• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Виробництво книжки

(джерело – http://pavlofox.net/yak-robytsya-knyga/)

Ніщо не є статичним, світ постійно змінюється. І якщо в минулому під словом “книга” розуміли саме паперовий (друкований) її варіант, то тепер, особливо молодь, найперше має на увазі електронний. Або засоби для їх читання-електронні книги.

Та я хочу тут розповісти про те, як робиться справжня, друкована на папері книга. Можливо, в майбутньому, її повністю витіснить електронний варіант, та не забуваймо вплив класичної книги на розвиток людства. Та й, думаю, не так скоро паперові книжки зникнуть взагалі.

Отже, як робиться книга. Цю статтю пишу як поліграфіст. Адже я закінчив стаціонар Української академії друкарства по спеціальності “технолог поліграфічного виробництва”. Сім років працював друкарем офсетного друку, згодом, майже три роки пропрацював начальником зміни друкарського цеху. Так що трохи в поліграфії розбираюся

Для початку важливо пояснити різницю між видавництвом та друкарнею. Адже дехто думає що це одне і те саме.

Видавництво займається підготовкою книги до друку (робота з авторами, корекція текстів, дизайн, розповсюдження). Друкарня ж друкує та повністю виготовляє книгу, чи будь-яку іншу поліграфічну продукцію.

Тепер про етапи створення книги. Процес виготовлення є складним, тому не важливі моменти буду упускати та спрощувати.

1. Автор визначається з ідеєю книги та пише текст. Після цього, у видавництві займаються вичиткою (корекцією) тексту. Колись, за радянських часів у видавництвах та друкарнях цей процес був “на рівні”, і для цього утримували цілий штат коректорів.

У деяких сучасних видавництвах на цьому економлять, тому і виходять інколи видання з купою помилок. В ідеалі коректур є декілька, та це тонкощі, про які тут не буду.

2. Після написання тексту книги та підбору ілюстрацій наступає такий етап як “верстка”. Слово, можливо, не зрозуміле, та насправді воно означає вибір розташування тексту та ілюстрацій на сторінці, їх оформлення. Верстальник вибирає формат сторінки; розміри полів та відступів; розмір, гарнітуру та накреслення шрифтів. Також визначає місце розташування ілюстрацій, їх розмір та ін.

3. Далі йдуть роботи по підготовці видання до друку. Зокрема дизайнер повинен “розбити” кольорове зображення книги на основні кольори. Тут мушу трохи пояснити.

Мало хто з непричетних до поліграфії знає, що для того, щоб надрукувати, наприклад яскраву та “соковиту” обкладинку глянцевого журналу достатньо 4-х основних фарб. Так-так. Більшість кольорової поліграфічної продукції друкують чотирма фарбами. Це: голуба, пурпурна, жовта та чорна. Цього набору вистачає щоби передати практично будь-який відтінок. Наприклад: накладання синьої та жовтої фарби – дасть зелену, синя з червоною – фіолетову, і т.д.

Через це дизайнер повинен кольорове зображення “розділити” на чотири складові. Цей процес називається кольороподілом.

4. Виготовлення друкарських форм. На цьому етапі інформацію із цифрової форми слід перенести на фізичний носій, з якого друкуватимуть тираж видання.

Тут залежно від технології переносу можливі різні операції.

Зокрема, набирають популярність системи “computer to plate” та “computer to print”. У першому випадку, спеціальний лазер насвітлює зображення на світлочутливому шарі друкарської форми. У другому випадку одразу відбувається друкування в друкарській машині, подібно до принтера.

Та у більшості підприємств України поки-що використовується технологія “computer to film”.

Коротко про суть. Після того як завершена уся дизайнерська робота, зроблено кольороподіл, наступає черга отримання зображення на плівці. Цю операцію роблять на фотонасвітлювальному апараті (ФНА). Це досить дорогий пристрій, адже від якості його роботи залежить якість форм і друку. Після отримання плівки із зображенням, у копіювальній рамі кладуть друкарську форму із світлочутливим шаром, а на нього отриману перед тим плівку. Насвітлюють. В результаті, ті ділянки форми, на які потрапило світло розчиняються на на етапі проявлення. Так робиться офсетна друкарська форма.

5. Друкування книги. Це відповідальний процес, і від кваліфікації друкаря залежить дуже багато.

Для процесу друкування потрібні: друкарська машина, фарба, папір, допоміжні матеріали: зволожувальний розчин, добавки для фарби).

