Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні.

28 червня 1996 р. – прийнята Конституція України /проілюструвати, з яких 15 розділів складається/.

Головний принцип КУ – принцип верховенства права. Його сутність зводиться до наступних положень:

– всі нормативно-правові акти повинні прийматися відповідно до КУ;

– норми КУ є нормами прямої дії (зокрема, громадяни України можуть звертатися до суду безпосередньо на підставі КУ для захисту своїх прав і свобод);

– нормативні акти, які суперечать КУ, втрачають свою силу.

У КУ визначено орієнтири українського державотворення:

– загальна характеристика держави;

– статус центральних та місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування;

– механізм стримування та противаг між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади.

Ідея розподілу влад (Ш.Монтеск’є «Про дух законів», 1748) реалізована в КУ.

Законодавча влада представлена ВРУ – єдиним органом законодавчої влади в Україні (Розділ 4 «ВРУ»).

Виконавча влада (Розділ 6 «КМУ. Інші органи виконавчої влади») представлена КМУ та місцевими державними адміністраціями (обласні, районні, міст Києва та Севастополя).

Судова влада (Розділ 8 «Правосуддя») включає:

– суди конституційної юриздикції (це – Конституційний Суд України з 18 суддів);

– суди загальної юриздикції:

o Верховний Суд України (вища касаційна інстанція з питань застосування законодавства);

o Вищі спеціалізовані суди (Вищий господарський та Вищий арбітражний суди);

o Касаційний суд (касаційна інстанція, розглядає справи, визначені процесуальним законодавством);

o Апеляційні суди і Апеляційний Суд України (розгялдає апеляції на рішення судів першої інстанції);

o Місцеві суди (районні, міські, військові);

o Суди присяжних (функціонують у загальних апеляційних судах, розглядають справи, визначені процесуальним законодавством).

У системі судової влади діє і Вища Рада юстиції (20 членів), яка вносить подання на призначення і звільнення судів, накладає дисциплінарні стягнення на судів, розглядає скарги судів і прокурорів тощо.

Спільні дії та взаємний контроль органів законодавчої та виконавчої гілок влади України передбачається в таких сферах:

– в законодавчому процесі (ВРУ приймає закони, Президент підписує або ж накладає вето);

– в бюджетному процесі (бюджет затверджує ВРУ, КМУ пропонує проект бюджету та звітує по його виконання);

– в кадровій політиці (при назначенні на ключові посади в державі; до прикладу, згода на призначення Президентом прем’єр-міністра, Генерального прокурора, Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду держмайна, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення і т.д.);

– у визначенні основних напрямків внутрішньої та зовнішньої політики України (ВРУ приймає рішення про схвалення програми діяльності КМУ, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики, які репрезентує КМУ та Президент);

– у достроковому припиненні повноважень (Президент може припинити повноваженні ВРУ, якщо протягом 30 днів чергової сесії не розпочались пленарні засідання; Президент приймає рішення про відставку уряду, після висловлення вотуму недолвіри уряду з боку парламенту; ВРУ в свою чергу може інціювати імпічмент Президента (с. 111 КУ) більшістю від конституційного складу ВРУ, а 2/3 приймає рішення про звинувачення Президента України, далі не менш як ¾ після отримання висновку КСУ приймає рішення про усунення Президента з поста).

Отже, вагомою є роль системи стримувань і противаг у взаємодії між органами державної влади в Україні. Саме КУ проектує інтеграційний механізм (узгоджувальні процедури і інститути, а також механізми співпраці у здійсненні тих чи інших функцій держави) та систему взаємного контролю трьох гілок влади в Україні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Приклад 3.4	\|	Верховна Рада України: структура, функції, порядок формування та взаємодії з іншими органами влади.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.