МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Загальні тенденції правового регулювання відносин власності у сфері економікиПравовий режим цінних паперів у господарській діяльності. Поняття та загальні засади здійснення корпоративних прав. Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. Використання природних ресурсів у сфері господарювання. Відносини власності в Україні протягом останнього півтора-десятиріччя зазнали кардинальної трансформації, що зумовлено переходом від планово-розподільчої економіки до переважно ринкової. Економічні перетворення відносин власності в процесі сучасної економічної реформи, яка передбачає запровадження ринкових форм господарювання, здійснюються шляхом: • подолання гіпертрофії державної власності шляхом: а) приватизації майна державних підприємств і організацій; б) виділення комунальної власності в самостійну форму власності; • реформування державного сектора економіки шляхом: а) корпоратизації державних підприємств; б) застосування форми акціонерного товариства для започаткування державних господарських організацій двох основних категорій: для безпосереднього здійснення господарської діяльності (наприклад, Національна акціонерна страхова компанія «Оранта») і для організації господарської діяльності інших державних підприємств (державні холдингові компанії: • кардинального розширення сфери застосування колективної власності, що має місце як у процесі приватизації, так і в результаті введення нових організаційно-правових форм господарювання - господарських товариств, а також розширення сфер застосування • легалізації та підтримки приватної власності на засоби виробництва; • залучення іноземного капіталу у вітчизняну економіку з метою її структурної перебудови, підвищення науково-технічного рівня, організації управління та ефективності вітчизняного виробництва. 2. Особливості правового режиму публічних формвласності 2.1. Право державної власності: поняття, зміст, правові форми реалізації Залежно від суб'єкта права власності розрізняють такі форми права власності: - право державної власності, суб'єктом якого є народ України, Українська держава, Автономна Республіка Крим; - право комунальної власності, суб'єктом якого є територіальні громади, які реалізують його через органи місцевого самоврядування; - право колективної власності, суб'єктом якого є господарські організації корпоративного типу та об'єднання громадян; - право приватної власності, суб'єктом якого є громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства. Залежно від ступеня персоніфікації суб'єкта права власності розрізняють: • право публічної власності, суб'єктом якого є заздалегідь невизначене і постійно змінюване коло (суб'єктом права державної власності є народ України, а права комунальної власності - члени територіальної громади); • право приватно-колективної власності, суб'єкт якого більш-менш чітко визначений - певне коло фізичних та/або юридичних осіб (право колективної власності) або певна фізична особа (право приватної власності). Вказані види права власності мають спільні риси. Право державної та право комунальної власності мають генетичний зв'язок, оскільки друге видокремилося з першого. Відповідно до редакції Закону «Про власність» від 07.02.1991 р. комунальна власність розглядалася як вид державної і лише після прийняття 28.06.1996 р. Конституції України вони почали розглядатися як окремі форми власності. Право державної власностіна засоби виробництва в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини державної власності щодо цього майна. Право державної власностіна засоби виробництва в суб 'єктивному розумінні - це юридично визначена і забезпечена можливість суб'єкта цього права використовувати належні йому засоби виробництва своєю владою в інтересах народу України. Своєрідність права державної власності полягає в тому, що: • функції власника щодо об'єктів державної власності (засобів виробництва у тому числі) здійснюються вищими органами державної влади: Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України і реалізуються через їх повноваження щодо визначення складу, структури, динаміки розвитку єдиного фонду державної власності, нормативно-правового регулювання відносин державної власності, а також щодо передачі окремих частин єдиного фонду державної власності в господарське управління певних центральних органів виконавчої влади та встановлення порядку управління вказаними частинами; • суб'єкт права власності (держава) сам встановлює правові норми, що регулюють відносини державної власності; • реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створених державою підприємств та організацій, які діють в певних правових формах. Великий масив об'єктів права державної власності, специфіка правового статусу суб'єкта - держави, яка діє через систему органів, підприємств та організацій, зумовлює численність правових форм реалізації права державної власності у сфері економіки. Правові форми реалізації права державної власності — це врегульовані правом, різні за призначенням та способом здійснення види діяльності державних