Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Український культурний ренесанс 20-х років.

З 1923 р. бере початок нова хвиля українського відродження, відома під назвою «українізація». Українська культура легалізувалася, українська фактично набула статусу державної. Маючи класові цілі: зближення між зрусифікованим робочим класом і українським селянством, українізація, разом з тим наповнювалася конкретним національно-культурним змістом, вилилася в масовий суспільний рух. У серпні 1923р. уряд УРСР прийняв декрет про українізацію, яким українську культуру фактично було визнаною державною. Українізація сприяла тому, що в Україну повернулися з іміграції видатні діячі української культури, зокрема М.Грушевський, С.Єфремов, А.Ніковський. Всього повернулося десятки тисяч тих, хто працював на ниві культуротворення. Особлива заслуга у здійснені політики українізації належала О.Шумському та М.Скрипнику, які в 20-ті на початку 30-х років очолювали наркомат освіти УРСР.

Освіта і наука. Від 1921 р. починається боротьба за лікнеп. Навчання в гуртках лікнепу було безкоштовним. Від 1924 р. починається підготовка до запровадження 4-річного обовязкового початкового навчання дітей.1920 р. університетську освіту було ліквідовано. Пріоритет у вишах віддавався вихідцям з робітничої сфери. Але освітній рівень більшості робітників був низьким, то ж при вузах почали створювати «робітфаки», де виплачувалась стипендія і надавався гуртожиток.

Результатом і разом з тим базою для подальшого розвитку культури в повній мірі стала українська наука, як фундаментальна, так і прикладна. У розвитку української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В. Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д. Заболотний, математик М. Крилов, економіст М. Туган-Барановський, гігієніст та епідеміолог О. Корчак-Чепурківський, літературознавець С. Єфремов, О. Богомолець, який працював в галузі експериментальної патології, Є. Патон, який запропонував принципово нові методи електрозварювання. Ці та ряд інших вчених широко відомі за межами України. Серед гуманітарних підрозділів Академії наук (від 1921 р. ВУАН) особливу активність виявила історична секція, роботу якої очолив М. Грушевський, який в 1924 повернувся з еміграції. Він реорганізував роботу секції, створив науково-дослідну кафедру історії України, очолив Археографічну комісію, редагував журнал «Україна», «Наукові збірники» історичної секції. Справою його життя стала фундаментальна «Історія України-Руси».

Літературний та мистецький процес. Виникають численні центри літературної творчості, створюються різноманітні об’єднання, гуртки і студії, в яких митці шукали власне місце в громадському й художньому житті. Зокрема, у Києві сформувалась група неокласиків – представники різних літературних стилів, які прагнли збагатити українську літературу найяскравішими здобутками західноєвропейської літератури. Їх ідейним натхненником був колишній університетський професор, літературний критик і перекладач Микола Зеров. До цієї групи увійшли О.Бурггард (О.Клен), М.Драй-Хмара, М.Рильський,ін. Значним літературним центром була тодішня столиця УРСР – Харків. Тут сформувалися Спілка селянських письменників «Плуг», літературна організація пролетарських письменників «Гарт». У середині 20-х рр. М. Хвильовий та М. Яловий заснували «Вільну академію пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ), яка об’єднала понад два десятки талановитих письменників і поетів: М. Бажана, О. Довженка, М. Куліша, П. Панча, Ю. Смолича, В. Сосюру, П. Тичину, Ю. Яновського та ін. Очолював організацію Микола Хвильовий – видатний прозаїк та поет, критик і публіцист. 1928 р. ВАПЛІТЕ самоліквідувалася під тиском влади.

Театральне мистецтво. Найяскравішим здобутком укр. театрального мистецтва 20-х рр. стало мистецьке об’єднання «Березіль» організоване 1922 р. режисером Лесем Курбасом. Театр прославився постановками західноєвропейських та українських класиків. Чільне місце в його репертуарі займали п’єси талановитого українського драматурга Миколи Куліша.

Музика. Багатим було музичне життя, у якому провідну роль відігравали Г. Верьовка, П. Козицький, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький. Капела «Думка» перетворилася на один з кращих хорових колективів Радянського Союзу. Вона кожного року гастролювавла у республіках СРСР.

Образотворче мистецтво. Серед художніх колективів найбільш помітними були Товариство ім. К. Костанді (Одеса, 1922), Асоціація художників Червоної України (АХЧУ). Плідно працювали художники старшого покоління – М. Бойчук, І. Їжакевич, Ф. Кричевський, К. Трохименко та молодші віком – В. Касіян, А. Петрицький.

Кіномистецтво. Перші кроки зробило укр. кіномистецтво. 1927 р. почалося будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії, обладнаної найсучаснішим устаткуванням. 1928 р. вийшов на екрани перший фільм О. Довженка «Звенигора», після чого митець одразу здобув славу кінорежисера світового рівня.

