Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

КОРОТКИЙ ПОНЯТІЙНИЙ СЛОВНИК З ТЕМАТИКИ КУРСУ, ЩО ВИНОСИТЬСЯ НА САМОСТІЙНУ РОБОТУ СТУДЕНТІВ

Власність — об’єктивна економічна категорія, що виражає пануючі в суспільному виробництві виробничі відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ і, перш за все, засоби виробництва.

Об’єкти власності — все, з приводу чого люди вступають між собою у відносини привласнення: земля, її надра, морський і річковий шельф, заводи, фабрики, засоби виробництва, предмети споживання, технології, цінні папери, наукові відкриття, робоча сила, тощо.

Суб’єкти власності — носії відносин власності: індивіди, партнери, колективи, жителі регіонів, народ України, держава, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Власність як юридична категорія — сукупність законів та законодавчих актів права володіння, права розпорядження, права використання об’єктів власності.

Право володіння означає належність об’єкта власності тому чи іншому суб’єкту власності, право поступати з об’єктом власності на свій розсуд — залишити собі або продати, здати в оренду, або подарувати, право фізично володіти об’єктом власності.

Право розпорядження — право застосувати об’єкти власності в межах певних повноважень (самому або за дорученням іншому суб’єкту господарювання).

Право користування означає використання об’єктів власності за певним призначенням у певних галузях, певних технологіях, у певних виробничих ланках суб’єктами господарювання.

Індивідуальна форма власності означає привласнення матеріальних благ як окремими індивідами так і їх формуваннями. Різновидами індивідуальної власності є особиста власність на доходи та майно громадян і певні засоби виробництва, що використовуються в особистому підсобному господарстві. Важлива роль належить приватній власності трудового характеру, що є економічною основою відтворення продуцента. Особливе місце у системі індивідуальної власності належить приватній власності на основі найму робочої сили. Така власність є економічною основою збагачення. В сучасних умовах різновидом індивідуальної приватної власності є акціонерна власність, коли контрольний пакет акцій належить фізичній особі.

Суспільна форма власності характеризує привласнення матеріальних благ як суспільством в цілому, так і його ланками (підрозділами): народом України, територіальними громадами (муніципаліями), суспільними організаціями, політичними партіями, конфесіями. Основними різновидами суспільної вартості є: власність народу України, державна власність, власність територіальних громад, відомча власність, власність суспільних організацій та партій, акціонерна державна власність — контрольний пакет акцій належить державі.

Інтелектуальна власність означає власність на наукові розробки, винаходи, на підручники, навчальні посібники, ноу-хау, методичні розробки. В сучасних умовах інтелектуальна власність стає формою формування інтелектуального капіталу, найбільш дієвою формою капіталу.

Економічні форми реалізації державної власності— реалізувати власність - означає спожити, використати об’єкти власності. На державному рівні, власність використовується через такі економічні форми як державний бюджет, резервний фонд, фонд заміщення, фонди нагромадження та споживання, субсидії, дотації, страхові фонди.

На рівні підприємстваформами реалізації власності є фонд заробітної плати підприємства, резервний та страхові фонди фірм, фонди спеціального призначення: розвитку виробництва, освоєння нової техніки, запровадження нової техніки, стимулювання праці робітників, стимулювання виробництва експортної продукції, інноваційний фонд тощо.

На рівні індивідаформами реалізації вартості виступають зарплата робітника, премії, різні надбавки до зарплати, умови праці, умови відпочинку, умови підвищення знань, рівня кваліфікації, отримання нової професії, дошкільні учбові заклади, побут, фізична культура і спорт, охорона здоров’я.

Роздержавлення — процес розвитку малого та середнього бізнесу, поява нових підрозділів виробничої діяльності, поділ суб’єктів господарювання на власників, менеджерів і найманих робітників.

Приватизація означає перетворення державної власності у різні види приватної власності.

Змішана економіка— це наявність багатоукладної економіки з різними формами і видами вартості, які рівноцінно захищені державою.

Абстрактна праця— це праця, що створює вартість товару. Абстрактна праця — це суспільна форма праці, те спільне, що є у всіх товарах — затрати людської енергії, наслідок роботи м’язів та мускул.

Трудова теорія вартості— створена представниками класичної буржуазної політекономії Англії В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Вони стверджували, що вартість створюється у виробництві затратами людської праці.

Догма Сміта— Сміт стверджував, що вартість створюється затратами людської праці лише в умовах простого товарного виробництва. При переході до капіталізму вартість же складається з доходів: заробітної плати, прибутку, земельної ренти.

Теорія граничної корисності— розроблена представниками австрійської школи в 70-х роках ХІХ ст.( К. Менгером, Є. Бем-Баверком, Візером). Вони стверджували, що вартість товару визначається ступенем корисності для покупця, якщо корисність товару падає, то вартість його знижується.

Теорія витрат виробництва— представники Дж. Мілль, Дж. Мак-Куллох. Вони стверджували, що вартість створюється затратами постійного змінного капіталу, не розуміли суті прибутку.

Теорія попиту і пропозиції— представниками цієї теорії є більшість економістів Європи. Вони стверджували, що вартість визначається попитом і пропозицією, ототожнюючи вартість і ціну.

Теорія факторів виробництва— представники Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа. На їх думку, вартість створюється працею, землею, капіталом. Представники цієї школи пояснюють підвищення цін зростанням витрат на фактори виробництва. Щоб не зростали ціни, потрібно заморозити заробітну плату. Рівень зарплати, прибутку та ренти впливають на ціни, але не вони є частими збудниками цієї гонки.

Теорія вартості англо-американської школи— представлена А.Маршаллом (Англія), Дж.Кларком (США). Вони поєднують в єдине ціле теорію граничної корисності, попиту і пропозиції, витрат виробництва. Кларк робить внесок про дію закону спадної продуктивності витрат виробництва, тому потрібно збільшувати інвестиції на кожну додаткову одиницю продукції.