органів і державних господарських організацій, пов'язані з використанням державного майна. Можна виділити кілька таких форм: 1. Загальне управління фондом державної власності, що здійснюється вищими органами державної влади; 2. Господарське управління окремими частинами фонду стосовно засобів виробництва державної власності здійснюється головним чином господарськими міністерствами та відомствами, Фондом державного майна України, державними господарськими об'єднаннями —в частині делегованих їм функцій відповідними господарськими міністерствами через такі повноваження: створення, реорганізація та 3. Корпоративні права: створення державних (національних) акціонерних товариств (холдингових компаній) та участь у господарських організаціях корпоративного типу разом з іншими особами. Корпоратизація державних підприємств (перетворення державних унітарних підприємств у відкриті акціонерні товариства) була започаткована Указом Президента від 15.03.1993 р. Низка питань, пов'язаних з корпоратизацією, регулюється Указом Президента від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації», а відносини, що виникають у процесі створення змішаних ВАТ (за участю держави та осіб, які можуть бути покупцями в процесі приватизації") – Законом України «Про приватизацію державного майна», відповідно до якого на базі підприємств військово-промислового комплексу, що потребують інвестування, можуть створюватися ВАТ із залишенням у власності держави контрольного пакета акцій (ч. З ст. 5 цього Закону). Основні засади управління державними корпоративними правами визначаються в главі 18 ГК України «Корпоративні права»; 4. Господарське відання державними засобами виробництва здійснюється державними підприємствами - суб'єктами цього права. Зміст права господарського відання державного підприємства становлять повноваження щодо володіння, користування та розпорядження закріпленим за підприємством майном з дотриманням вимог закону і статуту підприємства; 5. Оперативне управління державним майном здійснюється державними установами та казенними підприємствами - суб'єктами цього права. Воно передбачає цільове володіння, користування та розпорядження державним майном з істотними обмеженнями законом, статутом та вказівками відповідного державного органу, до сфери управління якого входить дане підприємство; 6. Оренда державного майна здійснюється на підставі договорів оренди, укладених з суб'єктами господарювання, які функціонують на базі колективної та приватної власності; регулюється Законом «Про оренду державного та комунального майна». 2.2. Право комунальної власності на засоби виробництва та правові форми його реалізації Право комунальної власностіна засоби виробництва в об'єктивному розумінні- це сукупність правових норм, що регулюють відносини комунальної власності. Право комунальної власностіна засоби виробництва в суб'єктивному розумінні- це юридично визначена і забезпечена можливість територіальної громади - як суб'єкта цього права - використовувати належне їй майно (володіти, доцільно, економно й ефективно користуватися і розпоряджатися) на свій розсуд і в своїх інтересах. Право комунальної власності виокремилося із права державної власності і на даний час зберігає значний генетичний зв'язок з ним. Зокрема, основною підставою набуття права комунальної власності є безоплатна передача державою майна територіальним громадам. Первісне виділення об'єктів комунальної власності проходило ще в рамках державної власності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 04.11.1991р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)». Цією постановою був визначений перелік підприємств, установ і організацій, майно яких передавалось у комунальну власність (на рівні області), вказано, що все інше державне майно складає загальнодержавну власність, і встановлено порядок вирішення питань про передачу окремих об'єктів загальнодержавної в комунальну власність і навпаки. У подальшому в основному здійснювався перерозподіл об'єктів між загальнодержавною (державною) і комунальною власністю шляхом їх передачі. Нині порядок такої передачі регулюється Законом України від 3 березня 1998 р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності». Особливістю передачі, яка також засвідчує збереження зв'язку між державною та комунальною власністю, є те, що передача об'єктів здійснюється безоплатно: передача підприємств провадиться разом з усіма активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією. Крім безоплатної передачі, підставами набуття права комунальної власності є створення та придбання майна в порядку, встановленому законодавством. Реалізація територіальною громадою функцій власниказдійснюється відповідним органом місцевого самоврядування через такі повноваження: • розробка і затвердження стосовно відповідної територіальної одиниці програм соціально-економічного розвитку, місцевого бюджету та звіту про його виконання, місцевих програм приватизації, переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, порядку та умов приватизації комунальної власності; • прийняття рішень про