Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Мовні засоби

Спільні риси книжних стилів

 

Розрізнення стилів безпосередньо залежить від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння, впливу.

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших – переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й мовними засобами, що наочно подано у таблиці.

Таблиця 1

 

Назва стилю Мовні засоби
лексичні граматичні
1. Науко­вий Терміни, слова з абстракт­ним значенням, символи, однозначні слова, іншо­мовні слова, наукова фра­зеологія, відсутність емо­ційної лексики, тропів. Складні сполучники та при­йменники, ускладнені прості речення, складні речення, од­норідність конструкцій (слів, речень). Цитати, посилання, безособовість речень.
2. Худож­ній Слова, вживані у пере­носному значенні, образна лексика, емоційно-оцінна лексика; синонімія, анто­німія, омонімія, полісемія; тропи: епітети, метафори, порівняння. Синтаксичні одиниці усіх ви­дів. Вставні конструкції, звер­тання, відокремлені члени речення; риторичні фігури, повтори; комбінування усіх типів мовлення (опис, розпо­відь, міркування).
3.Публіцисти-ний Суспільно-політична лексика, «високі», урочисті слова та вирази, заклики, гасла, точні найменування, бага­тозначна образна лексика, позитивно- і негативно-оцінні слова, неологізми. Спонукальні речення, по­ширені прості речення, звер­тання і риторичні запитання, повторюваність, нанизування компонентів речення, складні причинно-наслідкові речення.
4.Офіційно-діловий Офіційні слова і вирази, штампи, канцелярські тер­міни, стандартні вирази, обмежена синонімія.   Розповідні прості речення, ускладнені зворотами; склад­ні речення з підрядними умо­ви, допустові, наслідку. Похідні прийменники та сполучники. Безособові та наказові фор­ми дієслів; іменний присудок; прямий порядок слів.
5. Розмовний Загальновживані слова і фразеологізми, емоційно-оцінні слова і вирази, діа­лектизми, просторіччя, жаргон; складні іменники з дієслівним компонентом наказового способу (вари­вода, пройдисвіт), перехід з однієї частини мови в іншу. Модальні частки. Вигуки. Пестливі форми іменників та прикметників. Звертання. Односкладні та неповні ре­чення (ситуативні, контексту­альні, еліптичні).  
6.Конфесійний Суто церковна термінологія, мовні формули із сакральним значенням; значна кількість метафор, синонімів та антонімів; наявність старослов’янізмів, архаїзмів; стандартність стильової форми. Непрямий порядок слів у реченні та словосполуці. Використання риторичних фігур (антитези, порівнянь, алегорій, перифраз, повторів і паралелізмів).  

 

Розмовний стиль. Сфера використання розмовного стилю - усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві. Основне призначення - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше - нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге - обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування заздалегідь не планується, не визначаються його мета і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

Основні мовні засоби:

Ø емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

Ø суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення);

Ø прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

Ø часте використовування різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (пона-, поза-);

Ø специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо;

Ø заміна термінів розмовними словами (мобільний телефон - мобіла, труба)

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний:

 

Науковий стиль.Чільне місце в системі стилів мовлення займає науковий стиль. Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення – викладення результатів досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, істинності теорій, класифікація і систематизація знань.

Він функціонує в різних формах вираження наукової думки – писемній та усній, застосовується в сучасній українській мові як величезний потік інформації (у вигляді реферативних журналів, повідомлень, каталогів, інструкцій, оглядів, проспектів).

Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, науково-навчальний, науково-професійний. Зокрема, власне науковий стиль обслуговує фахівців певної галузі науки. Це наукові дослідження в галузі мовознавства, медицини, космонавтики тощо.

Основні ознаки:

Ø ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

Ø логічна послідовність і доказовість викладу;

Ø точність і лаконічність висловлювань тощо.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються наявністю великої кількості наукової термінології; оперування абстрактними, переважно іншомовними словами тощо, наявність схем, таблиць, зокрема:

 

1.Лексика: терміни (більше інтернаціоналізми), приклади, складні терміни = словосполучення; хімічна + біологічна лексика (у цілому тексті – більшість абстрактної лексики, іменний текст), напр., зникнення, зріст, радіоактивний, активація, схожість; більше іменників; опредмечена дія (рух) – ріст, розподіл,...; прикметники – невелика кількість відносних, тільки в разі необхідності; неузгоджені означення (клітини зародку, вміст білка).

