Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






НС біологічного характеру

Біологічними називаються небезпеки, що походять від живих об'єктів, наслідком яких можуть бути надзвичайні ситуації біологічного характеру. Всі об'­єкти живого світу можна умовно розділити на декілька царств: мікроорганіз­ми, гриби, рослини, тварини, люди. Між різними живими істотами йде постій на боротьба. В цій боротьбі людина не завжди виходить переможцем. Носіями, або субстратами, біологічних небезпек є всі неживі середовища (вода, повітря, ґрунт), рослинний і тваринний світ, самі люди, штучний світ, створений люди­ною та інші об'єкти.

Біологічні небезпеки можуть спричиняти у людини різну дію — механічну, хімічну, біологічну тощо. Наслідком їх є різні хвороби, травми різної тяжкості, у тому числі і смертельні. Виходячи з принципу доцільності, пануючого в при­роді, можна стверджувати, що всі живі істоти виконують певну призначену їм роль. Але по відношенню до людини деякі з них є небезпечними.

Знання біологічних небезпек — одна з умов успішного захисту людини від небезпек, тобто часткове вирішення проблеми безпеки життєдіяльності.

Мікроорганізми

Мікроорганізми — це найдрібніші, переважно одноклітинні істоти, видимі тільки в мікроскоп, які характеризуються величезною різноманітністю видів, здатних існувати практично в будь-яких умовах. Мікроорганізми виконують корисну роль у кругообігу речовин в природі. Проте деякі види мікроорганіз­мів є хвороботворними, або патогенними. Вони викликають хвороби рослин, тварин і людей. Такі хвороби як проказа, чума, тиф, холера, малярія, туберку­льоз і багато інших у минулому забрали тисячі життів, сіючи марновірства і страх серед населення. Людство довгий час не знало, що ці хвороби виклика­ються мікроорганізмами. Не було і засобів боротьби із заразними хворобами.

Тому інфекційні захворювання людини іноді придбавали масове розповсюдження, яке називається епідемією або пандемією.

Широке розповсюдження заразливих хвороб тварин називається епізоотією, а рослин — епіфітотією.

Вперше побачити бактерії вдалося голландцю Антоні ван Левенгуку в 1676 році. Випадкове відкриття Левенгука стало початком нової науки — мікробіології, її основоположником вважається французький вчений Луї Пастер.

Мікробіологія вивчає мікроорганізми, їх систематику, морфологію, генети­ку, роль у кругообігу речовин в природі, патогенну дію, що призводить до зах­ворювань людей, тварин та рослин. Мікроорганізми — дуже маленькі об'єкти. Більшість бактерій має величину 0,5—1 мкм, дріжджові грибки — 5—10 мкм.

Мікоплазми — це вид мікроорганізмів, що мешкають у водоймищах, гної. Патогенні мікоплазми викликають хвороби людини (пневмонію), тварин, рос­лин.

Бацили — це паличкоподібні бактерії, що створюють внутрішньоклітинні протиріччя.

Бактерії. Бактерії — типові представники мікроорганізмів. Бактерії, що мають форму правильних кульок, називаються коками. Групи коків назива­ються стафілококами або стрептококами. Бактерії повсюдні і витривалі, їх зна­ходили у воді гейзерів з температурою біля 100°С, у вічній мерзлоті, де вони пробули більше 2 млн. років, у відкритому космосі, а також в зонах смертель­ної для людини радіації. Є бактерії-хижаки, які ловлять найпростіших. Деякі бактерії харчуються аміаком, метаном. Їх намагаються використовувати для «поїдання» метану в шахтах. Розмножуються бактерії простим розподілом надвоє, в сприятливих умовах через кожні 20 хвилин.

До бактерійних захворювань відносяться чума, туберкульоз, холера, прока­за, дизентерія, менінгіт тощо.

Віруси. Віруси — це найдрібніші неклітинні частинки, що складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки. Форма паличкоподіб­на, сферична тощо. Розмір від 20 до 300 нм і більше. Віруси — внутріклітинні паразити: розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їх ферментативний апарат і перемикають клітину на синтез зрілих вірусних час­тинок. Віруси дрібніші за бактерій в 50 разів. Їх не видно в світловому мікро­скопі, їх не затримують найтонкіші фарфорові фільтри. Віруси поширені по­всюдно. Вони викликають хвороби рослин, тварин і людей.

