• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Приклад

Підприємство придбало основні засоби за ціною 20000 грн. (без ПДВ) та сплатило за них у період дії знижки, наданої постачальником у сумі 100 грн. Витрати на доставку основних засобів до місця їх експлуатації за умовами договору не відшкодовуються постачальником і становлять 1000 грн. В обліку придбані основні засоби будуть відображені за сумою 20000 – 100 + 1000 = 20900 (грн.).

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов’язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов’язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов’язані з отриманням цієї інфор­мації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові ре­зуль­тати, власний капітал та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають інфор­мацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачена форма №3 “Звіт про фінансово-майновий стан” та пояснювальна записка. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі покриває потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємства з метою прийняття економічних рішень.

Що ж стосується непередбачених подій та подій після дати балансу, то вони взагалі не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або розкриваються у примітках (рис.2.3).

Події після дати балансу

які надають додаткову інформацію про визначення сум, пов’язаних з умовами, що існували на дату балансу		які вказують на умови, що виникли після дати балансу
Коригують Відповідні активи і зобов’язання		розкриваються у примітках до фінансових звітів

Рис.2.3. Класифікація подій після дати балансу за П(С)БО 6.

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою прин­ципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, які визначались п.1 “Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні”, затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 №25 з наступними змінами і доповненнями. У пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту вимагалось попередити про намір зміни облікової політики в наступному звітному році.

За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей звітності. Тепер підприємство буде мати право вибору, прийматиме ці рішення самостійно.

Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

· коли можливі такі зміни;

· що не вважається зміною облікової політики;

· як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;

· які примітки слід надавати у випадку змін облікової політики.

Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов’язання чи витрати – занижені.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні таким чином, що подальше використання майбутніх економічних вигод, втілених у цьому активі, залишається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

Порівнюючи П(С)БО 1 з вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №250 (квітень 1993) з наступними змінами і доповненнями, та Інструкції про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту, затвердженої Мінфіном України №139 від 18 серпня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, що розбіжності між ними стосуються як складу звітності так і методологічних основ її подання.

Методологічні відмінності полягають перш за все у тому, що:

· якісні характеристики фінансової звітності розглядались з точки зору такого користувача звітів як держава;

· не використовувались принципи безперервності діяльності та превалювання змісту над формою;

· принципи нарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності використовувались частково і непослідовно;

Внаслідок цього:

· бухгалтерські звіти безперервно діючого підприємства та такого, що припиняє свою діяльність, готуються за однаковими правилами;

· жорстке регулювання методології обліку фактично виключало можливість застосування професійного судження та формування облікової політики керівництвом українського підприємства: право вибору існує лише щодо методу нарахування зносу малоцінних та швидкозношуваних предметів, створення одного з дозволених резервів за рахунок собівартості та оцінки вартості товарів;

· не розглядалися непередбачені події після дати балансу.

Усе це позначалось на якісних характеристиках звітності українських підприємств, не сприяючи ні їх зрозумілості, ні доречності, ні достовірності, ні зіставності в нових економічних умовах. Мета П(С)БО – уникнути зазначених недоліків.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану служить

бухгалтерський баланс підприємства. Його значення настільки велике, що

аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу.

В балансі відображаються ресурси і вимоги на ці ресурси або ж частка

участі в них, він служить також індикатором "фінансового здоров'я"

підприємства. Відповідно до загальноприйнятих стандартів обліку, баланс

розкриває зміст понять активу і пасиву. Активи підприємства відображені в

балансі як вартість майна і боргових прав, якими розпоряджається і які

контролює підприємство на звітну дату. Пасиви - це зобов'язання

підприємства за позиками і кредиторською заборгованістю або джерела

утворення господарських засобів, а також власний капітал. Перевищення

вартості активів над пасивами становить вартість власних активів

підприємства, в тому числі його прибуток.

Актив балансу характеризує засоби підприємства за складом і напрямами

використання. За міжнародною термінологією обліку активи, або засоби

підприємства, - це господарські ресурси, які "повинні" принести вигоду

підприємству. Активи характеризуються трьома основними ознаками, тобто вони

повинні: забезпечити економічні вигоди; контролюватися підприємством; бути

результатом попередніх подій або операцій.

Активи мають грошову оцінку або можуть бути перетворені в гроші; крім

того, активи включають відстрочені платежі, які не є господарськими

ресурсами.

Активи балансу поділяються на оборотні й позаоборотні. Оборотні активи

- це засоби, використані, продані або спожиті протягом звітного періоду,

який, як правило, становить один рік. Позаоборотні активи - це засоби, які

використовуються понад один звітний період (рік), вони придбані з метою

використання в господарській діяльності і не призначені для продажу

протягом року.