Гроші — загальний еквівалент обміну товарів, суспільна форма виразу вартості.

Функції грошей: 1) міра вартості, тому що гроші самі мають вартість;

2) засіб обігу, змінюють форми обміну — товарну на грошову, грошову на товарну; 3) засіб платежу — при виплаті заробітної плати, отриманні стипендії, пенсії, матеріальних допомог, при продажі товарів у кредит, при оплаті за навчання; 4) засіб нагромадження та утворення скарбів — при розширеному відтворенні та формуванні валютних резервів; 5) світові гроші — раніше у якості світових грошей виступали благородні метали, сьогодні світовими грошима є національні валюти у формі паперово-кредитних грошей провідних розвинених країн (американський долар, євро, англійський фунт стерлінгів, японська йєна тощо).

Теорія еволюційного походження грошей представлена представниками класичної економічної школи: В.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс. Вони виходили з того, що форма вартості історично розвиваючись еволюційно перетворилась у гроші. Спочатку була проста або випадкова форма вартості. На зміну їй прийшла повна або розгорнута форма вартості, що була замінена загальною формою вартості, а та в свою чергу поступалася місцем грошовій формі вартості. З цього робиться висновок — еволюційний процес розвитку товарного виробництва породив гроші.

Металістична теорія грошей — представлена англійськими економістами. В.Петті вважав грошима лише благородні метали, які є природно грошима. Тобто, гроші не є продуктом трудової діяльності.

Номіналістична теорія грошей вважає їх умовними знаками, яким надаються відповідні грошові функції.

Раціоналістична теорія грошей вважає гроші результатом угоди між людьми для обслуговування мінового обороту (Аристотель).

Державна теорія грошей Г. Кнаппа вважає гроші продуктом правопорядку, творінням державної влади, встановленим законом платіжним засобом.

Сучасні теорії грошей вважають грошима все те, що виконує функції грошей (К.Макконнелл, С.Брю).

Товарна форма грошей вказує на панування товарних еквівалентів: хутро, коні, сіль, горілка, благородні метали.

Паперові гроші полегшують товарний обіг, роблять його більш еластичним. Основною функцією паперових грошей є засіб обігу.

Паперово-кредитні гроші виконують, перш за все, функцію засобу платежу, а для провідних країн світу вони є світовими грошима.

Електронні гроші виступають формою кредитних грошей, полегшуючи розрахунки банків з фізичними та юридичними особами.

Грошовий обіг характеризує рух грошей за законами грошового обігу при зміні форм вартості.

Закон грошового обігу виражає необхідність визначення грошової маси з урахуванням суми цін товарів, швидкості руху грошей, суми цін товарів, проданих у кредит та по безготівковому обороту.

Грошовий мультиплікатор -це число, яке показує у скільки разів збільшується надлишковий капітал (кредитний ресурс) завдяки функціонуванню банківської системи.

Грошова система характеризує економічний та правовий механізм функціонування грошей. Основними елементами грошової системи є:

§ назва грошової системи;

§ масштаб цін;

§ види грошових знаків (металевих та паперових);

§ порядок емісії та вилучення грошей з обігу;

§ регламентація безготівкових розрахунків;

§ встановлення курсу національної грошової одиниці, порядок обміну її на іноземну;

§ державне регулювання грошового обігу, включаючи наявність відповідних фінансових інститутів (установ).

 

Ціна характеризує цінність товару з урахуванням попиту, пропозиції, рівня витрат та граничної корисності. В літературі поширене визначення ціни як грошового виразу вартості товару. Ціни — любовні погляди, які кидають гроші на товари.

Теорії ціни:

1. В основі ціни лежать суспільно-необхідні витрати праці (представники класичної економічної школи).

2. Ціна визначається попитом і пропозицією (Ш.Сисмонді).

3. А.Сміт визначав ціну заробітною платою, прибутком та рентою.

4. На думку Д.Рікардо, ціна визначається людською працею.

5. К.Менгер, Є.Бем-Баверк (австрійська школа) пояснює ціну граничною корисністю.

6. А.Маршалл вважав, що ціна визначається граничною корисністю і витратами виробництва.

7. Ж.Б.Сей вважав, що ціна визначається витратами факторів виробництва — праці, землі, капіталу.

Величина ціни залежить від суспільно-необхідних витрат праці, продуктивності, інтенсивності складності праці, граничної корисності тощо.

Система цін є їх сукупність у взаємозв’язку і взаємодії:

1. Оптові ціни — ціна на засоби виробництва, що продаються великими партіями: а) оптова ціна підприємства — відпускна ціна виробника продукції оптово-збутовим організаціям; б) трансфертна ціна, яка застосовується при здійсненні розрахунків між підрозділами фірми.

Біржова ціна — результат угоди на біржі.

Вільні ціни — ті, що визначаються попитом, пропозицією, витратами виробництва і граничною корисністю.

Регульовані ціни передбачають відхилення від вільних цін вгору або вниз.

Світові ціни складаються в основних місцях світової торгівлі на великі товаропотоки довгострокового періоду без економічної, політичної та військової дискримінації.

Тарифи — ціни на різні види послуг.

Роздрібні ціни — ціни на товари у роздрібній торгівлі.

Аукціонна ціна встановлюється на певні народногосподарські об’єкти внаслідок ведення торгівлі.

Ціна попиту встановлюється покупцем.

Ціна пропозиції встановлюється виробником.

Закупівельні ціни — різновид оптових цін на сільськогосподарську продукцію як монопольно низьких цін.

Монопольні ціни — встановлюються монополіями і включають витрати, середній прибуток і монопольний надприбуток.

Особливі ціни — специфічні ціни: заробітна плата, прибуток, рента, курс акцій, відсоток.