Віруси на відміну від бактерій не здатні існувати і розмножуватися самостійно. Кожна бактерія є клітиною, що здійснює власний обмін речовин. Бактерії здатні зростати і розмножуватися на штучних живильних середовищах. Віруси, як справжні клітинні паразити повністю залежать від обміну речовин в клітині-господарі. Підпорядкована клітина вимушена синтезувати складові речовини вірусу, з яких будуються нові вірусні частинки. Віруси здатні «нав'язувати» свою генетичну інформацію спадковому апарату ураженої ними кліти­ни. Віруси заражають клітину і примушують її допомагати їх розмноженню, що, як правило, закінчується загибеллю клітини. Віруси на відміну від бакте­рій розмножуються лише в живих клітинах. Вірусними захворюваннями є віс­па, сказ, грип, енцефаліт, кір, свинка, краснуха, гепатит тощо.

Спірохети. Спірохети — мікроорганізми, клітки яких мають форму тонких звивистих ниток. Водяться у ґрунті, стоячих і стічних водах. Патогенні спіро­хети — збудники сифілісу, поворотного тифу, лептоспірозу та інших хвороб.

Актиноміцети. Актиноміцети, мікроорганізми з рисами організації бакте­рій і простих грибів. Поширені в ґрунті, водоймищах, повітрі. Деякі види є патогенними, викликають такі хвороби як актиномікоз, туберкульоз, дифтерію тощо. Деякі актиноміцети утворюють антибіотики, вітаміни, пігменти тощо.

Зростання і розмноження мікроорганізмів. Як і все живе, одноклітинні мікроорганізми ростуть. Досягнувши певної величини вони діляться на дві части­ни, які стають самостійними організмами. Зростаючи, вони теж діляться, утво­рюючи чотири клітини, потім вісім, шістнадцять і далі в геометричній про­гресії.

Проте процес розмноження мікробів обмежений певними умовами. Спочат­ку бактерії пристосовуються до середовища і розмножуються дуже повільно. Потім наступає фаза швидкого розмноження, після чого настає стаціонарна фаза, коли середовище насичено продуктами життєдіяльності бактерій, що гальмують процес розмноження і, нарешті, бактерії починають відмирати. Причиною загибелі бактерій є несприятливі умови середовища. Пряме промін­ня сонця для більшості бактерій згубне.

Субстратами (носіями) біологічних небезпек можуть бути елементи нежи­вого середовища (повітря, вода, ґрунт), рослини, тварини, люди, устаткування, інструменти, сировина, матеріали тощо. Мікроби супроводжують людину все життя. Без мікробів життя неможливе. Але патогенні мікроби для людини не­безпечні. Тому людина настирливо шукає способу захисту від патогенних мік­робів. Доведено, що тривале кип'ятіння вбиває мікробів. Тиндаль (фізик) до­вів, що мікроби в рідинах гинуть після декількох повторних кип'ятінь. Повто­рне короткочасне нагрівання рідини до точки кипіння називається тиндалізацією. Всі методи знищення мікробів під впливом високої температури мають загальну назву — стерилізація. Для уловлювання мікробів з рідин і газів засто­совують спеціальні фільтри.

Мікроби, що харчуються відмерлими частинами організму називаються сапрофітами. Нападаючі на живі організми — паразити. Хвороботворні мікро­би виділяють ферменти, які порушують нормальний стан людини.

Гриби. Гриби — відособлена група нижчих рослин, позбавлених хлорофілу, які харчуються готовими органічними речовинами. Існує понад 100 тисячі ви­дів грибів. Патогенні гриби викликають хвороби рослин, тварин і людей. Мі­кози — хвороби людини і тварин, що викликаються паразитичними грибами (грибкові захворювання шкіри). Токсичні гриби викликають харчові отруєння людини і тварин (мікотоксикози).

Найотруйніший гриб — бліда поганка. Отрута блідої поганки не руйнується при кип'ятінні і смаженні. Цей гриб є смертельною небезпекою для людини. Людина може отруїтися червоним мухомором, але смертельні результати рід­кісні. Майже кожний їстівний гриб має свого неїстівного або отруйного двій­ника. Це представляє небезпеку для недосвідченого грибника.