Отже, під час I етапу національного відродження було проголошено національну суверенну державу при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що населяли Україну. З 1923 р. починається хвиля так званої «українізації». Закінчився цей період трагічно: у 1926 р. сталінський уряд почав в Україні наступ на українську культуру, переслідування, а далі й знищення творчої інтелігенції.

3. Культура в умовах утвердження тотолітаризму 30-х років.

Лікнеп для радянської влади – справа надзвичаййно відповідальна, що мала бути вирішеною до серед. 30-х рр. Тих, хто працював змушували відвідувати школи у неробочий час. Робота з лікнепу покладалась на наркомати освіти в союзних республіках. Створювались вечірні школи для дорослих, навчання в яких починалося з ліквідації неписьменності. Ці зусилля дали свої результати.

Освіта. У липні 1930 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про загальне обов'язкове навчання». Потрібні були нові шкільні приміщення, вчительські кадри, підручники й посібники. При РНК УСРР було створено комітет сприяння на чолі з головою уряду В. Чубарем. Комітети створювалися й на місцях. Шкільна мережа зазнала докорінної перебудови:

- поч.школи переведено на 7-річне навчання;

- у вел. містах 7-річки переходили на 10-річний строк навчання;

- у травні 1934 р. запроваджено єдину структуру загальноосвітньої школи трьох типів: початкова (4-річне навчання), неповна середня (7-річна), середня (10-річна);

- у 1932-33 н.р. в Україні було охоплено навчанням 98% учнів поч. школи (Проте від голодомору діти гинули);

- в наступні роки ліквідовано третю зміну за рахунок побудови шкіл;

- більшість початкових шкіл перетворено на 7-річки;

- кількість СШ зросла майже в 10 разів;

- згідно постанови ЦК ВКП(б) 1931 р., де школа зобов’язувалась «виховати покоління, здатне остаточно встановити комунізм», учитель мав дотримуватися апробованих програм і текстів підручників;

- 1932 р. відновлено викладання навчального предмету «Історія». (Предметом вітчизняної історії вважалася історія СРСР);

- основною формою організації навчального процесу став урок із групою учнів та визначеним розкладом занять;

- від 1935 р. запроваджено словесну шкалу оцінювання, оскільки радянська школа свого часу скасувала екзамени й оцінку знань учнів балами;

- за сприяння наркома освіти М. Скрипника та «здійснення курсу на коренізацію» навчаня в національній школі велось мовою місцевого населення. В укр.школах навчалось 80% учнів;

- нацменшини мали свої школи. Після припинення політики «коренізації» тут стали викладати рос. або укр. мовами;

- у неросійських школах з 1938-39 н.р. запроваджено обовязкове вивчення рос. мови. Її мали вивчати з 2-го до 10-го кл. по 4-5 уроків на тиждень. То ж рос.мова ставала основною дисципліною за рахунок скорочення програм з інших предметів. Так почалася повна русифікація укр.школи.

Головними завданнями вищої школи була підготовка спеціалістів для народного господарства. Треба було швидко замінити тих, хто емігрував за кордон, або був позбавлений роботи за фахом через політичну недовіру. Державні заходи:

- кількість ВНЗ з 19 (1914/15 н.р.) збільшилась до 129 (1938/39);

- за чис. студентів Рад.Україна випереджала Англію, Францію, Німеччину;

- вперше центрами вищ.школи стали 28 міст (в деяких по дек.інститутів);

- 1933 р. відновлюється робота університетів у Києві, Дніпропетровс., Одесі, Харкові;

- у січні 1934 р. встановлено наукові ступені кандидатів і докторів наук, а також накові звання доцентів і професорів;

- напр. 1935 р. скасовано обмеження, повязані з соціальим походженям абітурієнтів;

- згодом багато підготовлених спеціалістів було репресовано.

Наука. Головним осередком наук.діяльності залишалась ВУАН. Ще з 1930 р. основним осередком наукової роботи в ній стали інститути. Вона почала працювати за планом. 1936 р. ВУАН перейменовано в Академію наук УРСР. Держава цілком фінансувала Академію і контролювала виконання планових завдань. В науково-дослідних інститутах та ін.підрозділах Академії бло досягнуто вагомих результатів:

- М.Крилов з учнем М.Боголюбовим створили нову наукову галузь – нелінійну механіку;

- світового значення набули фундаментальні праці матем-ків М.Кравчука, М.Крейна, Г.Пфейффера;

- в харківському Українському фізико-технічному інституті було введено в дію прискорювач елементарних частинок, на якому одержано ядерну реакцію шляхом розщеплення ядра літію. Праці Л.Ландау, Є. Ліфшиця та ін. засвідчили народження в Україні центру теоретичної фізики світового класу;

- від середини 30-х рр. в Академії прискорився розвиток досліджень в галузі техніки. Працями Є.Патона та його учнів було поставлено на наукову основу теорію зварювання і вивчення міцності зварних конструкцій. 1934 р. було створено інститути електрозварювання та гірничої механіки.