Методи ціноутворення різні:

1) визначення величини ціни на основі суспільно необхідних витрат праці;

2) маржиналістська концепція визначення ціни на основі граничної корисності використання обмежених ресурсів;

3) визначення ціни на основі зведених витрат передбачає врахування як поточних, так і капітальних витрат на виробництво продукції при виготовленні ідентичних товарів;

4) агрегатний метод ціноутворення передбачає врахування всіх затрат (собівартості, затрат на екологію та трудомісткість виробництва, на запровадження нової техніки, на ренту, підвищення кваліфікації зайнятих та інших).

Пряме регулювання цін здійснюється через податок на додану вартість, податок з продажу, податок з купівлі, встановлення рівня мінімальної заробітної плати, банківського відсотка, зниження або звільнення від мита, регулювання експорту або імпорту.

Непряме регулювання цін передбачає загальний нагляд за цінами, обсяг емісії грошей, субсидії, дотації, підтримка вітчизняного товаровиробника, фінансово-кредитне регулювання, розвиток невиробничої сфери, захист прав споживача, проведення антимонопольної політики держави.

Конкуренція як економічна категорія виражає виробничі відносини, в які вступають люди в процесі виробництва, розподілу та споживання з приводу участі їх у трудовому суперництві.

Конкуренція як соціально-економічна категорія виражає виробничі відносини між людьми з приводу більш повного і більш якісного задоволення зростаючих потреб в умовах трудового суперництва.

Закон економічної конкуренції виражає сталі, об’єктивні причинно-наслідкові зв’язки між товаровиробниками з приводу їх участі у трудовому посередництві в ринковій економіці при формуванні ринкової ціни як регулятора пропорційності між попитом і пропозицією.

Функції конкуренції:

1.регулююча — регулює найефективніше виробництво товарів та послуг, найефективніше використання капіталу;

2. мотивації — стимулює зниження витрат, підвищення продуктивності праці, запровадження досягнень НТП, нової техніки, новітніх технологій;

3. контролююча — розміщує продуктивні сили по території країни з урахуванням рівня ефективності виробництва, співставляє доходи з видатками;

4. відбору — очищує виробництво від недбайливих підприємств та недбайливих робітників;

5. соціальних — сприяє більш повному задоволенню потреб споживача через ринкову ціну.

Методи конкуренції:

1. цінові — передбачає використання системи цін;

2. нецінові методи — конкуренція за якість продукції, завоювання споживача, відкриття кредитних ліній, благодійна допомога, надання послуг у навчанні;

3. недобросовісні методи передбачають боротьбу ціновими війнами, підпал офісів, шантаж, конкуренція, різні форми шпигунства, динаміт.

Досконала конкуренція характерна для ринку з множиною продавців і покупців якого-небудь подібного продукту.

Монополістична конкуренція передбачає широкий діапазон цін, різні варіанти одного і того товару, використання у боротьбі товарних марок, реклами.

Олігополістична конкуренція діє на ринку, який складається з декількох продавців.

Функціональна конкуренція— будь-яку потребу можна задовольнити різними способами.

Видова конкуренціяіснує внаслідок наявності товарів для однієї і тієї ж мети, але мають відмінності з якихось важливих характеристик (хліб різної випічки, магнітофони різної потужності).

Предметна конкуренціяпередбачає випуск ідентичних товарів, що мають незначні відмінності (легковики різного кольору, плуги для різних тракторів, сівалки, різні лопати, борони в асортименті).

Внутрішньогалузева — між товаровиробниками однієї галузі, формує ринкову ціну.

Міжгалузева конкуренціяіснує між товаровиробниками різних галузях за середній прибуток.

Цінова конкуренція передбачає падіння цін і багато банкрутств.

Нецінова конкуренція— за якість, надійність, асортимент, зручність, види, доставка, упаковка, за послуги, особливості фінансування, рівень задоволення потреб споживача.

Недосконала конкуренція— на галузевому ринку присутній один продавець і кілька покупців.

Міжнародна конкуренція— конкуренція між окремими державами у межах світового господарства.

Монополізм — явище зумовлене винятковим становищем, виключним місцем і роллю окремих суб’єктів ринку, які економічно володіють на ньому, обмежуючи чи усуваючи конкуренцію.

Закон монополізації виробництва виражаєсуттєві, найбільш сталі причинно-наслідкові зв’язки між конкуренцією великих підприємств або галузей з приводу концентрації і централізації виробництва і капіталу у все меншій кількості фізичних і юридичних осіб.

Картель(франц. cartel, італ. carta — папір, документ) — об’єднання кількох підприємств однієї галузі, коли вони складають між собою угоди про єдині ціни, ринки збуту, частки виробництва.

Синдикат(лат. sindicatus, sindscus — повірений, представник) — об’єднання підприємств, що виробляють однотипну продукцію і зберігають виробничу самостійність при втраті комерційної незалежності внаслідок наявності спільної контори по збуту продукції.

Трест(від англ. trust — довіра) — об’єднує підприємства однієї галузі, які втрачають виробничу, комерційну і юридичну самостійність, підкоряючись єдиному контролю. Як правило, це акціонерне товариство.

Концерн(англ. concern — 1) справа; 2) фірма, підприємство) — велике об’єднання підприємств на галузевій основі, коли створена спільна власність і єдиний фінансовий контроль.

Конгломерати — монополії, що об’єднують діяльність у різних, технологічно не пов’язаних між собою галузях.

Природна монополія— економічно-соціальна монополія, що монополізує окремі галузі як в окремих господарствах, так і у світовому господарстві в цілому(виробництво горілчаних виробів, емісія грошей, випуск зброї, Дніпропетровський Південний машинобудівний завод, науково-виробниче об’єднання ім. Патона).

Антимонопольна політика держави— сукупність законів і законодавчих актів, в межах яких функціонують монополії.

Банк (іт. banco — лавка міняйли) — кредитно-фінансова установа, яка зосереджує кошти, здійснює грошові розрахунки між підприємствами або приватними особами, регулює грошовий обіг у країні, в тому числі випуск (емісію) нових грошей.