Будову друкарської машини описувати не буду, адже її будова одна з найскладніших серед обладнання усіх галузей (крім ткацьких верстатів).

Скажу тільки, що друкарська машина поділяється на такі основні частини: папероживильна, друкарська, фарбовий апарат, приймальна секція.

Завдання папероживильної системи забезпечити безперебійну подачу паперу в зону друкування. Мушу зазначити, що друкарські машини за способом подачі паперу поділяються на рулонні та аркушеві. Перші друкують одразу з рулону, а для аркушевих потрібно попередньо нарізати папір. Цим питанням займається різчик.

Із папероживильної системи папір потрапляє в зону друкування. Ще до початку друкування друкар повинен закласти фарбу у фарбові апарати. Як я писав вище, найчастіше використовують друкування у чотири фарби, тому друкарських секцій є чотири. Буває що машина має тільки дві чи одну друкарську секцію, тоді друкують спочатку двома фарбами (чи одною), а далі фарбу з апаратів змивають, закладають нову, і друкують іншими фарбами.

В процесі друку фарба із фарбових апаратів розкочується циліндрами та валиками до тонкого шару, і наноситься на друкарську форму (див. пункт 4). Задруковані аркуші складаються на приймальному столі машини.

За одну зміну можна надрукувати декілька десятків тисяч аркушів.

Як правило розміри аркуша набагато перевищують розмір сторінки книги, тому на листі розміщується багато сторінок, наприклад 16 чи 32.

6. Після друкування тиража листи із надрукованими на ньому сторінками книги слід зфальцювати (позгинати) так, щоби листок мав розмір однієї сторінки. Далі, такі зфальцьовані листи, у певному порядку складають один на одний (називається “підборка”) і зшиваються. Так отримуємо книжковий блок, такий, який ви бачите всередину кожної паперової книги.

7. Виготовлення обкладинки. Це також важливий етап, лежить яке буде “лице” в надрукованої книжки. Типів обкладинки є багато, та найпростіше їх поділити на м’яку та тверду. З першою все зрозуміло, а тверду виготовляють із картонних заготовок, на які наклеєно задруковану тканину або папір.

8. Після виготовлення обкладинки її наклеюють на книжковий блок і підрізають (книжковий блок у твердій обкладинці підрізають ще до приклеювання обкладинки).

9. Все. Книга готова. Залишилось ще раз перевірити її якість та запакувати.

Насправді, при описі процесу виготовлення книги, я робив спрощення, там є дуже багато моментів та нюансів.

Тепер ви бачите як непросто зробити КНИГУ.

6. Створення масового шоу (свята)

(джерело – http://otherreferats.allbest.ru/culture/00218720_1.html)

Будь-яке свято, як форма організації дозвілля населення, є необхідним елементом життя людини, одним із проявів його суспільного буття і культури. Особливе місце свята в суспільстві зумовлене його різноманітними функціями в соціальній структурі людського співіснування. Для свята відводиться важлива роль у будівництві спільноти та ідентифікації з ним. Масове свято являється організованим комплексом заходів, що спрямовані на формування та закріплення суспільної думки, позитивних переживань та психологічних реакцій щодо пам'ятної події. Особливість свят і гулянь полягає в тому, що народ є основною діючою силою у них. Т.Ф. Мельничук переконаний, що у процесі здійснення масового свята відбувається глибинна трансляція традиційних цінностей культури, де увага акцентується на конфігурації, в якій своєрідність розглядається не стільки в ракурсі унікальності яких-небудь меж, скільки в плані неповторної композиції складових елементів і форм як специфічних, так і досить поширених.

Для масових свят характерні барвисті карнавальні проходження, театралізація окремих сцен, масові дії самих учасників свята. Масштабність, значимість свята завжди пов'язана з яскравою дією і виражається у конкретній тематиці. Щоб свято було дійсно масовим, воно повинно бути присвячено такій події, яка не може залишити людину байдужою.

Перерахуємо специфічні особливості масового свята:

· багатобарвність,

· різноманітність компонентів;

· наявність передсвяткової ситуації;

· значний час проведення;

· одночасність проведення заходів для різноманітних категорій споживачів.

