Особливості правового регулювання інвестицій в житлове будівництво. Використання цільових облігацій, фондів фінансування будівництва.

Рис. 1. Механізми фінансування будівництва

Розглядаючи можливі схеми залучення інвестиційних ресурсів доцільно нагадати структуру будівництва загалом. Так у будівельній сфері можна виділити дві основні складові, що мають свою специфіку фінансування та законодавчого регулювання пов’язаної з цим діяльності будівельних підприємств – це промислове будівництво, що включає побудову приміщень промислово-побутового, нежитлового характеру, та житлове будівництво, що має велику соціальну значущість і попадає під більш жорсткий контроль з боку держави.

Промислове будівництво для виробничих потреб фінансується за рахунок власних заощаджень та залучених кредитів банків.

Механізм фінансування при цьому визначається рішеннями підприємств щодо ефективності та доцільності використання тих чи інших джерел інвестиційних ресурсів, рівнем ризиковості реалізації проектів. При цьому державні кошти можуть бути залучені лише на будівництво стратегічно важливих об’єктів чи на реалізацію конкретних программ соціально-економічного розвитку.

Існуюче законодавство у сфері будівництва житла встановлює чіткі вимоги до інвесторів та забудовників, встановлює загальні принципи житлового будівництва,правові та організаційні засади залучення банками та іншими фінансовими установами грошових коштів фізичних та юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла. Слід зауважити, що правила державного регулювання у сфері будівництва житла зазнають постійних змін. З однієї сторони – це є свідченням спроб уряду вдосконалити існуючі фінансово-кредитні механізми фінансування об’єктів житлового будівництва, разом з тим, часті зміни призводять до невизначеності та створюють додаткові труднощі для суб’єктів інвестиційних відносин.

Донедавна фінансування нового будівництва було можливим за трьома способами: через інвестиційний договір із забудовником, цільові житлові облігації та участь у фонді фінансування будівництва (ФФБ), серед яких останній варіант інвестування був найбільш безпечним інвестора, проте найменш популярним серед забудовників[23] .

Із прийняттям Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла від 29.06.2010 № 2367-VI, згідно якого було внесено ряд поправок до Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 № 1560-XII та «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003 № 978-IV та ряду інших законодавчих актів у сфері інвестування житлового будівництва за кошти залучені від фізичних та юридичних осіб відбулись суттєві зміни. Зокрема, було чітко визначено способи інвестування та фінансування будівництва об’єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб. Таким чином, нині інвестування будівництва житла може здійснюватися виключно через: [24]

1. фонди фінансування будівництва,

2. фонди операцій з нерухомістю,

3. інститути спільного інвестування,

4. шляхом випуску цільових облігацій, виконання зобов’язань за якими забезпечується одиницею такої нерухомості, відповідно до законодавства.

Приймаючи рішення – інвестувати в облігації чи приймати участь у ФФБ залучаючи власні кошти або банківські кредити – інвестор зважатиме перш за все на можливі ризики, позитивні та негативні риси існуючих механізмів фінансування будівництва.

Останніми роками значного поширення набула практика будівництва житла, на основі прямих договорів із забудовником. Цей вид будівництва спрямований на заможного споживача і передбачає будівництво приватного житла, елітних будинків.

Фінансується в основному за рахунок власних коштів замовника чи шляхом отримання банківських кредитів. Негативним при цьому є значна вартість такого будівництва та неможливість задовольнити зростаючий попит населення на доступне житло.

В умовах процесу урбанізації, який є характерним для нашої країни, вирішити проблему надмірного попиту можна шляхом посилення будівництва багатоквартирних будинків.

Як показує практика, фінансування в такому випадку ведеться на основі залучення коштів інвесторів яким після завершення будівництва надавались квартири, відповідно до розміру їх внесків. Фінансування будівництва при цьому, згідно з чинним законодавством може здійснюватись через два види фондів:

Фонд фінансування будівництва (ФФБ), метою якого є отримання довірителями у власність житла та фонд операцій з нерухомістю (ФОН), метою якого є отримання доходу власниками сертифікатів фонду. Ключовою фігурою в схемі ФФБ є засновник (банки чи небанківська фінансова установа, що має спеціальну ліцензію Держфінпослуг), оскільки через нього проходять усі грошові потоки[25]. Фонд не є юридичною особою, а тільки сукупністю активів грошових коштів чи іншого майна залежно від його виду.

Фонд операцій з нерухомістю формують кошти, отримані управителем ФОН в управління, а також нерухомість і інше майно, майнові права та доходи, набуті від управління цими коштами, в тому числі майнові права та права вимоги, набуті за договорами про участь у фонді фінансування будівництва.

При створенні ФФБ учасники фонду формують активи фонду тільки грошовими коштами, і мають на меті отримання у власність житло.

Фонд фінансування будівництва – це кошти, що передані управителю ФФБ в управління, які використані чи будуть використані управителем у майбутньому на умовах Правил фонду та договорів про участь у ФФБ[26]

. Метою діяльності ФОН є не тільки будівництво житла, але також і подальше його використання шляхом продажу, передачі в користування чи здійснення інших операцій з метою отримання прибутку.

На відміну від ФФБ, активами ФОН можуть бути не тільки грошові кошти, а й нерухомість, майно та майнові права, набуті від управління цими коштами.