- Академічні кафедри і комісії, очолені Д.Багалієм, М.Василенком, М.Слабченком плідно працювали над проблемами історії країни;

- ітературознавство розвивали М.Возняк, С.Єфремов;

- вагомим внеском у мовознавчу наку були праці А.Кримського;

- українознавчі дослідження влада критикувала як націоналістичні, а згодом репересувала найавторитетніших вчених.

Література і мистецтво вважалися однією з відповідальних ділянок «культурного фронту». Радянське керівництво вирішило докорінно оновити склад митців вихідцями з робітничо-селянського середовища:

- 1930 р. профспілки оголосили всесоюзний призов робітників-ударників у літературу;

- І з’їзд письменників України (під патронатом ЦК КП(б)У) – червень 1934 р. в Харкові, після перенесення столиці – продовжив роботу в Києві;

- на з’їзді створено Спілку письменників України (1934 р.);

- у спілки обєдналися і працівники мистецтва;

- за доп.цих спілок влада прагнла уніфікувати зміст культурного процесу за ідеологічними стандартами «соцреалізму»;

- утворилася жорстка система контролю над духовною творчістю. Яка характеризувалась брутальним втручанням партійних чиновників у літературно-художнє життя;

- у 1934-38 рр. було репресовано 97 членів Спілки письменників України – 50 %.

Кінематографія. Шедеври світового кінематографа:

- фільми О.Довженка «Арсенал» (1929), «Земля» (1930) / 1958 р. на міжнар.кінофест.в Брюсселі цей фільм визнаний серед 12 найкращих фільмів усіх часів і народів/.

- Перший звуковий фільм Довженка «Іван» (1932);

- у Москві поставив кінокартини «Аероград» (1935), «Щорс» (1939).

Отже, творчість укр.майстрів літератури та мистецтва мала яскравовиражений національний характер. Саме через це багатьох з них тотолітарний режим звинуватив у «буржуазному націоналізмі». Цей етап увійшов в історію національної культури як «розстріляне відродження». Для II етапу характерний монопольний диктат соціалістичної бюрократії, що призвело до морального занепаду духовної культури у всіх її формах. Основний наслідок цієї доби - фізичне і духовне знищення представників національної інтелігенції (1934 – 38 рр.).

4. Культура у роки воєнних випробувань.

З початком війни у тематичні плани науково-дослідних інститутів були внесені суттєві корективи:

- харківський Український фізико-технічний інститут почав виробляти у власних майстернях хімічний заалювач для пальної суміші в протитанкових пляшках;

- наук.установи й вузи медичного профілю включилися в лікувальну роботу для потреб фронту;

- в евакуації діяв Інститут електрозварювання академіка Є.Патона для потреб фронту;

- більше половини Спілки письменників пішла на фронт військовими кореспондентами газет;

- створювались артистами фронтові концертні бригади та театри;

- після звільнення України почалася швидка відбудова мережі культурно-освітніх установ;

- наприк. 1945 р. діяло понад 30 тис. шкіл;

- повернулись з евакуації ВНЗ;

- з вересня 1944 р. у Києві відновила діяльність АН УРСР.

Українська культура повоєнних десятиліть.

Україна в умовах десталінізації (1953 - 1964)

Народження опозиційного руху. Поява шістдесятників. Лібералізація суспільного життя ознаменувалася появою людей, які, не йдучи на прямий конфлікт з властями, займали активну життєву позицію і сподівалися, що їм вдасться своєю працею змінити суспільство на краще. Вони вимагали радикальних перетворень, стаючи в опозицію не до влади в цілому, а до тих консервативних сил, які перешкоджали реформам. Масова поява цих людей відбулася у 60-ті рр. Звідси походить їх назва. Здебільшого це було молоде покоління. Найбільш болючою для українських шестидесятників була національна проблема. Вони пропагували високі зразки національної культури в народі, захищали рідну мову, прагнули звільнитися від ідеологічних штампів «соціалістичного інтернаціоналізму», під прикриттям якого відбувалося російщення українського життя. На поч. 60-х рр. виникають клуби творчої молоді («Супутник» у Києві, «Пролісок» у Львові, ін.), що гуртують навколо себе молодих інтелектуалів. Там читались лекції на заборонені теми, ставились напівзаборонні пєси, влаштовувались виставки, що суперечили канонам «соціалістичного реалізму». У 1963-64 рр. відбулися зустрічі М.Хрущова з творчою інтелігенцією. Вони справедливо вважаються кінцем «відлиги» в інтелектуальному житті. В укр.парт.пресі почалося цькування творчої молоді. Різкій критиці піддавалися І.Дзюба, І.Драч, Л.Костенко, Є.Сверстюк. Клуби творчої молоді було закрито.

