• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Порядок опрацювання навчальних питань

Порядок опрацювання навчальних питань

1. Загальні основи безпеки життєдіяльності.

1.1. Сутність понять «життя» і «життєдіяльність»;

1.2. «Безпека» і «небезпека» як ключові кaтeгopiї в безпеці життєдіяльності;

1.3. Управління безпекою життєдіяльності.

1.3.1. Управління БЖД на глобальному рівні;

1.3.2. Управління БЖД в Україні.

2. Людина в системі „людина – життєве середовище”.

2.1. Основні причини зростання ризику небезпек

2.2. Загальне поняття про фізіологічні системи та психіку людини.

2.3 Фізіологічні особливості організму людини.

2.3.1. Структура і властивості сенсорної системи людини.

2.3.2. Характеристика основних аналізаторів, що забезпечують безпеку життєдіяльності.

2.3.3. Значення нервової системи в життєдіяльності людини.

2.3.4. Загальне уявлення про обмін речовин та енергії.

2.3.5. Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини.

3. Небезпеки життєвого середовища.

3.1. Природне середовище.

3.1.1. Значення природного середовища в життєдіяльності людини.

3.1.2. Рівновага в природному середовищі.

3.1.3. Поняття «сталого розвитку людства» і проблеми його реалізації в Україні.

3.2. Техногенне середовище.

3.2.1. Виробниче та побутове середовище.

3.2.2. Сучасне урбанізоване середовище.

3.2.3. Соціально-політичне середовище.

3.3. 3начення людського чинника в безпеці життєдіяльності людини.

3.3.1. Класифікація небезпечних чинників життєвого середовища

3.3.2. Втома і перевтома людини.

3.3.3. Шляхи відновлення життєдіяльності

Тема 2. Природні загрози, характер їх проявів та дії на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки.

Заняття 3.

Навчальні та виховні цілі:

1. Розглянути види природних загроз, характер їх проявів та дії на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки.

2. Виховувати у студентів почуття відповідальності за збереження природного середовища.

Час: 2 години.

Місце: навчальна аудиторія.

Метод проведення: обговорення матеріалу.

Література:

[68, 69, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80]

Навчально-методичне забезпечення:

Зошити, письмові прилади.

Класна дошка, крейда, указка.

Навчальні питання і розрахунок часу:

I. Вступна частина – 5 хв.

ІІ. Основна частина - 70 хв.

1. Тектонічні стихійні лиха.

2. Топологічні стихійні лиха

3. Метеорологічні стихійні лиха.

4. Природні пожежі (лісові, степові, торф’яні).

ІІІ. Заключна частина – 5 хв.

1. Тектонічні стихійні лиха.

· Що ми розуміємо під поняттям стихійні лиха;

· Що ми відносимо до тектонічних стихійних лих;

· В чому проявляються небезпеки виверження вулканів, землетрусів;

2. Топологічні стихійні лиха

· Що ми відносимо до топологічних стихійних лих;

· Охарактеризуйте основні геологічні небезпечні явища;

· Охарактеризуйте основні гідрологічні небезпечні явища;

3. Метеорологічні стихійні лиха.

· В чому проявляється небезпека метеорологічних опадів;

· Що ми відносимо до небезпечних кліматичних умов;

· Як проявляється небезпечна дія вітру;

4. Природні пожежі (лісові, степові, торф’яні).

· Охарактеризуйте особливості природних пожеж

Практичні заняття

Тема 3. “Техногенні небезпеки та їхні наслідки. Типологія аварій на потенційно-небезпечних об’єктах”

Заняття 3. “Пожежна безпека”

Навчальні та виховні цілі:

1. Розкрити нормативну базу з питань пожежної безпеки, організацію профілактики пожежної безпеки та порядок надання допомоги потерпілим.

2. Розкриття суті цих понять дасть можливість студентам усвідомлено підходити до питання особистої безпеки при пожежах та оволодіти елементарними навичками надання допомоги потерпілим

Метод:обговорення навчального матеріалу, практичне відпрацювання надання допомоги потерпілим.

Час: 2 години

Місце: навчальна аудиторія.

