• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Типи податкової політики.

Список рекомендованої літератури

План

1. Типи податкової політики.

2. Податкова політика як основна складова частина економічної політики держави.

3. Джерела формування доходів бюджету.

4. Податкова політика зарубіжних країн.

Основна:

1. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

2. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року № 2456-VI.

3. Азаренкова Г.М. Фінанси: практикум: навч. посібник / Г.М. Азаренкова, І.І. Борисенко - К.: Знання, 2008. – 279 с.

4. Азаров М.Я. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету / М.Я. Азаров, С.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко та ін. – К.: НДФІ, 2004. – 712 с.

5. Благун І. Фінанси: навч. посібник / І. Благун, Р. Сорока, І. Єлейко - Львів: Магнолія - 2006, 2007. – 314 с.

6. Василик О.Д. Податкова система України: навч. посібник / О.Д. Василик - К.: ВАТ "Поліграф техніка", 2004.

7. Діденко В.М. Загальна теорія фінансів: навч. посібник / В.М. Діденко, В.Д. Попова, В.В. Прядко – Чернівці: Ратуша, 2000.

8. Крисоватий А.І. Податкова система: навч. посібник / А.І. Крисоватий, О.М. Десятнюк – Тенопіль: Карт-бланш, 2004.

9. Куценко Т. Ф. Бюджетно-податкова політика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 256 с.

10. Олійник О.В. Податкова система: навч. посібник / О.В. Олійник, І.В. Філон – К.: ЦНЛ, 2006. – 456 с.

11. Юрій С.І. Фінанси: підручник / С.І. Юрій, В.М. Федосов – К.: Знання, 2008. – 611с.

Додаткова:

12. Білюк А.В. Формування податкового механізму стимулювання інноваційної активності як елементу державної політики економічного зростання / А. В. Білюк // Держава та регіони. – 2010. – №2. – С. 102-106.

13. Ковалюк О.М. Роль податкової політики у фінансовому оздоровленні економіки / О.М. Ковалюк // Фінанси України. – 2011. – № 5. – С. 118-128.

14. Савченко К.В. Світовий досвід застосування фіскальних інструментів для стабілізації кризових явищ в економіці / К.В. Савченко // Вісник Сумського національного аграрного університету. – 2012. – №1. – С. 26-31.

15. Соколовська А.М. Податкова політика в Україні у контексті її впливу на розвиток економіки / А.М. Соколовська // Фінанси України. – 2012. – №9 – С.65-81.

16. Турянський Ю.І. Методи, види і джерела формування державних доходів / Ю.І. Турянський // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.8. – С. 297-302.

17. Швабій К.І. Вплив глобалізації на систему оподаткування та податкову політику України / К.І. Швабій // Стратегічні пріоритети. – 2009. – №1(10). – С. 137-144.

18. Paying Taxes 2012 The global picture. – World Bank Group and PricewaterhouseCoopers: 2011. – November 10. – 128 р.

Ресурси:

19. Офіційний сайт Міністерства доходів і зборів України [сайт http://www.stі.gov.ua].

20. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. [сайт http://www.ukrstat.gov.ua].

21. Офіційний сайт Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського [сайт http//www.nbuv.gov.ua].

Фіскальна політика – це політикарегулювання доходів і витрат держави, і її заходи визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, сгладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття) [3, 125]. Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування. Залежно від механізмів реалізаціїфіскальну політику держави поділяють на два типи:

- дискреційна політика базується на цілеспрямованому регулюванні державою своїх витрат і оподаткування [6, 92]. Механізм дії дискреційної фіскальної політики наступний: держава через механізм цілеспрямованого зростання державних витрат сприяє зростанню зайнятості, випуску продукції та збільшує сукупний попит. Щоб не допустити інфляцію попиту, держава підвищує рівень оподаткування, що призводить до зменшення прибутку, і веде до зниження сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає. Таким чином, на ринку встановлюється рівновага;

- недискреційна політика (політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави. Як свідчить світовий досвід, податки – це найбільш демократичний спосіб економічного регулювання, оскільки вони автоматично реагують на зміни економічного стану, виконуючи при цьому важливу стабілізуючу роль в економічній діяльності, без необхідності прийняття будь-яких заходів з боку уряду [6, 92]. Наприклад, у разі «перегріву» кон’юнктури, відбувається підвищення обсягів національного доходу. При наявності ж прогресивно побудованої шкали оподатковування, розміри податкових надходжень до бюджету зростають, що стримує економічну активність. Крім того, обсяги державного бюджету, які збільшаться, дозволяють, за допомогою проведення соціальної політики, підняти рівень споживання малозабезпечених прошарків населення, й тим самим збільшити сукупний попит, зближуючи його із зростаючою сукупною пропозицією.