Активи включають будівлі, споруди та обладнання, фінансовий лізинг,

інвестиції в інші підприємства, довготермінову дебіторську заборгованість;

вартість патентів, авторських прав, ноу-хау, тортові знаки та інші

нематеріальні активи; ліквідні цінні папери; поточну дебіторську (або

комерційну) заборгованість; товарно-матеріальні запаси; наявні кошти і

кошти на банківських рахунках, авансові витрати.

Пасив балансу має три основні розділи: "Джерела власних коштів",

"Довгострокові пасиви", "Розрахунки та інші пасиви". В першому розділі

пасиву балансу представлена інформація про джерела власних активів

підприємства. Тут містяться відомості про розміри статутного фонду,

спеціальних фондів і цільового фінансування, амортизаційного і ремонтного

фондів, доходів майбутніх періодів і балансового прибутку, кредиторської

заборгованості по розрахунках за майно і фінансування капітальних вкладень.

В цьому розділі наводяться нагромаджені суми спрацювання основних засобів

(і нематеріальних активів), МШП, резерву на покриття передбачених витрат і

платежів, торгової націнки на нереалізовані товари.

У другому розділі пасиву балансу міститься інформація про

довготермінові кредити банків та інші позичені засоби, отримані в певному

порядку. У цьому ж розділі показують суму заборгованості банкам за всіма

видами прострочених позик.

У третьому розділі пасиву відображаються дані про заборгованості

короткотермінового характеру, терміни погашення яких настають протягом року

з дня виникнення. У цьому ж розділі показують позики під векселі, видані зі

строками платежів, які не перевищують одного року з моменту складання

балансу. Заборгованість, оформлену векселями з більшими строками, відносять

до довготермінових позичених коштів.

Отже, якщо актив балансу характеризує склад господарських засобів

підприємства, то пасив показує, з яких джерел вони утворені. Ці засоби

поділяються на власні та залучені. Основними видами залучених джерел є

кредити банку і кредиторська заборгованість.

Пасив балансу - це сума зобов'язань підприємства. Наприклад, статутний

фонд є зобов'язанням перед власником щодо виділених підприємству основних і

оборотних засобів. Кредити банку є зобов'язаннями підприємства перед банком

щодо отриманих кредитів на різні цілі.

Кредиторська заборгованість є зобов'язанням перед контрагентами:

постачальниками - за отримані товарно-матеріальні цінності та надані

послуги, робітниками і службовцями - щодо оплати праці, бюджетом - щодо

відрахувань з прибутку та інших платежів. Різного роду фонди і резерви - це

зобов'язання адміністрації перед колективом підприємства загалом щодо

виробничого і соціального розвитку.

У процесі господарської діяльності засоби підприємства або зростають

(на суму отриманого прибутку), або зменшуються (на суму отриманих збитків).

Врівноваження активу і пасиву балансу здійснюється шляхом введення в пасив

статті "Прибуток" або в актив статті "Збитки". Отже, прибуток можна

трактувати як суму власних засобів підприємства, що зростають, а збитки -

як суму власних засобів, які "проїли".

З короткого аналізу структури балансу можна зробити висновок, що баланс

став більш наочним, і - що особливо - пристосованим для вирішення тих

завдань, які постали перед аналізом фінансового стану в ринкових умовах.

При колишній методиці аналізу вирішальну роль відігравали порівняння

значень статей і розділів балансу з їх нормативними величинами, виявлення

причин відхилень від нормативу, виявлення впливу цін на стійкість

фінансового стану підприємства. Однією із найважливіших особливостей

фінансової звітності, застосовуваної нині, є відсутність у ній планових

показників та нормативів. В умовах ринку планування втрачає риси

централізованого адміністративного керівництва підприємством, а служить

передусім виробленню гнучкої стратегії і тактики господарської поведінки

підприємства, що прагне зміцнити своє становище при швидкій мінливості

ринкової кон'юнктури.

Аналіз фінансового стану за звітний період починається з його загальної

оцінки за даними балансу. Для того, щоб аналізувати всі перелічені вище

моменти, необхідним етапом, що передує проведенню аналізу, є приведення

звітного балансу в таку форму, що, з одного боку робить можливим

об'єктивний аналіз, а з другого боку, є максимально зручним для проведення

аналітичних розрахунків. Згідно з діючими нормативними документами, баланс

зараз складається з оцінки нетто, він уже позбавлений основних регулюючих

статей. Для сучасного аналізу можна користуватися одним із трьох засобів:

1. Провести аналіз безпосередньо за балансом без попередньої

модифікації балансових статей;

2. Побудувати згрупований аналітичний баланс (таблиця 1.4.1.),

поєднавши однорідні за складом елементи балансових статей. Таке

перегрупування балансу можна виконати різноманітними засобами,

навіть об'єднанням статей різних розділів;

3. Провести додаткову чистку балансу від наявних у ньому

регулятивів з наступним об'єднанням статей в необхідному

розрізі.

