• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фактори, що впливають на валютний курс

• довгострокові (структурні), які формують основні вартісні характеристики грошових одиниць як основи товарного наповнення грошей. Це:– продуктивність праці, – довгострокові темпи зростання національного доходу, – місце і роль країни в світовій торгівлі і вивозі капіталу. Названі фактори формують довгочасні пропозиції обміну між грошовою масою і товарами та послугами, тобто формують реальну купівельну спроможність валюти даної країни. Сукупність цих факторів дає змогу розглядати валютний курс як синтезуючу економічну категорію, оскільки в ній віддзеркалюються майже всі найважливіші підсумкові показники функціонування господарського комплексу країни;

• середньострокові (стан платіжного балансу країни, відносний рівень відсоткових ставок, різницю в темпах зростання цін);

• короткочасні (кон'юнктурні) фактори складають в основному психологічні моменти, які безпосередньо впливають на валютні курси. Це насамперед компетентна думка провідних банкірів, валютних дилерів, керуючих валютними відділами транснаціональних корпорацій про найближчі перспективи ймовірної зміни валютних курсів. Саме відповідно до даних прогнозних оцінок приймаються практичні рішення про переводи авуарів із одних валют у інші. Такий самий короткочасний вплив на валютні курси справляють і валютні інтервенції.

Серед наведених факторів найсуттєвіший вплив на валютний курс має стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Якщо він є активним, то і курс валюти має тенденцію до підвищення і, навпаки, якщо, наприклад, певна країна має пасивний платіжний баланс на світовому ринку, то це означає, що за певний період її валютні витрати перевищують надходження з-за кордону. За цих умов пропозиція даної валюти країни на світових ринках зросте і коли вона перевищить попит, її курс впаде.

Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній, на співвідношення експортно-імпортних цін тощо.

Так, зниження курсу національної валюти вигідне експортерам, оскільки дає їм змогу поставляти товари на зовнішній ринок за цінами, нижчими від середньосвітових, але водночас здорожує імпорт. Це призводить до зростання цін у країні, зниження обсягів ввозу товарів та спаду рівня споживання. За цих умов загострюється проблема зовнішньої заборгованості. І навпаки, при підвищенні курсу національної валюти знижується ефективність експорту, падає конкурентоспроможність внутрішніх цін; що стосується імпорту, то він збільшується, зростає приплив у країну з-за кордону капіталів.

Зміна курсу валют безпосередньо впливає на перерозподіл між окремими державами тієї частки їх сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх ринках.

Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Структурні:

Ø Зростання національного доходу

Ø Темпи інфляції

Ø Стан платіжного балансу

Ø Різниця процентних ставок у різних країнах

Ø Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції

Ø Ступінь використання валюти на євроринку і міжнародних розрахунках

Ø Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках

Ø Валютна політика.

Ø Ступінь розвитку фондового ринку.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція— це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу нац. валюти.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки НБУ з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центральний банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація (зниження валютного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту) та ревальвація(підвищення валютного курсу). Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць.

У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізації валютного курсу. Вони являють собою лише метод приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність з дійсним, що склався на ринку.

5. Валютні системи.

Валютна система – державно-правова форма організації валютних відносин, що регулюється законодавством або міжнародними угодами.

Спочатку склалася національна валютна система. Її характеризує:

– національна валюта та умови її конвертованості (тобто, обміну на іноземні валюти);

– режим валютного паритету (тобто, співвідношення між двома валютами); режим валютного купра (фіксований, плаваючий);

– наявність або відсутність валютних обмежень; регулювання міжнародної валютної ліквідності країни;

– регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу і форм міжнародних розрахунків;

– статус національних органів, що регулюють валютні відносини.

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі — зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін.

Як організаційно–правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. ВУкраїні національна валюта називається гривнею.

2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою – Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами.

3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації через регульоване плавання (у межах „валютного коридору”) до вільного плавання, що було введене в 2000 р.

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 p., хоч за деякими платежами дозволено її використання й зараз: надання інвалютних позичок банками, оплата послуг, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках.