створення, ліквідацію та реорганізацію підприємств, установ та організацій комунальної власності; про відчуження майна, в т. ч. виробничо-господарського призначення; • розгляд проектів планів підприємств і організацій, що діють на базі комунальної власності відповідної територіальної громади, здійснення контролю за їх виконанням; • встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; • внесення пропозицій про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності; • передача іншим органам, зокрема відділам, управлінням виконавчого комітету відповідної ради, повноважень щодо управління майном, що належить до комунальної власності даної територіальної Повне господарське відання комунальним майном(здійснюється комунальними підприємствами, які функціонують з метою отримання прибутку). Оперативне управління комунальним майном("здійснюється комунальними установами - закладами освіти, охорони здоров'я тощо та комунальними некомерційними підприємствами, діяльність яких дотується з місцевого бюджету). Оренда комунального майназдійснюється на підставі Закону «Про оренду державного та комунального майна» та договорів оренди, укладених з суб'єктами господарювання, які функціонують на базі колективної та приватної власності. 2.3. Правові засади приватизації державного та комунального майна Одним з основних напрямів реформування вітчизняної економіки і визначальним для забезпечення ринкових засад її функціонування є приватизація державного та комунального майна. Відповідно до легального визначення (ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна») приватизацією є відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями в процесі приватизації. На початкових етапах приватизації (в першій половині 90-х років XX ст., коли відбувалася приватизація майна невеликих державних підприємств) основною метою приватизації державного майна було формування значного прошарку приватних і колективних власників за рахунок передання їм державного майна на праві власності. Сучасний етап приватизації характеризується новими пріоритетами, оскільки мала приватизація вже майже завершена, в основному приватизовано також майно середніх державних підприємств, а на порядку денному стоїть питання приватизації стратегічно важливих і крупних державних підприємств. У зв'язку з цим основною метою приватизації є вирішення складного завдання: забезпечення підвищення соціально-економічної ефективності виробництва, залучення коштів на структурну перебудову економіки. Вирішення цих завдань має забезпечити: (а) індивідуальна приватизація, що здійснюється на принципах: максимальної економічної ефективності; вибору найбільш оптимальних способів приватизації; індивідуального підходу до приватизації; створення умов для концентрації управління в руках про-мифлового інвестора (вітчизняного чи іноземного інвестора або їх об'єднання, які заінтересовані у збереженні частки підприємства на ринку відповідної продукції та мають реальні важелі щодо управління підприємством та виконання ним інвестиційних зобов'язань); (б) застосування переважно конкурентних способів приватизації, що мають забезпечити продаж об'єктів приватизації за максимальною ціною .та з покладенням на покупця інвестиційних зобов'язань (щодо застосування новітніх технік і технологій, модернізації виробництва, збереження та збільшення частки підприємства на ринку певного товару, підвищення конкурентоспроможності товарів, робіт, послуг приватизованого підприємства тощо) і здійснення приватизації виключно за грошові кошти (національну та іноземну валюту, що визнається конвертованою Національним банком України). Проте в процесі приватизації має бути забезпечена і її соціальна спрямованість, що віддзеркалюється в таких принципах приватизації, як: законність; державне регулювання та контроль за приватизаційними процесами та післяприватизаційною діяльністю підприємств; додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; надання пільг членам трудових колективів підприємств, що приватизуються, в т. ч. пріоритетного права на придбання майна (акцій) своїх підприємств; інформування громадськості про приватизаційні процеси та прийняття органами приватизації відповідних рішень та ін. Реформування вітчизняної економіки - одне із стратегічних напрямів державної економічної політики, безпосередньо пов'язане з відносинами власності, правовим статутом суб'єктів господарських відносин, антимонопольно-конкурентним регулюванням. Зазначені питання відповідно до Конституції України (ст. 92) мають регулюватися державою і, як правило, у формі закону. Приватизаційне законодавство почало формуватися на початку 90-х років і на сьогодні налічує велику кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили. Проте слід мати на увазі, що приватизаційне законодавство складається з трьох гілок: • законодавство про приватизацію майна державних підприємств та організацій, державних часток в майні господарських організацій зі змішаною формою власності; • законодавство про приватизацію земельних ділянок; • законодавство про приватизацію державного житлового фонду. Хоча всі