ЛЕКЦІЯ № 8. Проблема розвитку мотиваційної сфери особистості

Мотиваційна сфера людини досі мало вивчена в психології. Це не може бути пояснено відсутністю інтересу до даного предмету: починаючи з давніх часів і до наших днів питання про внутрішні спонукачі поведінки людини неухильно займав вчених і приводив їх до побудови різних гіпотез.

Дослідження потреб і мотивів не могли розвиватися в рамках асоціативної емпіричної психології. У цій психології панувало уявлення про те, що всіма психічними процесами керують певні закони асоціацій. При такому розумінні рушійних сил психічного життя і поведінки людини проблема активності самого суб'єкта по суті знімається.

Панування асоціативної емпіричної психології тривало дуже довго, ще й зараз не можна її вплив вважати повністю подоланим. Інший напрям - гештальтпсихология: для свого дослідження вона обрала головним чином область пізнавальних процесів. Інші напрями - рефлексологія, реактологія, біхевіоризм - зосередили свою увагу на зовнішніх стимулах поведінки людини.

Першими, хто спробував подолати механіцизм асоціативної психології і поставити проблему активності людського «я», були психологи вюрцбургской школи (А. Ах, Ю. Кюльпе та ін.)

В ході своїх досліджень вони експериментально показали, що уявлення та поняття пов'язані між собою в єдиний акт мислення не за механічними законами асоціацій, а управляються тим завданням, на яку мислення спрямоване. Вони прийшли до висновку, що протягом уявлень під час акту мислення може не залежати від зовнішніх роздратувань і асоціативних впливів, якщо розумовим процесом керують так звані детермінують тенденції. Останні визначаються намірами суб'єкта чи стоять перед ним завданнями.

Надалі спроба подолання механістичного розуміння психологічних джерел людської активності була зроблена в дослідженнях К. Левіна та його учнів.

Курт Левін проводив свої дослідження з позицій так званої структурної теорії (гештальтпсихології), неспроможність якої відзначалася багатьма радянськими психологами. Вони вважали, що головний недолік концепції К. Левіна полягає в ігноруванні змістовної сторони психічних процесів і формальному підході до їх аналізу. Проте К. Левін і його учні знайшли вдалі експериментальні прийоми дослідження потреб людини, його намірів, його волі і встановили деякі цікаві психологічні факти і закономірності. Можна сказати, що дослідження К. Левіна поклали початок вивченню потреб людини.

Надалі проблемами потреб займався цілий ряд радянських психологів (А. Р. Лурія, Н. Ф. Добринін, А. В. Веденов, Г. А. Фортунатов, А. В. Петровський, А. Н. Леонтьєв та ін.)

Найближче до розуміння і розвитку потреб підійшов А. Н. Леонтьєв. Його підхід грунтується на розумінні мотивів як об'єктів (сприймаються, що представляються, усвідомлюваних, мислимих), в яких конкретизуються потреби. Ці об'єкти і складають предметний зміст тих потреб, які в них втілені. Таким способом відбувається опредметнення людських потреб. Мотив, за визначенням А. Н. Леонтьєва, - це об'єкт, який відповідає тій чи іншої потреби і який спонукає і спрямовує діяльність людини.

Мотиви, на його думку, виконують двояку функцію. Перша полягає в тому, що вони спонукають і скеровують діяльність, друга - в тому, що вони надають діяльності суб'єктивний, особистісний сенс, отже, сенс діяльності визначається її мотивом.

Зазвичай вивчення мотиваційної сфери психологи починають з вивчення мотиваційної сфери в дитячому та шкільному віці. Вони пояснюють це тим, що навчальна та пізнавальна діяльність дитини є провідною протягом усього шкільного (і не тільки шкільного) віку. Для дітей різного віку та для кожної дитини не всі мотиви мають однакову спонукальну силу. Одні з них є основними, ведучими, інші - другорядними, побічними, що не мають самостійного значення. Останні завжди так чи інакше підпорядковані провідним мотивам.

В одних випадках таким провідним мотивом може виявитися прагнення завоювати місце відмінника в класі, в інших випадках - бажання отримати вищу освіту, по-третє - інтерес до самих знань.

Всі ці мотиви можуть бути поділені на дві великі категорії. Одні з них пов'язані із змістом самої навчальної діяльності і процесом її виконання; інші - з ширшими відносинами дитини з навколишнім середовищем. До перших відносяться пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності й в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями; другі пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажаннями учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин .

Обидві ці категорії необхідні для успішного здійснення не тільки навчальної, а й будь-якої діяльності. Мотиви, що йдуть від самої діяльності, надають безпосередній вплив на суб'єкт, допомагаючи долати зустрічаються труднощі, що перешкоджають цілеспрямованого і систематичного її здійсненню. Функція іншого виду мотивів зовсім інша: будучи породжені всім соціальним контекстом, в якому протікає все життя суб'єкта, вони можуть спонукати його до діяльності за допомогою свідомо поставлених цілей.

Отже, спонукання до дій завжди виходить з потреби, а об'єкт, який служить її задоволенню, визначає лише характер і напрям діяльності. Встановлено, що не тільки одна і та ж потреба може втілюватися в різних об'єктах, але в одному і тому ж об'єкті можуть втілюватися найрізноманітніші взаємодіючі, що переплітаються, а іноді і суперечать один одному потреби. Наприклад, позначка в якості мотиву навчальної діяльності може втілювати в собі і потреба в схваленні вчителі, і потреба бути на рівні своєї власної самооцінки, і прагнення завоювати схвалення товаришів, і бажання полегшити собі вступ до вищого навчального закладу, та інші потреби. Звідси видно, що зовнішні об'єкти можуть стимулювати активність людини лише тому, що відповідають наявною у нього потреби або здатні актуалізувати ту, яку вони задовольняли в попередньому досвіді людини.

У зв'язку з цим зміни об'єктів, у яких втілюються потреби, не становлять змісту розвитку потреб, а є лише показником цього розвитку.

На закінчення аналізу шляхів розвитку потреб і мотивів необхідно розглянути розвиток структури мотиваційної сфери. Вона характеризується зміною домінуючих мотивів за змістом, зростанням ролі опосередкованих потреб і все більшої їх иерархизацией. З віком зростає також стійкість виникла мотиваційної структури, що збільшує роль домінуючих мотивів у житті і поведінці людини. Характер домінуючих мотивів залежить насамперед від біографії людини та її виховання. Стійкі домінуючі мотиви поведінки набувають для людини провідне значення і тим самим підпорядковують собі всі інші його мотиви. Ієрархічна структура мо-тіваціонной сфери в найбільш розвиненою її формі передбачає засвоєння певних моральних цінностей-уявлень, понять, ідей, що стали домінуючими мотивами поведінки.

Цілі, поставлені людиною, свідомо прийняті ним рішення і наміри здатні підпорядкувати собі безпосередні спонукання, що визначає вольовий характер поведінки людини. Але в тих випадках, коли засвоєні цінності самі набувають чинності безпосередніх спонукань, вони можуть визначати поведінку людей незалежно від свідомо прийнятих рішень, мимоволі підпорядковуючи собі всі інші його спонукання, в тому числі і не усвідомлювані їм самим. У цьому випадку можна говорити про гармонійної структурі мотиваційної сфери людини, а отже, і про гармонійної структурі його особистості.

Ієрархічна структура мотиваційної сфери визначає спрямованість особистості людини, яка має різний характер в залежності від того, які саме мотиви за своєю будовою та змістом стали домінуючими.

Отже, потреба безпосередньо спонукає індивіда до активності, спрямованої на задоволення цієї потреби. Вона, таким чином, є внутрішнім стимулом його поведінки і діяльності. Спочатку потреба викликає ненаправлену активність індивіда, пов'язану з неусвідомленим пошуком свого задоволення. Коли ж предмет знайдено, активність індивіда набуває цілеспрямований характер. Потреби лежать в основі всіх інших збудників поведінки, в тому числі і найвищих, характерних тільки для людини.

Мотиви представляють собою рід збудників людської поведінки. Як мотив можуть виступати предмети зовнішнього світу, уявлення, ідеї, почуття і переживання.

Формування специфічно людських побудників поведінки ставить людину в абсолютно нові взаємини з навколишньою дійсністю. Ці взаємини характеризуються тим, що людина перестає лише пристосовуватися до обставин, а починає втручатися в ці обставини, творити самого себе і ці обставини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЯ № 7. Класичне вчення про темперамент. Психологічна характеристика типів нервової діяльності та темпераменту	\|	ЛЕКЦІЯ № 9. Спрямованість особистості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.