В умовах погіршення кон’юнктури, відбуваються зворотні дії – податкові надходження автоматично скорочуються, сума вилучення доходів зменшується, тобто відбувається поступове збільшення купівельної спроможності в цілому в економіці, що стримує економічний спад.

Дискреційна фіскальна (бюджетно-податкова) політикапередбачає проведення заходів уряду, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому (рис. 1) (розроблено автором). Проведення дискреційної фіскальної політики передбачає свідоме маніпулювання податками і урядовими витратами з метою досягнення потенційного обсягу національного виробництва й повної зайнятості, контроль над інфляцією і прискорення економічного зростання [10, 263].

Рис. 1. Типи податкової політики

Державні видатки являють собою витрати, що пов'язані з реалізацією певної державної політики. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ. Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансфертними платежами приватному сектору (соціальна допомога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

- стимулюючу,що застосовується, в основному, у періоди спаду економіки для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного росту та збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків або сполучення даних двох заходів (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект збільшення державних витрат більше, аніж мультиплікаційний ефект зниження податків);

- обмежувальну,що проводиться в умовах інфляційного зростання, стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків, або сполучення даних заходів (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зменшення державних витрат більше, аніж мультиплікаційний ефект зростання податків) [6, 143].

Дискреційна фіскальна політика змінює ставку податку – розмір податку на одиницю обкладення. Існують такі види податкових ставок:

- прогресивні, тобто розмір податкових ставок збільшується при збільшенні доходу;

- пропорційні, тобто відсоток податкових відрахувань не змінюється від розміру доходу;

- тверді (фіксовані), що установлюються на об'єкти незалежно від їхньої вартості [8, 49].

Підвищення податків знижує пропозицію праці, капіталу і зменшує заощадження. Зниження податків сприяє економічному росту в довгостроковій перспективі і зниженню темпів інфляції. Інфляція зменшується внаслідок того, що стимулювання виробництва дає можливість виробляти додаткові товари, що покривають грошову масу.

Поряд із дискреційною фіскальною політикою важливу роль у регулюванні економіки відіграє так звана автоматична (недискреційна) фіскальна політика, або політика автоматичних (вбудованих) стабілізаторів. Вона ґрунтується на припущенні того, що в ринковій економіці існують вмонтовані стабілізатори, які автоматично реагують на зміни економічного стану, виконуючи при цьому важливу стабілізуючу роль в економічній діяльності, без необхідності прийняття будь-яких заходів з боку уряду. Зміна стабілізаторів внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду [10, 263].

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Діяавтоматичнихстабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.

Основні автоматичні стабілізатори:

- прогресивне оподатковування. Збільшення валового прибутку індивіда або підприємства ще сильніше збільшує їхні податкові відрахування;

- соціальні виплати. У фазі економічного піднесення кількість безробітних і малозабезпечених скорочується, зменшуючи соціальні витрати держави;

- споживання. При зростанні доходів споживання домашніх господарств зростає, але не тією мірою, як дохід, що пояснюється схильністю громадян до заощадження [9, 108].

Але для того, щоб спрацьовував такий механізм, необхідною є й відповідна оперативна реакція податкової системи на кон’юнктуру, що можливо відобразити через показник еластичності податкових надходжень. Такий показник розраховується, як відношення процентних (або абсолютних) змін податкових надходжень до процентних (або абсолютних) змін національного доходу. Наприклад, в економіці Німеччини ступінь податкового реагування складає 1,5 [13, 123]. Це означає, що підвищення, або зниження національного доходу на 1% обумовлює відповідно зростання або скорочення сум надходжень від податків у 1,5%.

В розвинених країнах найбільшою еластичністю, відповідно, й найвищою значимістю в регулюванні оподаткування володіє прибутковий податок, завдяки своїй прогресивній шкалі. Трохи слабше ці властивості виявляються в податку на прибуток, оскільки його шкала має слабку прогресію. Еластичність податку з обороту відмічається середнім рівнем. Податок на майно має низьку еластичність, оскільки його база не пов’язана із кон’юнктурними коливаннями [12, 104].