В таблиці 1.4.1. наведено один із варіантів побудови згрупованого

балансу – нетто, за яким можна визначити загальну суму фінансових ресурсів

підприємства (підсумок активу балансу на кінець звітного періоду). По цьому

балансу необхідно уточнити також оцінку майна підприємства (підсумок активу

балансу /Бн/, для чого необхідно здійснити такий розрахунок: підсумок

балансу /Бн/ = підсумок балансу - резерв по сумнівних боргах - резерв

майбутніх платежів - доходи майбутніх періодів - збитки минулих років -

збитки звітного року).

Стандартний баланс підприємства складається з двох частин. У першій частині показуються активи, у другій - пасиви підприємства. Обидві частини завжди збалансовані: підсумкова сума рядків по активу дорівнює підсумковій сумі рядків по пасиву. Називається ця сума валютою балансу. По кожному рядку балансу підприємства заповнюються дві графи. У першу графу заноситься фінансовий стан на початок звітного року (вступний баланс), а в другу графу — на кінець року (остаточний баланс). Баланс підприємства складається винятково на основі сальдового балансу головної книги бухгалтерського обліку. До його складання обов'язково повинні бути вивірені обороти і залишки на кінець року по всіх синтетичних рахунках (субрахунках). При цьому повинні бути зроблені бухгалтерські записи по всіх операціях, що відбувалися, закриті всі операційні рахунки, виявлені фінансові результати й оформлені проводки по податках.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" (далі - ПCБУ 2) встановлюється форма і визначаються вимоги до змісту балансу. Нова форма балансу складається з трьох розділів активу і п'яти розділів пасиву.

Рис. 2.1. Структура балансу

Як видно з рис. 2.1, традиційна структура балансу:

Актив = Пасив (2.1)

приведена у відповідність із рівнянням балансу, яке використовується у міжнародній практиці:

Активи = Власний капітал + Зобов'язання (2.2)

Активи і зобов'язання, у свою чергу, розділені на необоротні й оборотні (довгострокові і поточні) відповідно до періоду, протягом якого активи будуть реалізовані чи використані, а зобов'язання - погашені. Дотримання цього правила необхідно для здійснення аналізу показників балансу.

У ПСБУ 2 не дані пояснення з приводу того, яким саме способом здійснюється

класифікація активів і зобов'язань, хоча названі дві ознаки класифікації по терміну їхнього чи використання погашення:

- 12 місяців з дати балансу (під датою балансу розуміють останній робочий день року - 31 грудня);

- операційний цикл, якщо він перевищує 12 місяців (під операційним циклом розуміють проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності й одержанням засобів від реалізації зробленої з них продукції, товарів і послуг).

Кошти вважаються оборотними активами, якщо немає ніяких обмежень щодо їхнього використання підприємством. Інші активи і зобов'язання спочатку поділяються стосовно операційного циклу підприємства, а потім керівником підприємства для них обирається ознака класифікації, відповідно до якого вони будуть віднесені до оборотних чи необоротних (довгострокових чи поточних).

Статті, що включають активи чи зобов'язання балансу, що підлягають використанню (продажу, погашенню і т.п.) як протягом періоду, меншому, ніж 12 місяців з дати балансу, так і більш тривалого часу, повинні бути розкритті в примітках до фінансової звітності про ту їх частину, що буде використана (реалізована, погашена) протягом терміну, що перевищує 12 місяців з дати балансу. Аналізуючи зміст статей балансу, до таких можна відразу віднести статті розділів "Витрати майбутніх періодів", "Доходи майбутніх періодів", "Забезпечення майбутніх витрат і платежів". При аналізі інших статей варто виходити з конкретних обставин підприємства [21].

У світовій практиці використовуються різні моделі (форми) балансу:

Рис. 2.2. Моделі балансу

Крім того, статті балансу можуть бути приведені в порядку збільшення їхньої ліквідності (терміну погашення) чи, навпаки, у послідовності, що характеризує зниження ліквідності (терміну погашення).

З урахуванням цих обставин баланси можуть мати різний формат:

Рис. 2.3. Формати балансового звіту.