Варто сказати, що будь-яка культурна діяльність, яка здійснюється під відкритим небом, розвивається в середині певної спільноти. Найпростіше культурне співробітництво людей викликає потребу в певній організації, в певній формі діяльності. Для початку дамо визначення культурно-дозвіллєвому заходу. Це організована дія колективу, спрямована на досягнення будь-якої мети. Захід повинен реалізуватися як цілеспрямована взаємодія глядачів і слухачів публіки в цілому, з дієвими особами сцени, тобто артистами, ведучими, спрямована на вирішення визначених завдань, поставлених цілей.

За визначенням Т.Ф. Мельничук, святкове дійство - це твір, який є набагато складнішим, ніж літературний текст, що досягається семіотичною багатомовністю, де множинні форми накладені один на одного, створюючи особливі форми комунікативних процесів, його компліментарну нарочитість тощо. Культурна цінність масового свята полягає в тому, що воно відіграє роль підготовчого етапу будь-якої творчої діяльності. Це пояснюється тим, що заняття «високими» формами дозвілля потребують від особи великої попередньої підготовки, певного інтелектуального та емоційного напруження. А перевтомлена людина не здатна до сприйняття складної інформації, активно включитися до творчого процесу. Вона потребує фізичного, інтелектуального та емоційного розвантаження, попередньої релаксації. Саме ці функції найкраще виконує видовище. Воно є поліфункціональним явищем. Поряд з релаксаційною, воно спрямоване на виконання пізнавальної, виховної, розважальної функцій.

Будь-яке свято, як правило, має такі складові частини:

· перша частина - активні дії мас, які можуть відбуватися у формі мітингу, святкової маніфестації, покладання квітів, гірлянд, проходження з факелами, урочистої церемонії тощо;

· друга частина - театралізоване видовище, яке відбувається або на стадіоні, або на площі. Тут відбуваються показові виступи шкіл, парад духових оркестрів, показові спортивні виступи, театралізований концерт, театралізована вистава;

· третя частина - народне гуляння відбувається по всьому місту, на естрадних площадках, де проходять показові видовищні заходи (виставки, виставки-розпродажі, виставки ремесел, промислів, аукціони, концерти колективної художньої самодіяльності, театралізовані концерти, робота атракціонів тощо). Складовою частиною масового свята може бути ярмарка, яка розміщується у заздалегідь визначеній частині міста. В ній беруть участь професійні митці, аматори, художники, майстри декоративно-прикладного мистецтва.

Завершується народне гуляння збірним концертом і святковим феєрверком. У збірному концерті беруть участь кращі колективи художньої самодіяльності або запрошуються професіонали.

Є дослідники, які в своїх працях визначають і обґрунтовують негативні сторони масового свята як форми проведення дозвілля населення. Наприклад, Н.Б. Бабенко у своєму підручнику пише, що заходи загального, безсистемного характеру, в які вклалося багато коштів, не давали відповідного ефекту. Це були бенгальські вогні і феєрверки, які інколи радували око та не зігрівали душу. Автор вважає, що зовсім мало проводиться заходів, тим паче масових, котрі можна було б відвідати з користю для сім'ї та людини взагалі. Звісно, з цим можна погодитись, адже методи проведення масових свят, які використовуються в нашій країні, є доволі застарілими. Тому виникає потреба у модернізації традиційних форм проведення дозвілля.

Однією з найяскравіших характеристик масової форми проведення дозвілля є доступність, за рахунок чого кількість учасників набуває розмірів масової аудиторії. Свято, гуляння, карнавали, ярмарки найчастіше проводяться у парках культури; масові свята, що відбуваються в Києві - на Майдані Незалежності, тобто переважно на відкритому повітрі.

Однією з найбільш поширених форм сучасної організації святкового мистецтва з високим рівнем видовищності є фестивалі. Досліджуючи питання фестивалів, С.Г. Дункевич вивів таке визначення для фестивалю. Фестиваль (від фр. «festival», лат. «festivus» ? святковий, веселий)? це масове свято, показ кращих досягнень в області музичної, театральної, естрадної, кінематографічної творчості. Інтерес до цієї форми залишається актуальним і сьогодні, адже дух змагання, закладений у народі, дає змогу й надалі активізувати творчі сили, особливо молоді. Метою фестивалю, зазвичай, є не так розвага як залучення дітей та молоді до вивчення, успадкування, збереження та популяризації фольклору, народних історико-культурних традицій, звичаїв і обрядів, піднесення української національної ідеї серед творчих сил та сприяння підвищенню професійного рівня виконавців.

