Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Облік податкових та грошових зобов’язань, способи їх узгодження

(глава 1, ст.14, глава 4 ст.54, глава 9 с.102)

Облік платежів починається з реєстрації податкових зобов'язань у розрізі платників податків та платежів.

Під податковим зобов’язанням розуміють суму коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та у строки, визначені податковим законодавством (у тому числі суму коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (ст.14 п.14.1.156).

 

Під грошовим зобов’язанням платника податків розуміють суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (ст.14 п.14.1.39)

Нарахування податків і зборів здійснюється за кожним платежем окремо згідно з встановленими правилами. При цьому визначати розмір податкового зобов'язання залежно від ситуації можуть як платники податків, так і контролюючі органи.

За більшістю платежів до бюджету платник податків зобов'язаний самостійно обчислити суму податкових зобов'язань та зазначити її у податковій декларації або у розрахунках, форми яких встановлюються нормативними актами, затвердженими ДПА України

Податкові декларації платник податків подає до податкових органів у строки, які залежать від базового податкового періоду.

Податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює (глава 2 ст. 49 п. 49.18):

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), – протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), – протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом «г» цього пункту, – протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), – до 1 травня року, наступного за звітним;

 

д) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року.

Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з розділом ІІ Податкового Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені цим пунктом для такого базового звітного (податкового) періоду. Під терміном «базовий податковий період» слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом Податкового Кодексу, зокрема календарний квартал для цілей оподаткування прибутку підприємств.

За умови, якщо з окремого податку, збору звітний (податковий) період не встановлено, податкова декларація подається та податкове зобов’язання сплачується у строки, передбачені цим пунктом для місячного базового звітного (податкового) періоду, крім випадків, коли подання податкової декларації не передбачено таким розділом цього Кодексу.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Граничні строки подання податкової декларації підлягають продовженню керівником податкового органу або його заступником за письмовим зверненням платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

· перебував за межами України;

· перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

· перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

· мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або через інші обставини непереборної сили, підтверджені документально;

· був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законодавством;

Слід мати на увазі, що податкові декларації приймаються податковим органом без попередньої перевірки зазначених у них показників, а податкове зобов'язання, визначене платником у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання податкової декларації. Це податкове зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. У разі, коли в майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки в показниках раніше поданої податковій декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо (гл. 4 ст.54 п.54.3):

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову (митну) декларацію;

Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків (податкова декларація), що заповнена всупереч правилам, може бути таким контролюючим органом не визнана, якщо в ній не зазначено обов’язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право:

– надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу;

– оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

б) дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;

в) згідно з податковим законодавством та іншими законами особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;

г) рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків;

д) дані перевірок свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, в тому числі податку на доходи фізичних осіб;

ж) результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов’язань, визначених платником у митних деклараціях.

Якщо сума грошового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання і має право оскаржити зазначену суму в адміністративному та судовому порядку.

Якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені в декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

За непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявністю підстав. Нарахування податкових зобов’язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим Кодексом для подання податкової декларації.

Суму податкового зобов’язання, визначену у митній декларації, платник податків зобов’язаний сплатити до закінчення митного оформлення товарів, якщо інше не передбачено податковим законодавством.

У разі, коли відповідно до відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов’язання платника податків з причин, не пов’язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму податкового зобов’язання у строки, визначені Податковим Кодексом, а якщо такі строки не визначено - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

У разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом у зв’язку з порушенням правил податкового законодавства, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення - рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного оскарження.

У випадках апеляційного оскарження суми грошового зобов’язання платник податків зобов’язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Якщо останній день вказаних строків припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем з таких строків вважається наступний за вихідним або святковим робочий операційний (банківський) день.

Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у встановлені строки, визнається сумою податкового боргу платника податків.

 

4.4. Податковий борг: наслідки виникнення та джерела погашення (податкова застава, адміністративний арешт)

(глава 9 ст. 87-102)

Податковий борг – сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений податковим законодавством строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання (гл. 1 ст. 14 п. 14.1.175).

Джереламисамостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів (на підставі відповідної заяви платника).

Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків:

ü майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави;

ü майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;

ü майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;

ü кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих на користь такого платника податків, суми акредитивів, що виставлені на ім’я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості, отримані від замовників морських, річкових суден та інших плавучих засобів, які зараховуються на окремі рахунки цих підприємств, відкриті відповідно до статті 1 Закону України "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні;

ü майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України;

ü майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України.;

ü майно, що не може бути предметом застави відповідно до положень Закону України „Про заставу”;

ü кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

У разі коли здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби.

Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до моменту надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Орган державної податкової служби повідомляє платника податків про таке надходження коштів в п’ятиденний термін з дня отримання відповідного документа.