План заняття:

I. Вступна частина – 5 хв.

ІІ. Основна частина - 70 хв.

1. Нормативна база з питань пожежної безпеки

2. Профілактика пожежної безпеки.

3. Надання допомоги потерпілим на пожежі.

ІІІ. Заключна частина – 5 хв.

Література:

[68, 69, 73, 75, 79, 80, 82, 83, 84]

1. НОРМАТИВНА БАЗА З ПИТАНЬ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

Пожежа- це стихійне розповсюдження полум’я, що вийшло з під контролю людей, і призводить до людських жертв і значних матеріальних збитків.

Найбільшу небезпеку у НС техногенного характеру становить пожежа, яка спричиняє значні матеріальні збитки та загрожує самому життю людини.

Основними нормативно-правовими актами пожежної безпеки в Україні є:

Закон України“Про пожежну безпеку” (від 17 грудня 1993 року):

Правила пожежної безпеки” (наказ МНС від 19жовтня 2004 р №126).

Закон України “Про пожежну безпеку” визначає правові, економічні та соціальні основи пожежної безпеки і регулює взаємовідносини між фізичними, юридичними та фізичними особами з питань пожежної безпеки.

“Правила пожежної безпеки” визначають конкретні заходи з питань пожежної безпеки, і поширюються на всі організації і установи будь якої форми власності і будь якого виду діяльності, а також є обов’язковими для виконання всіма громадянами України.

Вони передбачають:

– протипожежний режим об’єктів;

– порядок оповіщення про пожежу;

– організацію евакуації людей при пожежі;

– порядок профілактики і боротьби з пожежею;

– порядок накопичення і утримання первинних засобів гасіння пожеж.

протипожежний режим об’єктів передбачає:

· встановлення місць для паління та користування відкритим вогнем;

· порядок проведення вибухових та вогненебезпечних робіт;

· обладнання місць для збереження легкозаймистих рідин і матеріалів;

· порядок вимкнення електромережі у разі пожежі;

· порядок огляду та закриття приміщень після роботи;

· порядок проведення інструктажу і навчань з протипожежної безпеки;

· норми накопичення і порядок обслуговування засобів гасіння пожеж;

· порядок дії при виникненні пожежі;

· порядок оповіщення та евакуації з приміщення під час пожежі;

2. ПРОФІЛАКТИКА ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

Горіння – це хімічна реакція сполучення горючої речовини з повітрям, яка супроводжується виділенням надмірного тепла та інших газоподібних продуктів, небезпечних для життя людини.

Основними умовами виникнення пожеж є сукупність трьох факторів:

– Наявність горючих матеріалів,

– Наявність джерела загорання;

– Наявність кисню для підтримки процесу горіння.

Усунення хоча б одного із цих факторів сприяє пожежній безпеці на любому об'єкті будь якого підприємства чи побутово-житлового комплексу.

Для вирішення питання боротьби з пожежею розглянемо причини її виникнення та шляхи локалізації джерел можливого загорання.

Основними причинами виникнення пожеж є:

– необережне поводження з вогнем та вогненебезпечними речовинами;

– несправності електричної проводки та електрообладнання;

– аварії і катастрофи на підприємствах (порушення правил пожежної безпеки);

– природні явища (удар блискавки, самозагорання торфу, і таке інше)

ДІЇ НАСЕЛЕННЯ ПРИ ВИНИКНЕННІ ПОЖЕЖІ

У всіх випадках при загоранні чи задимленні приміщення, необхідно:

– Сповістити сусідів та інших людей, що знаходяться у приміщенні,

– Телефонувати за номером “101” та назвати місце пожежі, своє прізвище, адресу, та номер телефону, звідки ви телефонуєте;

– Залишити приміщення і допомогти зробити це неспроможнім,

– До прибуття пожежної команди діяти згідно інструкції протипожежної безпеки по усуненню первинних осередків пожежі;

– Забезпечити вільні під’їзді шляхи до місця пожежі;

– При необхідності уміло надати первинну допомогу потерпілим.