В американському форматі балансового звіту відображаються всі види активів і пасивів, що дозволяє більш глибоко структурувати оборотні активи і зобов'язання. Це допомагає розраховувати і деталізувати ліквідність і фінансову стійкість компанії. Однак у даному форматі утрудняється аналіз довгострокової перспективи функціонування бізнесу, оскільки значну частку в балансі займають поточні активи і пасиви, що, по визначенню, повинні бути покриті протягом року.

Даний формат зручно використовувати для діагностики і традиційного аналізу:

- структури активів і пасивів;

- ліквідності і фінансової стійкості;

- фінансового циклу;

- грошових потоків.

У європейському форматі (зокрема в британському форматі балансового звіту) виключені з розгляду поточні зобов'язання як окремий елемент балансу. Вони входять у поняття робочого капіталу і на їхню величину зменшена валюта балансу. Це дозволяє оперувати активами і джерелами коштів, якими оперує компанія в довгостроковій перспективі. При аналізі використання постійного капіталу краще використовувати даний формат.

У даній методиці використовується традиційний формат балансового звіту. Активи в ньому згруповані по ступені ліквідності. Для розрахунку окремих показників використовується групування показників в агрегованому балансі [26].

Основні форми звітності українського бухгалтерського обліку (Баланс і Звіт про

фінансові результати) незручні для використання в аналітичних цілях. Їх доцільно перевести в більш наочний вигляд – Агрегований баланс і Вертикальний аналіз фінансових результатів.

Необхідність такого перетворення викликана:

- частою зміною самих форм звітності й у силу цього неможливості без агрегування порівняння різних періодів діяльності підприємства;

- незручною для прямого аналізу формою угруповання статей у стандартному балансі, у тому числі і в останній його формі;

- необхідністю привести їх до виду більш близького до міжнародних стандартів;

- аналітичними цілями дослідження.

Агреговані форми вигідно відрізняються від стандартних бухгалтерських форм. Упорядкування активів і пасивів дозволяє легко і просто його аналізувати. Знаючи принципи угрупування, можна зіставляти окремі статті і визначати їхнє попереднє співвідношення, навіть не прибігаючи до розрахунків.

При аналізі бухгалтерського балансу застосовуються такі методи фінансового аналізу:

1. Горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.

2. Вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому.

3. Трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів і індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а, отже, ведеться перспективний, прогнозний аналіз.

Аналіз структури і динаміки статей балансу показує:

- яка величина поточних і постійних активів, як змінюється їхнє співвідношення, а також за рахунок чого вони фінансуються;

- які статті ростуть випереджальними темпами, і як це позначається на структурі балансу;

- яку частку активів складають товарно-матеріальні запаси і дебіторська заборгованість;

- наскільки велика частка власних засобів і в якому ступені компанія залежить від позикових ресурсів;

- яке розподіл позикових засобів по терміновості;

- яку частку в пасивах складає заборгованість перед бюджетом, банками і трудовим колективом.

При оцінці структури балансу важливо відслідковувати різкі зміни у величині окремих статей, а також звертати увагу на динаміку статей, що займають найбільшу частку в балансі.

Дуже важливо знаходити причини різких змін, щоб була можливість спрогнозувати подальший розвиток подій і вчасно чи запобігти послабити несприятливі тенденції [25].

[1] Бухгалтерський облік і аудит. – 1999. №1.

Читайте також:

1. Абсолютні синоніми (наприклад, власне мовні й запозичені) в одному тексті ділового стилю вживати не рекомендується.
2. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу за Фішером. Приклад
3. Базові та прикладні класифікації
4. В чому полягає явище тунелювання через потенціальний бар’єр, наведіть приклади.
5. Визначення і приклади
6. Врахування витраті втрат електроенергії. Приклад складання електробалансу.
7. Головною метою наукової діяльності в системі вищої освіти повинен стати розвиток фундаментальних та приклад­них досліджень.
8. Деякі приклади застосування ППП
9. Дієслова з префіксом дис-виражають значення ліквідації дії, названої безпрефіксним дієсловом, наприклад: гармонізувати – дисгармонізувати, асоціювати – дисасоціювати.
10. Для одиничного і дрібносерійного виробництва норма витрати визначається як укрупнена, наприклад, на 1000 станко-годин роботи даного виду роботи устаткування
11. Додаток И - Приклад виконання ремонтного креслення деталі
12. Етикет – (прикріплювати) установлений порядок поведінки в товаристві, певному оточенні, наприклад, придворний етикет, дипломатичний етикет.

Переглядів: 1553