Забороняється будь-яка уступка грошового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам, а також уступка контролюючим органом права вимоги податкового боргу платника податків іншим особам, крім випадків, коли гарантами повного та своєчасного погашення податкових зобов'язань платника податків виступають інші особи, якщо таке право передбачено законами України з питань оподаткування.

Податковий борг погашається попередньо погашенню грошових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) – у рівних пропорціях, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов’язків, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Податкова застава – спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов’язання та пені, не погашеного в строк. У разі невиконання платником податків грошового зобов’язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному Податковим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави

Право податкової застави виникає згідно з Податковим Кодексом (ст. 88,89) та не потребує письмового оформлення.

Право податкової застави виникає у разі:

ü несплати у строки, встановлені Податковим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

ü несплати у строки, встановлені Податковим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (повному господарському володінні або оперативному управлінні) - у день виникнення такого права - та балансова вартість якого не менша суми податкового боргу платника податків (але не більше двократного розміру), а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред’являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш ніж двох понятих.

За умов, що на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Платник податків зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня з дня набуття права власності на будь-яке майно повідомити орган державної податкової служби про його наявність. Орган державної податкової служби зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення такого майна до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, та балансова вартість якого є не меншою суми податкового боргу платника податків (але не більше двократного розміру), або відмовити платнику податків у включенні майна до акта опису.

У разі коли орган державної податкової служби приймає рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків з повідомленням про вручення.

До прийняття відповідного рішення органом державної податкової служби платник податків не має права відчужувати таке майно.

У разі порушення платником податків вимог цього пункту він несе відповідальність згідно із законом.

Відчуження майна - будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків, у порядку передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування (п.14.1.31).

Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби.

Орган державної податкової служби зобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом.

Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

У випадку, якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без погодження з органом державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу.

Майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:

ü отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;

ü визнання податкового боргу безнадійним;

ü прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;

ü отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;

ü реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки у випадках, визначених цим Кодексом.

Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з вищенаведених подій.

Податкова порука - це видана банком гарантія погашення податкового боргу платника податків (ст.. 14 п.14.1.174). Податковою порукою гарантується погашення грошового зобов’язання, що входить до складу податкового боргу, якщо нарахування такого грошового зобов’язання оскаржується платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Якщо платник податків протягом 10 календарних днів після закінчення процедури апеляційного оскарження не погасив податковий борг, гарантований податковою порукою, такий борг вважається податковим боргом банку, що видав податкову поруку, і до такого банку застосовуються усі процедури, передбачені податковим законодавством для погашення податкового боргу.

Банк, який здійснив погашення податкового боргу платника податку, має право відшкодувати за рахунок такого платника завдані такому банку збитки.

Податкова порука не може бути відкликана банком або платником податків.

Податкова порука підлягає реєстрації в органі державної податкової служби, де перебуває на обліку платник податків, що має податковий борг. До здійснення реєстрації податкова порука не має сили і не створює правових наслідків.

Порядок видачі податкової поруки визначається Національним банком України, а порядок її реєстрації - центральним органом державної податкової служби;

Виключним способом забезпечення можливості погашення податкового боргу платника є адміністративний арешт його майна.

Арешт майна може бути застосований, якщо з’ясовується одна з таких обставин (гл. 9 ст.94, п.94.2):

ü платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

ü фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

ü платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;

ü відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів господарювання, спеціальні дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

ü відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до Податкового Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

ü платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

ü платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти будь-які дії щодо свого майна, яке підлягає такому арешту, крім дій з його охорони, зберігання та підтримання у належному функціональному та якісному стані. Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається виняткова заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження, володіння або користування його майном, з його тимчасовим вилученням або без такого. У разі вилучення майна ризик, пов’язаний з його зберіганням або втратою функціональних чи споживчих якостей, покладається на орган, який прийняв рішення про таке вилучення.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на здійснення будь-якої операції платника податків з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником органу державної податкової служби, якщо за висновком податкового керуючого здійснення окремої операції платником податків не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 статті 94, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається:

ü платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна;

ü іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.


Читайте також:

  1. IX. Відомості про військовий облік
  2. IX. Відомості про військовий облік
  3. Автоматизовані форми та системи обліку.
  4. Акції та їх облік
  5. Акції та їх облік
  6. Алгоритм із застосуванням річної облікової ставки d.
  7. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
  8. Аналіз грошових активів підприємства
  9. Аналіз грошових активів підприємства.
  10. Аналіз грошових коштів
  11. Аналіз грошових коштів підприємства
  12. Аналіз руху грошових коштів та дебіторської заборгованості




Переглядів: 664

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Особові рахунки платників податків | Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.