• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

У березні 1654 р. козацька делегація передала на розгляд московського уряду проект договору із 23 пунктів.

3.

2.

Союз­ником були кримські татари.

Визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана-Зиновія Хмельницького у своєму розвитку пройшла три головні етапи:

1етап — початок національно-визвольної революції.

Повалення влади шляхетської Речі Посполитої і створення нової української держави (лютий - грудень 1648 р.).

Козацько-селянська армія разом з татарською кіннотою розгромлює польські війська під:

- Жовтими Водами (5-6 травня);

- Корсунем (16 травня);

- Пилявцями (13 верес­ня),

- оточує Львів (26 вересня - 16 листопада) і визволяє майже всю Україну.

2 етап - наростання визвольної боротьби та її невдачі.

- Облога повстанцями Збаража (30 червня 1649 р.);

- розгром королівських військ під Зборовим і підписання миру (5-6 серпня 1849 р.);

- похід у Молдову (серпень 1650 р.).

- Поразка військ Б. Хмельницького під Берестечком (червень 1652 р.).

- Невдача Тимоша Хмельницького у Валахії і його смерть (1653 р.).

- Перемога під Жванцем (вересень - грудень 1653 р.).

- Переяславська рада і Березневі статті (1654 р.).

3 етап - завершення національно-визвольної революції за незалежність молодої держави (1654-1660 рр.).

- Воєнні успіхи українсько-російських військ (весна 1654 р. - осінь 1655 р.).

- Зміни московської політики щодо України.

- Пошуки Хмельницьким нових союзників.

- Сепаратне Віденське перемир'я Москви і Польщі (листопад 1656 р.). Смерть Б. Хмельницького.

- Гетьманство 1. Виговського і Юрія Хмельницького.

- Розкол "України на дві частини.

- Україна вступила у новий історичний період розвитку, який отримав в історії назву Руїна.

Масштабність народних виступів, їх сила, глибина і міцність обумовили еволюцію поглядів Б. Хмельницького на кінцеві цілі очолюваного ним протистояння.

Спочатку Хмельницький виступав як вірний підданий короля, який і гадки не мав нищити Річ Посполиту.

На пропозицію прийняти звання та клейноди гетьмана він відповів, що хоче отри­мати їх із рук короля.

Більше того, Хмельницький думав захищати Україну, перебуваючи в ролі королівського васала.

Після воєнних перемог 1648 р. Хмельницький висловив праг­нення повністю звільнити Україну від польсько-шляхетського панування і створити незалежну державу.

В ході революції це завдання було здійснено.

Гетьман на переговорах з поляками в лютому 1649 р. окреслив територію цієї держави - йшлося про всі землі, заселені українцями.

Підставою для цього було те, що в минулому на ці землі поширювалася влада руських князів.

Цю ідею гетьман прагнув реалізувати у Зборівському (1649 р.) і Білоцер­ківському (1651 р.) мирних договорах з Річчю Посполитою.

За Зборівським миромукраїнські землі в складі трьох воєводств (Брацлавського, Київського, Чернігівського) отримали фактично політичну автономію в складі Польщі.

- На цих землях урядові посади мали право займати тільки православні, їх призначення було остаточним і не потребувало ніякого затвердження з боку Польщі;

- польське військо без запрошення козацького керівництва не мало права входити на територію воєводств,

- тут не мали права прожи­вати євреї (реакція народу на ту роль, яку вони зіграли як орендарі й управителі шляхетських маєтків) та єзуїти.

- Реєстр козаків 40 тис..

- Повстанцям гарантовано повну амністію.

Зборівська угода була укладена після відчутних поразок Польщі, яка і змушена була піти на такі поступки.

У 1651 р. поляки після Берестецької битви, де їм вдалося здобути перемогу, відмовилися від Зборівської угоди і нав'язали нову, що за місцем підписання названа Білоцерківською.

- Козацькі землі обмежувалися Київським воєводством,

- козацький реєстр зменшу­вався у 2 рази - із 40 до 20 тис. чол.,

- польські війська мали право вільно проходити через Київське воєвод­ство,

- урядові посади в ньому зат­верджувались польською адміні­страцією,

- відновлювалась цер­ковна унія і право євреїв та єзуїтів проживати, де їм заманеться.

Це ті відмінності, що впадають в очі під час порівняння угод.

Але є між ними і ніби спільне, яке за уважнішого розгляду виявляє себе як відмінне.

Обидві угоди передбачали:

- відновлення права польської шляхти на маєтки,

- повернення селян до своїх панів і відбування попередніх (як і до 1648 р.) повинностей.

Але за умовами Зборівської угоди шляхті довелось би повертатись на землі, де не було польського війська, а влада фактично належала козацькій адміністрації.

А за умовами Білоцерківського договору - під захистом польського війська і державних органів влади.

І коли після Зборівського миру Б. Хмельницький мав можливості для маневру, оголосивши, що дореєстру 40 тис. козаків, додається по 2-3 помічники на кожного чоловіка (з числа селян, що були у війську) і що земля буде повернута всім шляхтичам, за винятком тих, хто жорстоко ставився до своїх підданих (а таких було немало), то в 1651 р. він таким чином діяти вже не міг.

І хоч у 1652 і 1653 рр. козацькі війська отримали нові блискучі перемоги, зокрема під Батогом та Жванцем, але сил продовжувати боротьбу вже не було.

