новими пріорите­тами, оскільки мала приватизація вже майже завершена, в основно­му приватизовано також майно середніх державних підприємств, а на порядку денному стоїть питання приватизації стратегічно важли­вих і крупних державних підприємств. У зв'язку з цим основною метою приватизації є вирішення складного завдання: забезпечення підвищення соціально-економічної ефективності виробництва, за­лучення коштів на структурну перебудову економіки. Вирішення цих завдань має забезпечити:

(а) індивідуальна приватизація, що здійснюється на принципах: максимальної економічної ефективності; вибору найбільш опти­мальних способів приватизації; індивідуального підходу до прива­тизації; створення умов для концентрації управління в руках про-мифлового інвестора (вітчизняного чи іноземного інвестора або їх об'єднання, які заінтересовані у збереженні частки підприємства на ринку відповідної продукції та мають реальні важелі щодо управління підприємством та виконання ним інвестиційних зо­бов'язань);

(б) застосування переважно конкурентних способів привати­зації, що мають забезпечити продаж об'єктів приватизації за мак­симальною ціною .та з покладенням на покупця інвестиційних зобов'язань (щодо застосування новітніх технік і технологій, мо­дернізації виробництва, збереження та збільшення частки підпри­ємства на ринку певного товару, підвищення конкурентоспромож­ності товарів, робіт, послуг приватизованого підприємства тощо) і здійснення приватизації виключно за грошові кошти (національну та іноземну валюту, що визнається конвертованою Національним банком України).

Проте в процесі приватизації має бути забезпечена і її соціаль­на спрямованість, що віддзеркалюється в таких принципах прива­тизації, як: законність; державне регулювання та контроль за при­ватизаційними процесами та післяприватизаційною діяльністю підприємств; додержання антимонопольно-конкурентного законо­давства; надання пільг членам трудових колективів підприємств, що приватизуються, в т. ч. пріоритетного права на придбання май­на (акцій) своїх підприємств; інформування громадськості про приватизаційні процеси та прийняття органами приватизації від­повідних рішень та ін.

Реформування вітчизняної економіки - одне із стратегічних на­прямів державної економічної політики, безпосередньо пов'язане з відносинами власності, правовим статутом суб'єктів господарських відносин, антимонопольно-конкурентним регулюванням. Зазначені питання відповідно до Конституції України (ст. 92) мають регулю­ватися державою і, як правило, у формі закону.

Приватизаційне законодавство почало формуватися на початку 90-х років і на сьогодні налічує велику кількість нормативно-пра­вових актів різної юридичної сили. Проте слід мати на увазі, що приватизаційне законодавство складається з трьох гілок:

• законодавство про приватизацію майна державних підпри­ємств та організацій, державних часток в майні господарських ор­ганізацій зі змішаною формою власності;

• законодавство про приватизацію земельних ділянок;

• законодавство про приватизацію державного житлового фонду.

Хоча всі ці гілки приватизаційного законодавства тісно між со­бою пов'язані, проте інститутом господарського законодавства є перша з вищеназваних гілок.

Система законодавства про приватизацію майна державних і комунальних підприємств та організацій, державних часток у майні господарських організацій зі змішаною формою власності (далі -законодавство про приватизацію державного майна) складається з таких нормативно-правових актів:

1. Законів:

від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна (діє в редакції Закону від 19.02.1997 p.);

від 06.03.1992 р. «Про приватизацію майна невеликих держав­них підприємств (малу приватизацію)» - діє в редакції Закону від 15.05.1996 р.;

від 06.03.1992 р. «Про приватизаційні папери» (передбачає три різновиди приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифі­кати, земельні бони та житлові чеки, проте в обігу був лише перший вид до травня 1999 p., коли завершена була сертифікатна приватизація;

від 10.07.1996 р. «Про особливості приватизації майна в агро­промисловому комплексі»;

від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної влас­ності, що не підлягають приватизації»;

від 18.05.2000 р. «Про Державну програму приватизації» (ця програма, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, бу­ла розрахована на три роки - 2000-2002 роки, проте її чинність по­довжена до прийняття нової Програми приватизації");

від 18.05.2000 р. «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України»;

від 14.09.2000 р. «Про особливості приватизації об'єктів незавер­шеного будівництва» та ін.;

2. Декретів Уряду, в т. ч. від 17.03.1993 р. «Про довірчі това­риства»;

3. Указів Президента:

від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації»;

від 19.06.1995 р. «Про забезпечення управління майном, що є у загальнодержавній власності, в процесі приватизації» та ін.;

4. Постанов Кабінету Міністрів України:

Порядок перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств зі змішаною формою влас­ності у відкриті акціонерні товариства: Затв. постановою Кабі­нету Міністрів України від 11.09.1996 р. № 1099 (з наступними змінами);

від 03.08.1998 р. № 1301 «Про затвердження Положення про передприватизаційну підготовку підприємств»;

Методика оцінки вартості майна під час приватизації: Затв. по­становою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1554 та ін.;

5. Відомчих нормативних актів:

Фонду державного майна України (ФДМУ):

• Положення про умови укладення (переукладення) угоди що­до проведення підготовки об'єктів до приватизації: Затв. Наказом ФДМУ від 22.01.1998 р. № 85;

• Положення про умови укладення (переукладення) угоди про продаж майна, що перебуває у державній власності: Затв. Наказом ФДМУ від 27.03.1998 р. № 601;

• Порядок внесення в статутні фонди ВАТ, що створюються в процесі приватизації, і вилучення з них фінансово-майнових акти­вів підприємств: Затв. наказом ФДМУ від 16.02.1998 р. № 235;

• Про укладення угод на проведення експертної оцінки майна:Наказ ФДМУ від 16.02.1998 № 239;

• Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів: Затв. наказом ФДМУ від 02.07.1998 р. № 1303;

• Порядок передачі функцій управління майном державного підприємства до державних органів приватизації у зв'язку з прий­няттям рішення про приватизацію цього майна: Затв. Наказом ФДМУ від 31.03.2000 р. № 667;

• Примірний договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за некомерційним конкурсом: Затв. Наказом ФДМУ від 17.04.2000 р. № 807;

• Положення про порядок приватизації об'єктів групи Ж: Затв. наказом ФДМУ від 14.08.2000 р. № 1693;

• Положення про порядок приватизації об'єктів незавершено­го будівництва: Затв. наказом ФДМУ від 11.09.2000 р. № 1894;

• Наказ ФДМУ від 16.10.2000 р. № 2140 «Про порядок підго­товки та подання на опублікування інформаційних повідомлень про конкурси»;

• Положення про порядок експертної оцінки цілісних майно­вих комплексів під час їх приватизації шляхом викупу та продажу конкурентними способами: Затв. наказом ФДМУ від 28.04.2001 р. № 763 та ін.

Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР):

• Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації: Затв. рішенням ДКЦПФР від 11.04.2000 р. № 39 та ін.

Зазначені нормативно-правові акти (насамперед, закони) ви­значають мету, принципи, об'єкти, суб'єкти, способи приватизації, вимоги до угод приватизації, відповідальність за порушення вимог приватизаційного законодавства та угод приватизації.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна» до об'єктів права державної власності, що підлягають при­ватизації, належать:

• цілісні майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів;

• об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

• акції (частки, паї), що належать державі у майні господарсь­ких товариств та інших об'єднань.

Остання з названих категорій на нинішньому етапі приватиза­ції (приватизації великих та стратегічно важливих підприємств) зумовлює ту обставину, що основним об'єктом приватизації є акції відкритих акціонерних товариств, створених на базі унітарних дер­жавних підприємств у процесі їх корпоратизації чи приватизації.

Проте не все державне майно може бути об'єктом приватизації. Насамперед, це стосується майна, що має загальнодержавне зна­чення, зокрема:

а) об'єкти, які забезпечують виконання державою її функцій,обороноздатності, економічної незалежності, а також об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу державного суверенітету України;

б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збе­реження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духов­них цінностей;

в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гаран­тує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виго­товлення, використання або реалізації небезпечної продукції, по­
слуг або небезпечних виробництв;

г) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому.
Розгорнутий перелік таких об'єктів дається в ч. 2 ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна» та Законі від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підляга­ють приватизації», в який щорічно вносяться зміни.

Суб'єктами приватизації відповідно до ст. 6 Закону «Про при­ватизацію державного майна» є:

• державні органи приватизації;

• покупці (їх представники);

• посередники.

До системи державних органів приватизації належать: Фонд державного майна (ФДМ) України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації в Автономній Республіці Крим.

На державні органи приватизації покладено виконання функцій власника державного майна у процесі його приватизації, в т. ч. здійснення у межах наданої компетенції повноважень щодо:

- здійснення повноважень власника державного майна в про­цесі його приватизації;

- зміни організаційно-правової форми державних унітарних підприємств;

- створення комісій з приватизації;

- затвердження планів приватизації майна, що перебуває в державній власності, та планів розміщення акцій ВАТ у процесі приватизації;

- укладення угод приватизації, в т. ч. договорів купівлі-продажу державного майна в процесі його приватизації;

- контролю виконання умов договорів купівлі-продажу держа­вного майна, включаючи й умови післяприватизаційної експлуата­ції підприємств.