Зазвичай масові видовища реалізуються в нестабільних групах, виникають спонтанно, на основі спільного інтересу, особистих симпатій, відрізняються нетривким, епізодичним характером. У такій аудиторії нестабільність її виявляється насамперед у масовості та різноплановості. Організатори заходу мають справу з безліччю потреб, які мають бути задоволені. У розв'язанні цієї проблеми культурні заходи можуть зробити дуже багато. В свою чергу Н.Б. Бабенко радить створити таку емоційну атмосферу, яка покаже, що кожна людина, кожен глядач - цікаві і талановиті люди, таким чином, це викличе зацікавлення один одним. Саме в цьому полягає специфіка масових форм проведення дозвілля, за умови діяльності великих мас людей та їхньої участі у святковому заході.

Гра, як важлива складова масового свята, характеризується розважальністю, видовищністю, емоційністю, розслабленням. Як стверджують філософи, гра - це особлива форма життя, а суспільство є її творцем. Тобто сам процес виникнення був масовим. У грі важливий не результат, а сам процес переживань. Масове свято містить елементи театралізації, що дозволяють духовно включитись людині у саме дійство, концерт. Емоційні переживання в ході гри створюють ситуацію сюжетно-рольового поводження людини. За визначенням В.Й. Бочелюк, важлива характеристика гри полягає в тому, що вона протікає в просторі і часі, відособлених від інших сфер і знаходиться поза звичайним життям. Тобто гра потребує відокремлення учасників від повсякденного життя, від виробничої діяльності, від нормативного соціального середовища. Принадності гри полягають у тому, що кожному учаснику дійства необхідно виявити багато особистих якостей. У той же час гра створює ситуацію швидко мінливої зміни психічних відчуттів і станів. Такі ситуації не тільки сприяють емоційній розрядці, а й заряджають новою енергією. Таким чином ми можемо розглядати свято як колективну ігрову діяльність.

Свято охоплює широкий діапазон культурних явищ. Кожна людина, як і загалом суспільство, потребує свята. Його цінність та значення не обмежуються лише культурними, соціальними чи психологічними функціями. У святі людина шукає відновлення сил, а також чогось більшого, нового, незвіданого, тому що святковість - одна із перших і важливих форм людської культури. Вона має суттєвий і глибокий світоглядний зміст. На святі створюється інший світ, інший аспект життя людини і людських відносин. Відпочинок людини набуває ознак свята лише тоді, коли виникають відносини взаємозалежності між повсякденною та духовно-ідеальною сферами буття. Масове свято відокремлює глядачів від повсякденного життя, від виробничої діяльності. Пробуджує інтерес до іншої людини, дає можливість поспілкуватися у неформальній обстановці, в цьому заключається ще одна специфіка його форми. Святкове дійство має бути не лише пасивно-видовищною формою, а більше активною формою масового дозвілля.

Масове свято має свої специфічні святкові форми. При реалізації завдань естетичного, морального виховання і рекреації духовного здоров'я ми використовуємо такі святкові форми: ярмарок, концерт, який включає співи, танці; виставка; ігри, які включають в себе конкурси, змагання. Карнавал є прикладом святкової форми свята. Ми визначили карнавал як масову дію, яка обов'язково проходить на відкритому повітрі. Зазвичай це багатоденні дійства, які як і будь-яке свято, ніколи не обходяться без сміху, веселощів, криків. Для карнавалів характерна святкова ходьба у яскравих костюмах. Свято дарує людині свободу, тобто можливість миттєво задовольнити всі бажання. О. Поправко наголошувала, що саме вона є метою і результатом карнавалу. Свобода - це легкість буття. На святі все є бажаним, усе несе радість, відсутні будь-які обмеження в поведінці. Людина може кричати, танцювати, голосно співати, одягнутись так як їй заманеться і ніхто не буде вважати її дивною або погано вихованою. Карнавал дає реальне відчуття сили, особистої могутності, повної свободи. Особливо яскраво це можна побачити на прикладі карнавалів в епоху середньовіччя. Тоді карнавали були важливим компонентом народної культури. Вони були тимчасовим припиненням дії всієї офіційної системи правління, це був своєрідний тріумф тимчасового звільнення від панівної влади та наявного ладу. Святкова юрба сприймала життя крізь призму «веселої відносності», під час карнавалу люди перевдягались, вони ніби оновлювали свій соціальний стан. Обирали блазнів, котрі перевдягались у королів, а потім юрба їх висміювала, била, принижувала. На карнавалах пародіювали все, чому поклонялись у звичному житті. Це було справжнє масове свято, свято становлення змін і відновлень. Під час карнавалу можна було жити лише за законами карнавальної свободи. Карнавал був спрямований у безмежне майбутнє. Учасники сприймали його як свято, яке ніколи не закінчується.

