Суб’єктивна сторона

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення – це внутрішнє (психічне) ставлення суб'єкта правопорушення до скоєного діяння та його шкідливих наслідків.

Вина створює так званий внутрішній психологічний чинник проступку є обов’язковою умовою адміністративної відповідальності: особа, що визнана винною.

Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення включає ознаки, які характеризують:

- вину (основна, обов’язкова ознака суб’єктивної сторони);

- мотив та мету (факультативні ознаки суб’єктивної сторони).

ФОРМИ ВИНИ
УМИСНА прямий намір побічний намір	НЕОБЕРЕЖНА легковажна недбалість самовпевненість
ЗМІШАНА містить ознаки умисної і необережної вини

Ознаки суб'єктивної сторони:

1. Вина - психічне ставлення особи до скоєного діяння та його шкідливих наслідків.

Це - обов'язкова ознака суб'єктивної сторони, що проявляється у формі умислу чи необережності.

Умисел має місце у правопорушенні тоді, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Лише з умислом можуть бути вчинені такі адміністративні правопорушення, як самовільне використання транспортних засобів, машин чи механізмів або зберігання транспортних засобів у невстановлених місцях (ст. 132 КУпАП) чи вчинення насильства в сім'ї (ст. 173-2 КУпАП).

Необережність має місце у правопорушенні тоді, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Це може бути втрата паспорта з необережності (ст. 198 КУпАП) чи знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем (ст. 77 КУпАП).

Мотив – це усвідомлювана причина, яка спонукає особу до скоєння правопорушення.

Мета - це очікуваний результат, бажані наслідки, яких прагне досягти особа вчиненням правопорушення.

Адміністративне правопорушення визначається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне право – порушення визначається через необережність, коли особа , яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї протиправної дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Аналіз чинного законодавства про адміністративні правопорушення свідчить про те, що в диспозиціях правових норм рідко безпосередньо вказується на форму вини. Тобто, форма вини в таких випадках на кваліфікацію скоєного, як правило, не впливає, тому що вона не є конструктивною ознакою того чи іншого складу правопорушення.

Лише в окремих випадках законодавець безпосередньо визначає форму вини (наприклад, зіпсування паспорту чи втрата його з необережності – ст. 198 КпАП).

Відомо, що намір буває прямий або побічний (непрямий). Спрямованість волі суб’єкта правопорушення визначається через його бажання або свідоме допускання настання шкідливих наслідків. Якщо наявне бажання у тому числі свідоме прагнення щодо досягнення мети протиправного діяння, то мова може йти про прямий намір. Просте ж свідоме допускання настання шкідливих наслідків правопорушення свідчить про побічний намір.

Самовпевненість, як вид необережної вини, визначається через передбачення можливості настання шкідливих наслідків, протиправного діяння, але легковажний розрахунок на запобігання.

Недбалість, як вид необережної вини, характеризується тим, що винна особа не передбачила шкідливих наслідків своєї протиправної дії, хоч повинна була ї могла їх передбачити.

На мету, як ознаку суб’єктивної сторони, також здебільшого безпосередньо не вказується в нормах права. Лише в конструкціях окремих статей КпАП виділяється ця ознака. Це, наприклад, самовільне використання транспортних засобів (ст. 132 КпАП), незаконні придбання або зберігання наркотичних засобів (ст. 44 КпАП), виготовлення самогону без мети збуту (ст. 176 КпАП).

Настрій, емоції, спонукання та інші подібні психічні чинники, що супроводжують протиправний вчинок, в коло конструктивних ознак тих чи інших складів адміністративних правопорушень, як правило, не включаються, про те в окремих випадках можуть мати юридичне значення:

а) місця його вчинення (наприклад, поява в громадських місцях у п’яному вигляді, розпивання спиртних напоїв на виробництві, полювання в заборонених місцях);

б) умов (наприклад, порушення певних санітарних, карантинних, технічних, природних умов, створення умов для проведення масових заходів, з порушенням встановленого порядку);

в) способів (наприклад, жорстоке поводження з тваринами, злісна непокора, злісне ухилення від явки в суд);

г) засобів вчинення правопорушень (наприклад, транспортних засобів, заборонених знарядь полювання, наркотичних засобів тощо).

У чинному законодавстві України про адміністративну відповідальність нічого спеціально не вказується відносно замаху на адміністративне правопорушення, а також щодо співучасті у ньому.

Таким чином, в межах даного питання розглянутий юридичний аналіз об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта, суб’єктивної сторони адміністративного правопорушення, тобто те, що в своїй сукупності становить склад адміністративного правопорушення. Наступне питання буде присвячене відмінності адміністративного правопорушення від злочину та дисциплінарного проступку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суб’єкт	\|	Відмежування адміністративних правопорушень від інших правопорушень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.