Вважається, що ефективною кон’юнктурно-стабілізуючою дією система володіє тоді, коли рівень її еластичності перевищує одиницю. Це відбувається, якщо в податковій системі достатньо високе значення прибуткового податку й податку на прибуток. Вони є найбільш ефективними вбудованими стабілізаторами. Слід також відмітити, що до автоматичних стабілізаторів відносяться й система допомоги з безробіття, різні соціальні виплати, програми щодо підтримки незаможних прошарків населення та ін., які перешкоджають різкому скороченню сукупного попиту навіть у періоди економічного спаду. В періоди підйому та скорочення безробіття виплата різних видів грошових допомог або припиняється, або зменшується, що, відповідно, стримує сукупний попит.

Політика автоматичних (вбудованих) стабілізаторів та дискреційна політика, які разом складають загальну фіскальну політику, активно використовуються розвиненими країнами для ефективного регулювання макроекономічних процесів, що слід відмітити, як важливі фактори управління й регулювання процесів продуктивної економічної політики.

У фінансовій науці виділяють такі три типи податкової політики за величиною податкового тягаря:

1. Політика максимальних податків. При проведенні такої політи­ки держава застосовує достатньо високі податкові ставки, скорочує податкові пільги і запроваджує нові податки з метою максимального збільшення суми податкових надходжень. За умови, коли відсутні економічні, соціальні і політичні передумови для проведення полі­тики максимальних податків (економічна криза, надзвичайний полі­тичний стан, війна), але держава проводить таку політику, одразу ж проявляються негативні наслідки:

- скорочення фінансових ресурсів у платників податків робить неможливим забезпечення економічного росту і суттєво скоро­чує обсяги розширеного відтворення в суспільстві;

- небажання платити високі податки спотворює податкову етику платника податку і породжує таке суспільно-соціальне зло, як ухилення від сплати податків;

- масово розвивається тіньова економіка, основою якої є просте викачування фінансових ресурсів із національного багатства суспільства і переведення їх на закордоні рахунки іноземних банків.

2. Політика економічного розвитку. Держава в максимально мож­ливих розмірах податкового навантаження враховує не тільки фіс­кальні інтереси, а більше уваги приділяє економічним інтересам платників податків. Послаблюючи податкове навантаження на бізнес, держава стимулює нарощення фінансових ресурсів у платників податків і створює умови для розширення суспільного відтворення. Основна мета при проведенні такої політики – збільшення еконо­мічного росту шляхом покращення інвестиційної активності за ра­хунок найбільш вигідного податкового клімату. Але при проведенні такої політики випливають і наступні недоліки:

- скорочення податкових надходжень неминуче призводить до недофінансування певних соціальних програм, освіти, охорони здоров’я, науки;

- суттєво скорочується сфера суспільних благ, тобто тих благ, які оплачуються за рахунок бюджетних видатків;

- обмежується вплив держави на процеси споживання, на зайня­тість і скорочується соціальний захист малозабезпечених верств населення.

А тому, така політика за своєю економічною значущістю й суспільно-соціальними негараздами виправдовує себе лише за умови, коли вона використовується як засіб державного регулю­вання в період стагнації економіки.

3. Політика високого рівня податкових стягнень (високі податкові ставки з виплатами соціальних допомог та субсидій) [9, 134].

Іншими критеріями типізації податкової політики є:

- за масштабністю і тривалістю цілей;

- залежно від пріоритетів загальної цільової спрямованості;

- залежно від пріоритетів загальної стратегічної спрямованості;

- за територіальною ознакою;

За масштабністю і тривалістю цілей і завдань слід розрізняти: стратегічну (зазвичай довготривалу, на термін від трьох і більше років) і тактичну (від року до трьох років) складові загальної податкової політики. Стратегія і тактика повинні доповнювати і розвивати одна одну. Якщо тактичні завдання постійно змінюються, не вирішуючись до кінця і суперечать загальній податковій стратегії, то сумнівно очікувати від такої податкової політики дієвого позитивного результату [15, 67].

Залежно від пріоритетівзагальної цільової спрямованості заходів у сфері управління податковим процесом слід виокремити такі різновиди податкової політики:

• фіскальну;

• регулюючу;

• контрольно-регулятивну;

• комбіновану (рівноважну).