Акціонерний банк- банк, статутний капітал якого формується внаслідок емісії та продажу акцій.

Іпотечний банк— банк, який надає довготермінові кредити під заставу нерухомості.

Національний банк— центральна фінансова установа країни, що здійснює емісію грошей та регулює грошовий обіг і грошовий оборот.

Кредитний банк— звичайна комерційна фінансова установа, що управляє грошовим потоком з метою отримання прибутку.

Інноваційний банк— комерційна фінансова установа, що здійснює фінансування процесу запровадження нововведень у виробництво.

Земельний банк— банк, що надає кредити під заставу землі.

Пасивні операціїбанків зводяться до зусиль по формуванню грошових ресурсів банку.

Активні операціїбанку передбачають використання грошових ресурсів фізичними і юридичними особами.

Небанківські фінансовіустанови зосереджують грошові ресурси для надання посередницьких операцій фізичним і юридичним особам з метою отримання прибутку.

Пенсійні фонди— небанківські фінансові установи, що здійснюють фінансування населення переважно літнього віку за рахунок державного процесу, особистих накопичень громадян, коштів підприємств, благодійних фондів.

Страхові компаніїздійснюють фінансування втрат здоров’я громадян та відшкодування втрат якості житла, товарно-матеріальних цінностей, збитків наданих від посухи, землетрусів, повеней, стихійних лих.

Біржа(лат. bursa — гаманець) є інститутом, що зводить продавців і покупців шляхом здійснення між ними угод на некомерційній основі.

Товарна біржа— некомерційна підприємницька інституція, яка реалізує засоби виробництва за зразками.

Біржа працірегулярно здійснює посередницькі операції на ринку робочої сили.

Фондова біржа— це організований і регулярно функціонуючий ринок купівлі-продажу цінних паперів: акцій, облігацій, боргових зобов’язань.

Золотовалютна біржа— ринок купівлі-продажу благородних металів та встановлення цін на них.

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктом господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Максимізація доходу означає створення умов, коли підприємець зацікавлений запроваджувати досягнення науково-технічного прогресу у виробництві.

Об’єкти підприємництва— готова продукція, товари, послуги, технологія, прибуток, цінні папери, земля, капітал, робоча сила, інтелект, морський і річний шельф, наукові відкриття, нововведення, надра землі, ноу-хау.

Суб’єкти підприємництва— індивіди, партнери, держава, територіальні громади, фізичні і юридичні особи України та інших країн світу.

Форми підприємництва:

1. підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця;

2. порядок створення державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб’єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається Господарським Кодексом та іншими законами;

3. щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення Господарського Кодексу поширюється на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Принципи підприємницької діяльності:

1. підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

2. самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших ресурсів, використання яких не обмежено законом;

3. вільного найму підприємцем працівників;

4. комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

5. вільного розпорядженням прибутком;

6. самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому валютної виручки на свій розсуд.

Бізнес(англ. business - справа) — економічна, комерційна, біржова або підприємницька діяльність, спрямована на отримання прибутку.

Малий бізнесє умовою формування конкурентного середовища.

Великий бізнес виступає становим хребтом (базисом) національної економіки.

Середній бізнесформує доходи пересічного (середнього) громадянина, виражає рівень життя нації.

Підприємство — самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським Кодексом та іншими законами.

Товариство — об’єднання людей, що ставлять перед собою завдання, мету і відповідно діють.

Приватне підприємство діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи).

Комунальне підприємство діє на основі комунальної територіальної громади.

Підприємства колективної власності діє на основі колективної власності.

Державне підприємстводіє на основі державної власності.

Підприємство, засноване на змішаній формі власності,діє на базі об’єднання майна різних форм власності.

Підприємство з іноземним капіталом— якщо в статутному фонді підприємства іноземні інвестиції становлять не менше як десять відсотків.

Унітарне підприємствостворюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не не поділений на частки(паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Корпоративне підприємствоутворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна або підприємницької чи трудової діяльності учасників, їх спільного управління справами, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро.

Великими підприємствамивизнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро.

Капіталом(фондами) є економічний ресурс, в якості якого виступають засоби виробництва (товарно-матеріальні цінності).

Кругообіг капіталу(фондів) означає процес проходження капіталом трьох стадій і прийняття ним трьох функціональних форм.

Основний капітал(фонди) - представляє ту частину капіталу фірми, яка приймає участь у процесі виробництва повністю, робить багато оборотів, переносить свою вартість на готову продукцію частинами.

Амортизація — грошова форма відшкодування зносу основного капіталу.

Норма амортизаціїхарактеризує співвідношення між фондом амортизації і основним капіталом (очищення від зносу).

Оборотний капітал(фонди) — та частина капіталу, що робить один оборот, приймає участь у процесі виробництва частинами і переносить свою вартість на готову продукцію повністю. Об’єктами оборотного капіталу є предмети праці, сировина, паливо, мастила, електроенергія, готова продукція на складах, продукція відвантажена до споживача, тара і тарні вироби, кредитний ресурс, кошти фірм на рахунку у банку.

Витрати виробництва— затрати факторів виробництва у натуральній формі на кінцевий результат.

Постійні витрати— ті, що не залежать від кількості виробленої продукції.

Змінні витрати— ті, що залежать від кількості виробленої продукції.

Внутрішні витрати— ті, що несе фірми за власні ресурси.

Зовнішні витрати— витрати, що несе фірма на придбання товарів на стороні.

Валові витрати— це витрати постійні і змінні, внутрішні і зовнішні разом.

Граничні витрати— додаткові витрати ще на одну одиницю продукцію.

Середні витрати— витрати на одиницю продукцію.

Витрати фірми в довгостроковому періоді— витрати в часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів.

Витрати фірми в короткостроковому періоді— витрати в часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним.

