ЕТЮДИ НА ЛІТЕРАТУРНІЙ ОСНОВІ ТА ПО КАРТИНАМ

ТРЕНІНГ. ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ РЕЖИСЕРА

(окрема лекція)

Робота над етюдом розпадається на два етапи.

Перший – пізнання, освоєння матеріалу, його аналіз і задум етюду.

Другий – реалізація цього задуму, тобто створення і постановка етюду.

У процесі розвитку режисури як самостійного виду творчості сформувалися дві протилежні тенденції в підході до авторського матеріалу.

Одна спирається на те, що режисура, при всій її творчій самостійності, є все-таки мистецтво інтерпретації, а отже, повинна йти за автором, направляючи всі творчі зусилля на глибоке розуміння та розкриття його.

Інша – розглядає авторський матеріал, п’єсу тільки, як привід для створення своєї постановки-вистави. І роблять це, в значній мірі, незалежної від художньої волі автора ще й всіляко виправдовуючи необмеженість свого режисерського «права» щодо автора, а то й просто свого режисерського свавілля.

І навіть робляться посилання на В. І. Немировича-Данченка і В.Е. Мейєрхольда, цитуються, вирвані з контексту їх висловлювання. І навіть вирвані з полемічного контексту, їхні заяви зовсім не заклик до неповажного відношення режисури до автора. Адже відомо, що саме Немирович-Данченко та й Мейєрхольд, всю силу свого великого таланту віддавали тому, щоб в їхніх виставах з неосяжною глибиною і силою розкривалася неповторність авторської індивідуальності і Достоєвського і Чехова, Горького і Гоголя, Файко і Булгакова... Це не заважало самостійності їх вистав, ну а «неслухняність» проявлялась в збагаченні авторського задуму власною художньою та громадянською позицією, в їх високому мистецтві сценічного втілення.

Проблему ставлення до автора необхідно розуміти так: режисер повинен прагнути до найбільш ретельного і зворушливого втілення того, що дається автором. Адже хоч як би не прагнув, Я-режисер, осягнути і втілити Чехова або Вампілова, Шиллера чи Куліша, зберігаючи максимальну добросовісність та максимальну об’єктивність, у відношенні до них, адже ж це Я-режисер, саме Я буду осягати Чехова або Лесю Українку через мій власний досвід, моє світосприйняття, з моїми сьогоднішніми думками, почуттями, больовими точками, зв’язками з моїм часом. Ніхто, навіть найвеличніший або найскромніший режисер не зможе поставити самого Чехова, Шекспіра, Толстого або Шевченко. Він може поставити тільки своє розуміння цих авторів.

Ми багато говоримо про «сповідальну» творчість виконавця-актора, і дуже часто бачимо, як талановитий актор, відмовившись і від гриму, і від «характерності», давно вже перестав створювати розмаїття художньо неповторних сценічних індивідуумів, навічно застрягши на «я в пропонованих обставинах». Але яким би не був багатим цей світ особистості виконавця-актора, не збагачений союзом з творінням автора, кожного разу наново, в кожній ролі по-своєму, цей світ невдовзі вичерпається і ... на жаль, виконавець-актор, який ще нещодавно радував нас, набридає і втрачає свою владу над глядацькою уявою.

Чомусь, так охоче говорячи про акторські штампи, ми дуже рідко звертаємо увагу на штампи режисерські, на те, як з вистави у виставу режисер зламує самих різних авторів лише однією й тією ж відмичкою одного разу знайдених прийомів, які колись були ухвалені як «індивідуальний почерк» режисера. Ні, так не можна! Лише відкриваючи п’єсу, заново, кожного разу особливим ключем, який знайти можна тільки у автора, у вас є надія вберегтися від творчого виснаження, щоб зберегти плідність постійного пошуку та відкриттів. І нам треба домовитися, що у всіх наших подальших пошуках, роздумах і творчих роботах ми будемо виходити з цієї позиції.

1. Етюд – думка режисера про життя, відтворена в дії на майданчику.

Величезний зміст і можливості професії режисера починають розкриватися вже в перших п’яти-десятихвилинних мінівиставах – етюдах. Етюд ми будемо розглядати, як вигадку студента на літературній основі, їм вподобану, йому чимось дуже дорогу. Студент, створюючи і виконуючи етюд, захищає його право на сценічне життя, залучає всього себе, свої думки, почуття і легше потрапляє в вірне сценічне самопочуття, залишаючись самим собою.

Ось чому навчання режисурі починається саме з етюдів. Якщо вистава – це море режисерських можливості, то етюд – це та крапля, в якій воно відображено. І в етюді можна виразити засобами майданчика свою думку про життя, втрутитися в життя, брати участь в ньому своїм мистецтвом. Ще М.М. Горчаков визначав підготовлений студентами етюд як першу в їх житті виставу, поставлену самостійно з визначеною метою і одухотвореною думкою постановника.

Ви повинні виховувати в собі сміливість, самостійність мислення, інакше всі ваші роботи будуть безкрилі. Думка, уява, її політ – ось початок творчості. Ні кроку, ні слова, ні жесту на сцені без роботи думки, без поставленої мети і оцінки результатів! Ви повинні навчиться висловлювати свої думки-ідеї режисерськими і виконавсько-акторськими засобами через організацію короткої сценічної дії – етюду.

