ТЕМПЕРАМЕНТ ОСОБИСТОСТІ

Практичне заняття № 4

Мета:Вивчення основних теорій темпераменту особистості, типів і властивостей темпераменту, ознайомлення з методиками його дослідження.

Теоретична частина.

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності людини. Структура темпераментних властивостей за В. Нєбиліциним. Теорії темпераменту Гіппократа, І. Павлова, Г. Айзенка.

Темперамент- індивідуально-психологічна характеристика людини, яка визначає динамічніособливості її психіки, що виявне у швидкості, інтенсивності та врівноваженості перебігу психічних процесів.

У структурі темпераментних властивостей В. Нєбиліцин виділяє три головні компоненти, які відносяться до сфери загальної активності індивіда, його моторики та емоційності. Кожен із цих компонентів має різноманітні форми психічних проявів. Найважливішим компонентом є загальна психічна активність індивіда, яка полягає у тенденції особистості до самовираження, ефективного засвоєння та перетворення навколишньої дійсності. Діапазон активності розташований від млявості, інертності та пасивного споглядання на одному полюсі до максимальної енергійності, активності, дієвості – на іншому полюсі.

До моторного компоненту відносяться якості індивіда пов’язані із функцією рухового (зокрема мовнорухового) апарату. Серед цих якостей слід виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда та інші ознаки рухів. Особливості м’язової та мовленнєвої моторики найбільш доступні для спостереження та оцінки і зазвичай слугують основою для суджень про темперамент людини.

Емоційний компонент включає широкий спектр властивостей, які характеризують особливості виникнення, перебігу різноманітних емоцій, почуттів, афектів, настроїв. Його основними характеристиками є вразливість, імпульсивність, емоційна лабільність.

Вважають, що вчення про темперамент започаткував давньогрецький лікар Гіппократ (V ст. до н.е.). На його думку, рівень життєдіяльності організму визначає співвідношення між чотирма рідинами, які циркулюють в організмі людини: кров, жовч, чорна жовч і слиз. Співвідношення цих рідин, яке індивідуально своєрідне для кожного організму, позначалося по-грецьки терміном „красис” (суміш, сполучення), що в перекладі на латину звучить як „temperamentum”. На основі уявлень Гіппократа поступово сформувалося вчення про чотири типи темпераменту, які зумовлені тим, яка з рідин переважає в організмі. Якщо переважає кров (сангвіс) - людина за темпераментом є сангвінік, лімфа чи слиз (флегма) - флегматик, жовта жовч (холе) - холерик, чорна жовч (мелайна холе) - меланхолік.

Вчення І.Павлова про типологічні властивості нервової системи тварин та людини створило основу для розробки наукової теорії темпераменту. Заслугою І. Павлова стало теоретичне та експериментальне обґрунтування положення про провідну роль у динамічних особливостях поведінки центральної нервової системи – єдиної із всіх систем організму, яка здатна до універсальних регулюючих та контролюючих впливів. І.Павлов виділив три основні властивості нервової системи: сила, врівноваженість і рухливість збуджувального та гальмівного процесів нервової системи.

Серед можливих сполучень цих властивостей він виділив чотири основні типові комбінації у вигляді чотирьох типів вищої нервової діяльності. Їх прояви у поведінці Павлов поставив у пряму залежність з античною класифікацією темпераменту. Сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи є фізіологічною основою темпераменту сангвініка; сильний, врівноважений, інертний - флегматика; сильний, неврівноважений – холерика; слабкий – меланхоліка.

Г. Айзенк запропонував факторну теорію темпераменту, згідно з якою існує два головні фактори темпераменту: нейротизм та екстра-інтроверсія. Завдяки факторному аналізу він довів, що ці два фактори є фундаментальними параметрами структури особистості.

Фактор „нейротизм” являє собою параметр, у відповідності з яким всіх індивідів можна розташувати в ряд, на одному полюсі якого знаходиться тип особистості з надзвичайною стійкістю, зрілістю та дуже доброю здатністю до адаптації, а на другому – надзвичайно нервозний нестійкий та погано адаптований тип.

Фактор „екстраверсія – інтроверсія” біполярний; для нього характерна висока ступінь позитивного насичення у випадку екстравертів і висока ступінь негативного насичення у випадку типових інтровертів.

Виходячи з опису поведінки екстравертів та інтровертів – з одного боку, та осіб з високим або низьким нейротизмом – з іншого боку, Г.Айзенк побудував свою модель типів темпераменту. Типу темпераменту відповідає один з чотирьох квадрантів при перетині двох ортогональних шкал: 1) екстраверсії – інтроверсії та 2) емоційна стабільність – нейротизм. Перша шкала характеризує ступінь відкритості індивіда до зовнішньому світу, друга - з боку емоційної стійкості. Сполучення емоційної стійкості з екстраверсією Г. Айзенк ототожнює з типом сангвініка , нейротизма з екстраверсією – з типом холерика, інтроверсії з нейротизмом – типом меланхоліка, інтроверсії з емоційної стабільності – з типом флегматика.

Психологія сьогодні зосереджує увагу на дослідженні властивостей темпераменту, серед яких виділяють: реактивність, активність, темп реакцій, пластичність, ригідність, екстраверсія, інтроверсія, сензитивність, емоційна збуджуваність.

Екстраверсія -спрямованість інтересів, переживань людини на зовнішній світ: на оточення, на інших людей.

Інтроверсія- спрямованість психіки на свій внутрішній світ, заглибленість у внутрішні переживання, думки.

Ригідність- інертність, консерватизм поведінки, звичок, суджень, думок.

Пластичність- легкість, гнучкість психіки, висока адаптація до нових обставин.

Нейротизм- неврівноваженість нервової системи, емоційна нестійкість, загострення станів неспокою, тривоги, схильність до нервових зривів.

Темп реакцій- швидкість перебігу психічних процесів.

Реактивністьвизначається ступенем мимовільності реакції на впливи (наприклад, на різкий несподіваний звук, на критичне зауваження), тобто наскільки легко людина відволікається від основного напрямку поведінки.

Активність- енергійність, працездатність, наполегливість у роботі, ініціативність, психологічний настрій на діяльність, цілеспрямованість.

Сензитивність- чутливість людини до фізичного подразника, визначається найменшою силою зовнішнього впливу, яка здатна викликати відчуття.

Емоційна збуджуваність- це легкість виникнення емоційної реакції на зовнішній вплив.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРОФЕСІЙНА СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ	\|	Характеристика типів темпераменту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.