оповіщення про пожежу

Оповіщення про пожежу здійснюється:

– автоматичною пожежною сигналізацією;

– ручною пожежною сигналізацією;

– за допомогою телефонного або гучномовного зв’язку;

– спеціальними засобами оповіщення (дзвінок, сирена, гонг, мигаючі світлові табло з написом “ПОЖЕЖА”, тощо).

Автоматична пожежна сигналізація влаштовується у житлових будинках та у інших приміщеннях виробничого і побутового характеру. Датчики пожежної сигналізації спрацьовують від підвищення температури або від появи диму чи світлового випромінювання полум'я. Сигнал від цих датчиків надходить безпосередньо на пункт пожежної охорони, або оповіщає про небезпеку звуковим сигналом людей, що знаходяться у приміщенні.

Ручна пожежна сигналізація приводиться у дію розбиттям охоронного скла та натисненням кнопки пожежного оповіщення, яка знаходиться під цим склом. При цьому необхідно дочекатися зворотного сигналу, який підтверджує, що ваш сигнал дійшов до приймальної станції.

Приймальні станції установлюються безпосередньо у пожежній частині, або у приміщені, де постійно перебувають люди.

У разі відсутності телефону або автоматичної чи ручної пожежної сигналізації, засобами оповіщення людей про пожежу може бути:

– мигаючі світлові табло з написом ПОЖЕЖА;

– звукова сигналізація (дзвінок, сирена, гонг, тощо).

Після оповіщення про пожежу, необхідно усунути усі перешкоди на шляхах під'їзду пожежних автомашин, дочекатися пожежного підрозділу, та повідомити його про те, що трапилося.

організація евакуації людей при пожежі

Евакуація – це переміщення людей із осередку небезпеки у безпечну зону через заздалегідь передбачені шляхи евакуації.

Для організації евакуації людей із осередку пожежі у кожній організації розробляється план евакуації.

При розробці плану евакуації необхідно ураховувати, що при виникненні пожежі, уже на першій її стадії виділяється надмірне тепло і шкідливі токсичні продукти, а також з’являється небезпека можливих обвалів конструкцій будівель, тощо. Тому, головним показником ефективності евакуації є найменший час, протягом якого люди можуть залишити небезпечні місця.

Безпека евакуації досягається тоді, коли тривалість евакуації менша критичної тривалості пожежі, яка становить небезпеку для життя людей.

Критичною тривалістю пожежі вважається час, на протязі якого досягаються небезпечні для людини фактори, а саме:

– Температура середовища вище за 60-70⁰ С;

– Зниження концентрації кисню до небезпечних меж (14-11 %);

– Небезпечна концентрація продуктів горіння (оксид вуглецю–1,3 %);

– Променеве випромінювання полум'я (вище 3000 Вт/м²);

– Значна задимленість приміщення.

Не можуть бути шляхами евакуації ліфти та сходи, які не розташовані в сходових клітках.

Евакуаційних виходів з приміщень кожного поверху повинно бути не менше двох. Мінімальна ширина шляхів евакуації має бути не менше 1 м, а дверей – 0,8 м. Двері на шляхах евакуації повинні відкриватися у напрямку виходу, а на кожнім поверху приміщення необхідно вивісити план евакуації людей і матеріальних цінностей.

Під час евакуації необхідно враховувати одночасне прагнення людей потрапити до виходу. А від цього зростає щільність потоку людей, що може призвести до давки. Тому у разі виникнення пожежі, не слід піддаватися паніці, проте не повинно бути й бездумного геройства. Необхідно діяти чітко, обдумано, та холоднокровно. Евакуація із приміщення повинна проводитися згідно з планом евакуації. Рухатися до виходу потрібно без метушні, що викликатиме у інших людей впевненість і спокій.

При порятунку дітей чи немічних людей необхідно:

– Уточнити план приміщення,

– Встановити їх імовірне місце знаходження,

– Накинути на себе шматок тканини, добре змоченої водою,

– Прикрити органи дихання зволоженою пов'язкою,

– Взяти з собою запасну зволожену тканину.