Собівартість — сумарні, виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Структура собівартості - співвідношення між елементами собівартості (матеріальні витрати, амортизація, заробітна плата, загальногосподарські витрати).

Валовий дохід — вся реалізована продукція фірми в поточних цінах.

Прибуток — реалізований додатковий продукт, виражений в грошах.

Рентабельність — прибутковість фірми.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове співвідношення маси прибутку до всього авансованого капіталу, ,де - норма прибутку; - маса прибутку;

К – величина авансованого капіталу.

Норма рентабельності визначається як відсоткове співвідношення маси прибутку до всього капіталу фірми , де НР – норма рентабельності; Косн – капітал основний; ОЗ – оборотні засоби.

Підприємницький дохід — прибуток на капітал, вкладений у сферу матеріального виробництва.

Торговий прибуток — дохід на торговий капітал.

Бухгалтерський прибуток — різниця між валовим доходом та зовнішніми витратами.

Економічний прибуток — різниця між валовим доходом і економічним (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нормальний прибуток) витратами виробництва.

Монопольний прибуток — прибуток фірми, яка займає монопольне становище на ринку.

Дивіденд — прибуток на цінні папери (фіктивний капітал).

Нормальний прибуток — мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері діяльності.

Позичковий відсоток — перетворена форма вартості і ціни позичкового капіталу (дохід на позичковий капітал).

Ринок праці як економічна категорія виражає сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу специфічного товару — робочої сили.

Ринок праці як економічне явище є системою економічних механізмів, суспільних норм та інститутів, що регулюють рух робочої сили та її використання.

Процес формування попиту на робочу силу безпосередньо визначається речовим фактором виробництва та опосередковано відображає вплив інших факторів: чисельності покупців робочої сили, можливості взаємозалежності живої праці й знарядь праці, продуктивності праці й ринкової вартості товару.

На формування пропозиції робочої сили впливають:

- чисельність населення;

- вартість засобів існування;

- рівень і якість життя;

- мотивація праці;

- звички, традиції;

- державне регулювання ринку праці.

Зайнятість населенняможна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями з метою одержання доходу.

Ефективна зайнятістьє результатом ефективного розподілу трудових ресурсів, тобто такого, що задовольняє потреби суспільного виробництва за кількістю та якістю робочої сили і забезпечує найбільший його обсяг.

Фактична зайнятістьфіксує результат розподілу ресурсів праці. В умовах ринку фактична зайнятість характеризує водночас елементами ефективного і неефективного розподілу робочої сили.

Економічно активне населення— це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг.

Рівень економічної активностівідбиває частку економічно активного населення в загальній його кількості: , де Ре.а. —рівень економічної активності; Не.а. — чисельність економічно активного населення; Н — чисельність населення.

Стандартна повна зайнятість — робота лише в одного підприємця у виробничому приміщенні роботодавця із стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року.

Часткова зайнятість — це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об’єкті.

Безробіття — соціально – економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення.

Рівень безробіття визначається процентним відношенням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності економічно активного населення.

, де Рб — рівень безробіття; Б — чисельність безробітних; Не.а. — чисельність економічно активного населення.

Фрикційне безробіття зумовлене динамічністю ринку праці через незадоволення умовами праці, рівнем заробітної плати, регіональним переміщенням населення, закриттям фірм та галузей, недосконалістю інформаційних потоків.

Структурне безробіття виникає через невідповідність між попитом та пропозицією робочої сили внаслідок структурних зрушень в економіці та за професійною ознакою.

Циклічне безробіття пов’язане із спадом ділової активності в умовах циклічних коливань.

Природне безробіття характеризується фрикційним і структурним безробіттям разом.

Закон Оукена виражає стійкі причинно-наслідкові зв’язки у виробництві між рівнем природного безробіття і величиною кінцевого результату — перевищення природничого рівня безробіття на один відсоток веде до падіння кінцевого результату на 2,5 відсотка.

Дохід у широкому розумінні слова розглядається як грошові та натуральні надходження до суб’єктів господарського життя.

У вузькому значенні дохід — це потік грошових надходжень на одиницю часу. На відміну від багатства, яке втілюється у запасах активів, дохід передбачає надходження грошей.

Джерела доходів населення:

1) для працівників сфери матеріального виробництва джерелом виступає необхідний продукт;

2) для підприємців — переважно додатковий продукт;

3) для працівників бюджетної та невиробничої сфер джерелом доходів є необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт — частина кінцевого результату, яка є економічною основою відтворення робітника, задоволення матеріальних і духовних потреб його сім’ї.

Додатковий продукт — частина кінцевого результату, що задовольняє суспільні потреби.

Первинні доходи — ті, що утворюються від основних видів економічної діяльності: зарплата, доходи від індивідуальної трудової діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, орендний дохід, підприємницький дохід, рента, дивіденд, відсоток, дохід на інтелект, дохід від нерухомості, торговий прибуток.

Кінцеві доходи включають основні доходи, матеріальні допомоги, різні трансферти, соціальні надбавки після сплати податків.

Заробітна плата —перетворена форма вартості і ціни товару робоча сила.

Погодинна форма заробітної плати передбачає виплату заробітної плати в залежності від кількості затраченого робочого часу та якості праці. Основними системами погодинної заробітної плати є погодинно-преміальна, акордна, погодинно-прогресивна система заробітної плати.

Відрядна заробітна плата залежить від кількості виробленої продукції та якості праці. Основними системами відрядної заробітної плати є пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна та колективна системи заробітної плати.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей, які отримує робітник за свою працю.

Реальна заробітна плата — це кількість матеріальних благ та послуг, які може придбати робітник на свою номінальну заробітну плату.

Мінімальна заробітна плата — сума грошей, що дає можливість задовольнити фізіологічні потреби робітника.

Трансферті платежі — виплата державою коштів на соціальні потреби населення: охорону здоров’я, пенсії, стипендії, матеріальна допомога при народженні дитини та багатодітним сім’ям, витрати на освіту, соціальна допомога малозабезпеченим громадянам.