Покупцями в процесі приватизації можуть бути особи, перехід права власності до яких може забезпечити досягнення цілей приватизації. Ст. 8 Закону «Про приватизацію державного майна» серед потенційних покупців зазначає:

громадян України(крім працівників державних органів при­ватизації"), іноземних громадян, осіб без громадянства; у разі спі­льної участі кількох (багатьох) громадян (в т. ч. членів трудового
колективу державного підприємства) в приватизації одного об'єк­та вони мають створити господарське товариство;

юридичні особи, зареєстровані на території України(крім органів державної влади та юридичних осіб, у майні яких частка державної власності перевищує 25%);

юридичні особи інших держав(підприємства та організації, створені відповідно до вимог законодавства іншої, ніж Україна, держави).

Державна програма приватизації (п. 9) закріплює одним з пріо­ритетів приватизації індивідуальну приватизацію, серед ознак якої- продаж промисловому інвесторові пакета акцій, що забезпечує контроль над приватизованим підприємством і, відповідно,- мож­ливість покладення на такого інвестора відповідальності за недо­тримання інвестиційних зобов'язань післяприватизаційної експлу­атації підприємства за договором купівлі-продажу.

Посередники в процесі приватизації, залежно від характеру їх послуг, можуть бути поділені на дві групи:

• оперативні посередники (надають послуги щодо підготовки об'єкта до приватизації, оцінки та продажу майна, а також консу­льтаційні послуги покупцям щодо вибору об'єкта приватизації,
підготовки необхідних документів тощо);

• фінансові посередники (зменшують ризики покупців у про­цесі приватизації, сприяють розвиткові фондового ринку); роль посередників у процесі приватизації виконують довірчі товариства (їх правове становище визначається Декретом KM України від 17.03.1994 р. «Про довірчі товариства»), інститути спільного інвес­тування/інвестиційні фонди та компанії (першим нормативним ак­том, що визначав їх правове становище, був Указ Президента від 19.02.1994 р. «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», дія якого обмежена у зв'язку з набуттям чинності Законом від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»), а також інші фінансові посе­редники.

Приватизація майна державних підприємств здійснюється в передбаченому законом порядку, який включає такі етапи:

- опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

- прийняття державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта, виходячи із завдань Державної програми приватизації чи на підставі поданої заяви потенційного покупця;

- опублікування інформації про прийняття рішення про прива­тизацію об'єкта;

- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності під­приємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої прива­тизації);

- затвердження державним органом приватизації протягом мі­сяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта складу комісії з приватизації об'єкта; основне призначення цієї комісії - розробка проекту плану приватизації (плану розміщення акцій від­критого акціонерного товариства, створеного на базі державного підприємства в процесі його приватизації");

- затвердження державним органом приватизації плану прива­тизації або плану розміщення акцій ВАТ, створених у процесі приватизації та корпоратизації;

- реалізація зазначеного плану та укладення відповідно до нього договорів купівлі-продажу об'єктів (об'єкта) приватизації; пріоритет надається конкурентним способам приватизації, що пе­редбачають конкуренцію покупців (конкурси, аукціони); неконкурентні способи (викуп об'єкта приватизації) застосовуються: щодо реалізації членами трудового колективу підприємства, що прива­тизується, свого переважного права на придбання акцій підприєм­ства в межах визначеної законом суми (45 неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян) на пільгових засадах (за половину їх номінальної вартості); щодо майна, не проданого на конкурсі, аук­ціоні; щодо об'єкта малої приватизації, зданого в оренду, якщо умовами договору оренди, укладеного до набуття чинності Зако­ном «Про оренду державного та комунального майна», був перед­бачений викуп; якщо такий спосіб приватизації передбачений аль­
тернативним планом приватизації, затвердженим державним орга­ном приватизації;

- контроль за виконанням покупцями умов угод приватизації, включаючи й інвестиційні зобов'язання. Останній етап є досить відповідальним, за його результатами державні органи приймають рішення про застосування відповідних форм та видів відповідаль­ності, якщо з'ясовується порушення покупцем взятих зобов'язань.

Приватизаційним законодавством передбачаються три основні форми відповідальності за порушення угод приватизації: відшко­дування збитків; сплата неустойки (штрафу, пені); оперативно-господарські санкції (відмова від пролонгації договору, розірвання договору тощо).