Пошук людей в приміщені, де відбулося загорання, необхідно проводити невеликими групами по 2-4 особи. Пересуватися необхідно ділянками з відносно хорошою видимістю поблизу вікон і дверей, притримуючись найнебезпечнішої сторони. При цьому необхідно пам'ятати, що головна небезпека, від якої на пожежі гинуть люди – це гаряче повітряі дим.Тому, у задимленому приміщені дихати потрібно через мокру і щільну тканину, а пересуватися бажано низько нахилившись, а то і повзком, розуміючи, що знизу менше диму.

Залишаючи приміщення, де не виявлено людей, необхідно щільно прикрити вікна і двері, щоб полум'я залишилося без кисню. А у приміщені де виявлені люди, можна для зменшення задимленості відкрити вікна і двері, але при цьому необхідно пам'ятати, що така дія значно прискорить процес горіння.

Зменшити задимленість у приміщені можна також шляхом розпилення потоку води, що знижує температуру, осаджує тверді частинки з повітря, та сприяє гасінню пожежі.

Пошук потерпілих припиняється тоді, коли стане відомо, що у приміщенні нікого не залишилося.

Гасіння пожежі

Найбільша ефективність в гасінні пожежі досягається при боротьбі з початковим осередком загорання. Для цього на кожнім підприємстві у легко доступних місцях повинні постійно знаходитися первинні засоби гасіння пожеж, до яких відносяться:

– пожежні крани;

– ручні вогнегасники;

– резервуари з водою;

– ящики з піском;

– різноманітний протипожежний інвентар (відра, лопати, сокири, багри, ломи, кошма, та інші).

Застосування первинних засобів гасіння пожежі необхідно проводити з урахуванням: виду пожежі за осередком її загорання, та за характером горіння самих речовин, що становлять її осередок загорання.

За осередком загорання пожежі поділяються на 5 класів:

Клас А -пожежі твердих речовин органічного походження (дерево, папір, текстиль, та інші);

Клас В1 і В2 -пожежі горючих рідин або речовин;

Клас С -пожежі газів;

Клас D -пожежі металів та сплавів;

Клас E -пожежі електроустаткувань.

За характером загорання речовини поділяються на легкозаймисті, горючі та мало горючі.

Так, до легкозаймистих речовин відносяться: бензин, газ, ацетон, спирт, та інші речовини, що легко спалахують від найменшої іскри вогню.

До горючих матеріалів відносяться - машинне мастило, оліфа, фарба та інші речовини, що потребують певних зусиль для їх загорання, і які добре підтримують полум’я в процесі їх горіння.

До мало горючих речовин відносяться: дерево, папір, текстильні та їм подібні матеріали, які одночасно потребують як значних зусиль для їх загорання, так і деяких умов для підтримки їх горіння.

До того ж слід враховувати, що легкозаймисті та горючі матеріали мають меншу питому вагу від води, легко підіймаються на її поверхню, та підтримують при цьому процес горіння.

Тому, при організації заходів пожежної безпеки необхідно враховувати горючі властивості цих речовин, і заздалегідь готувати для них первинні засоби гасіння пожежі (вогнегасники, вода, пісок, кошма, тощо).

Універсальними первинними засобами гасіння пожежі є вогнегасники, із яких найбільш широке застосування зазнали:

– Вогнегасники хімічно-пінні (ВХП);

– Вогнегасники вуглекислотні (ВВ);

– Вогнегасники порошкові (ВП).

Вогнегасники хімічно-пінні ВХПпризначені для гасіння усіх видів пожеж за винятком електроустаткування, що знаходиться під напругою. Це пов'язано з тим, що хімічна піна, утворена вогнегасником, є гарним провідником, і становить небезпеку ураження людини електричним струмом. Крім того, до протипожежного заряду ВХП входить сірчана кислота H₂SO₄, яка становить небезпеку як для користувача таким вогнегасником, так і для об’єктів, для гасіння яких застосовується цей вогнегасник.

Порядок приведення в дію вогнегасника ВХП:

– Спеціальним штоком, що причеплений до вогнегасника, проколоти мембрану його вихідного отвору, та прочистити його від можливих нальотів окислення;

– Перевести важіль на 180⁰, що відкриє поліетиленовий стакан вогнегасника з сумішшю сірчаної кислоти;

– Перевернути вогнегасник догори дном і стряхнути його для змішування лужної та кислотної частин заряду, та направити струмінь піни на осередок загорання.