2.Синтаксис:складнопідрядні речення – передусім підрядне означальне та причинне (що пов’язане з їх...), з’ясувальне (можна вважати, що в цей час...), особове х безособове (можна вважати); присудки – складні, пасивний стан дієслова; складне речення – неузгоджені означення, обставини – прислівники міри та ступеня, вставні слова – наукові припущення (очевидно, можна вважати)

Підстиль. Науково-публіцистичний стиль

Ø Синтаксис: синоніми тут служать засобом експресії, ціль – переконання; безсполучникове складне речення (доповнює речення), і те, і те сталося – повторення підмета; безособові речення – узагальнення – типове явище для радянської епохи, навпаки – еліптичне мовлення; монотонності суто наукового стилю протиставляється публіцистичний прийом тексту з метою впливу на емоції, звернення уваги.

Ø Лексика: антитеза (протиставлення), вставні конструкції (можливо), вставлені конструкції (додаткові значення).

 

 


Офіційно-діловий стиль. Офіційно-діловий стиль обслуговує адміністративно-господарську діяльність, законодавство та інші ділянки життя, пов’язані з діловодством, звітністю та документацією. Він потрібний для зв’язку державних і громадських установ як між собою, так і з населенням, для оформлення різних постанов, обліку фактів, подій. Цей стиль визначається безособовістю, стереотипністю, відсутністю емоційного забарвлення, що наближає його до наукового. Йому властиві конкретність змісту і абстрактність засобів вираження.

Основна функція офіційно-ділового стилю – повідомлення. Більшість жанрів ділового мовлення відображають позаіндивідуальне спілкування. Власне, функція офіційно ділового стилю виражається в тому, що він, вимагаючи певної форми при письмовому викладі змісту, надає висловлюванню характер документа і тим самим надає відображеним у цьому документі різним сторонам людських стосунків офіційно-ділового забарвлення.Культура ділового мовлення вимагає уміти писати заяву, протокол, акт, розписку, доручення тощо. Але кожна людина повинна ще й уміти читати та розуміти ділові папери.

Основні мовні засоби.

1.Лексика:емоційно нейтральна, у прямому значенні; юридична, суспільно-політична лексика. В офіційно-діловому стилі вживаються пасивні конструкції: визначаються завдання, доводиться до відома, обговорюється план, встановлюються строки виконання, задовольняються вимоги. У цьому стилі часто використовуються сталі конструкції (штампи): зважаючи на викладене вище; у зв’язку з тим, що; відповідно до; з огляду на те, що; прошу дозволити; взяти до уваги; взяти за основу; ми, що нижче підписались, тощо. В офіційно-ділових текстах переважають віддієслівні іменники: встановлення, одержання, подолання, виконання, повідомлення, забезпечення, укладання, утворення, інфінітивні форми: затвердити, зобов`язати, вказати, попередити, організувати. Специфічні в офіційно-діловому стилі вставні слова таким чином, отже, по-перше.

2.Синтаксис:речення поширені, ускладнені прості речення дієприслівниковими зворотами (виходячи з України...), відокремленими обставинами, дієприкметниковими зворотами, відокремленими означеннями, передминулим часом (нависла була), однорідні додатки (проголошує незалежність та створення...), прикметники – відносні – обмежена кількість – кліше: смерть, небезпека,...; порядок слів прямий.

Найголовніша ознака цього стилюофіційність. Слово офіційний має значення урядовий, службовий. Тому в його текстах використовуються слова і словосполучення – назви документів і ділових, службових відносин: акт, заява, протокол, заактувати, вищесказане, згідно з розпорядженням, на підставі наказу, до заяви додаю тощо. Тексти офіційно-ділового стилю будуються у вигляді рубрик, переліків, які виділяються відповідними розділовими знаками.

 

Художній стиль. Особливе місце в системі стилів займає художній стиль. Його виділяють з-поміж інших стилів через своєрідність і особливі ознаки. Справді, мова художніх творів визначається своєю різноманітністю, багатоплановістю, особливим естетичним призначенням.