Прожитковий мінімум — вартість набору товарів і послуг, визначеного на основі обґрунтованих нормативів споживання й забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами.

Закон Енгеля — зі зростанням доходів сім’ї питома вага витрат на задоволення культурних та інших нематеріальних потреб суттєво зростає.

Валовий дохід дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг.

Нормальний підприємницький дохід — мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері діяльності. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Відсоток — перетворена форма вартості і ціни позичкового капіталу. Це ціна, яку необхідно заплатити за отримання грошової позики з метою реалізації проекту без будь-якого ризику.

Дивіденди — виплати акціонерові, що їх здійснює компанія у формі готівки або у формі акцій.

Відсотковий дохід — це дохід, який виплачується власникам цінних паперів і банківських депозитів.

Сімейний дохід — сума доходів, свідомо організованої на основі родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім’ї, суспільства в цілому.

Фізіологічний мінімум — межа, що розподіляє дві найнижчі групи сімей за рівнем споживання — малозабезпечених (бідних) та незабезпечених (злиденних).

Орендний дохід — прибуток підприємця-орендаря на його капітал, включаючи і нормальний підприємницький дохід.

Дохід від власності — прибуток від об’єктів власності як капіталу.

Доходи на інтелект — винагороди на наукові відкриття, ноу-хау, інновації, раціоналізаторські пропозиції, підручники, посібники, методичні матеріали, патенти, ліцензії.

Дохід підприємства виступає у формі цін реалізації продукції (валовий дохід) та форми фондів соціального призначення: фонд заробітної плати, фонд освоєння нової техніки, інноваційний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд стимулювання виробництва експортної продукції

Державне регулювання ринкової економіки — це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних результатів з метою орієнтації господарських суб’єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики.

Економічні функції держави:

- прямий вплив держави через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення;

- непрямий вплив держави через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм здатність орієнтувати діяльність господарських суб’єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально економічної політики;

- визначення правил взаємодії суб’єктів ринку;

- держава визначає стратегічні цілі розвитку економіки, необхідні ресурси, ефективність їх використання;

- держава контролює реалізацію постанов про мінімальну заробітну плату, виконання законів про рівне право на працю і соціальне забезпечення, встановлення мінімуму та максиму цін;

- вирівнювання сукупного попиту та сукупної пропозиції;

- захист конкуренції від монопольного впливу;

- перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів;

- державна розробка фінансових програм соціальної допомоги мало забезпеченим верствам населення;

- фінансування соціальних благ і послуг, які є неподільними;

- регулювання зовнішньоторговельних і валютних відносин;

- стабілізація економіки – важлива функція держави, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін.

Форми і методи державного регулювання ринкової економіки:

- індикативне планування (програмування);

- бюджетно-податкова і грошово-кредитна система, ціни, заробітна плата;

- концепція державного втручання в економіку, індивідуальні умови і цілі соціально-економічного розвитку кожної країни;

- регулювання цін в основному т сільському господарстві;

- в рамках державного сектора економіки застосування планового контракту, а у приватному секторі – держзамовлення.

Кейнсіанська модель державного регулювання економіки базується на фіскальній політиці, найважливішим об’єктом якої є ресурси інвестицій і процентні ставки. Кейнс зосереджує увагу на таких аспектах макроекономіки: заощадження і інвестиції, співвідношення зарплати і безробіття, сукупного попиту і сукупної пропозиції, фіскальної політики; грошово-кредитної політики.

Монетаризм вважає що держава лише посилює диспропорції в економіці, тому потрібно обмежити вплив її на економіку, державний сектор повинен бути якомога меншим. На думку монетаристів, найбільші зміни повинні бути в грошово-кредитній політиці, яка спрямована на управління сукупним попитом і сукупною пропозицією. Вони пропонують „монетарне правило”, згідно з яким грошова пропозиція збільшується у відповідності з довгостроковим зростанням реального обсягу виробництва.

Теорія раціональних очікувань виходить з того, що всі ринки є високо конкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата ї ціни можуть як підвищуватись, так і знижуватись. Коли люди реагують на очікувані результати стабілізаційної політики, то і ефективність останньої зводиться до нуля.

Програми стабілізації економіки можуть проводитись еволюційно і шляхом „шокової терапії ”. Еволюційним шляхом ішла Франція. Більш динамічний шлях обрала Німеччина. Туреччина здійснювала програму виходу з кризи протягом 8 років, Польща пішла шляхом „шокової терапії ”.

Структурна політика.Під структурною політикою розуміється обґрунтування цілей і характеру структурної перебудови економіки, вирішення пріоритетних ланок суспільного виробництва і оптимального співвідношення між ними. Ключовими напрямками структурної політики є створення розвинутого споживчого сектора, подолання технічної відсталості, згортання неефективних сфер використання інвестиційних ресурсів, конверсії, зниження залежності від імпорту ресурсів.

Індикативне планування– це адекватна ринковим відносинам форма макроекономічного планування.

Бюджетно-податкова політика– це „найдавніший” інструмент державного втручання у ринкову економіку. Державна політика реалізується через визначення оптимального співвідношення між доходами і витратами держави.

Грошово- кредитне регулювання економіки– це заходи центрального банку, спрямовані на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава набуває здатності впливати на економічну кон’юнктуру. Зазначений вплив здійснюється у двох формах: кредитної експансії або кредитних обмежень (рестрикції).

Антимонопольна політика може проявлятися різними способами:

- обмеження впливу монополії на конкуренцію;

- прийняттям низки антимонопольних законів;

- недопущенням державою недобросовісної конкуренції;

- визначенням того, що розуміється під монопольним становищем.

Світове господарство – внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов’язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничим, фінансовим та науково-технічними зв’язками.