Недоліки ВХП:

– Незначний час і дальність викиду заряду (50-70 секунд на відстань 6-8 метрів),

– Можливість пошкодження об'єкта гасіння кислотою,

– Необхідність щорічної перезарядки,

– Необхідність антикорозійного покриття корпуса вогнегасника,

– Незначна площа гасіння (до 1 м2).

Вуглекислотні вогнегасники (ВВ) призначені для гасіння усіх видів загорань, в тому числі і електроустаткування, що знаходяться під напругою.

Вуглекислотний вогнегасник уявляє собою сталевий балон, заповнений двооксидом вуглецю в рідкому або газоподібному стані (в залежності від температури довкілля). У горловину балона вставлений затвор пістолетного типу з сифонною трубкою і рупором.

При гасінні пожежі необхідно рупор вогнегасника направити на осередок загорання і натиснути на спусковий гачок затвору. Двоокис вуглецю, потрапляючи в рупор швидко випаровується, і перетворюється в снігову масу температурою до -80⁰С, що знижує вміст кисню в осередку загорання.

Вогнегасник при гасінні пожежі необхідно тримати у вертикальнім положенні, і ні в якім разі не повертати його догори дном або в горизонтальне положення. А щоб уникнути обмороження не можна доторкатися до його рупору під час гасіння пожежі.

Основні недоліки:

– незначна дальність струменю (1,5-2 метри),

– незначна площа гасіння.

Вогнегасники типу ВВ-2 та ВВ-5 застосовуються головним чином як первинні засоби гасіння загорань двигунів автомобілів, та їм подібних агрегатів, що знаходяться під напругою.

Вогнегасники порошкові ВПзастосовуються для гасіння загорання магнію, алюмінію та інших металоорганічних сполук, а також тоді, коли неможливо на осередок загорання подавати воду, піну, або вуглекислий газ.

Головними протипожежними компонентами цих вогнегасників є фосфороамоній солі та карбонат натрію.

При гасінні пожежі, вогнегасник необхідно тримати у вертикальнім положенні і слід пам'ятати, що попадання порошкової суміші в очі або дихальні шляхи може мати негативні наслідки для людини (подразнення, опіки, і т.д.)

В цілому, вибір типу вогнегасника обумовлюється видом та розмірами осередків загорання, а норми їх накопичення установлюються згідно Правил пожежної безпеки.

порядок накопичення і утримання первинних засобів гасіння пожеж.

Для зосередження первинних засобів гасіння пожежі обладнаються пожежні щити із розрахунку один щит на 5000 м² площі. На цих щитах повинні бути: 3 вогнегасника, одна кошма (не менше 1м²), 3 багри, 3 лопати, 2 ломи та 2 сокири. Поруч зі щитом обов'язково мають стояти ящик з піском місткістю від 0,5 до 3 м³, та совкова лопата.

Даний інструмент може використовуватися лише у випадку виникнення пожежі, і спрямований лише на гасіння осередку загорання.

Пожежне покривало (кошма), призначається для гасіння невеликих осередків пожежі при займанні речовин, які не можуть горіти без доступу повітря. Кошму слід застосовувати для гасіння пожеж класів А, В, D і Е, а також використовувати для гасіння одягу на людях. При використанні кошми слід якомога щільніше притискати її до осередку загорання, щоб не допустити надходження до нього кисню.

Але головним засобом для гасіння пожежі є вода. Тому, виходячи з нормативних документів, кожне підприємство повинно бути забезпечене необхідною кількістю води для гасіння пожежі.

Так, у приміщені, де відсутній водопровід, установлюються діжки з водою із розрахунку - одна діжка на 250-300 м² площі. Їх вміст не повинен бути менше 200 л. Кожна діжка комплектується відром не менше ніж 8 літрів.

