• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Визначення та основні поняття екології

Термін екологія вперше вжив у 1866 році німецький вче­ний Е. Геккель. Він походить від грецьких слів oikos, що озна­чає дім, помешкання, місце перебування та logos — наука. Так Геккель назвав науку, що вивчає організацію та функціону­вання надорганізмових систем різних рівнів: видів, популяцій, біоценозів (спільнот), екосистем (біогеоценозів) та біосфери. Спочатку цей термін застосовувався тоді, коли йшлося про вивчення взаємозв'язків між рослинними та живими спільно­тами, що входять до складу стійких та організованих систем, котрі склалися в процесі еволюції органічного світу та навко­лишнього середовища. Сучасна екологія інтенсивно вивчає також взаємодію людини та біосфери, суспільного виробни­цтва з навколишнім середовищем та інші проблеми.

Екологія є складовою частиною біології. Американський еколог Юджин Одум дав найбільш коротке і найменш спе­ціальне визначення екології — це біологія навколишнього середовища.

Загальна екологія займається дослідженням усіх типів еко­систем. Екологія рослин досліджує зв'язки рослинних орга­нізмів із середовищем. Екологія тварин досліджує динаміку та організацію тваринного світу.

Важливу роль у диференціації екологічної науки мав III Ботанічний конгрес, який відбувся у 1910 році в Брюс­селі. На ньому було вирішено поділити екологію рослин на екологію особин (аутекологію) та екологію угруповань (сине­кологію). Цей поділ поширився також на екологію тварин та загальну екологію.

Крім того, існує екологія людини, тварин, рослин та еко­логія мікроорганізмів. З 70-х років XX століття складається соціальна екологія, що вивчає особливості взаємодії суспіль­ства та оточуючого середовища і його охорони.

Дуже широким є спектр підрозділів екології. До нього входять спеціалізовані екологічні науки, які розрізняються за об'єктом та предметом дослідження. Біоекологія — частина біології, що вивчає відносини організмів (особин, популяцій, іноценозів тощо) між собою та з навколишнім середовищем. До складу біоекології включається екологія особин (аутекологія), популяцій (популяційна екологія, демекологія) та спільнот (синекологія).

Аутекологія вивчає взаємозв'язки представників виду з оточуючим середовищем. Вона, головним чином, вивчає межі стійкості виду і його взаємодію з різними екологічними факторами: теплом, світлом, вологою, родючістю та ін., а також досліджує вплив середовища на морфологію, фізіологію і понеділку організмів, розкриває загальні закономірності дії факторів середовища на живі організми.

Синекологія аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними і довкіллям.

У тридцяті роки сформувалася популяційна екологія — демекологія, яка вивчає структуру виду: біологічну, статеву, вікову, етіологічну, описує коливання чисельності різних видів і встановлює їхні причини. У підсумку можна сказати, що екологія — це:

— дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня;

— комплексна наука, що досліджує середовище існування живих істот (включаючи людину);

— галузь знань, що розглядає певну сукупність та явищ з точки зору суб'єкта або об'єкта (живого або за участю живого), котрий є центральним у цій сукуп­ності;

— дослідження становища людини як виду та суспільства у екосфері планети, її зв'язків з екологічними система­ми ти засобів впливу на них;

— об'єднуючий елемент всієї розумової діяльності людини на планеті, що сприяє пошукам і прийняттю раціональних рішень в процесі господарської діяльності людини і при оцінці її досягнень та успіхів у суспільному житті;

— наука про способи обмеження споживання ресурсів біосфери для задоволення потреб господарської діяльності людини або, іншими словами, наука про обмежувальні прогнози в господарській діяльності людини на Землі.

Сучасна кризова ситуація вимагає екологізації всіх форм людської діяльності, врахування законів та вимог екології.

Таким чином, екологія як біологічна наука вивчає орга­нізацію життя рослин та тварин, взаємодію живих організмів з оточенням, умовами існування, способом життя.

У наш час спостерігається бурхлива екологізація різних технічних дисциплін, під котрою слід розуміти процес не­ухильного та послідовного впровадження технологічних, управлінських та інших рішень, які дозволяють підвищувати ефективність використання природних ресурсів поряд з по­ліпшенням або хоча б зі збереженням якості природного сере­довища (або життєвого середовища взагалі) на локальному, регіональному та глобальному рівнях. Існує і поняття екологізації технологій виробництва, сутність котрого полягає у вжитті заходів щодо попередження негативного впливу вироб­ничих процесів на природне середовище. Екологізація технологій досягається шляхом розроблення сучасних технологій з мінімумом шкідливих речовин на виході. Останнім часом в усьому світі започатковують найрізноманітніші напрямки екологічних досліджень з метою забезпечення фахівців необ­хідною екологічною інформацією з усіх сфер людської діяль­ності. Нині сформувалося близько ста напрямів екологічних досліджень, які можна об'єднати за принципами галузевої належності, взаємозв'язків, взаємопідпорядкованості, пріори­тетності, теоретичного та практичного значення (рис. 1.1).