ці гілки приватизаційного законодавства тісно між собою пов'язані, проте інститутом господарського законодавства є перша з вищеназваних гілок. Система законодавства про приватизацію майна державних і комунальних підприємств та організацій, державних часток у майні господарських організацій зі змішаною формою власності (далі -законодавство про приватизацію державного майна) складається з таких нормативно-правових актів: 1. Законів: від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна (діє в редакції Закону від 19.02.1997 p.); від 06.03.1992 р. «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» - діє в редакції Закону від 15.05.1996 р.; від 06.03.1992 р. «Про приватизаційні папери» (передбачає три різновиди приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифікати, земельні бони та житлові чеки, проте в обігу був лише перший вид до травня 1999 p., коли завершена була сертифікатна приватизація; від 10.07.1996 р. «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»; від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»; від 18.05.2000 р. «Про Державну програму приватизації» (ця програма, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, була розрахована на три роки - 2000-2002 роки, проте її чинність подовжена до прийняття нової Програми приватизації"); від 18.05.2000 р. «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України»; від 14.09.2000 р. «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» та ін.; 2. Декретів Уряду, в т. ч. від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства»; 3. Указів Президента: від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації»; від 19.06.1995 р. «Про забезпечення управління майном, що є у загальнодержавній власності, в процесі приватизації» та ін.; 4. Постанов Кабінету Міністрів України: Порядок перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств зі змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 р. № 1099 (з наступними змінами); від 03.08.1998 р. № 1301 «Про затвердження Положення про передприватизаційну підготовку підприємств»; Методика оцінки вартості майна під час приватизації: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1554 та ін.; 5. Відомчих нормативних актів: Фонду державного майна України (ФДМУ): • Положення про умови укладення (переукладення) угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації: Затв. Наказом ФДМУ від 22.01.1998 р. № 85; • Положення про умови укладення (переукладення) угоди про продаж майна, що перебуває у державній власності: Затв. Наказом ФДМУ від 27.03.1998 р. № 601; • Порядок внесення в статутні фонди ВАТ, що створюються в процесі приватизації, і вилучення з них фінансово-майнових активів підприємств: Затв. наказом ФДМУ від 16.02.1998 р. № 235; • Про укладення угод на проведення експертної оцінки майна:Наказ ФДМУ від 16.02.1998 № 239; • Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів: Затв. наказом ФДМУ від 02.07.1998 р. № 1303; • Порядок передачі функцій управління майном державного підприємства до державних органів приватизації у зв'язку з прийняттям рішення про приватизацію цього майна: Затв. Наказом ФДМУ від 31.03.2000 р. № 667; • Примірний договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за некомерційним конкурсом: Затв. Наказом ФДМУ від 17.04.2000 р. № 807; • Положення про порядок приватизації об'єктів групи Ж: Затв. наказом ФДМУ від 14.08.2000 р. № 1693; • Положення про порядок приватизації об'єктів незавершеного будівництва: Затв. наказом ФДМУ від 11.09.2000 р. № 1894; • Наказ ФДМУ від 16.10.2000 р. № 2140 «Про порядок підготовки та подання на опублікування інформаційних повідомлень про конкурси»; • Положення про порядок експертної оцінки цілісних майнових комплексів під час їх приватизації шляхом викупу та продажу конкурентними способами: Затв. наказом ФДМУ від 28.04.2001 р. № 763 та ін. Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР): • Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації: Затв. рішенням ДКЦПФР від 11.04.2000 р. № 39 та ін. Зазначені нормативно-правові акти (насамперед, закони) визначають мету, принципи, об'єкти, суб'єкти, способи приватизації, вимоги до угод приватизації, відповідальність за порушення вимог приватизаційного законодавства та угод приватизації. Відповідно до ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна» до об'єктів права державної власності, що підлягають приватизації, належать: • цілісні майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів; • об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; • акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань. Остання з названих категорій на нинішньому етапі приватизації (приватизації великих та стратегічно важливих підприємств) зумовлює ту обставину, що основним об'єктом приватизації є акції відкритих акціонерних товариств, створених на базі унітарних державних підприємств у процесі їх корпоратизації чи приватизації. Проте не все державне майно може бути об'єктом приватизації. Насамперед, це стосується майна, що має загальнодержавне значення, зокрема: а) об'єкти, які забезпечують