5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко:

- у формі жорсткої прив’язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксованого курсу її до цієї валюти. За такого режиму іноземна валюта перетворюється в забезпечення національних грошей, тобто державні запаси її повинні на 100% забезпечувати наявну в обороті масу національних грошей. Емісія останніх здійснюється тільки через купівлю цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення з обороту – через її продаж. За такого режиму курс національної валюти „плаває” разом з курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає окремі свої функції, зокрема функцію кредитора останньої інстанції, певною мірою втрачає свій статус органу монетарної політики. Не випадково грошову систему за такого режиму у світовій практиці називають системою „валютного бюро”, а центральний банк стає органом такого бюро;

- у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна вела якраз цей режим використання золотовалютних резервів.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші нестабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення екон. і фін. кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов’язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економ. ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім скасовувалися. Розвинуті країни в ост. десятиліття взагалі скасували валютні обмеження.

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам–резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998 р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами. У міру оздоровлення економічної ситуації в Україні режим валютного ринку стає все більш ліберальним.

8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків і, навпаки, порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов’язків у цій сфері. Такими органами в Україні є: Кабінет Міністрів України; Національний банк України; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; Міністерство зв’язку України.

По мірі розвитку світових господарських зв’язків була створена світова валютна система, яка переслідує глобальні цілі світового співтовариства і покликана забезпечити інтереси країн-учасниць та має особливий механізм регулювання і функціонування.

Світова валютна система — це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

В наслідок тривалого історичного розвитку сформувались такі основні елементи світової валютної системи:

– функціональні форми світових грошей;

– регламентація умов взаємної конвертованості валют;

– уніфікація режиму валютних паритетів і валютних курсів;

– регламентація обсягу валютних обмежень;

– регламентація складу компонентів міжнародної ліквідності;

– уніфікація правил користування міжнародних кредитних форм обігу (векселів, чеків т. ін.) і форм міжнародних розрахунків;

– режими світових валютних ринків і ринків золота;

– статус інституту міждержавного регулювання (з 1944р. – Світового валютного фонду).

Першою в історії світовою валютною системою була система, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася стихійно наприкінці ХІХ—на початку ХХ ст. як сукупність національних валютних систем (СО).

Го­ловними елементами сучасної світової валютної системи є:

• національні резервні та колективні (наднаціональні) валютні одиниці;

• склад і структура міжнародних платіжних активів (засобів);

• механізм валютних паритетів та обмінних валютних курсів;

• умови взаємної конвертованості валют;

• форми міжнародних розрахунків;

• умови функціонування міжнародних валютних ринків та ринків золота;

• статус міждержавних валютно-кредитних організацій.

Головною функцією світової валютної системиє ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвиту міжнародної системи виробництва і поділу праці, поглиблення міжнародної торгівлі та міжнар. інвест. діяльності.

Світова валютна система повинна відповідати таким вимогам:

• забезпечувати міжнародний обмін, усю систему світогосподарських зв'язків достатнім обсягом платіжно-розрахункових і кредитних засобів, що користуються довірою учасників валютно-кредитних відносин;

• мати певний запас міцності для стійкого функціонування в умовах
перманентних структурних перебудов у різних частинах світового господарства, що відбуваються гостро, швидкоплинно, часто хворобливо, а подекуди ведуть до дезорганізації зовнішньоекономічного товарообігу протягом певного періоду;

• бути достатньо еластичною для того, аби гнучко пристосовуватися до динамічних змін у співвідношенні внутрішніх та зовнішніх факторів функціонування міжнародних економічних відносин;

• забезпечувати, по можливості, збалансованість, гармонізацію економічних інтересів суб'єктів світогосподарських зв'язків усіх структурних рівнів починаючи від окремої фірми і закінчуючи великими інтеграційними об'єднаннями типу ЄС.

Європейська валютна система (ЄВС) – форма міждержавного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу.

Метою ЄВС було досягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, вирівнювання основних економічних показників, розроблення та впровадження засобів колективного регулювання валютної сфери, стабілізація економічного становища країн — членів ЄВС.

Механізм ЄВС містив три елементи: європейська валютна одиниця — ЕКЮ (European Currency Unit — ECU); режим сумісного коливання валютних курсів — «суперзмія»; Європейський фонд валютного співробітництва.

У рішенні про створення ЄВС передбачалось, що ЕКЮ стане:

1) основою для розрахунків у межах механізму, що визначає валютні курси;

2) основою для визначення показника коливань курсу будь-якої з грошових одиниць, що входять у цю систему, від середнього показника;

3) засобом здійснення валютних інтервенцій, укладення угод та надання кредитів;

4) засобом розрахунків між центральними банками країн-членів, а також між валютними органами ЄЕС;

5) реальним резервним активом.

