• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття етносу.

Можна виділити 2 основних підходи до поняття етносу.

Перший з них пропонує розуміння етносу як явища несоціального, а біогеографічного. Прихильники цього підходу стверджують, що етнос – не випадкове зібрання людей, а явище розвитку географічної оболонки планети, що здійснює на ній перебудови. Поведінка, тобто здатність пристосовувати організм до нових умов, є результатом біологічної ознаки – здатності до мінливості. Але остання не безмежна, і тому спостерігається вимирання етносу.

Другий підхід дає розуміння етносу зовсім не як природного явища.

Прихильники його стверджують, що етнос – це сталий колектив людей, який склався в результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості й поведінки.

Визнання етнічним колективом своєї єдності є головною ознакою етносу як системи. Існує й ряд інших важливих ознак (мова, культура, територіальна єдність, спільність економічного життя, самоназва та ін.). Стверджується, що етнос – це позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей.

Під позачасовістю етносу мається на увазі той факт, що етноси – це не лише сучасні покоління, а й минулі та прийдешні, вони існують 12 – 15 століть, тобто протягом 40 поколінь…

Щодо позатериторіальності та позадержавності етносу, то тут йдеться про той факт, що сьогодні важко знайти такий етнос, всі індивіди якого проживали б у межах якоїсь однієї держави на якійсь одній чітко окресленій території.

Отже, етнос (від грецького – плем’я, група, народ) –це історично сформована на певній території, стійка сукупність людей, що володіє єдиною мовою, спільними, відносно стабільними особливостями культури і психіки, а також спільною самосвідомістю(самосвідомістю своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень), зафіксованим у самоназві.

Основні ознаки етносу:

- територіальна цілісність як умова формування та існування етносу;

- спільність змісту та складових матеріальної і духовної культури;

- наявність самосвідомості і самоназви.

Головні атрибути етнічної спільноти:

1) групова власна назва;

2) міф про спільних предків;

3) спільна історична пам'ять;

4) один або більше елементів спільної культури;

5) зв'язок із конкретним «рідним краєм»;

6) відчуття солідарності у значної частини населення.

Етнічна група – це тип культурної спільноти, що надає великої ваги міфові про походження та історичній пам’яті і вирізняється однією, а то й кількома культурними особливостями.

Внаслідок цього поняття етносу використовується для позначення сукупності етнічних ознак, рис, які характеризують те спільне, що властиве одній спільності людей на різних ступенях соціально-етнічного розвитку.

6. Рід, плем’я, народність, нація.

У літературі поняття «рід», «плем’я» , «народність», «нація» дістають назву «історичні форми», «соціально-етнічні» або «етносоціальні» спільності людей.

Поняття «історичні форми спільності людей» дає змогу показати, що ці спільності є продуктами історії, вони еволюційна послідовність форм життя суспільства, які змінюють одна одну, тобто що на різних етапах розвитку життєдіяльність людей здійснюється в цих соціально-історичних формах.

У поняттях «соціально-етнічні» і «етносоціальні»спільності акцентується на тому, що рід, плем’я, народність, нація – це єдність соціального й етнічного. Ці спільності за своєю формою етнічні, тобто мають неповторні риси, які виявляються в їх матеріальній і духовній культурі.

Рід – це кровно родинна спільнота людей, соціальна група, життєдіяльність якої забезпечує всі необхідні для відтворення людини процеси матеріального і духовного виробництва.

Плем’я – це єдина економічна й кровно родинна спільність людей.Характеризується спільністю економічного життя, кровно родинним зв’язком, спільністю духовної культури, звичаїв, традицій, вірувань, а також спільністю психології й самосвідомості, що фіксувалося в самоназві.

Народність – це соціально-етнічна спільність переважно рабовласницького періоду й феодалізму. Формувалась двома шляхами:

1) на грунті етнічного «матеріалу»,союзу кількох племен;

2) змішуванням кількох чи багатьох етноплеменних спільностей (напр., у Європі).

Ознаки народності:

1.Одним із голових соціально-історичних факторів і ознак народності єспільність території.

2.У процесі формування народності головним фактором стає не кровородиний зв’язок , аспільність території проживання, економіко-політичні чинники утворення та функціонування рабовласницького та феодального ладу.

3. Спільність мови(із значними діалектичними відмінностями за регіонами);

4. Спільність елементів матеріальної і духовної культури, психології і самосвідомості;

5. Соціально-класова диференціація етнічних ознак (народність визнається як спільність, що історично передує нації і є основою для її формування).

7. Сутність і структура суспільних відносин.

Суспільні відносини – це відносини, які виникають між людьми у процесі їхньої життєдіяльності.

Натуралістичнівчення визнають природні фактори, відношення «людина– середовище проживання» основою соціальної системи.

Ідеалістичні концепціївважають сферу людської свідомості, психіки, духовні і ідеологічні відносини першоосновою існування й розвитку суспільства.

Історико-матеріалістична концепціяґрунтується на визнанні матеріальних, виробничих відносин, тобто економічних відносин як первинних.

Матеріальні відносиниінтерпретуються як базисні, що виникають без посередньої участі свідомості, існують поза і незалежно від неї. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі.

До виробничих відносин належать:організаційно-технологічні (або власне виробничі), відносини власності, розподілу, обміну та споживання матеріальних цінностей.