У зв'язку з цим екологія розпалася на ряд наукових галу­зей та дисциплін, котрі значно відійшли від початкового визначення екології як науки про відносини живих організмів з оточуючим середовищем. Але в основі всіх сучасних на­прямків екології лежать фундаментальні ідеї біоекології.

Екологію за розмірами об'єктів вивчення поділяють на гео­графічну або ландшафтну, об'єктами вивчення котрої є великі геосистеми, географічні процеси, та на глобальну екологію — вчення про біосферу Землі.

Стосовно предметів вивчення екологія поділяється на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, прикладну, інженерну та загальну еко­логію — теоретичну й узагальнюючу дисципліну. Структура сучасної комплексної науки про довкілля екології.

Комплексна наука про довкілля – екологія це наука про тактику й стратегію збереження та стабільного розвитку життя на Землі. Вона має узагальнювати всю екологічну інформацію, що надходить з різних підрозділів і на підставі аналізу і моделювання сприяти тому, щоб приймалися науково і логічно обгрунтовані рішення щодо розвитку цивілізації з метою збереження здатності біосфери до самовідновлення.

Завданням науки екології є:

1. Визначення з позиції системного підходу загального стану сучасної біосфери планети, причини його формування та особливості розвитку під впливом природних та антропогенних факторів.

2. Прогноз динаміки стану біосфери у часі і просторі.

3. Розроблення шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства і природи, збереження здатності біосфери до самовідновлювання та саморегулювання.

Основними є два напрями, за якими здійснюють дослідження, це – теоретична і практична екологія.

Теоретична екологія – найбільш розвинений, «найстарший за віком» розділ екології. Саме ця наука виникла як один з розділів біології, що вивчала взаємодію живих організмів між собою, закономірність їх життєдіяльності в природному середовищі існування.

Розділені і окремо вивчають проблеми впливу середовища на мікроорганізми, рослини і тварин.

Екологія людини вивчає проблемами впливу на людину і її здоров’я стану довкілля. Людині як живому організму, як біологічному виду притаманний обмін речовин з навколишнім середовищем, який є основною умовою існування будь-якої живої істоти. Проте винесено її окремо через те, що окрім законів природи, які впливають на розвиток людської спільноти, важливим чинником є закони розвитку суспільства.

Практична екологія – розділ екології, який розвивається в трьох основних напрямах: геоекологічні науки, техноекологічні науки, соціоекологічні науки, які спрямовані на розвиток наукових положень про охорону та раціональне використання природних ресурсів.

Геоекологічні науки вивчають зміни, які відбуваються чи відбувалися колись в атмосфері, гідросфері чи літосфері. Вивчають їх склад, вплив на їх стан природних явищ, наслідки людської діяльності.

Так, завдяки вивченню складу атмосфери за повітряними бульбашками, які знаходили у вічній мерзлоті, встановлено як змінювався вміст деяких шкідливих речовин залежно за роками. Прослідковано які зміни відбулися у атмосфері за час існування життя на планеті та яким чином змінює склад атмосферного повітря виробнича діяльність людської спільноти. Зокрема встановлено, що до 1990 р. не існувало і не накопичувалось в атмосферному повітрі хлорфторвуглеводневих сполук (фреонів). Це синтезовані сполуки, які входять до складу “парникових газів”.

Дослідження, що проводять у цьому напрямку мають важливе значення. Вони забезпечують сучасну екологію важливою для здійснення екологічного прогнозу ретропрогнозною базою.

Техноекологічні науки – поділяють на різні галузі промислової діяльності людського суспільства. Спрямовано дослідження на визначення техногенних факторів забруднення довкілля цими галузями. З`ясовують причини утворення і шляхи усунення негативних чинників, які виникають внаслідок багатогранної діяльності людської спільноти. Основна увага буде приділена такій її галузі як транспорт.

Вивчати вплив транспорту на довкілля треба з позицій системного підходу, тобто треба визначити характер і масштаби впливу транспорту на довкілля (встановити основні забруднювачі і джерела забруднення); визначити напрями зменшення техногенного тиску на довкілля усіма об’єктами транспортної системи та розробити шляхи їх реалізації.