Етапи розвитку світового господарства:

І – кінець ХІХ – початок 20-х років ХХ ст. ;

ІІ – друга третина 20-х років – кінець 80-х років ХХ ст. ;

ІІІ – кінець 80-х – початок 90-х років ХХ ст. і продовжується нині.

Характерні риси світового господарства:

- зростання інтернаціоналізації економіки;

- створення багатогранної системи міжнародних економічних відносин;

- формування міжнаціональних механізмів регулювання економічних взаємовідносин між країнами.

Міжнародний поділ праці – спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов.

Сучасний етап розвитку МПП характеризується:

- розвитком спеціалізації та кооперуванні виробництва науковоємної продукції;

- поглибленням спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації;

- інтернаціоналізацією сфери послуг;

- загостренням конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту.

Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національних економік.

Міжнародна економічна інтеграція ( МЕІ ) – процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.

Форми МЕІ —

- торговельна інтеграція;

- валютно-фінансова інтеграція;

- створення єдиного економічного простору.

Міжнародні корпорації (МНК) – концерн або союз концернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – основні суб’єкти світо-господарських зв’язків на сучасному етапі.

Транснаціональні банки – крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу і контролюють валютні й кредитні операції на світовому ринку.

Міжнародний рух капіталів – переміщення засобів за кордон (або з-за кордону) з метою отримання прибутку.

Прямі інвестиції надають право управлінського контролю за об’єктом, у який інвестовано капітал.

Портфельні інвестиції здійснюються шляхом придбання акції іноземних підприємств у розмірах, які не забезпечують право власності або контролю над ними.

Сек’ютирізація – зростання ролі цінних паперів у залучені та розміщенні засобів комерційними банками, кінцевими кредиторами та позичальниками, як інструменту регулювання руху позичкового капіталу.

Світова торгівля – форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем, природним, географічними та іншими умовами.

Світовий ринок – розвинена сфера товарного обміну, що ґрунтується на МПП.

Меркантилізм (ХVI-XVII ст.) – багатство нації визначається обсягом золота.

Теорія абсолютних переваг А.Сміта виходить з того, що добробут нації залежить від ступеня поглиблення поділу праці, в тому числі й міжнародного.

Теорія відносних переваг Д.Рікардо передбачає, що кожна країна використовує свій капітал і працю у тих галузях, які забезпечують їй найбільші вигоди.

Теорія Хекшера-Оліна-Самуельсона є сучасною модифікацією теорії відносних переваг і відома як теорія співвідношення факторів виробництва.

Парадокс Леонтьєва пояснюється тим, що одна людино-година американської праці еквівалентна трьом людино-годинам іноземної праці.

Теорія альтернативних витрат Г. Хаберлера ґрунтується на технологічних змінних, що визначають поведінку суб’єктів на світовому ринку товарів.

Теорія життєвого циклу товару Раймонда Варнона виходить з того, що всі товари проходять свій життєвий цикл:

- поява нового продукту на ринку;

- зрілість продукту;

- випуск стандартизованого продукту;

Фрітредерство – свобода торгівлі.

Протекціонізм – захист інтересів національного виробника.

Експорт– продаж товарів та послуг зарубіжному контрагенту.

Імпорт– купівля у зарубіжного контрагента товарів і послуг.

Зовнішньоторговий оборотє сумою експорту і імпорту.

Реімпорт — придбання реекспортного товару країною споживачем.

Валюта у широкому розумінні – це грошова одиниця країни.

Валюта у вузькому розумінні – це грошові одиниці іноземних країн.

Курс валюти – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Котирування – визначення офіційними державними органами (центральним банком) ціни іноземної валюти.

Конвертованість валюти – здатність національної грошової одиниці обмінюватись на інші валюти.

Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей, умов життя.

Фінансово-кредитна система — це сукупність економічних відносин з приводу формування та використання:

1. грошових ресурсів;

2. кредитних засобів;

3. позичкового відсотка;

4. грошового обігу та грошового обороту і їх ролі у розподілі та перерозподілі кінцевого результату для підвищення ефективності суспільного виробництва і більш повного задоволення потреб.

Фінанси— система економічних відносин між державою, юридичними і фізичними особами, між окремими державами і інституціями, щодо акумуляції і використання грошових засобів на основі розподілу кінцевого результату.

Умови фінансів:

- наявність грошей;

- потреби суб’єктів господарювання: домогосподарств, підприємств, держави;

- ресурси, що забезпечують їх життєдіяльність.

Види фінансів:

державні — загальнодержавні, регіональні, муніципальні, державних підприємств, державних установ;

громадських організацій— різних спілок, політичних партій, громадських рухів, спеціальних цільових та благодійних фондів, конфесій;

приватні фінанси— домогосподарств, приватних підприємств, установ, організацій.

Форми державних фінансів:

- регіональні бюджети;

- місцеві бюджети;

- спеціальні фонди;

- фінанси державних підприємств.

Риси фінансів:

- набувають грошової форми;

- носять розподільчий характер;

- розподіл кінцевого результату здійснюється через грошові фонди;

- акумулюються і використовуються на безоплатній основі.

Значення фінансів:

- стабілізаційний вплив на членів сім’ї;

- формують економічний і соціальний клімат підприємства;

- здійснюють економічне і соціальне вирівнювання в суспільстві;

- регулюють процес відтворення.

Фінансова система — це сукупність різних рівнів та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування, утворюють фінансову систему.

Державний бюджет — затверджений на законодавчому рівні кошторис грошових прибутків і видатків держави, які передбачається отримати і витратити у майбутньому.

Форми виплат з державного бюджету:

1. асигнування — видатки на утримання підприємств;

2. субсидії — державна допомога організаціям, установам, громадянам;

3. субвенції — державна грошова допомога місцевим органам влади або окремим органам господарювання.

4. дотації — допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою їх підтримки.