Ідеологічні відносинирозуміють як похідні від матеріальних відносин. Вони виникають і функціонують, проходячи через свідомість людей. До них належать: політичні, правові, моральні відносини.

У концепціях суб’єктивістської орієнтаціїосновним суб’єктом суспільних відносин визнається окрема людська особистість з її потребами та інтересами. Решта соціальних суб’єктів (класи, нації) трактується як похідні від бажання індивідів їх створити.

У концепціях об’єктивістської орієнтаціїосновними соціальними суб’єктами вважаються соціально-історичні типи колективності (народи, класи). Тут суспільні відносини –це різноманітні зв’язки, що виникають між різними соціальними групами, класами, націями, а також всередині них у процесі їхнього економічного, політичного, соціального, культурного життя.

Структура суспільних відносин:

1) на основі виділення основних видів суспільного виробництва структура може бути представлена як кілька відносно самостійних систем відносин, що виникають між людьми в процесі виробництва:

- матеріального;

- духовного;

- потреб;

- форм спілкування.

2) з погляду основних видів практики, структура суспільних відносин репрезентується двома типами відносин:

- відносини «людина (суспільство) – природа» (виробнича практика, перетворення природи людиною);

- відносини «ЛЮДИНА – ЛЮДИНА» (перетворення людини людиною).

Класифікувати суспільні відносини можна й за видами діяльності.

8. Закономірне, стихійне та випадкове у розвитку суспільства.

Закономірне – це необхідний причинно-наслідковий зв'язок між явищами.

Закон – це пізнана і вербально (словесно) виражена закономірність.

Проблема причинності в історії, природи закономірного в суспільному розвитку виражена в дискусії ідеалістичного та матеріалістичного напрямів у філософії.

Перший із цих напрямів визнає як вирішальну історичну силу функціонування і розвиток духовності, тобто ідеального начала. Закономірності розвитку свідомості визнаються як закономірності суспільного розвитку.

Другий філософський напрям орієнтується на визнання матеріальних факторів, наприклад, розвитку продуктивних сил, як першооснови соціального буття й розвитку. Закономірності суспільного буття, тенденції розвитку матеріального виробництва, вважаються базисними в суспільному розвитку.

Ще одним, не менш важливим аспектом в інтерпретації закономірного й випадкового у розвитку суспільства є питання про характер соціальної детермінації.З цієї точки зору у соціальній філософії представлено цілий спектр поглядів: від фаталістичних трактувань (що заперечують випадковість в житті суспільства) до повного заперечення будь-якої закономірності в розвитку суспільства та його сфер.

Фаталістичне трактуваннявиходить зі співвідношення закономірного і випадкового в розвитку. У цих концепціях закономірність визнається єдиною, монопольною формою розвитку.

Протилежний фаталізму напрям – цілковите заперечення будь-якої повторюваності закономірності в розвитку суспільства, людської історії.

Соціальну закономірність у цих концепціях розуміють як поєднання необхідного й випадкового. Закономірність формується і виявляється через взаємодію між людьми, їхню діяльність як тенденція.

В цілому соціальну закономірність, закон можна визначити як об’єктивні, повторювані, необхідні зв’язки явищ та процесів суспільного життя, що визначають функціонування соціальної системи, направленість її сутнісних змін.

Стихійне в суспільному розвиткувизначається самою специфікою соціальної закономірності, суперечливістю й зіткненням різних тенденцій у процесі життєдіяльності людей. Стихійне в розвитку суспільства можна розуміти не лише як стан де зорганізованості суспільного життя, неузгодженість соціальної системи, її неспроможність нормально функціонувати (напр.., громадянська війна), а й як процес, у якому панує випадковість.

Історичний розвиток суспільства характеризується зростанням ролі свідомого управління соціальними процесами, переходом від стихійного регулювання життєдіяльності суспільства до свідомого, що контролюється людьми.

9. Поняття менталітету і ментальності.

Менталітет зараз трактують по різному. В перекладі з французької мови – він означає «духовність», а з англійської – спрямованість, склад розуму.

Ментальність почали розуміти як сукупність напівнесвідомих проявів людської свідомості і психіки в цілому.

Ментальність – продукт і складова частина культури і змінюється разом з нею. Ментальність – духовно-психологічне явище, концентрований духовно-культурний досвід і світогляд.І як сукупність стійких елементів духовної культури і психології соціальної спільноти (групи, верстви населення), ментальність, з одного боку, визначає сприйняття, оцінку і ставлення їх представників до світу, а з іншого боку – детермінує особливості їхньої поведінки в цьому світі.

Ментальність – це спільне «психологічне оснащення» представників певної культури, що дає змогу хаотичний потік різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у повне світобачення. Воно й визначає врешті-решт поведінку людини, соціальної групи, суспільства, внаслідок чого суб’єктивний «зріз» органічно включається до об’єктивного історичного процесу.

Значення ментальності:

1) полегшує кооперацію діяльності, групове співжиття;

2) сприяє адаптації особистості до природного довкілля і соціуму;

3) дає змогу відрізняти «своїх» від «чужих» за символами, знаками, етикетом;

4) створює атмосферу емоційної спорідненості;

5) формує образ «Ми»;

6) єднає людей у вищих формах духовності;

7) визначає якість розуму, котра властива індивіду чи цілій людській спільноті;

8)сприяє психологічному комфорту і скорочує соціальну дистанцію між людьми.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
11. Базові поняття
12. Базові поняття про класифікацію медичної техніки

Переглядів: 3328