В наш час, як і раніше, кожен учасник карнавалу забуває про свої проблеми і негаразди, слабкості й обмеження повсякденного життя. На цьому святі всі вважаються рівними незалежно від соціального статусу. Карнавал виробляє особливі форми майданної мови та жестів. Будь-яка дія є творчістю, а тому вона виправдана в процесі карнавалізації. Численні прояви карнавального свята, певною мірою, відображають нестійкість сучасного стану культури.

Так само як і в грі , на карнавалі розгортається бурхлива діяльність. Карнавал, подібно до гри, є вільним від досягнення певних цілей. У свою чергу, гра сприймається як свято, зі своїми сакральними діями у сакральному часі та просторі, запускаючи механізм самого свята. Під час карнавалу гра перетворюється на омріяне людиною життя, яке при цьому вона має змогу творити самостійно. Дослідник карнавалу як особливого мистецтва, О. Поправко дійшла до висновку, що карнавал - це гра, яка лежить на межі мистецтва і самого життя. В цьому вона бачить його специфічну природу, особливість його буття.

Розглянемо основні принципи формотворчого процесу, які Н.Б. Бабенко конкретизувала у такій спосіб:

1. Святковість. Особливий духовний стан,для якого характерне гостре переживання особистісної духовної волі, прилучення до вищих цінностей соціуму і безмежних творчих можливостей.

2. Обрядовий початок. Соціально-художні масові форми виконують функції соціалізації особистості,включаючи її в простір соціального життя,програмуючи і регулюючи поводження в групі.

3. Коммунікативність. По-перше,здатність до різноманітних вільних контактів з нарощуваною інтенсивністю. По-друге, сприяння розвитку згуртованості групи до рівня колективу з наступним виходом у продуктивну соціальну діяльність. По-третє, включення в спільну діяльність нових членів.

4. Документалізм. Включення в колективну свідомість групи як свого матеріалу,як реальності,яку можна ототожнити з реальним життям групи,тобто коли соціальна група в колективній ігровій взаємодії перетворює своє буття в ігрову дію.

5. Ігровий початок. Соціально-художні масові форми базуються на колективній ігровій взаємодії,яка допускає систему ролей,тобто ігрове спілкування.

6. Видовищність. Система виразних засобів, що утворюється за допомогою синтезу культурних символів,вироблених традицій. Колективна характеристика ігрових відносин потребує виразності і видимості,тому видовищність соціально-художніх масових форм є головною задачею при організації дозвілля в колективі.

Масове свято ефективно виконує своє культурне призначення при наявності деяких специфічних ознак,таких як:

· цікавість, яка полягає в тому,що свято не потребує особливих зусиль для сприйняття. Кожен епізод видовища активізує мимовільну увагу, гостру зацікавленість подією, що відбувається. Спрацьовує рефлекс новизни, виникає проблемна ситуація, яка потребує негайного розв'язання;

· інтрига як здатність тримати учасника події у постійній напрузі до розв'язки, вирішення проблемної ситуації. Засобом дозвіллєвої інтриги виступають складні оберти сюжету, відсутність визначеного наперед результату події,сам її поступальний рух;

· зовнішня експресивність, що сприяє відтворенню атмосфери святковості, незвичайності,піднесеності, на деякий час допомагає людині звільнитися від тягаря повсякденності;

· комедійність, ексцентрична забарвленість,яка дає можливість позбутися негативного емоційного навантаження, сприяє зменшенню нервової напруги.

Усяка спроба створення соціально-художньої масової форми,яка спирається на конкретне соціальне буття дозвіллєвої групи,тобто діяльність,у відомому змісті, конкретно-педадогічна, стає діянням культурного рангу, знаходить загальнокультурний зміст, і поруч із соціально-педадогічним аспектом неминуче виростає аспект культурологічний. Отже, ми маємо два аспекти свята : соціально-педадогічний і культурологічний. Визначимо, що поєднання цих аспектів має діалектичний характер і тому є органічним, а не випадковим і нав'язаним явищем. Звідси випливає необхідність єдиної художньо-педадогічної методики, або методичного прийому.

