• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види карного процесу

Карному переслідуванню підлягали тільки правопорушення, які доктрина римського права розглядала як такі, що стосують­ся «публічних справ». Низку досить небезпечних для суспіль­ства правопорушень (які у сучасних правових системах кваліфі­куються як карні злочини – крадіжка особистого майна, заподі­яння тілесних ушкоджень тощо) розглядали в Римі як делікти приватного права і тому такі злочини підлягали приватному, а не карному судочинству. Можливість застосування карно-про­цесуальних форм визначалася з урахуванням сукупності обста­вин: змісту вчинених дій, суб'єкту злочину, наявності спеціальної підсудності, діапазону санкцій за делікт тощо. Цим зумовлював­ся той чинник, що єдиної, універсальної і загальнообов'язкової форми карного судочинства римська юстиція не виробила.

Поступово у Стародавньому Римі склалося кілька форм карного процесу:

1)публічний процес у справах, що підлягали одноосібній юрис­дикції магістрати. Тут справа про публічне правопорушення розглядалася одноосібно уповноваженою на це посадовою осо­бою (курульним магістратом), юрисдикція якого спиралася на повноваження в межах наданої йому вищої влади. Цей процес застосовувався у разі спеціальних звинувачень, або у звинува­ченнях проти чітко визначених категорій осіб: при вчиненні військових злочинів вояками; при вчиненні злочинів жінками-римлянками (якщо такі справи не належали до адміністратив­но-поліцейської юрисдикції едила); при вчиненні злочинів про­ти іноземців і взагалі неримських громадян; при вчиненні зло­чинів рабами тощо. При розгляді справ одноосібно магістратом порядок судочинства не обмежувався формальними вимогами; фахівці-правознавці до участі у процесі не залучалися, допуска­вся тільки самозахист звинувачуваного;

2)публічний процес у справах, що підлягали юрисдикції магі­страти за участю народних зборів як обов'язкової апеляційної інстанції. Судове рішення, прийняте в результаті такого розгля­ду, спиралося на верховну владу римського народу. Цей процес застосовувався при розгляді найбільш тяжких публічних делік­тів, вчинених римськими громадянами, надто тих, що передба­чали у вигляді покарання страту. Ця форма процесу вимагала додержання кількох обов'язкових стадій: виклик до суду, аналіз обставин справи, вирок магістрату, звернення до народних збо­рів з проханням визначити остаточність вироку, рішення народ­них зборів. При цьому всі стадії процесу мали відбуватися з до­держанням точно регламентованих формальних процедур. Пізні­ше апеляцію до народу було замінено правом звернення з оскар­женням вироку магістрата до імператора як провідника держави;

3) процес у справах, що виникали із вчинення приватних де­ліктів. Відбувався він на різних етапах розвитку римського пра­ва у різних формах: у вигляді легісакційного, формулярного, екс­траординарного тощо провадження. Хоч у цьому разі мав місце, поряд з іншими, розгляд справ з правопорушень, що тепер від­носять до карних злочинів, і відповідно застосовувалися мож­ливості примусу з боку публічної влади, але у головних своїх рисах він не відрізнявся від розгляду інших справ на основі по­ложень приватного права;

4) процес у справах, що підлягали юрисдикції колегії присяж­них суддів. Він провадився спеціально створюваними колегіями присяжних суддів під головуванням магістрату (як правило пре­тора). Судове рішення спиралося на делеговані повноваження «представників римського народу». Цей процес застосовувався для розгляду справ, які виникали із звинувачень магістратів у вчиненні посадових правопорушень, злочинів проти публіч­ного правопорядку, вчинених римськими громадянами, тощо. У «класичну добу» цей вид процесу став найбільш поширеним, а згодом саме з нього виник суд за участю присяжних з числа рівноправних громадян. Римська юриспруденція розробила та­кож деякі загальні норми процесу за участі присяжних: суд мав відбуватися там, де присяжні можуть одержати повні відомості про обставини правопорушення; суддя (магістрат, що головує) вирішує питання права, а присяжні вирішують питання факту, тобто сам злочин і провина особи, що обвинувачується, зважу­ються присяжними, а норми права (визначені магістратом, що головує у суді) тільки визначають правові наслідки рішення присяжних;

5)процес у справах, що підлягали одноосібній юрисдикції ма­гістрата у провінції на підставі його спеціальних повноважень, наданих йому щодо римських громадян та інших жителів провінції, що не є римськими громадянами. Він зводився, як прави­ло, до затвердження рішень і вироків органів муніципального са­моврядування.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. II. Поняття соціального процесу.
4. IV. План навчального процесу.
5. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
6. Автоматизація процесу призначення IP-адрес
7. Адміністративний примус застосовують на основі адміністративно-процесуальних норм.
8. Активний та пасивний типи адаптаційного процесу.
9. Альтернативні парадигми організаційного процесу
10. Аналіз процесу і продуктів діяльності.
11. Аналіз процесу формування маркетингових комунікацій
12. Аналіз стану та проблем реалізації Болонського процесу в Україні за ключовими напрямками.

Переглядів: 927