Основними перевагами введення єдиної валюти є:

¾ зменшення операційних витрат;

¾ розширення фінансових ринків;

¾ зростання їх ліквідності;

¾ зменшення валютних ризиків;

¾ спрощення міжнародних фінансових операцій;

¾ зростання конкуренції.

САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ

1. Чинники, що визначають кон’юнктуру валютного ринку.

Стан кон’юнктури валютного ринку виявляється у зміні співвідношення між попитом і пропозицією окремих валют, що, у свою чергу, є ключовим чинником впливу на валютний курс. Тому чинники, що визначають кон’юнктуру валютного ринку, одночасно є і чинниками зміни валютного курсу.

Як свідчить світовий та вітчизняний досвід, на стан та динаміку попиту і пропозиції на валютному ринку впливає велика кількість (десятки) чинників економічного, політичного, правового, психологічного характеру. Усі їх можна розділити на три такі групи:

1. Курсоутворюючі чинники:

¾ стан платіжного балансу країни;

¾ обсяги ВНП, які виробляються в країні;

¾ внутрішня і зовнішня пропозиція грошей;

¾ процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються;

¾ співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми.

Ці чинники можна назвати базовими, тобто такими, що визначають такий стан співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внутрішньо зумовленої та передбачуваної зміни.

Вплив стану платіжного балансу на кон’юнктуру валютного ринку виявляється в тому, що надходження валюти в країну за поточними і капітальними статтями балансу збільшує пропозицію, а валютні платежі за кордоном збільшують попит на валютному ринку. Тому збалансовані валютні надходження і платежі за названими статтями балансу створюють сприятливі умови для врівноважування попиту і пропозиції на валютному ринку і стабілізації його кон’юнктури.

Вплив на валютний ринок обсягу ВНП, що виробляється в країні, базується на тому, що його зміна впливає на динаміку експорту і імпорту. Якщо обсяг ВНП, зростає, це створює передумови для збільшення експорту і зменшення імпорту, що сприяє формуванню активного сальдо платіжного балансу і поліпшенню кон’юнк­тури ринку. І навпаки, якщо обсяг ВНП скорочується, це спричинятиме падіння експорту і зростання імпорту, формування від’ємного сальдо платіжного балансу і погіршання кон’юнктури ринку.

Вплив внутрішньої пропозиції національних грошей базується на тісному зв’язку валютного ринку з іншими сегментами грошового ринку. Якщо пропозиція грошей на ринку банківських кредитів чи ринку цінних паперів зросте, це може погіршити кон’юнктуру на цих ринках, внаслідок чого частина пропозиції грошей звідти перейде на валютний ринок, де кон’юнктура залишилась незмінною. Але якщо таке переміщення грошей буде значним, то попит на валюту почне зростати випереджаючими темпами і рівновагу буде порушено і там. Якщо пропозиція грошей зростатиме безпосередньо на валютному ринку (зовнішня пропозиція), наприклад, у цілях валютної інтервенції, то це негайно вплине на його кон’юн­ктуру і вона погіршає для національної валюти.

Вплив співвідношення процентних ставок у двох країнах полягає в тому, що вищі процентні ставки стимулюють приплив у відповідну країну вільних грошових капіталів з країн, де процентні ставки низькі. Це сприятиме формуванню активного сальдо платіж­ного балансу за статтями капітальних операцій та поліпшенню кон’юнктури валютного ринку. У країні з низькими процентними ставками ситуація розвиватиметься в протилежному напрямку.

Вплив співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін базується на тому, що в країнах з низькими внутрішніми цінами створюються додаткові стимули для нарощування експорту й стримування імпор­ту, що сприяє формуванню активного сальдо платіжного балансу.

2. Регулюючі чинники:

¾ заходи прямого державного регулювання (фінансово-бюджетна політика, квотування та ліцензування, грошово-кредитна політика, регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл валюти тощо);

¾ структурні чинники.

Ці чинники впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників. Вони вводяться в дію державою свідомо для досягнення певних цілей в її економічній політиці і можуть давати значний ефект в умовах, коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги.

3. Чинники кризового характеру:

¾ дефіцит державного бюджету;

¾ безконтрольна емісія та інфляція;

¾ штучне і надмірне регулювання цін;

¾ висока монополізація виробництва.

Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги економіки, послабляють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів держави.

