Соціалізація особистості

Можна сказати, що соціалізація полягає у сходженні людини від природного до соціального, від індивіду до особистості. Це є процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм та культурних цінностей людства. Можна сказати ще коротше: соціалізація - це процес засвоєння індивідом культури. І зовсім коротко: соціалізація - це окультурення людини. Причому цей процес не тимчасовий, не разовий, він триває все життя людини. Скільки років живе людина, стільки вона й соціалізується.

У зв'язку з цим виділяють три етапи соціалізації: до-трудовий, трудовий і після трудовий. Це дещо умовний поділ, бо не кожен індивід проходить усі ці три стадії соціалізації, але, як правило, вони характерні для більшості.

Під до-трудовою соціалізацією розуміють становлення особистості, яке триває з народження дитини і до її повноліття. Але часом цей період закінчується раніше або пізніше: іноді діти в неповнолітньому віці вже починають самостійне життя, а інші, навпаки, минаючи своє повноліття, ще певний час повністю залежать від своїх батьків і по суті не починають етапу трудової соціалізації.

Трудова соціалізація має на увазі можливість індивіду вести самостійний спосіб життя та передбачає можливість заводити свою сім'ю і бути відповідальним не тільки за себе особисто, а й за своїх дітей. Як правило, ця соціалізація триває найдовше у житті кожного індивіда. Вона може іноді тривати до самої смерті людини. Цей період є найпродуктивнішим у житті людини, бо на нього припадають як найбільша частина років її життя, так і найпрацездатніший її вік.

Післятрудова соціалізація настає з моменту виходу людини на пенсію, коли вона припиняє свою трудову діяльність. Для декого цей перехід є дуже різким і тому болючим процесом. Людина часто за короткий проміжок часу вилучається зі звичного ритму життя, що вимагає іншої поведінки. Не кожному вдається вдало пристосуватися до цього, і часто такий різкий перехід закінчується трагічно. Отже, вихід з цього положення полягає у тому, щоб кожен індивід міг заздалегідь приготуватися до післятрудової соціалізації. Добре, якщо у нього є певна кількість занять відповідно до його віку, стану здоров'я, бажань. Багато пенсіонерів на Заході, залишивши свою попередню трудову діяльність, починають нове життя, займаючись або благодійною діяльністю, або певним хобі, або просто подорожуючи по світу і милуючись природними та історичними пам'ятками, прилучаючись до спостереження творінь світового мистецтва, на що їм у більш молодому віці не вистачало часу. Є певні верстви населення, для яких проблеми переходу до післятрудової соціалізації зовсім не існує, оскільки з віком у них не відчувається зміни діяльності. Вони, будучи на пенсії, продовжують ту ж діяльність, якою займалися все своє життя. Це в основному люди творчих професій: письменники, художники, актори тощо.

Існує думка, що соціалізація дитини відрізняється від соціалізації дорослого, у першу чергу тим, що у дитини вона формує ціннісні орієнтації, а у дорослого змінює його зовнішню поведінку. Психолог Р. Гарольд вважає, що у дорослому віці у людини викорінюються психологічні прикмети дитинства. Тобто соціалізація дорослого не є продовженням соціалізації дитини, навіть, навпаки, йде їй наперекір.

Які елементи складають зміст соціалізації? Це, перш за все, засвоєння індивідом мови соціальної спільності, відповідних засобів мислення, форм раціональності та чуттєвості, прийняття певних норм поведінки, традицій, звичаїв тощо. Зрозуміло, що більшу їх частину кожен індивід засвоює у першій частині свого життя на етапі дотрудової соціалізації. Тому дотрудову соціалізацію можна вважати однією з найважливіших у житті людей, від того, як вона буде відбуватися, може залежати все наступне життя індивіда. У подальшому процес соціалізації може вдосконалювати особистість, розвиваючи засвоєне раніше, але може бути спрямованим і у протилежний бік, що веде до руйнування засвоєного індивідом, до переоцінки цінностей. Це явище прийнято називати ресоціалізацісю. Таке часто відбувається в разі різкої зміни соціального середовища під час революцій, міграцій тощо. Людина змушена змінювати всю систему поглядів на життя, починати жити «по-новому», і це часто дуже важко робити. Тому процеси ресоціалізації для багатьох, як правило, сприймаються досить боляче. У нашій країні після розпаду СРСР все ще можна спостерігати дію цих процесів ресоціалізації. Ми бачимо, що є досить велика верства населення, яка не хоче, а де в чому й не може перебудуватися, ресоціалізуватися. Тому і розвиток подібного суспільства уповільнюється, бо є протистояння різних верств населення, що ніяк не сприяє просуванню суспільства вперед. До тих пір, доки такий розділ суспільства не закінчиться перемогою однієї з сторін або консенсусом чи компромісом між ними, не може бути стабільного життя у суспільстві, не може відбуватися планомірний і поступовий його прогресивний розвиток.

Існують дві моделі соціалізації індивідів: підкорення й інтерес. Модель підкорення припускає нав'язування людині тієї чи іншої діяльності, позбавляючи її вільного вибору. Як правило, це відбувається в регламентованих суспільствах. Найчіткіше це можна показати на прикладі рабовласницького суспільства. Раб не має свободи вибору і змушений виконувати ту роботу, яку захоче його господар. Дещо подібне відбувалось у кріпацькій Росії, коли кріпаки не могли навіть вільно одружитися, їх одружував господар за власним бажанням.

Модель інтересу передбачає можливість кожному індивіду обирати собі ту діяльність, яку він сам забажає. Ця модель притаманна демократичним суспільствам. Історичний процес у суспільстві іде у напрямі від моделі підкорення до моделі інтересу. На зорі існування суспільства, люди були змушені виживати, тому вся їх основна діяльність полягала у забезпеченні себе необхідними продуктами споживання. Поступово певні верстви населення з ростом продуктивності праці могли бути звільненими від таких обов'язків, за них це робили інші, спочатку завдяки розподілу праці, а пізніше і завдяки розподілу влади. Суспільство ділиться на дві верстви населення: ті, що мають владу, і підвладні, залежні від перших. Для останніх, а їх була більшість, і властива модель підкорення.

У сучасному світі все менше залишається місця для моделі підкорення, вільний вибір свого життєвого шляху все більше стає надбанням членів сучасних суспільств з демократичним устроєм. Але, навіть у демократичному суспільстві подекуди залишаються рудименти моделі підкорення.

Без цього, до речі, поки що не можливе забезпечення порядку у суспільстві. Будь-який примус до певної діяльності є рудиментом моделі підкорення. Так, наприклад, у нашому суспільстві переважає модель інтересу. Кожен юнак чи дівчина, закінчивши школу, вільно обирає собі майбутній шлях у житті. Вступ до вищого навчального закладу є цілком добровільним. Але під час навчання у цьому закладі студент повинен підкорятися певним встановленим правилам: кожного дня вчасно відвідувати лекційні та практичні заняття, слухати лекції з тих предметів, які передбачені програмою, встановленою незалежно від їх бажань тощо. Щоправда, вже існують навчальні заклади, у яких практикується вільне відвідування лекцій, вибір тематик і програм з певних курсів і т.д. Все це зародки трансформації моделі підкорення у навчанні у модель інтересу. Чи може настати такий час, коли у суспільстві модель підкорення зовсім зникне? Мабуть ні, бо завжди буде необхідність примусу в тій чи іншій формі до певної діяльності, необхідної для блага суспільства. Завжди будуть досить різні умови, в яких проходитиме соціалізація індивідів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Моделі вертикальних соціальних структур	\|	Адаптація й інтеріоризація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.