виконання державою її функцій,обороноздатності, економічної незалежності, а також об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу державного суверенітету України; б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей; в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, по г) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому. Суб'єктами приватизації відповідно до ст. 6 Закону «Про приватизацію державного майна» є: • державні органи приватизації; • покупці (їх представники); • посередники. До системи державних органів приватизації належать: Фонд державного майна (ФДМ) України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації в Автономній Республіці Крим. На державні органи приватизації покладено виконання функцій власника державного майна у процесі його приватизації, в т. ч. здійснення у межах наданої компетенції повноважень щодо: - здійснення повноважень власника державного майна в процесі його приватизації; - зміни організаційно-правової форми державних унітарних підприємств; - створення комісій з приватизації; - затвердження планів приватизації майна, що перебуває в державній власності, та планів розміщення акцій ВАТ у процесі приватизації; - укладення угод приватизації, в т. ч. договорів купівлі-продажу державного майна в процесі його приватизації; - контролю виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна, включаючи й умови післяприватизаційної експлуатації підприємств. Покупцями в процесі приватизації можуть бути особи, перехід права власності до яких може забезпечити досягнення цілей приватизації. Ст. 8 Закону «Про приватизацію державного майна» серед потенційних покупців зазначає: • громадян України(крім працівників державних органів приватизації"), іноземних громадян, осіб без громадянства; у разі спільної участі кількох (багатьох) громадян (в т. ч. членів трудового • юридичні особи, зареєстровані на території України(крім органів державної влади та юридичних осіб, у майні яких частка державної власності перевищує 25%); • юридичні особи інших держав(підприємства та організації, створені відповідно до вимог законодавства іншої, ніж Україна, держави). Державна програма приватизації (п. 9) закріплює одним з пріоритетів приватизації індивідуальну приватизацію, серед ознак якої- продаж промисловому інвесторові пакета акцій, що забезпечує контроль над приватизованим підприємством і, відповідно,- можливість покладення на такого інвестора відповідальності за недотримання інвестиційних зобов'язань післяприватизаційної експлуатації підприємства за договором купівлі-продажу. Посередники в процесі приватизації, залежно від характеру їх послуг, можуть бути поділені на дві групи: • оперативні посередники (надають послуги щодо підготовки об'єкта до приватизації, оцінки та продажу майна, а також консультаційні послуги покупцям щодо вибору об'єкта приватизації, • фінансові посередники (зменшують ризики покупців у процесі приватизації, сприяють розвиткові фондового ринку); роль посередників у процесі приватизації виконують довірчі товариства (їх правове становище визначається Декретом KM України від 17.03.1994 р. «Про довірчі товариства»), інститути спільного інвестування/інвестиційні фонди та компанії (першим нормативним актом, що визначав їх правове становище, був Указ Президента від 19.02.1994 р. «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», дія якого обмежена у зв'язку з набуттям чинності Законом від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»), а також інші фінансові посередники. Приватизація майна державних підприємств здійснюється в передбаченому законом порядку, який включає такі етапи: - опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі; - прийняття державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта, виходячи із завдань Державної програми приватизації чи на підставі поданої заяви потенційного покупця; - опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта; - проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації); - затвердження державним органом приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта складу комісії з приватизації об'єкта; основне призначення цієї комісії - розробка проекту плану приватизації (плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, створеного на базі державного підприємства в процесі його приватизації"); - затвердження державним органом приватизації плану приватизації або плану розміщення акцій ВАТ, створених у процесі приватизації та корпоратизації; - реалізація зазначеного плану та укладення відповідно до нього договорів купівлі-продажу об'єктів (об'єкта) приватизації; пріоритет надається конкурентним способам приватизації, що передбачають конкуренцію покупців (конкурси, аукціони); неконкурентні способи (викуп об'єкта приватизації) застосовуються: щодо реалізації членами трудового колективу підприємства, що приватизується, свого переважного права на придбання акцій підприємства в межах визначеної законом суми (45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) на пільгових засадах (за половину їх номінальної вартості); щодо