Небезпечним є гриб-паразит жита. Він росте на колосах жита. Містить ши­роко відомий і небезпечний наркотик ЛСД. У людини викликає важке захво­рювання — «антонов вогонь».

Рослини

Відвіку люди відзначали, що деякі рослини володіють лікувальними і отруйними властивостями.

Анчар. Росте в Південній Азії. Молочний сік його отруйний, але не смертельний.

Блекота. Плоди небезпечні. Вони містять алкалоїди, що викликають помутніння розуму.

Тютюн. В ньому міститься отруйний алкалоїд — нікотин.

Коноплі. Із смолянистих виділень конопель одержують небезпечні наркоти­ки, відомі як гашиш, марихуана, анаша, споживання яких приводить до розвит­ку наркоманії.

Мак. З соку маку одержують опіум. Куріння опіуму забрало тисячі життів і навіть послужило причиною опіумних воєн. Зараз посів опійних сортів маку заборонений рішенням ООН.

Існує ряд садово-городніх рослин, які є отруйними або настільки токсични­ми, що викликають отруєння. Велика частина постраждалих від них — діти, чиї батьки не знають про це.

Дурман. Всі частини цієї рослини містять алкалоїд з наркотичним ефектом.

Рицина. Одне насіннячко цієї рослини викликає смертельне отруєння.

Олеандр. Гілля, листя, квіти цієї рослини містять смертельну отруту.

Беладонна (сонний дурман). Містить соланін — дуже отруйний навіть у невеликих кількостях.

Картопля. Окрім бульби, вся решта частин, особливо паростки отруйні че­рез вміст в них соланіну.

Ревінь. Деякі частини цієї рослини містять щавлеву кислоту, яка може викликати порушення роботи нирок.

Бузина. Незрілі ягоди, гілля, листя викликає нудоту, блювоту, пронос.

Плющ, вовча ягода, лавр, рододендрон, азалія — частково отруйні.

Комахи

Скорпіони. Для дрібних тварин укол жала скорпіона смертельний. Для лю­дини укол скорпіонячого жала дуже хворобливий (виникає жар, пухлина, оз­ноб тощо), але життю не загрожує. Достовірно відомо лише декілька випадків загибелі дітей, укушених крупними тропічними скорпіонами.

Павуки. Павук каракурт (чорна смерть), завдовжки трохи більше одного сантиметра, один з найнебезпечніших. Смертність від його укусів — близько 4%. Укус каракурта викликає психічне збудження укушеного, болі у всьому тілі, порушення роботи серця і ускладнене дихання. Спеціальна протикаракуртова сироватка не завжди доступна. В польових умовах рекомендується відра­зу після укусу припікати ранку сірником. Отрута павука при нагріванні руйну­ється. Інші небезпечні павуки (наприклад, тарантул) серйозної загрози для лю­дини не представляють, хоча укус їх хворобливий.

Кліщі. Вони харчуються кров'ю крупних звірів і людини. Кліща, що присмоктався, не можна витягувати. Його головка залишиться в шкірі і викличе запалення, небезпечніше, ніж сам укус. Краще рясно змочити кліща спиртом або одеколоном і кліщ відпаде сам. Вельми шкідливі крихітні коростяві кліщі, що викликають хворобу — коросту.

Головна шкода кліщів не в їхніх укусах, а в хворобах, що ними переносять­ся, наприклад, кліщовому енцефаліті. Надійним захистом від цієї хвороби є тільки щеплення. Смертність від кліщового енцефаліту досягає 10—30%.

Носіями вірусу кліщового енцефаліту є самки іксодових кліщів, в слинних залозах яких міститься вірус енцефаліту. «Хранителями» інфекції і переносни­ками кліщів можуть бути дикі звірі і птахи, а також деякі домашні тварини — кози, корови, вівці.

Захворювання починається при попаданні в кров людини вірусу енцефаліту. Людині вірус передається при укусі комахами і кровоссанні, при вживанні в їжу молока інфікованих кіз, корів, овець, а також при роздавлюванні кліщів руками і попаданні вірусу в організм людини через подряпини або тріщини на шкірі. На тілі кліщ схожий на родимку — червоне тільце розміром з сірникову головку.

