ЛЕКЦІЯ № 9. Спрямованість особистості

Головним у формуванні особистості є розвиток моти-ваціонной сфери. Під розвитком мотиваційної сфери можна розуміти розвиток і зміна самих мотивів по їх змісту, силі, напруженості, дієвості. Ця сторона розвитку мотивів має дуже велике значення для розуміння закономірностей формування особистості, однак нею далеко не вичерпується проблема. Не менше значення мають розвиток і співвідношення, виникнення нових мотиваційних структур, що мають ієрархічний характер; в процесі життя якісь мотиви набувають головне значення, інші відходять на другий план. Це означає, що в системі мотивів, які спонукають людську поведінку, не всі мотиви однаково значущі, однаково дієві, однаково стійкі. У міру розвитку особистості якісь мотиви починають домінувати, підпорядковуючи собі дії всіх інших. У одних людей домінуючі мотиви мають відносно стійкий характер - виникає стійка ієрархічна структура; в інших вони легко змінюються в процесі життя і досвіду або під впливом ситуації. У цих випадках про стійкість ієрархії говорити не доводиться.

Ієрархічні структури мотивів складаються у дитини дуже рано. Спочатку вони засновані на домінуванні безпосередніх спонукань, підкоряють собі всі інші мотиви. Такі структури можна назвати структурами першого виду. Вони можуть зберігатися в будь-якому віці. Найбільш елементарними структурами першого виду можна вважати структури, засновані на домінуванні органічних потреб (харчових, статевих, рухових). Але до цього ж виду відносять і структури, засновані на домінуванні безпосередніх мотивів і небіологічного характеру (наприклад, мотивів, пов'язаних з любов'ю до мистецтва, сім'ї, з моральними почуттями). Сюди ж можна віднести мотиви, пов'язані з будь-якими безпосередніми інтересами людини. Ці мотиви також мимоволі підпорядковують собі інші спонукання, створюючи тим самим мимовільну ієрархію мотивів.

На відміну від цього мотиваційна структура другого виду має довільний характер. У найбільш розвинутій формі вона передбачає наявність у людини певних переконань, тобто ідей, які стали мотивами поведінки. При наявності такої довільної ієрархії мотивів людина може організовувати свою поведінку навіть всупереч безпосереднім спонуканням, якщо останні суперечать переконанням людини, прийнятим їм нормам, принципам, намірам чи рішенням. Організована таким чином мотиваційна сфера, яка дозволяє людині довільно підпорядковувати свої безпосередні спонукання свідомо поставленим цілям намірам, складає основу зрілої особистості. Ця структура дає суб'єкту можливість керувати своєю поведінкою і бути відносно незалежним від впливів, що виникають ситуативно, від впливів, що розходяться з його власними переконаннями або намірами. У міру розвитку особистості ці мотиви, спочатку довільні, стають безпосередньо діючими потребами.

Мотиваційна структура такого типу виникає лише на основі придбаного суб'єктом досвіду в процесі його розвитку. Довільна або мимовільна ієрархія мотивів і створює спрямованість його особистості.

Спрямованість особистості, таким чином, розуміється як результат наявності стійко домінуючих мотивів поведінки. Можна вважати, що спрямованість особистості є одночасно і результат, і показник наявності стійкості ієрархічної структури мотивів.

Існує і так звана ситуативна спрямованість, пов'язана із задоволенням будь-яких життєво важливих потреб, здійснення яких ніби знімає цю спрямованість (наприклад, потреба в їжі і т. п.).

Потреби ж, що визначають спрямованість особистості, практично ненасищаемость. Вони діють весь час, визначаючи і всі інші потреби і зокрема способи їх задоволення. Люди з різною спрямованістю по-різному переживають задоволення і незадоволення своїх потреб, по-різному задовольняють їх.

До спрямованості існують різні підходи. Але для характеристики особистості найбільш істотне значення має те, які з видів спрямованості займають провідне місце в загальній структурі спонукань людини. Відповідно до цього розрізняють три види спрямованості: колективістську, особисту і ділову.

Особиста спрямованість є тоді, коли в системі мотивів переважають мотиви власного благополуччя, прагнення до самоствердження, особистим досягненням.

Якщо вчинки людини визначаються в основному інтересами і потребами суспільства, колективу, інших людей, тобто переважають колективістські мотиви, ми говоримо про суспільну спрямованості.

Нарешті у людини можуть переважати мотиви, що породжуються самою діяльністю: безпосереднє захоплення процесом, безкорисливе прагнення до істини, результату або випливає із переконань людини перевагу інтересів справи всім іншим інтересам. Якщо ці мотиви переважають над всіма іншими, можна говорити про ділове спрямованості.

Звичайно, домінування або переважання - ця величина статистична та сама відносна, але навіть її відносна стійкість - це вже нова якість мотиваційної сфери.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЯ № 8. Проблема розвитку мотиваційної сфери особистості	\|	ЛЕКЦІЯ № 10. Самооцінка особистості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.