Це найбільший і найпотужніший стиль української мови, його можна розглядати як узагальнення і поєднання усіх стилів. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі, освіті. Крім інформаційної, покликаний виконувати насамперед естетичну функцію.

Основні ознаки:

Ø образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ);

Ø поетичний опис дійсності навіть у прозових і драматичних творах;

Ø естетика мовлення, призначення якої - викликати в читача почуття прекрасного;

Ø експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе й ін.);

Ø зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігури;

Ø відсутність певної регламентації використання засобів;

Ø визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття автора).

 

Основні мовні засоби:

Ø наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);

Ø емоційно-експресивна лексика (синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми);

Ø авторські новотвори (слова, значення, вирази), формування індивідуального стилю митця;

Ø історизми, архаїзми, діалектизми, навіть жаргонізми;

Ø широке використання різноманітних типів речень тощо.

 

У художньому стилі використовуються різні типи мовлення і зв`язки речень у тексті.

Публіцистичний стиль– один з найбільш дійових, широковживаних з-поміж інших стилів. Основна функція публіцистичного стилю – діяння, вплив. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність.Мета публіцистичних творів полягає у з’ясуванні певних соціально-політичних питань, переконанні читачів та слухачів у правильності висунутих думок, а також в активності впливу цих думок на них.Основне призначення – інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати актуальні суспільно-політичні проблеми;активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові.Цей стиль поєднує в собі точність висловлення, логічність доводів з відкритим вираженням експресії та емоційного забарвлення окремих фраз.Основні ознаки:Ø доступність мови і формулювань;Ø поєднання логічності доказів і полемічності викладу;Ø наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер тощо.Основні мовні засоби:Ø насиченість суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами;Ø використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова, експресивні сталі словосполучення тощо.Публіцистичний стиль поділяється на такі підстилі: стиль ЗМІ, художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний.Усне спілкування поділяється на публічне і приватне. Особливим різновидом усього спілкування є публіцистичний виступ.Залежно від змісту, призначення, способу проголошення, обставин мовлення публічні виступи бувають таких жанрів: бесіда, доповідь, промова, лекція, репортаж.

 

Конфесійний стиль. Сфера використання - спілкування в конфесіях, культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.

Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Допомагати віруючим у спілкуванні душі з Богом, зберігати і примножувати культові ритуали, об'єднувати віруючих одним, почуттям щиросердної віри в Бога. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах (літургіях), проповідях, молитвах (усна форма), духовних традиціях і в Біблії та інших церковних книгах, молитовни­ках, требниках тощо (писемна форма).

Основні ознаки:Ø пишномовність;Ø урочистість, піднесеність;Ø благопристойність, стриманість;Ø розміркованість;Ø простота і дохідливість викладу.

Основні мовні засоби:

Ø суто церковна термінологія, мовні формули із сакральним значенням (дар праведності, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

Ø непрямий порядок слів у реченні та словосполуці (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

Ø значна кількість алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, - за три дні збудую інший, нерукотворний);

Ø синонімія та антонімія (і у фігурах слова – тропи, і у фігурах думки – стилістичних фігурах. Глибинним змістом у текстах є протистояння двох світів: Бога і диявола, світла і темряви, добра і зла тощо. «Він (Бог) вмирав не за друзів, а за ворогів» (І.Огієнко).

Ø наявність архаїзмів, старослов’янізмів;

Ø використання риторичних фігур – антитези, перифраз, повторів і паралелізмів, епітетів і метафор;

Ø стандартність стильової форми.

Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражальних засобів і поділ на такі підстилі: власне конфесійний, конфесійно-популярний, конфесійно-навчальний, конфесійно-обрядовий, конфесійно-публіцистичний.

 

Спільним для всіх стилів є те, що вони – різновиди однієї мови, презентують усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіху в будь-якій сфері спілкування.