На відкритій території обладнуються водоймища або пожежні резервуари з під’їзними шляхами до них. Пожежні резервуари обов'язково захищаються від забруднення води, і їх стан перевіряється не менше ніж два рази на рік.

Місця розташування пожежних гідрантів та водоймищ обладнуються покажчиками:

– ПГ (пожежний гідрант) та цифрове значення відстані до нього в метрах, а також діаметр трубопроводу в міліметрах.

– ПВ (пожежне водоймище) та цифрове значення запасу води в ньому.

Запаси води, призначені для пожежних цілей, не можна використовувати для побутових та виробничих потреб.

В будівлях і спорудах влаштовується внутрішній пожежний водопровід з пожежними кранами. Кожен пожежний кран укомплектовується пожежним рукавом довжиною 10-20 м., та пожежним стовбуром.

Пожежний рукав повинен утримуватися сухим, та приєднаним до крану. Він повинен перекручуватися не рідше ніж один раз на 6 місяців.

Пожежні крани повинні установлюватися у навісних шафах, на дверцях яких ставляться букви ПК.

Для того щоб пожежна команда якомога швидше розпочала гасіння вогню, всі дороги і проїзди до будинків і пожежних джерел води, підступи до пожежного інвентарю та засобів гасіння пожежі повинні завжди бути вільними.

3. Надання допомоги потерпілим на пожежі

Під час пожежі людина може отримати:

- опіки;

- отруєння продуктами горіння;

- механічні травм (переломи, поранення, тощо).

Опік шкіри - це видозміна клітин тіла в наслідок термічної дії полум’я. В залежності від наслідків опіки підрозділяються на 4 ступені:

Перший ступінь – почервоніння локальної ділянки шкіри;

Другий ступінь – поява пухирів на шкірі;

Третій ступінь – відмирання тканин тіла на окремих його ділянках;

Четвертий ступінь – обвуглення тіла на всю його товщу до кісток.

При опіках відбуваються біологічні зміни як у місці ураження, так і в усьому організмі людини, що супроводжується опіковим шоком. При цьому важливе значення має площа ураження.

Площа опіку визначається за “формулою дев’ятки”:

– проща голови і рук – становлять по 9% від площі всього тіла;

– спина, ноги, передня частина тулуба – по 18% від площі всього тіла;

– площа долоні – 1% від площі всього тіла.

Так, при опіках 1 ступеню понад 30 % шкіри – настає опіковий шок, а при опіках 2-4 ступенів, він може настати при ураженні лише 10 % поверхні тіла.

При первинному шоку - потерпілий різко збуджений, але згодом у нього настає загальмованість, знижується дихання та пульс. А вторинний шок розвивається через 1-2 доби після опіку.

При опіках відбувається велика втрата рідини, та розпад білків, що приводить до всмоктування токсинів, та загального отруєння ними організму людини.

У дітей опіковий шок та отруєння організму настає при опіку 3-5 % поверхні тіла.

При наданні першої допомоги потрібно якомога швидше звільнити потерпілих від тліючого одягу. Якщо тканина прилипає до тіла, то слід розрізати одяг ножицями, залишаючи прилиплі ділянки незайманими.

При опіках 1 і 2 ступенів, обпечену поверхню слід охолодити під проточною водою на протязі 15-20 хвилин. При цьому відбувається звуження судин, і пухирі не виникають. Таку ж дію має і пов'язка, зволожена розчином марганцю.

При опіках 3 і 4 ступеню слід накласти асептичну пов'язку, та якомога швидше доставити потерпілого до лікарні.

Для зниження болю та пом'якшення шоку, потерпілому слід дати анальгін та аспірин, максимально утеплити його, та забезпечити йому спокій.

При значних опіках рук і ніг поверх стерильної пов'язки необхідно накласти шину.

При опіках НЕДОПУСТИМО:

– змащувати шкіру жирами, мазями, спиртом;

– розкривати пухирі;

– видаляти з рани інородні тіла.

Вся подальша допомога потерпілому надається в лікарні.

Отруєння потерпілого продуктами горіння - відбувається в результаті перебування його в задимленому приміщенні. При цьому у нього порушується діяльність центральної нервової, та серцево-судинної систем.