Ці види господарсько-правової відповідальності передбачені такими нормативними актами:

А) Відшкодування збитків. Передбачається ст. 224 Господарсь­кого кодексу та ст. 623 Цивільного кодексу (як універсальний вид відповідальності, що покладається на боржника у разі завдання кредиторові збитків внаслідок невиконання або неналежного ви­конання зобов'язань) та п. 6 ст. 29 Закону України «Про привати­зацію державного майна», що встановлює таку форму відповіда­льності за завдання збитків порушенням законодавства про прива­тизацію, а також внаслідок зроблених витрат щодо забезпечення збереження об'єктів приватизації до моменту фактичної передачі майна покупцеві;

Б) сплата неустойки (штрафу, пені), яка встановлюється:

- п. 5 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»: 1) за порушення покупцем встановлених умовами догово­ру купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі - пеня в розмірі 0,1% вартості невнесених інвестицій за
кожний день прострочення; 2) у разі невнесення інвестицій на день подання позову про розірвання договору - штраф у розмірі 10% загального обсягу інвестицій; 3) у разі недотримання покуп­цем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного періоду профілю діяльності приватизованого об'єкта — штраф у розмірі10% вартості придбаного майна;

- п. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 р. № 910 «Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову не­сплату покупцями коштів за об'єкт приватизації» - за несплату протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу об'єкта приватизації шля­хом викупу, на аукціоні або за конкурсом — неустойка в розмірі 20% ціни, за яку куплено об'єкт приватизації;

- п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 р. № 910 — у разі несплати у встановлений термін неустойки за не­сплату коштів за об'єкт приватизації - неустойка (обчислюється від суми простроченого платежу) у формі пені, розміром не більше
подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який спла­чується пеня (Закон України від 22.11. 1996 р. «Про відповідаль­ність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Водночас слід зазначити, що можливість встановлення відпо­відальності за порушення умов договору згідно з положеннями наведених нормативних актів не вичерпується, оскільки в дого­ворі можуть бути (а згідно із п.2 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» обов'язково включаються) інші умови1, однак цей Закон не встановлює відповідальність у формі неустойки за порушення таких зобов'язань. Лише п. 24 Типового договору купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації, за некомерційним конкурсом і п. 20 Типового договору купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за комерційним конкурсом передбачає сплату покупцем за невиконання передбачених умовами конкурсу і зафіксованими в договорі купівлі-продажу зобов'язань щодо збе­реження протягом визначеного терміну кількості робочих місць (за винятком скорочення, пов'язаного із санацією та реструктури­зацією підприємства) - штраф у розмірі 12-кратної суми середньої заробітної плати за кожного звільненого працівника (зазначені су­ми перераховуються на рахунок служби зайнятості);

В) Господарьско-оперативні санкції передбачаються у формі: -розірвання договору (угоди приватизації)у разі невиконання покупцем договірних зобов'язань (п. 5 ст. 29 Закону «Про прива­тизацію державного майна», п. 8 ст. 23 Закону «Про приватиза­цію майна невеликих державних підприємств (малу приватиза­цію)» і в усіх типових договорах купівлі-продажу об'єкта прива­тизації, а також у вищеназваних положеннях про угоди, що укладаються державними органами приватизації з оперативними посередниками на підготовку, експертну оцінку та продаж об'єк­тів приватизації;

- анулювання рішення про викуп або результати конкурсу(аукціону) і відповідно -розірвання договору (угоди приватизації)за несплату об'єкта приватизації протягом 60-денного терміну з мо­менту укладення чи реєстрації відповідної угоди (п. 4 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»;

- відмова від пролонгації угоди приватизаціїз оперативним по­середником: на проведення експертної оцінки майна (п. 22 Поло­ження від 08.01.1998 р. № 16); щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації (п. 15 Положення від 22.01.1998 р. № 85);про продаж державного майна (п. 11 Положення від 27.03.1998 р. № 601).

Використання законодавцем своєрідної санкції - неповернення покупцеві частково внесених ним інвестиційу разі розірвання до­говору купівлі-продажу за порушення умов щодо їх внесення (ц. 5 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна»),- слід розці­нювати як своєрідне відшкодування збитків державі і підприєм­ству, щодо майнового комплексу чи пакету акцій якого укладався договір купівлі-продажу (угода приватизації").

 


Читайте також:

  1. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
  2. А/. Право власності.
  3. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
  4. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
  5. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
  6. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
  7. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
  8. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
  9. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
  10. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
  11. Автоматичне регулювання.
  12. Аграрний комплекс національної економіки.




Переглядів: 387

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Загальні тенденції правового регулювання відносин власності у сфері економіки. | Право приватно-колективної власності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.025 сек.