Кліщовий енцефаліт — це природно-осередкове гостре інфекційне вірусне захворювання, що вражає центральну нервову систему, сіру речовину головно­го і спинного мозку, що призводить до розвитку паралічів.

Перші ознаки захворювання виявляються не відразу, а через 10—14 днів, іноді — раніше. Перші ознаки захворювання: після прогулянки по лісу неспод­івано з'являється слабкість у кінцівках, яка швидко проходить, оніміння шкіри обличчя і шиї, нудота. Початок захворювання — гострий, характеризується оз­нобом, підйомом температури тіла до 38—40°С. Характерний різкий головний біль, нудота, блювота, слинотеча, болі у всьому тілі, порушення сну, втрата свідомості, марення. Людина приймає характерну позу — голова закинена на­зад, коліна притиснуті до живота, зіниці нерухомі. Можливий розвиток захво­рювання по типу простудного нездужання з невеликою лихоманкою. Трива­лість лихоманки може досягати 2-х тижнів.

Іксодові кліщі зустрічаються не тільки в лісних, але і в давно освоєних міс­цях. Вони звичайно мешкають у нижньому ярусі рослинного покриву на висоті до 1 м від землі, скупчуються, головним чином, поблизу стежок і шляхів руху тварин.

Кліщі можуть нападати на людину протягом всього весняно-літнього періо­ду, але особливо вони активні в травні-червні, проте останніми роками спосте­рігається контакт людини і кліща з ранньої весни до глибокої осені через висо­ку активність кліщів. Протягом дня кліщі найбільш агресивні в період з 12 до 14 годин. Вечірньої пори їх активність знижується, а вночі вони взагалі не на­падають на людину, зате в дощову погоду їх агресивність збільшується.

Частіше кліщі присмоктуються в області пахвинних западин, грудей, шиї, поясниці, голови (за вушними раковинами). Слід пам'ятати, що укуси кліща безболісні. Тривалість його кровоссання від чотирьох днів і більше, при цьому розміри кліща збільшуються у декілька разів.

Медузи. Отрута деяких медуз, наприклад морської оси, що мешкає у водах поблизу Австралії смертельна для людини. її отрута миттєво паралізує серце­вий м'яз. Отруйна також і чорноморська медуза корнерот, хоча і не смертельна.

Акули і скати. За оцінками фахівців налічується від 250 до 350 видів акул. Найбільш небезпечна велика біла акула, що має репутацію людоїда, а також мако — близька родичка білої акули. Нападає не тільки на плавців, але й ата­кує човни. Тигрова акула — найпоширеніша акула тропічних морів. З довжи­ною до 9 метрів і звичкою плавати на мілководді вона представляє серйозну небезпеку для плавців. Акула-молот — користується поганою славою хижака і людоїда.

Китова акула — найбільша риба в світі. її довжина досягає 12 метрів, а вага — 15 тонн. Але китова акула і гігантська акула, яка трохи поступається їй за розмірами — найбільш мирні з акул.

Ефективним колективним засобом захисту від акул виявилися сітки, що перегороджують доступ акулам до пляжів.

Скати. Для людини представляють небезпеку скати-хвостоколи.

Піраньї. Це невеликі, до 30 см в довжину, рибки, що живуть у річках і озе­рах Південної Америки. Піраньї нападають на все живе, що з'явилося в межах їх досяжності: крупних риб, домашніх і диких тварин, людини. Зграя піраній здатна в лічені хвилини обгризти бика, залишивши лише голий скелет.

Електричні риби. До них відносяться близько 30 видів електричних скатів, електричний вугор, електричний сом. Характерними особливостями цих тва­рин є наявність у них електричних органів. Електричні органи — це видозмі­нені м'язи. Напруга електричних зарядів досягає 220 В, а у електричних уг­рів — навіть 600 В. Така напруга представляє небезпеку для людини.

Земноводні. У джунглях Південної Америки живе жаба кокої. Це маленька істота, що поміщається в чайній ложці. її отрута в тисячі раз сильніша за ціаністий калій і в 35 разів сильніше за отруту середньоазіатської кобри. Отрути однієї жаби вистачило б для вбивства 1500 чоловік. Це найсильніша отрута з відомих тваринних отрут. Через шкіру вона не проникає, але будь-яка подря­пина може привести до біди.