У всій цій сукупності чинників вирішальною (базовою) є пер­ша група (курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключове місце займає платіжний баланс, його стан та динаміка. Він має комплексний характер і акумулює в собі певною мірою дію всіх інших чинників.

2. Особливості валютного курсу в Україні.

НБУ установлює офіційний валютний курс за двома групами валют: перша група — це переважно вільно конвертовані валюти. Ці валюти застосовуються у міжнародних розрахунках, котируються на міжнародних ринках або щоденно використовуються у розрахунках між центральними банками країн СНД, За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група — це валюти, за якими торговельні операції та неторговельні розрахунки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць.

Офіційний валютний курс гривні до іноземних валют використовується у розрахункових операціях; для аналізу зовнішньоекономічної діяльності; бухгалтерського обліку операцій. З 1994 р. в Україні офіційний валютний курс до долара США встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. З 19 березня 1999 р. НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні відносно долара США як середньозважений між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку (з урахування індексу на Нью-Йоркській біржі). У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ впливає на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку,

Установлюючи офіційний курс інших світових вільно конвертованих валют до гривні, НБУ використовує котирування Франкфуртської біржі — однієї з найпотужніших у Європі — за курсами цих валют до євро. При встановленні офіційного курсу валют країн СНД та Балтії до гривні НБУ використовує інформацію, яку він отримує від центральних банків країн СНД (курс їхніх національних валют до долара). При встанов­ленні офіційного курсу валют другої групи НБУ використовує котирування, що публікує газета «Financial Times».

3. Особливості формування валютної системи України.

Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст. 50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов’язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст. 8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.

Проте подальший розвиток валютної системи істотно гальмувався і ускладнювався тривалою і глибокою кризою, що охопила всі сфери суспільного життя, масштабним хаосом в управлінні економікою.

Майже до кінця 1992 р., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним законодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської практики. Зокрема, продовжувалася радянська практика обов’язко­вого продажу державі 50% валютної виручки експортерів за надто завищеним курсом рубля. Діяли інші досить жорсткі валютні обмеження. Все це не сприяло розвиткові валютних відносин, штовхало підприємства на шлях тінізації своїх валютних операцій, на приховування валютних коштів за кордоном. За експертними оцінками відплив коштів за кордон тільки в 1992 р. становив близько 10—12 млрд дол. США.

До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України «Про реформу грошової системи України» від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1 : 1. Як валютні кошти, що могли конвертуватися по-іншому, визнавалися лише рублеві залишки на кореспондентських рахунках українських банків в іноземних банках. Розпочалося офіційне котирування українського карбованця до російського рубля.

Для підтримання українського карбованця на валютному ринку було вжито цілий ряд обмежувальних та фіскальних заходів:

¾ введено 100-процентний продаж експортерами валютної виручки державі за офіційним курсом;

¾ істотно підвищувались акцизні збори з цілого ряду імпортних товарів;

¾ проведено девальвацію карбованця відносно рубля;

¾ підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних бан­ків, тобто піднято до рівня, який існував у Росії;

¾ офіційно започатковано створення державного золотовалютного резерву.

Проте всі ці заходи не дали бажаного результату. Скоріше навпаки, відбулося ужорсточення валютного ринку, яке зупинило його розвиток: припинився приплив інвалюти на ринок, посилилися тенденції приховування валюти, тінізації валютних операцій, доларизації грошового обороту тощо. Намітилося прискорене падіння курсу карбованця. Цьому сприяла поява девальваційних очікувань та правова невизначеність і неупорядкованість валютних відносин.

Щоб зупинити ці тенденції, 19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму ва­лютного регулювання і контролю. Зокрема, остаточно визначено статус українського карбованця як єдиного законного платіжного засобу, установлено порядок визначення валютного курсу карбованця за результатами торгів на міжбанківському ва­лютному ринку, визначені загальні принципи валютного регулювання і контролю та покладено його організацію на НБУ, передбачено відповідальність резидентів за порушення норм валютного законодавства тощо.

На виконання положень указаного Декрету було вдвічі знижено норму обов’язкового продажу державі валютної виручки експортерами — зі 100% за завищеним офіційним курсом до 50% за більш реальним ринковим курсом. Це сприяло помітній активізації валютного ринку — за кілька місяців пропозиція долара на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) зросла майже в 10 разів. У квітні 1993 р. розпочалися торги з німецької марки та російського рубля.