Експресивні стилі в сучасному розумінні - це використання таких засобів мови, які або викликають у співрозмовників почуття піднесеності, урочистості, співвідносне з високим стилем, або становлять нейтральну інформацію, звичне спілкування (пор. середній стиль, нейтральний стиль) чи орієнтовані на досягнення ефекту іронії, зневаги (пор. низький стиль). Різні емоції передаються лексичними синонімами на зразок говорити, балакати, казати, промовляти, ректи, гомоніти, цокотіти, лебедіти, щебетати та ін.

Три експресивні стилі властиві кожній національній мові, але на кожному відтинку історичного розвитку вони набувають характерних ознак, змінюючи свою природу. По-різному відбувалася взаємодія функціональних та експресивних стилів в історії української літературної мови.

У староукраїнській писемній традиції високий, середній і низький стилі репрезентували фактично різні мови (слов'яно-українська, книжна українська і «проста») залежно від того, чи перекладалася церковна канонічна література, чи створювалися тексти повчального змісту, ділові або художні твори. На відміну від давньої традиції, коли з поняттями високого, середнього і низького стилів співвідносилися відповідні теми, в новій українській літературній мові для висвітлення будь-якої теми придатні засоби всіх експресивних стилів.

Старослов'янізми, первісно належачи до високого стилю, активно використовуються як засіб створення зниженої, іронічної мови. Контрастне звучання старослов'янізмів характерне для поезії Т. Шевченка.

 

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також епістолярний, урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Епістолярний стиль. Ділове листування в установах і приватне листування в родині. Епістолярна спадщина визначних діячів культури, мистецтва. Основне призначення - регулювати правові, ділові, виробничі контакти, зв'язки між суб'єктами правових відносин, ділового партнерства та підтримувати стосунки в родинах і товариських колах, групах мовців за інтересами.

Основні ознаки: персональність, інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата) і її утаємничення; авторське «я»; наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (Р. S. - приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби:адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах; різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах; емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні; поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного стилів і вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

Упродовж століть епістолярний стиль, як і всі зазначені вище стилі, зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.

Функціональні та експресивні стилі належать до об'єктивних стилів. Крім них існують суб'єктивні, індивідуальні стилі. Вивчення мовостилю як певної структурної цілісності, на відміну від опису стилістичних засобів української мови, розпочалося у 50-60-х рр. 20 ст.

Стиль індивіядуальний - сукупність мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших. Це поняття насамперед стосується стилю майстра слова, письменника. Стиль залежить від творчої індивідуальності автора, його світосприймання та світовідчуття, ставлення до явищ навколишньої дійсності та оцінки їх.

Найважливішими фігурами стилістики є:

1. Алітерація – повтор одного чи кількох приголосних у суміжних чи розташованих недалеко одне від одного слова.

2. Асонанс– повтор одного або кількох голосних в аналогічній ситуації.

3. Анафора– початковий (ініціальний) повтор однакових звуків (слів) відповідно на початку слів, рядків, строф, абзаців, розділів.

4. Епіфора – повтор однакових звуків (слів) відповідно наприкінці слів, рядків, строф, абзаців, розділів.

5. Кільце (епанадиплоса) – повтор однакових звуків на початку одних слів чи рядків і наприкінці наступних.

6. Логогриф – це гра зі складом; вигадлива стилістична фігура, що нагадує словомереживо, утворене усіченням звуків, складів, їх додаванням, поєднаним із алітераціями і асонансом.

7. Звуконаслідування (ономатопоя) – спосіб звукописання, що полягає в імітації звуків природи за допомогою прямого їх наслідування. Це один із засобів урізноманітнення мови художньої літератури.

 


Читайте також:

  1. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
  2. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
  3. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
  4. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
  5. V Засоби навчання
  6. Абсолютні синоніми (наприклад, власне мовні й запозичені) в одному тексті ділового стилю вживати не рекомендується.
  7. Адреноблокуючі засоби.
  8. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
  9. Акустичні засоби|кошти| захисту
  10. Алгоритмічна конструкція повторення та її різновиди: безумовні цикли, цикли з після умовою та з передумовою.
  11. АПАРАТНІ ЗАСОБИ ПЕРСОНАЛЬНИХ КОМП’ЮТЕРІВ
  12. Багатомовні бібліотеки




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Різновиди основних функціональних стилів | Поняття стилістичної норми. Стилістичні помилки як порушення стилістичних норм.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.