Фіскальний тип податкової політики характеризується тим, що наріжним каменем її є пріоритет максимально можливого збільшення доходів без урахування стратегічних інтересів економіки країни, регіонів і платників податків. Різновидом такої політики є політика «високих податків» з властивими їй великою кількістю податків і зборів, високими податковими ставками і надмірним податковим тягарем, мінімумом податкових пільг, «ножицями» тягаря нарахованих і сплачених податків тощо [17, 140].

У регулюючій податковій політиці акцент ставиться на посиленні регулюючої ролі податків (навіть за умов збитковості реалізації їх фіскального потенціалу). Такій політиці властиві надмірне захоплення податковими пільгами, пільговими економічними зонами і податковими режимами, слабкість податкового контролю, встановлення ставок податків на рівні, що не забезпечує мінімальних потреб держави у фінансових ресурсах тощо.

Контрольно-регулятивна політика. За такої політики метою податкового контролю є не створення умов для нормального функціонування податкового процесу і запобігання порушень податкового законодавства, а пошук винних і максимально можливий збір штрафів, що все частіше приймають характер стабільного та суттєвого джерела державних доходів.

Усі перелічені типи податкової політики мають очевидні суттєві недоліки. Тому ефективною, збалансованою зазвичай є тільки комбінована податкова політика (стратегія і тактика), спрямована на максимальну реалізацію в комплексі всіх функцій податків. Таку політику можна назвати ще рівноважною податковою політикою, спрямованою на забезпечення цінової, фіскальної, регулюючої і контрольно-регулятивної рівноваги функцій податків та інтересів держави і платників податків [17, 140].

Комбінована (рівноважна) податкова політика орієнтована на створення умов для стабільного і рівномірного забезпечення бюджетної системи податковими доходами. Їх збільшення досягається за рахунок зростання легальних обсягів виробництва, споживання та доходів, активізації інвестиційної діяльності та ефективного функціонування системи податкового контролю за умов оптимізації ставок основних податків і податкового тягаря, раціоналізації складу та структури податкової системи, податкових пільг і податкових санкцій, підвищення рівня добровільної сплати податків і зниження заборгованості за розрахунками з бюджетом.

Залежно від стратегічної спрямованості державного регулювання слід розрізняти стимулюючу і стримуючу податкову політику. Останній тип податкової політики можливий для країн із розвиненою ринковою економікою в періоди, коли виникає необхідність запобігання кризі перевиробництва і встановлення за цих умов жорсткіших податкових режимів. Для країн, що знаходяться в умовах стагфляції, мова може йтися тільки про ефективну стимулюючу політику [12, 103].

За територіальною ознакою податкову політику умовно можна розділити на державну та місцеву. Умовно тому, що на цей час місцеві органи влади в Україні не володіють поки що відповідними податковими правами і повноваженнями, достатніми для проведення самостійної податкової політики. Можливо найближчою перспективою ситуація зміниться у цій сфері. Проте за державою повинна залишатись прерогатива розроблення основних напрямків податкової стратегії і тактики, в межах яких регіони і органи місцевого самоврядування повинні формувати свою податкову політику. Це необхідно для дотримання і зміцнення принципу єдності податкового простору і податкової політики на території всієї країни [12, 103].

Отже, приведена класифікація типів податкової політики має не лише теоретичне, а і прикладне значення, оскільки дає змогу проаналізувати і дати різносторонню оцінку податкової політики, що проводиться в країні, а на цій основі визначити напрями, пріоритети і конкретні шляхи побудови ефективної податкової стратегії і тактики, ухвалювати адекватні управлінські податкові рішення.

Читайте також:

1. Активний характер соціальної політики.
2. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
3. Бюджетний процес: поняття, роль, та значення у проведенні бюджетної політики.
4. Взаємодія органів ДКСУ та органів Державної податкової служби України
5. Взаємодія слідчих та оперативних працівників податкової міліції ДПС України у протидії легалізації (відмивання) злочинних доходів
6. Види відповідальності і терміниподання податкової декларації
7. Види податкової застави
8. Використання моделі Хікса – Хансена для оцінки відносної ефективності бюджетно-податкової і кредитно-грошової політики
9. Грошово-кредитна політика центрального банку: типи, стратегічні цілі, проміжні й тактичні завдання. Інструменти реалізації грошово-кредитної політики.
10. Державне регулювання економіки та складові економічної політики.
11. Диверсифікація як стандарт управління капіталом та основний принцип інвестиційної політики.
12. Для всіх статей доходів, витрат і неопераційних витрат має бути зазначено статтю податкової декларації.

Переглядів: 6022