Плазуни. Отруйні ящірки — ядозуби, або хелодерми, володіють сильнодію­чою отрутою, від якої швидко гинуть дрібні тварини. Небезпечна отрута і для людини. Біля третини укушених людей гинуть.

Змії. Лише невелика частина змій є отруйними. Укусити змія може тільки захищаючись. Отрута змії діє тільки при попаданні в кров.

Найбільш небезпечні для людини отруйні змії — морські змії (що мешка­ють у прибережних тропічних водах Індійського і Тихого океанів), аспіди (середньоазіатська кобра), ямноголові змії (щитомордник), гадюки (гюрза, піща­на ефа, гадюка звичайна, степова гадюка, кавказька гадюка, носата гадюка).

При укусах кобри спостерігаються порушення чутливості, руховий параліч, порушення функції центральної нервової системи, параліч дихання, порушення ритму серця, серцева недостатність тощо. Тяжкість інтоксикації ва­ріює в широких межах, що залежить від виду змії, що укусила, її розмірів, сту­пеня дратівливості, кількості введеної при укусі отрути, віку укушеного, маси тіла, початкового стану здоров'я, локалізації укусу, своєчасності і правильнос­ті лікування. Після укусу в перші хвилини з'являються оніміння і біль у зоні укусу, що швидко розповсюджується на всю уражену кінцівку, а потім і тулуб. В перші 15—20 хв. розвивається початковий колапс, пізніше виникають ослаб­лення роботи серця, шок і набряк легенів. Порушується координація рухів (хо­да хитається, неможливість стояти), швидко прогресує параліч рухової муску­латури, порушується функція мовлення, мускулатури глотки, окорухових м'язів, прогресує пригноблення дихання, що може стати причиною смерті постраждалого. Температура тіла — до 38—39°С. Найважчий період— перші 12—18 годин інтоксикації.

При укусах гадюк і щитомордників швидко прогресують набряк м'яких тка­нин ураженої кінцівки з переходом на тулуб. В перші 20—40 хв. виникають явища шоку: блідість покривів, запаморочення, нудота, блювота, малий і час­тий пульс, зниження артеріального тиску, втрата свідомості. В ураженій уку­сом частині тіла втрата крові і плазми можуть скласти декілька літрів. Найбіль­шої вираженості всі симптоми досягають звичайно до кінця першої доби інток­сикації.

За наданням першої допомоги постраждалому одразу ж після укусу повинен бути забезпечений повний спокій в горизонтальному положенні. Необхідно розкрити рану натисканням і в перші ж хвилини почати енергійне відсмокту­вання вмісту рани ротом, що дозволяє видалити від 20 до 50% введеної отрути. Відсмоктування проводять протягом 15 хв. (для того, хто надає першу допо­могу, відсмоктування небезпечне). Після відсмоктування рану дезінфікують звичайним способом і накладають на неї стерильну пов'язку, яку в міру розвитку набряку періодично ослаблюють. Накладення джгута посилює про яви хвороби, часто веде до гангрени, підвищує летальність. Протипоказані розрізи, припікання, введення в область рани оцту, інших сильних окислю­вачів.

Доцільне рясне пиття, алкоголь протипоказаний. Потерпілого слід якомога швидше доставити на ношах до найближчого лікувального закладу.

Крокодили. Серед крокодилів виділяють 3 сімейства: алігаторів, справжніх крокодилів і гавіалів, які за певних умов можуть представляти небезпеку для туристів.

Ссавці (звірі)

Єдиними отрутоносними звірами на нашій планеті вважаються єхидни і качконоси.

Хижаки — леви, гієни, тигри, леопарди та інші за певних умов можуть представляти небезпеку для туристів.


Читайте також:

  1. Акцентуації характеру
  2. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
  3. В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.
  4. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
  5. В залежності від обстановки та бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості, оборона може бути позиційною, маневреною .
  6. Варіанти неврологічних і мовних порушень залежно від характеру перинатального ураження головного мозку.
  7. Взаємовідношення біологічного, соціального і духовного в людині.
  8. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями розподільчого характеру
  9. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями розподільчого характеру.
  10. Види примусових заходів медичного характеру
  11. Види та критерії вибору заходів медичного характеру
  12. Види та причини виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру




Переглядів: 629

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Атмосферні небезпеки | НС екологічного характеру

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.