Тема 9. Оцінювання вартості підприємства

Державний кредит. Державний борг.

Державний кредит — це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава в особі уряду або місцевих органів самоврядування. Переважно вони виступають у ролі позичальників, хоч у деяких випадках можуть бути й кредиторами. На відміну від банківського кредиту, державний кредит, як правило, не має конкретного цільового призначення. Він використовується для вирішення загальнодержавних або місцевих проблем (покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги окремим суб’єктам господарювання чи категоріям населення тощо). Куди саме спрямувати позичені кошти, у кожному конкретному випадку вирішує позичальник. Якщо банківський кредит переважно є первинною формою перерозподілу вартості, то державний кредит — вторинною формою такого перерозподілу.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Його суб’єктами є держава або органи місцевого самоврядування, з одного боку, та внутрішні (резиденти даної країни) або зовнішні кредитори — з іншого. Останніми можуть бути фізичні чи юридичні особи або уряди інших держав, а також міжнародні та регіональні валютно-фінансові інституції.

Внутрішній державний кредитв Україні, як і в більшості країн світу, відіграє дуже важливу роль у грошово-кредитному регулюванні економіки центральним банком країни, який проводить операції з державними цінними паперами (купівля чи продаж їх через банки другого рівня банківської системи) на так званому відкритому ринку. У такий спосіб він збільшує або зменшує можливості цих банків кредитувати реальну економіку.

Державний кредит реалізується такими способами:

· випуск облігацій внутрішніх чи зовнішніх державних або муніципальних позик;

· оформлення казначейських зобов’язань.

Як правило, державний кредит надається у грошовій (валютній) формі. Але в період якихось потрясінь, хаосу чи розладу грошової системи країни він може надаватися й у товарній формі. Наприклад, у період Другої світової війни США надали Радянському Союзу за угодою про ленд-ліз (надання у позичку та оренду) товарний кредит військовою технікою, зброєю, продовольством, одягом тощо на загальну суму 9800 млн дол. США в цінах тих років.

У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції:

1. Фіскальна функція державного кредиту полягає у залученні державою коштів у розмірах, необхідних для фінансування бюджетних видатків.

2. Регулююча функція державного кредиту пов’язана із регулюванням грошового обігу, рівня відсоткових ставок та ліквідності банківської системи. Регулювання грошового обігу здійснюється за допомогою операцій купівлі-продажу державних цінних паперів Національним банком України. Операції з цінними паперами на фондовому ринку призводять до зміни маси грошей, що впливає на пропозицію грошей та рівень процента за користування ними.

3. Розподільна функція держ. кредиту полягає у пролонгації погашення кредитів у часі. Відповідно, тягар погашення державного кредиту стосується майбутніх поколінь, адже кредитні платежі можуть розподілятися на десятки років. Контрольна функція полягає у постійному контролі за своєчасністю та повнотою погашення державних кредитів, а також ефективністю їх використання.

4. Контрольна - контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг — це сума заборгованості за всіма борговими зобов’язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки.

Загальна сума держ. боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки.

Державний борг поділяється також на внутрішній і зовнішній. У деяких підручниках внутрішній борг визначається як заборгованість кредиторам держави в даній країні, а зовнішній — заборгованість кредиторам за межами даної країни. Тобто поділ державного боргу на внутрішній і зовнішній здійснюється залежно від того, в якій валюті номіновано зобов’язання — в іноземній чи в національній. Однак з посиленням інтеграційних процесів в економіці і випуском внутрішніх позик, номінованих у вільно конвертованій валюті, поділ державного боргу на внутрішній і зовнішній за цією ознакою став некоректним. Тому внутр. борг — це сукупність зобов’язань держави перед резидентами, а зовн. борг — сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй валюті номіновано зобов’язання).

Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Рефінансування державного боргу — це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позичальників виражається в рейтингах, що присвоюються відповідній країні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів.

Іншими методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення й анулювання позики. Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення строків дії випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно. Уніфікація позик — це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. У деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обґрунтувань не має.

Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Анулювання боргу означає відмову уряду від його погашення. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ

2. Інвестиційне кредитування та його роль в розвитку економіки.

Інвестиційний кредит — це економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямку.

Необхідність інвестиційного кредиту пов’язана з об’єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Потреба в інвестиційному кредиті виникає через різницю у величині і термінах повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв’язку із необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу.

Поряд з необхідністю внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість інвестиційного кредиту. Розвинуті кредитні відносини пов’язані зі створенням відповідного інституціонального середовища — мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на кредитуванні інвестиційних заходів (проектів). Кредитні установи організовують і обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства, де виникає дефіцит коштів.

Інвестиційне кредитування — це кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації кредитних відносин в інвестиційній сфері. Об’єктом кредитних відносин є вартість, яка надається в позичку з метою отримання прибутку.

Специфічною особливістю інвестиційного кредитування є те, що воно має інвестиційний характер, а саме:

а) при кредитуванні об’єктом оцінки, насамперед, виступає не позичальник, а його інвестиційні наміри (інвестиційний проект), отже у кредитора виникає необхідність у детальному аналізі техніко-економічного обґрунтування інвестиційних заходів, що кредитуються;

б) відсоток з інвестиційного кредиту не повинен перевищувати рівень дохідності за інвестиціями;

в) строк інвестиційного кредиту залежить від строку окупності інвестицій;

г) інвестиційна позичка може бути видана з пільговим терміном відшкодування (на строк реалізації інвестицій), впродовж якого сплачуються лише відсотки за кредит, а основна сума відшкодовується у нас. періоди часу.