Засновником фонду є управитель – банк чи інша фінансова установа, а учасниками (установниками) фонду – є довірителі у ФФБ і власники сертифікатів у ФОН, що являються безпосередніми інвесторами коштів чи майна і можуть бути як юридичними так і фізичними особами.

Перевагами цього механізму є на сам перед законодавче закріплення в законі «Про фінансово-кредитні механізмі і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю. Це є самий простий механізм залучення коштів для дрібного інвестора, оскільки на основі договору про участь та правил ФФБ досить легко зрозуміти куди вкладаються кошти, які з цього вигоди він отримає та оцінити ризики вкладу. Для забудовника ФФБ дає можливість простого та швидкого фінансування в разі отримання договору від управителя на будівництво. Додаткові гарантії дають обов’язкове страхування та контроль цільового використання коштів ФФБ.

Серед недоліків необхідно виділити незбалансованість законодавчої та нормативної бази та непристосованість механізму ФФБ до оптимізації оподаткування. Не зовсім зрозумілим є механізм захисту фінансовою установою прав довірителів в разі не виконання забудовниками умов договору.[27]

Запровадження механізмів контролю за інвестиційними процесами за допомогою ФФБ призвело до подальшого зростання цін на нерухомість за рахунок додаткових витрат та виникнення проблеми у формуванні обігових коштів будівельних організацій, а також створило передумови для витіснення більшості забудовників з ринку нерухомості та монополізації галузі фінансово-інвестиційними холдингами [28].

Ще одним способом фінансування житлового будівництва є створення інститутів спільного інвестуваннядіяльність яких регулюється законом «Про інститути спільного інвестування» від 05.07.2012 № 5080-VI. (набирає чинності з 01.01.2014) Акумулюючи кошти приватних інвесторів ІСІ здійснюють їх вклад у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість для подальшого отримання прибутку. Будучи досить популярним у світі фінансовим інструментом ІСІ не набули значного поширення станом в Україні, так на 2010 рік було зареєстровано лише 1226 таких фондів [29].

Загалом законодавством передбачено два види ІСІ:

- корпоративний інвестиційний фонд - який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування.

- пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою та створюється компанією з управління активами інвесторів, що придбавають випущені нею інвестиційні сертифікати.

ІСІ залежно від порядку здійснення його діяльності (терміну викупу цінних паперів ІСІ у інвестора) може бути відкритого, інтервального, закритого типу.

Залежно від терміну існування ІСІ поділяється на строковий та безстроковий.

Перевагами ІСІ є те, що такі фонди дають можливість акумуляції навіть незначних коштів населення та спрямування їх у реальний сектор, сприяють пожвавленню фондового ринку та відповідно стимулюють економічний розвиток країни, хоча і не беруть при цьому участі у виробничому процесі. Для інвесторів це є одним із найбільш дешевих і простих способів здійснення портфельних інвестицій.

Проблеми розвитку інститутів спільного інвестування в Україні пов’язані перш за все з невисокими прибутками населення, нестачею надійних інструментів на внутрішньому фінансовому ринку, що може бути причиною збитковості ІСІ та низьким рівнем організованості фондового ринку. Значною проблемою є відсутність підтримки з боку держави та обмежена можливість контролю за діяльністю фінансового інституту в інтересах інвестора. Ризиковий характер діяльності зі спільного

інвестування та обмежені знання інвесторів специфіки функціонування ринку цінних паперів дає підстави стверджувати про необхідність посилення уваги до категорії ризику при розробці та прийнятті правових актів, що регламентують діяльність інституційних фондів[30].

Досить популярним способом інвестування в будівництво житла в Україні випуск цільових облігацій підприємством-забудовником, тобто підприємством, що здійснює фінансування та будівництво житла, як власними силами, так і із залученням підрядників.

Процедури випуску і реєстрації облігацій регулюються Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» від18.06.91 р. № 1201-XII та рішенням ДКЦПФР «Порядок випуску облігацій підприємств» від 17.07.2003 р. №322.

Суть цього механізму фінансування в тому, що забудовник випускаючи цільові облігації та реалізуючи їх акумулює достатні кошти для здійснення будівництва.

Цільовими облігаціями є цінні папери, виконання зобов’язань за якими здійснюється постачанням товарів або послуг. Між забудовником та інвестором укладається договір щодо об’єкта будівництва, далі через посередництво торговця інвестор придбаває пакет облігацій, які у встановлений строк зможе обміняти на вказаний у договорі об’єкт нерухомості (квартиру, нежитлове приміщення). Загальна схема взаємозв’язків між основними суб’єктами інвестиційного процесу, що передбачає випуск цільових облігацій зображено на рис. 2.

Рис. 2. Схема інвестування через купівлю цільових облігацій

Поряд з очевидними перевагами цього методу фінансування, що полягають у простоті залучення фінансових ресурсів та можливості швидкого акумулювання значних сум грошових коштів негативними моментом для інвестора виступає ризик банкрутства забудовника. Не до кінця узгодженим є момент отримання житла в разі закінчення термін погашення цільових облігацій, за умови не виконання термінів будівництва. Відповідно до норм законодавства в такому випадку інвестор ризикує не отримати житла, оскільки емітент фактично може сплатити інвестору номінальну вартість випущених цінних паперів[31].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правова характеристика основних форм здійснення інвестицій в будівництво.	\|	Лекція 1 Інформаційні потоки в системі управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.