У потерпілого розпочинається головна біль, нудота, блювота, слабкість, запаморочення, підвищене серцебиття.

При пожежі найнебезпечнішим є отруєння окисом вуглецю (СО) - чадним газом. Цей газ легко проникає до крові через легені, і взаємодіє з гемоглобіном. Відбувається погіршення забезпечення організму киснем, що призводить до розвитку кисневої недостатності – гіпоксії.

Головний симптом отруєння чадним газом - непритомність.

Ураження чадним газом поділяється на 3 ступені:

Легкий ступінь - людина знаходиться у свідомому стані, або втрачає свідомість на нетривалий час. При цьому вона відчуває шум у вухах, пульсацію венозних судин, спрагу, головний біль та жах;

Середній ступінь - людина втрачає свідомість на більш тривалий час і повертається до свідомості лише на свіжому повітрі. У неї спостерігається психомоторне збудження, неадекватна поведінка, почервоніння обличчя та підвищення температури тіла до 38-40⁰ С.

Тяжкий ступінь - коли вміст чадного газу у крові людини досягає до 60-80%, що призводить до тривалої непритомності, порушення дихання (воно стає прискореним та поверхневим). Шкіра людини стає блідо-синього кольору, та проходить мимовільне випорожнення кишечнику і сечовика.

При отруєні чадним газом потерпілого необхідно винести на свіже повітря і піднести до їх носу ватку, змочену нашатирним спиртом, а при необхідності зробити штучне дихання. Потім якомога швидше доставити в лікарню.

При механічних травмах необхідно зупинити кровотечу накладанням тугої пов'язки або джгута.

При артеріальнім ушкоджені – кров б'є струменем і має яскраво-червоний колір. Для зупинки кровотечі на рану накладається туга пов'язка, а судини перетягуються джгутом або натиском пальців вище місця ушкодження.

При венозній кровотечі – кров повільно витікає із рани і має темно-вишневий колір. Для зупинки кровотечі необхідна туга пов'язка, джгут, або пальцеве натиснення на судину нижче рани.

Пам'ятайте, що при накладанні джгута може відбутися відмирання тканини тіла, тому джгут не можна тримати більше ніж 2 години.

При переломах необхідно накласти шину і зафіксувати кінцівку в тому положенні, в якому вона виявилася після травми.

При перелому хребта або тазу, потерпілого необхідно покласти животом на тверду поверхню щита або дошки.

При вивиху суглоба недопустимо смикати за кінцівки рук чи ніг, намагаючись його вправити на місце, Вправлення вивихів – це складна медична процедура, і її повинні здійснювати лише медичні працівники.

Після надання допомоги, потерпілого необхідно направити до лікарні.

Тема 3. “Техногенні небезпеки та їхні наслідки. Типологія аварій на потенційно-небезпечних об’єктах”

Заняття 5. “Радіаційна безпека”

Навчальні та виховні цілі:

1. Розкрити фізичну сутність радіації та її вплив на людину, норми радіаційної безпеки та режими радіаційного захисту населення.

2. Розкриття суті цих понять дасть можливість студентам усвідомлено підходити до питання особистої безпеки при радіаційному забрудненні та оволодіти елементарними навичками радіаційного захисту населення.

Метод:обговорення навчального матеріалу, практичне відпрацювання радіаційного захисту населення.

Час: 2 години

Місце: навчальна аудиторія.

Читайте також:

1. H) Орган з питань конкуренції
2. IV. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО
3. The peace – порядок
4. А.1. Порядок Magnoliales - магнолієцвіті
5. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
6. Аналіз опрацювання помилок
7. Аналітична обробка інформації вузлами інформаційно-аналітичної функціональної підсистеми МОЗ України і питань НС.
8. Антидоти і порядок їхнього використання. Само і взаємодопомога при ураженні ОР.
9. Атестація аудиторів та порядок скасування атестата
10. База оподаткування, ставки податку та порядок обчислення.
11. Верховна Рада України: структура, функції, порядок формування та взаємодії з іншими органами влади.
12. Вивчення питань пожежної безпеки працівниками.

Переглядів: 517