майна, не проданого на конкурсі, аукціоні; щодо об'єкта малої приватизації, зданого в оренду, якщо умовами договору оренди, укладеного до набуття чинності Законом «Про оренду державного та комунального майна», був передбачений викуп; якщо такий спосіб приватизації передбачений аль - контроль за виконанням покупцями умов угод приватизації, включаючи й інвестиційні зобов'язання. Останній етап є досить відповідальним, за його результатами державні органи приймають рішення про застосування відповідних форм та видів відповідальності, якщо з'ясовується порушення покупцем взятих зобов'язань. Приватизаційним законодавством передбачаються три основні форми відповідальності за порушення угод приватизації: відшкодування збитків; сплата неустойки (штрафу, пені); оперативно-господарські санкції (відмова від пролонгації договору, розірвання договору тощо). Ці види господарсько-правової відповідальності передбачені такими нормативними актами: А) Відшкодування збитків. Передбачається ст. 224 Господарського кодексу та ст. 623 Цивільного кодексу (як універсальний вид відповідальності, що покладається на боржника у разі завдання кредиторові збитків внаслідок невиконання або неналежного виконання зобов'язань) та п. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», що встановлює таку форму відповідальності за завдання збитків порушенням законодавства про приватизацію, а також внаслідок зроблених витрат щодо забезпечення збереження об'єктів приватизації до моменту фактичної передачі майна покупцеві; Б) сплата неустойки (штрафу, пені), яка встановлюється: - п. 5 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»: 1) за порушення покупцем встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі - пеня в розмірі 0,1% вартості невнесених інвестицій за - п. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 р. № 910 «Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкт приватизації» - за несплату протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу об'єкта приватизації шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом — неустойка в розмірі 20% ціни, за яку куплено об'єкт приватизації; - п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 р. № 910 — у разі несплати у встановлений термін неустойки за несплату коштів за об'єкт приватизації - неустойка (обчислюється від суми простроченого платежу) у формі пені, розміром не більше Водночас слід зазначити, що можливість встановлення відповідальності за порушення умов договору згідно з положеннями наведених нормативних актів не вичерпується, оскільки в договорі можуть бути (а згідно із п.2 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» обов'язково включаються) інші умови1, однак цей Закон не встановлює відповідальність у формі неустойки за порушення таких зобов'язань. Лише п. 24 Типового договору купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації, за некомерційним конкурсом і п. 20 Типового договору купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за комерційним конкурсом передбачає сплату покупцем за невиконання передбачених умовами конкурсу і зафіксованими в договорі купівлі-продажу зобов'язань щодо збереження протягом визначеного терміну кількості робочих місць (за винятком скорочення, пов'язаного із санацією та реструктуризацією підприємства) - штраф у розмірі 12-кратної суми середньої заробітної плати за кожного звільненого працівника (зазначені суми перераховуються на рахунок служби зайнятості); В) Господарьско-оперативні санкції передбачаються у формі: -розірвання договору (угоди приватизації)у разі невиконання покупцем договірних зобов'язань (п. 5 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна», п. 8 ст. 23 Закону «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» і в усіх типових договорах купівлі-продажу об'єкта приватизації, а також у вищеназваних положеннях про угоди, що укладаються державними органами приватизації з оперативними посередниками на підготовку, експертну оцінку та продаж об'єктів приватизації; - анулювання рішення про викуп або результати конкурсу(аукціону) і відповідно -розірвання договору (угоди приватизації)за несплату об'єкта приватизації протягом 60-денного терміну з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди (п. 4 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»; - відмова від пролонгації угоди приватизаціїз оперативним посередником: на проведення експертної оцінки майна (п. 22 Положення від 08.01.1998 р. № 16); щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації (п. 15 Положення від 22.01.1998 р. № 85);про продаж державного майна (п. 11 Положення від 27.03.1998 р. № 601). Використання законодавцем своєрідної санкції - неповернення покупцеві частково внесених ним інвестиційу разі розірвання договору купівлі-продажу за порушення умов щодо їх внесення (ц. 5 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна»),- слід розцінювати як своєрідне відшкодування збитків державі і підприємству, щодо майнового комплексу чи пакету акцій якого укладався договір купівлі-продажу (угода приватизації").
Читайте також:
|
||||||||
|