Державне казначейство — орган, на який покладено функції використання державного бюджету, обліку його касового використання, управління зовнішнім та внутрішнім боргом.

Фінанси домогосподарства — грошові відносини щодо формування та використання громадянами, які разом проживають і ведуть домашнє господарство, спільного грошового фонду, який називають сімейним бюджетом.

Фінанси підприємств — система відносин між юридичними особами, між юридичними особами і державою, між юридичними і фізичними особами з приводу формування та використання певних грошових фондів(фінансових ресурсів).

Державні фінанси — особлива сфера розподільчих відносин, пов’язана з первинним і вторинним розподілом і використанням ВВП з метою утворення грошових засобів, необхідного для здійснення державою, покладених на неї функцій.

Бюджетний кредит — надання бюджетних засобів суб’єктам господарювання і органам влади на засадах поворотності та платності.

Бюджетні резерви призначені для забезпечення безперебійного функціонування передбачених бюджетом витрат а також покриття передбачуваних затрат держави(стихійні лиха, серйозні технологічні аварії, епідемії тощо), які зненацька можуть виникнути.

Консолідований бюджет — це об’єднаний бюджет центрального уряду і бюджети місцевих органів влади.

Дефіцитний бюджет — коли видатки перевищують доходи.

Профіцитний бюджет — коли доходи перевищують видатки.

Причини бюджетного дефіциту:

- спад виробництва внаслідок циклічних формувань;

- значний сектор «тіньової економіки», що уникає сплати податків;

- зростання витрат на утримання управлінського апарату;

- непомірні витрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.

Нагромаджена сума позиченим урядом коштів для фінансування дефіциту державного бюджету утворює державний борг.

Форми державного боргу:

- внутрішній борг перед юридичними та фізичними особами;

- зовнішній борг перед іноземними країнами (міжнародними фінансовими організаціями, урядами іноземних країн та іноземними приватними особами й організаціями).

Вплив державного боргу на економіку:

- позитивний — у фазі економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання;

- негативний — витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, сприяє до перерозподілу доходів на користь власників державних облігацій, зменшення обсягу споживчого попиту, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання відповідальності за погашення боргових зобов’язань на майбутнє покоління.

Управління державним боргом — це система заходів держави, пов’язана з:

- вивченням кон’юнктури ринку позичкового капіталу;

- випуском та розміщенням нових боргових зобов’язань;

- погашенням нових боргових зобов’язань;

- виплатою відсотків на позики;

- зміною строків позик;

- анулювання боргу (у випадку фінансової неспроможності держави).

Рефінансування — випуск нових боргових зобов’язань для розрахунку за старі борги.

Податки — обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Податкова система — сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови а також інститутів та організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Податкова ставка — законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Податкова квота характеризує рівень оподаткування і визначається як частка податку в доході платника.

Прямі податки — вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу.

Непрямі податки — вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів і послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходів.

Акцизи — це непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, яка належить державі.

Мито — встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або за транспортування іноземних товарів на території певної країни транзитом.

Кредит — це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Позичковий капітал — це грошовий капітал, який надається його власниками або розпорядниками як позика з метою отримання доходу у формі позичкового відсотка(процента).

Принципи функціонування кредиту:

- обов’язковість повернення кредиту;

- платність;

- строковість.

Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу.

Банківський кредит — найпоширеніша форма кредиту. Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал.

Іпотечний кредит — довгострокова позика під заставу нерухомого майна(землі, житла, виробничих будівель).

Лізинговий кредит — відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

Ломбардний кредит — короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати.

Державний кредит — система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами — з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

Міжнародний кредит — це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.

Кредит «стенд-бай» — надається країнам-членам МВФ для визначених МВФ цілей на підставі угод «стенд-бай», терміном до 12 місяців, а в окремих випадках до 30 років.

Функції кредиту.

Перерозподільна — кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал, який завдяки використанню численних форм кредиту перерозподіляється на користь тих суб’єктів, які мають тимчасову потребу використання запозичених грошових засобів.

Емісійна функція виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами.

Економія витрат обігу завдяки тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу.

Кредит виступає важливим засобом державного регулювання економіки.

Кредитна система — це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на основі кредитування.

Центральний банк — це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи.

Небанківські фінансово-кредитні установи — страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, трастові установи.

Факторинг — передача підприємством банкові права на управління своєю дебіторською заборгованістю. Банк при цьому зобов’язується в міру необхідності фінансувати за допомогою кредиту виконання всіх фінансових зобов’язань такого підприємства. Факторинг — це універсальна форма, яка охоплює інформаційне, бухгалтерське, збутове, кредитне, юридичне та страхове обслуговування клієнтів.

Трастові операції (довірчі) — операції банків щодо управління майном та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів.

Страхові компанії здійснюють акумуляцію грошових засобів у специфічній формі — шляхом продажу страхового захисту, який засвідчується страховим полісом(договором, свідоцтвом).

Пенсійні фонди — акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків та нарахувань. Вони формуються як приватними підприємствами, так і державними органами.

Міжнародний валютний фонд(МВФ) — міжнародна валютно-кредитна організація, що регулює міждержавні валютно-кредитні відносини. МВФ — спеціалізована установа ООН. Заснований у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції (США).

Світовий банк — міжнародний інвестиційний інститут, створений одночасно з МВФ.

Банк міжнародних інститутів(БМР) — об’єднує на акціонерних засадах частину фінансових ресурсів центральних банків 30 країн, здійснює для них комерційні операції та бере участь в організації міжнародного валютного співробітництва. Створений у 1930 році (м. Базель, Швейцарія).

 


Читайте також:

  1. IV. Питання самоконтролю.
  2. V. Завдання.
  3. V. Питання для самоконтолю
  4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  5. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  6. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
  7. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
  8. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
  9. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  10. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
  11. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
  12. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.




Переглядів: 553

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Показники економічного зростання. | Лекция 10.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.125 сек.