Проте ці позитивні процеси у валютній сфері відбувалися на фоні гіпервисокої інфляції і нерідко суперечили завданням стримування інфляції. Складалося враження, що лібералізація валютного ринку, перехід до ринкового курсоутворення є причиною посилення інфляції. Особливо виразно інфляційні наслідки девальвації карбованця проявлялися по товарах так званого критичного імпорту — нафти і нафтопродуктів, газу, медикаментів, мінеральних добрив тощо: ціни на них зростали пропорційно па­дінню курсу гривні.

Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату «критичного імпорту», Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Одночасно вводилося обмеження ринкового механізму використання іноземної валюти і вводився адміністративний її розподіл через так званий Тендерний комітет, який діяв при Кабінеті Міністрів. За новим порядком експортери зобов’язані були 40% валютної виручки продавати урядові через Тендерний комітет за фіксованим курсом 12 610 крб. за 1 дол. США, який був явно заниженим; 10% — НБУ за курсом, що був майже удвічі вищим від фіксованого; 50% — зберігати в себе чи продавати НБУ за ринковим курсом, який був ще вищим і встановлювався на УМВБ. НБУ посилив обмеження доступу комерційних банків до торгів на УМВБ.

Результатом посилення адміністративних обмежень стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. Все це свідчило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте замість того, щоб повернутися до його лібералізації і розвитку на засадах конкуренції, уряд ще посилив адміністративне регулювання валютних відносин. Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. було призупинено валютні торги на УМВБ та інших біржах, а прийнятим у тому самому місяці законом установлення валютних курсів було покладено на НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Воно стало здійснюватися переважно вольовими методами.

Такий, суто адміністративний, порядок валютного регулювання проіснував до жовтня 1994 р. Він був характерний для періоду високої інфляції. Це був перший етап формування валютної системи України. Для нього характерне обвальне падіння курсу української валюти — в 163,3 разу. Це свідчить, що в умовах глибокої економічної і фінансової кризи, макроекономічної розбалансованості, затримки з проведенням економічних реформ не було передумов для нормального розвитку валютного ринку та адекватної йому валютної системи, а виключно адміністративне регулювання валютних відносин не дало бажаних результатів.

Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994 р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов’язковому продажу. Був також розформований Тендерний комітет. Все це сприяло консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України. Переорієнтація валютного регулювання на ринкові засади супроводжувалася істотною стабілізацією національної валюти — курс її до долара США за 1995—1996 рр. знизився приблизно на 5%.

З вересня 1996 р., після випуску в обіг постійної національної валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були:

¾ остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. — введено вільне плавання;

¾ введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень;

¾ певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;

¾ подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;

¾ приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Успіхи в ринковій трансформації валютної системи на третьому етапі її розвитку проявилися в помітній стабілізації національної валюти: протягом 1997 р. курс гривні до долара США залишався майже незмінним. Проте під тиском кризових явищ на світовому фінансовому ринку з другої половини 1998 р. істотно погіршилася ситуація і на валютному ринку України, що спричинило прискорене падіння курсу гривні — приблизило на 45% в цілому за 1998 р. Щоб не допустити обвального падіння гривні, як це сталося з рублем РФ, уряд та НБУ змушені були з вересня 1998 р. посилити обмежувальні заходи на валютному ринку:

¾ відновлено обов’язковий продаж 50% валютних надходжень резидентів;

¾ розширено валютний коридор;

¾ посилено контроль за обґрунтованістю операцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку;

¾ посилені обмеження на операції комерційних банків на валютному ринку тощо.

Надзвичайні заходи у валютній сфері кінця 1998 р. помітно загальмували подальшу ринкову трансформацію валютної системи України. Разом з тим їх висока ефективність (за 1999 р. гривня девальвувала відносно долара США лише на 35%) підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валютного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у надзвичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондовому ринках України в кінці 1998—на початку 2000 рр.

Читайте також:

1. Аналіз факторів, що впливають на цінову політику.
2. Валюта та валютний курс
3. ВАЛЮТА, ВАЛЮТНИЙ КУРС, ВАЛЮТНІ ЦІННОСТІ.
4. Валютний кліринг: світовий досвід та його значення
5. Валютний контроль
6. Валютний курс
7. Валютний курс
8. Валютний курс
9. Валютний курс
10. Валютний курс і способи його визначення
11. Валютний курс та його види
12. Валютний курс та його види

Переглядів: 3203