Сприйняття масових свят має, головним чином, рекреаційно-розважальний характер, збуджує людину, відіграє роль емоційного стимулятора. Ми можемо підсумувати, що головна мета видовища - дати людині можливість відпочити, зняти психо-фізіологічне навантаження, збагатити позитивними емоціями. Соціальна група створює свій простір існування культурних стереотипів, а саме: поведінкових, емоційних, естетичних і об'єднує їх в особливу цілісність або систему або як ми вже казали, стереотипи, що не завжди добре. Так поступово утворюється комплекс святково-обрядової культури спільності. Тому, звернімося до методів та засобів культурно-дозвіллєвої діяльності. На наш погляд, саме методи та засоби допоможуть організатору поєднати фізичну, споглядальну й ігрову діяльності, таким чином добитись емоційної насиченості свята. Вони представляють собою сукупність комунікаційних джерел соціального впливу на особистість, які використовуються у ході організації масового свята. Під методами ми розуміємо рекреаційно-розважальні дії, спрямовані на ефективне досягнення мети культурно-виховного процесу. Вони включають основні методи класичної педагогіки, які доповнюються групою методів, специфічних для культурно-дозвіллєвого процесу. Методи та засоби культурно-дозвіллєвої діяльності часто ототожнюються з методами виховання.

Ефективними є методи педагогіки дозвілля. Дослідник С. О. Швидка визначила їх як шляхи і способи здійснення виховного і освітнього процесів у сфері вільного часу. Вибір того або іншого методу залежить від форми реалізації дозвільної діяльності - групової або масової.

Для масових форм - обираємо метод створення педагогічних ситуацій, що задовольняють потреби людини в спілкуванні, враженнях розважального або пізнавального характеру, співпереживанні і емоційній розрядці. Процес реалізації кожного з цих основних методів спирається на сукупність окремих методик, що дозволяють із найбільшою повнотою вирішувати конкретні виховні або просвітні завдання. В. Й. Бочелюк в організації дозвілля виділяє наступні методи.

1. Метод емоційної інтеграції спільності.

2. Метод зняття психологічної дистанції.

3. Метод концентрації форм спілкування з активізацією ігрового спілкування.

4. Метод режисури контактів.

Під методами організації культурно-дозвіллєвої діяльності ми розглядаємо різноманітні способи організації та управління діяльністю відвідувачів в єдності з їх потребами, поведінкою і потягом до взаємовиховання та самовиховання. Отже, саме таке розуміння методів означає, що особистість включається в систему відносин через дозвіллєвій колектив, її діяльність певним чином організовується. Як нам відомо, найчастіше це робота менеджерів соціокультурної діяльності. Варто сказати, що дані методи сприяють соціальному формуванню людей в тому випадку, коли вони носять цілеспрямований характер.

Ми дійшли до короткого висновку, що специфіка масового свята не виключає освітньої функції й також як і заклади культури бере на себе певні завдання, які стосуються розвитку людини, але перш за все масове свято - це розваги разом з відпочинком, які тісно між собою переплітаються. Видовищні дійства, що дають можливість повеселитися, відволіктися від турбот і в той же час несуть в собі смислове навантаження, дають можливість дізнатися щось нове, що вже мають на увазі культурно-освітню форму дозвілля. На нашу думку, видовищні штампи, трафарети мають бути посунуті на задній план, разом з цим низка певних проблем зникне сама по собі. Тобто вихолощені прийоми і засоби не завжди підходять для кожного масового свята, найчастіше це просто легке рішення для організаторів заходу, яке не потребує багато сил. Тому особливо важливо, створювати хороший, якісний культурно-дозвіллєвий простір. Отже, в незалежності від того, яку святкову форму ми як менеджери організовуємо, ярмарок чи фестиваль, чи святковий концерт, головне робити це грамотно, поставити конкретні завдання і вибрати інструменти для досягнення цілі масового свята.

Читайте також:

1. Аграрне виробництво і його особливості
2. Акти за формою Н – 5, Н – 1 та НПВ. Нещасні випадки пов’язані з виробництвом і не пов’язані з виробництвом.
3. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції.
4. Аудит витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг
5. Безчавунне виробництво сталі
6. Біотехнологічне виробництво незамінних амінокислот
7. Бітехнологічне виробництво ферментних препаратів
8. Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.
9. Виробництво
10. Виробництво автомобілів світовими автомобільними компаніями за 2010 рік
11. Виробництво білків одноклітинних організмів
12. Виробництво борошняних кондитерських виробів

Переглядів: 1335