2. Режисерський відбір засобів сценічної виразності.

Створюючи етюд, майбутній режисер вперше звертається для передачі своєї думки не до слів, а до засобів сценічної виразності. Навчитися користуватися засобами виразності лаконічно, вміти створити образне рішення місця і часу дії, атмосферу подій, їх динаміку – цими завданнями визначається особливість роботи над етюдом на режисерському факультеті.

Що таке акторсько-виконавські та режисерські сценічні засоби виразності.

Акторсько-виконавські засоби – це дії і вчинки виконавця на сцені, внутрішній монолог, безпосередність оцінок, темпо-ритм його життя, спрямованість його темпераменту. Щоб користуватися цими засобами виразності найбільш повно, необхідно знати і глибоко розуміти вчення К.С. Станіславського, його систему виховання актора.

Режисерські засоби – насамперед діючий актор-виконавець, якого спрямовує режисер, потім це засоби які створюють середовище, в якому виконавець діє. Це оформлення – декорації, світло, звук (будь то музичне або художньо-шумове оформлення). Чим вільніше та розкуто ви будете себе відчувати в роботі, тим легше станете орієнтуватися в «країні творчості», в її іноді прихованих можливостях. І тим швидше ви зробите для себе відкриття, що «рецептів» немає, що немає і канонів непорушних та вічних, що кожне творче рішення – це відкриття. Вам стане очевидним, що талант режисера – це дар творити сценічне життя з вірно і точно відібраних подій, вчинків та дій персонажів.

На власних помилках ви почнете розуміти, що без відбору точних вчинків та дій ви не зможе обійтися, в майбутньому, при постановці п’єси. З перших же етюдів необхідно намагатися створити цікаве і чітке по думці та образне рішення сценічного простору. Створення атмосфери події змушує шукати виразне світлове, звукове, музичне рішення етюду. Не відразу дається вміння точно вибрати і створити сценічними засобами місця дії етюду. Ось де потрібне знання життя, винахідлива фантазія, розуміння того, про що говориш з глядачем. Треба прагнути, не захаращуючи сцену, знайти дві-три точні та виразні деталі оформлення.

Важливо визначити місце джерела світла на сцені, їх яскравість. Вдало знайдене освітлення допоможе передати атмосферу події та дії. Майстерно відібрана деталь оформлення, цікаве звукове або музичне рішення етюду можуть відразу перенести нас в певну історичну епоху. Іноді, щоб висловити свою думку, режисерові необхідна вся побутова конкретність обстановки, а в іншому випадку виявиться цілком достатньо однієї деталі, яка ще виразнішою буде від того, що буде одна.

В етюді дуже важливим є значення дрібних і точних, підглянутих у житті правд, відібраних режисером. Етюд – це мініатюра. Він полонить думкою і майстерністю, відчуттям правди, які створюють достовірність. Треба сказати, що від будь-якого художнього твору, в якому є тонко підглянута і свідомо відібрана художником життєва деталь, глядач отримує велику радість. Вчитися у життя, невпинно спостерігати його, гостро помічати лише нове, вчитися відбирати головне – ось шлях, на який повинен стати кожен, хто прагне стати режисером.

3. Азбука правильної сценічної поведінки в етюді.

Зрозуміло, що основним і головним змістом, напрямом роботи режисера є його робота з виконавцем-актором. Ніщо не може замінити на сцені виконавця-актора, який живе яскраво і змістовно, тобто мислячого, діючого і який все відчуває. Щоб вірно знайти і відтворити поведінку діючої особи, потрібні знання психології і її особливостей в людині. В її сьогоденні та вчорашньому. Її тонкощів і несподіванок в поведінці. Тільки при найповнішому розумінні події, її суті, відчуваючи глибинні цілі і бажання персонажа, можна вірно зрозуміти її основну дію, знайти точні пристосування. Добре коли режисер вміє безпосередньо, зримо не тільки розповісти, а й показати виконавцеві його фізичне самопочуття, підказати внутрішній монолог, вміє заразити його своїми думками і баченнями.

Величезне значення має вірно знайдений внутрішній темпо-ритм життя виконавця-актора, точна спрямованість його темпераменту, вірно відібрана послідовність дій.
Точно відібрані дії можуть розкривати все – атмосферу події, стосунки, фізичне самопочуття людини, її характер, думки і т.д. Точна дія виникає на сцені при врахуванні всіх пропонованих обставин події, яка відбувається. Дія буває викликана тією або іншою подією і вона тісно пов’язана з об’єктом на який спрямована. Тому перш за все потрібно з’ясувати, яка саме подія відбувається в даний момент. Якою є дія кожного учасника в цій події або в внаслідок цієї події. Яка ваша мета, як режисера і виконавця та які об’єкти займають вашу увагу, вашу думку на шляху до цієї мети.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
НАСКРІЗНА ДІЯ І НАДЗАДАЧА	\|	ОБ’ЄКТ УВАГИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.