В 1653 р. Україна переживала велику економічну та політичну кризу. Шестирічна війна виснажила сили. Хмельницькому не вдалося закріпитися в Молдавії, де він втратив сина Тимоша, на якого покладав великі надії як на свого наступника.

Кримський хан, єдиний союзник, під Жванцем укладає мир з Яном Казимиром.

Здійснюється масове переселення українців на схід — землі, на які московські царі намагаються поширити свою юрисдикцію.

Все це і примушувало Хмельницького активізувати зусилля в напрямку одержання протекції від московського царя, щоб з його допомогою довести війну до переможного кінця.

8(18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася старшинська рада, яка прийняла рішення про союз із Московським царством.

Присягаючи на вірність царю, українці щиро вірили в те, що у разі дотримання обома сторонами умов договору Україна збереже завоювання національно-визвольної революції і забезпечить незалежність держави.

Представник же царя воєвода В. Бутурлін присягати від імені царя на вірність Гетьманщині відмовився.

У скороченій редакції більшість статей була затверджена царем. Це були так звані березневі статті, які обумовлювали державний статус України.

Згідно з ними Україна зберігала:

>республіканську форму правління;

> полковий територіально-адміністративний поділ;

> нову систему соціально-економічних відносин;

> 60-тисячний козацький реєстр та плату старшині і козакам;

> незалежність у проведенні внутрішньої політики;

> збереження прав київського митрополита тощо.

Ними встановлювались певні обмеження, зокрема – заборона прямих контактів із Туреччиною і Польщею.

Українсько-московським домовленостям 1654 р. дається різна історико-правова оцінка. Російський історик державного права В. Сергієвич називав їх персональною унією, тобто об'єднанням двох держав в особі спільного монарха. Інші дослідники (М. Грушевський, М. Слабченко) вбачають ознаки васалітету - встановлення васальної залежності Русі-України від Москви. Історик Д. Яковлів вважав домовленості лише номінальною васальною залежністю, бо де-факто вони так і не були реалізовані. В. Липинський, І. Крип'якевич та інші вважали цю спілку звичайним військовим союзом, подібним до тих, які раніше укладав Хмельницький.

Зовсім відірвано від історичної істини трактувала цей договір офіційна російська та радянська історіографія, послуговуючись дивним терміном - "возз'єднання". Більшість істориків сходяться на тому, що обидві сторони по-різному розуміли суть і характер стосунків між собою.

«Москва протягом 6 літ приглядаласяз незворушною цікавістю

- як справа Хмельницького, попсована татарами під Зборовим і Берестечком, хилилася до упадку,

- як Україна пустошилася союзниками-татарами і люто-нелюдською усобицею,

і коли Україна вже знищилася до решти, її прийняли під свою високу руку, щоб правлячі українські верстви з бунтарів проти Польщі повернути на роззолочених підданих Москві", - писав російський

історик В. Ключевський.

Таким чином, можемо зробити висновок, що, підписуючи договір, кожна із сторін вкладала в нього свій зміст:

- українська, визнаючи зверхність Московії, сподівалася розбудувати власну державу,

- московська вважала його узаконеною формою залежності України.

Напевне, таку реакцію Москви передбачала частина українського суспільства і на цій підставі категорично відмовилася від присяги цареві.

Так вчинили Брацлавський, Кропив'янський, Полтавський, Уманський козацькі полки, Запорозька Січ, духовенство на чолі з митрополитом С. Косовим, деякі міста.

Не присягали селяни, зокрема жінки. Загалом у 117 містах і містечках на вірність цареві, присягнуло 127328 осіб чоловічої статі.

Різне трактування договору привело до непорозуміньміж Україною і Московією.

Зокрема, царська влада, виходячи з власного розуміння умов договору:

> почала ставити свої гарнізони в українських містах;

> почала підпорядковувати собі землі, відвойовані у Польщі козаками;

> оголосила війну партнеру України в боротьбі з поляками -Швеції;

> підписала (у листопаді 1656 р.) без відома України Віленське перемир'я;

> погодилася зілюзорною пропозицією обрання московського царяОлексія Михайловича польським королем, після смерті останнього в обмін на повернення Польщі українських земель аж до Дніпра.

Відносини між партнерами Переяславської угоди показали: Укра­їна не має перспективи для самостійного розвитку, на яку вона розраховувала.

Надто різними виявилися суспільні устрої, еко­номічне становище та бачення майбутнього в обох країнах.

Безперспективність самостійного розвитку України, що явно проглядалася у діях московського царя, викликала в суспільстві, ще| за життя Б. Хмельницького, гостру полеміку стосовно того, чи

пишатися під рукою Москви, чи шукати інших союзників.

Восени 1656 р.відбулося три старшинські ради, на яких вирішили, не пориваючи союзу з царем, шукати інших союзників, захищати ні інтереси України від будь-яких посягань.

На основі цих рішень відновлювалися договори з Туреччиною і Кримом, створювалася Коаліція у складі Швеції, Молдавії, Валахії, Трансильванії проти Польщі.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. G2G-модель електронного уряду
3. VII. Етап проектування
4. VII. Етап проектування
5. Автоматизація проектних робіт
6. Автоматизація проектування напівзамовлених ВІС.
7. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
8. Аналіз ефективності інвестиційних проектів
9. Аналіз комерційної здійснимості (спроможності) проекту
10. Аналіз програмного забезпечення з управління проектами.
11. Аналіз проектних ризиків.
12. Аналіз та оцінка інвестування в умовах ризику. Якісні та кількісні методи оцінювання проектних ризиків.

Переглядів: 552