Релігія. На поч. 50-х років усі греко-католицькі приходи були ліквідовані, їх храми й монастирі передані РПЦ. 1955 р. в західні області почали повертатися репресовані священники, населення вимагало легалізації ГКЦ. Влада відмовила. КДБ пильнував за тими, хто контактував з пастирем ГКЦ, мистополитом Й.Сліпим, що перебував після ув’язнення на примусовому поселенні в Краснодарському краї.

Партія брала курс на побудову комунізму й форсоване подолання релігійності. Священники перебували під наглядом провладних органів. ЗМІ повели атаку на церковні громади, звинувачуючи їх у порушенні радянської законності. У 1957-1964 рр. половина громад залишилась без храмів, дві третини монастирів припинили діяльність. Заборонялась реставрація храмів, з держ обліку знімались пам’ятки культури культового походження. Відбулося ряд судових процесів над вірними.

Освіта. В період «відлиги» здійснюється найвище бюджетне фінансування загальноосвітньої школи за всі рад.часи. В грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла новий шкільний закон, за яким батьки мали право вибору мови навчання своєї дитини. В 50-х роках обовязковою була 7-річна освіта, новий закон передбачав запровадження з 1960/61 р. 8-річної.

Наука. Протягом 1956-57 рр. в АН УРСР зявилося 10 нових наук.-досл. установ у Києві та ін.містах. В Інституті фізики 1960 р. став до ладу атомний реактор, за доп.якого розгорнулися дослідження в галузі фізики атомного ядра. Фізико-технічний інститут у Харкові увійшов у програму розвитку атомної енергетики, якою керував А.Курчатов. Інститут електрозварювання ім. Є.Патона перетворився на потужний науково-технічний комплекс з власними конструкторськими бюро і дослідними виробництвами.

Атмосфера лібералізації сприяла розвитку гуманітарних наук. Вперше відкрився доступ до архівів радянської доби. З 1957 р. почали виходити журнали академічних установ гуманітарного профілю: «Український історичний журнал», «Економіка Радянської України», «Радянське право», «Народна творчість та етнографія».

Література. 1959 р. О.Довженко став лауреатом ленінської премії за кіносценарій «Поема про море». В.Сосюра написав чудові поеми «Мазепа» і «Розстріляне безсмертя», автобіографічну повість «Третя рота», але опублікувати тоді їх не вдалося. М.Стельмах створив романи «Кров людська – не водиця», «Хліб і сіль». За роман «Тронка» О.Гончар удостоєний Ленінської премії. Г.Тютюнник написав роман «Вир». Літературу увійшло покоління шістдесятників (І.Дзюба, І.Драч, Р.Іваничук, Л.Костенко, Р.Лбківський, Б.Олійник, Д.Павличко, В.Симоненко, В.Стус). позбавлені можливості друкуватись, мололі письменники поширювали свої твори «самвидавом», окремі сміливці передвавали їх у «тамвидав» - за кордон.

Мистецтво. Нові керівники КПРС визнавали безглуздість звинувачення деяких композиторів і авторів лібрето у «політичних помилках» (сталінським «мистецтвознавцем» А.Ждановим). Були реабілітовані твори: опера «Велика дружба» В.Мураделі, опери К.Данькевича «Богдан Хмельницький» та Г.Жуковського «Від щирого серця».

В умовах «відлиги» натхненно працюють визнані метри укрмузики: К.Данькевич, С.Людкевич, Г.Майборода, П.Майборода, Ю.Мейтус, Л.Ревуцький, А.Штогаренко. В жанрі оперети добилися успіхів А.Кос-Анатольський, О.Сандлер, Я.Цегляр. У народі користувалися популярністю твори композиторів-пісенників О.Білаша, А.Філіпенка, І.Шамо.

Театральне мистецтво залишилось елітарним, хоч кількість відвідувачів театр.вистав збільшувалась. Театрі працювала плеяда майстрів: А.Бучма, М.Крушельницький, Ю.Лавров, М.Романов, Н.Ужвій, К.Хохлов, Ю.Шумський, Г.Юра.

Образотворче мистецтво розвивали такі прославлені майстри, як М.Божій, М.Дерегус, В.Касіян, К.Трохименко, О.Шовкуненко, Т.Яблонська. Здобули широке визнання яскраві майстрині декоративно-прикладного мистецтва К.Білокур і М. Примаченко.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Р. – заходи в галузі ОСВІТИ.	\|	Перелік сертифікованих в системі УкрСЕПРО систем якості складається із 575 систем якості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.