Дуже важливим є останній розділ, який виник нещодавно. Соціоекологічні науки – це науки про взаємини суспільства і природи.

Значення цього підрозділу важко переоцінити, тому розглянемо його дещо детальніше. Основна спрямованість – вирішення проблеми перебудови людської моралі і свідомості, переоцінки критеріїв буття. Тому що, врятувати довкілля можна лише докорінно змінивши свідомість усіх людей як на професійному так і на побутовому рівні.

Складовими цього підрозділу є:

Екологічна освіта. Звісно, має відбуватися покращення екологічної культури суспільства і професійної підготовки спеціалістів завдяки комплексній освіті та вихованню в галузі охорони довкілля. За час існування науки екології накопичена велика кількість знань, оволодіння якими допоможе фахівцям різних галузей, зокрема транспорту, приймати зважені рішення, притаманні їх спеціальності але з урахуванням впливу, який вони можуть чинити на середовище, в якому ми живемо.

Екологічне право має розвиватися як дійовий засіб досягнення збалансованості подальшого розвитку цивілізації і гармонізації взаємовідносин людства і природи. Воно має вирішувати проблеми оздоровлення та облагородження довкілля з метою покращити здоров’я, умови праці та побутові умови життя людей.

Екологічна етика. Йдеться про те, що не все може зрегламентувати законами і нормативними заборонами, необхідно напрацьовувати моральні засади, спрямовані на те, що вчинки, і з боку держави і з боку особи, які завдають шкоди природі є аморальними.

Наприклад:

– не можна, якщо державою прийнято рішення про зменшення споживання етилованого бензину в країні, самочинно додавати до бензину отруйний тетраетилсвинець і т.ін.

Екологічний менеджмент і маркетинг– визначають необхідність екологічно чистої продукції, закуповують нові технології і екологічно чисті компоненти, здійснюють організацію продажу продукції і збування відходів, у такий спосіб, щоб не завдавати шкоди довкіллю.

Проблеми народонаселення і забезпечення продовольством – вирішують екологія і демографія.

Урбоекологія – визначає шляхи поліпшення екологічного стану сучасних міст. Сюди входить, і не останнім пунктом, вирішення проблеми забруднення атмосфери міст автотранспортом.

Останнього часу вчені виявили нове явище, що отримало назву «смуток нових міст» – це підвищена психологічна захворюваність жителів нових міських районів, де умови життя, здавалось би кращі, більш комфортні. Але багатоповерховість будинків, їх одноманітність і непривабливість, відокремленість людей, їх віддаленість від природи спричиняють негативний стан: пригніченість, дратливість, агресивність. .

Спостереження за зміною стану природного середовища, яке відбувається за природних причин, тривають вже досить давно. Суттєві зміни біосфери відбуваються впродовж тривалого часу. На відміну від них зміни під впливом діяльності людини можуть відбуватися досить швидко. Для відслідковування і контролю за ними організовано спеціальні спостереження.

Екологічний моніторинг – це система спостережень, що надає можливість виділити зміни стану біосфери під впливом діяльності людини.

На підставі результатів отриманих наукою екологією за усіма вищеназваними розділами і підрозділами формують економіку природокористування та національна та міжнародну політики стосовно охорони довкілля.

Економіка природокористування– розділ економіки, який вивчає питання економічної оцінки природних ресурсів і також оцінки збитків, заподіяних забрудненням середовища. Висвітлюють дві групи пов’язаних між собою проблем:

1. Як найбільш економічно ефективно використовувати необхідні у виробництві і споживанні ресурси (на сьогодні лише 2% добутої породи промисловість переробляє в корисну продукцію, решта 98% – іде у відходи).

2. Які мають бути економічно доцільні методи зменшення чи усунення забруднення довкілля.

Національна (або державна) екополітика – соціально-економічна політика, яка грунтується на розумінні виграшів і недоліків, які пов’язані з екологічним станом країни. Враховує перспективи розвитку господарства держави і зміну чисельності населення, а також наявність в її межах природних ресурсів.

Міжнародна екополітика– передбачає проведення міжнародних правових, політичних і зовнішньоекономічних акцій з урахуванням екологічних обмежень в соціально-економічному розвитку, запасів природних ресурсів, які є у світі, і їх розподіл між країнами.

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
4. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
5. II. Поняття соціального процесу.
6. Ocнoвнi визначення здоров'я
7. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
8. А/. Поняття про судовий процес.
9. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
10. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
11. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
12. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.

Переглядів: 4683