Інвестиційне кредитування — це кредитування прямих інвестиційних заходів або реальних інвестицій (вкладень в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів).

Тому об’єктами інвестиційного кредитування є: об’єкти виробничого призначення; об’єкти невиробничого призначення; будови; черги будівництва; пускові комплекси; об’єкти будівництва; нове будівництво; розширення діючих підприємств; реконструкція діючих підприємств; технічне переозброєння діючих підприємств.

Найчастіше об’єкт інвестиційного кредитування виступає як інвестиційний проект, змістом якого є заходи з проектування, будівництва, придбання технології та обладнання, підготовки кадрів тощо, спрямованих на створення нового або модернізацію діючого виробництва товарів (продукції, робіт, послуг) з метою одержання економічної вигоди.

Важливим принципом належності кредитів до інвестиційних є те, що вони спрямовані не на задоволення поточних потреб або на придбання уже створеної вартості, а на забезпечення подальшого збільшення вартості за рахунок будівництва, реконструкції, модернізації, тобто створення нових потужностей сфери виробництва та обігу. До інвестиційного кредитування не можуть належати кредити, спрямовані на фінансування тимчасових потреб підприємств у обігових коштах.

При кредитуванні інвестиційних об'єктів сфери бізнесу терміни кредитування зазвичай визначаються часом реалізації проекту, введення його в дію і майбутніми доходами від його експлуатації. Однак погашення кредиту може бути здійснено і значно раніше за рахунок доходів від інших видів діяльності суб'єкта, що кредитується. Через це період кредитування не можна однозначно вважати класифікаційною ознакою.

Суттєвою особливістю інвестиційного кредитування є те, що право на об'єкт інвестування закріплене за позичальником і після реалізації інвестиційного проекту і розрахунку з банком-кредитором банк не вправі заявляти про право на цей об'єкт як на свою власність. Однак якщо об'єкт, що інвестується, є предметом застави (або іншою формою забезпечення банківського кредиту), то право власності може перейти до банку за невиконання позичальником розрахунків за договором. Якщо в заставу передано інше майно, то за некредитоспроможності позичальника стягнення буде накладено саме на нього, а не на об'єкт інвестування. При цьому останній тільки за банкрутства підприємства може перейти до кредитора у складі майна, спрямованого на погашення заборгованості перед банком або іншими кредиторами. Необхідно зазначити, що збереження права власності на об'єкт інвестування, що фінансується шляхом кредитування, є важливою перевагою для підприємців.

Кредитування на відміну від інших джерел фінансування інвестиційних проектів найкраще відповідає новим умовам управління та господарювання, за яких широко використовуються заходи економічного впливу, зокрема: поверненість, платність та диференціація умов кредитування, а необхідність погашення кредиту сприяє посиленню режиму економії в процесі реалізації проекту та є засобом контролю за окупністю інвестицій.

Крім того, для інвестора існують і інші суттєві причини, за яких вибирається саме такий метод фінансування.

Лекція 12 (2 год)

Мета заняття (дидактична):сформувати у студентів сучасне економічне мислення щодо економічної сутності та необхідності оцінки вартості підприємства; ознайомити студентів із завданнями та принципами оцінки вартості підприємства, з основними методичними підходами до оцінки вартості підприємства, розкрити суть оцінки вартості підприємств на основі дохідного, майнового і ринкового підходів.

Мета заняття (виховна): виховувати у студентів інтерес та свідоме ставлення до майбутніх професійних обов’язків.

Актуальність теми: Успіх діяльності будь-якого суб’єкта підприємництва залежить від ефективності його розвитку. В сучасних умовах господарювання підприємству необхідно визначати своє місце в конкурентному середовищі, оцінювати вартість бізнесу, що дозволяє найкращим чином досягти поставленої мети, яка, як відомо, визначається з позицій його власників. Сучасна постановка мети діяльності підприємства як підприємницької структури – це максимізація його ринкової вартості й на цих засадах максимізація добробуту його власників. Реалізація такої мети потребує подальшого дослідження окремих питань, пов’язаних із оцінкою і зростанням вартості підприємства. У міру становлення ринкових відносин у країні проблема формування й оцінки вартості підприємства (оцінки бізнесу) стає дедалі актуальнішою, а її практичне значення стрімко зростає.

Внутрідисциплінарні взаємозв’язки: Дана тема пов’язана з такими темами дисципліни, як «Формування власного капіталу підприємства», «Внутрішні джерела фінансування підприємства» «Дивідендна політика підприємства», «Фінансування підприємства за рахунок запозичених ресурсів», «Фінансова діяльність на етапі реорганізації підприємства», «Фінансове інвестування підприємства».

Міждисциплінарні взаємозв’язки:Базою для вивчення даної теми являються такі дисципліни як «Фінанси підприємств», “Економічний аналіз”, «Інвестування», «Фінансовий аналіз», «Фінансовий ринок». В той же час, вона є базою для вивчення в майбутньому таких дисциплін: «Управління фінансовою санацією підприємства», «Ринок фінансових послуг», «Фінансовий менеджмент», «Фінансовий контролінг».

Фахове спрямування.Для студентів фінансового спрямування дана тема є особливо важливою для вивчення, оскільки допомагає зрозуміти необхідність методів оцінки вартості підприємства. Отримані теоретичні знання студенти зможуть використати у практичній роботі щодо оцінки вартості підприємства у майбутньому під час провадження своєї професійної діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форми та види кредиту.	\|	Тематика індивідуальних навчально-дослідних завдань

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.