• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поведінка особистості. Соціальна активність.

Поведінка особистості - це зовнішній прояв діяль­ності, у якому виявляється конкретна позиція людини. Це вчинки, дії індивідів, які можна спо­стерігати зовні, їх певна послідовність, яка тим чи іншим чином зачіпає інтереси інших людей чи їх груп. Поведінка людини визначається соціальними нормами, правилами, які відбивають певні вимоги суспільства до особистостей. За відсутністю або недостатністю чіткої моральної регуляції поведінки індивідів у суспільстві, що Е. Дюркгеймом було названо аномією, існує певне безладдя, бо нема чітких правил, згідно з якими повинна належним чином діяти кожна особистість. Але й при існуванні цих правил все рівно існують всілякі відхилення поведінки від встановлених норм. Такі відхилення називаються девіацією. Частіше всього девіантну поведінку характеризують як негативну, як відхилення в один бік (аморальність, злочинність тощо), але девіація може бути як негативною, так і позитивною. Без певного відхилення від встановлених норм не може з'явитися ніщо принципово нове. Отже, творчість сама по собі передбачає позитивну девіантну поведінку, відступ від загальноприйнятого. І саме завдяки такій позитивній девіантній поведінці і здійснюється розвиток суспільства, його прогрес. Навпаки, пасивне, не творче відношення до існуючих порядків, норм, правил, що зветься конформізмом, веде до застою, гальмує розвиток сус­пільства.

З позитивною девіацією особливих проблем нема, їй слід давати зелену вулицю, до неї необхідно заохочувати членів суспільства. Щодо негативної девіації, то з нею необ­хідно боротися. Кожне суспільство, як вже було сказано вище, зацікавлене у збереженні своєї цілісності. Але саме негативна девіантна поведінка веде до порушення цієї цілісності. Щоб цього не було, в кожному суспільстві існує соціальний контроль за поведінкою індивідів. Якщо система цього соціального контролю порушена, а вона входить у функції соціальних інститутів, то у суспільстві процвітає безладдя й масове порушення правил і норм поведінки. Існують правові та моральні норми поведінки. За порушення перших передбачаються певні санкції згідно з правовими кодексами, і тут контроль може здійснюватися досить чітко. Що стосується моральних норм, то вони знахо­дяться у духовній сфері діяльності людства, і тут нема чітко розроблених і встановлених санкцій, згідно з якими можна б було здійснювати чіткий контроль. Але, не дивлячись на це, моральний суд над порушником моральних правил застосовується ширше та є жорстокішим відносно їх. Злочинець, засуджений за свою негативну девіантну поведінку, згідно з юридичним кодексом відбуде певний встановлений строк покарання і залишиться чистим, з погляду права, перед суспільством. Але моральний суд суспільства над ним буде продовжуватись і після його виходу на свободу.

Таким чином, кожен індивід, знаходячись у постійних зв'язках із суспільством у тому чи іншому соціальному оточенні, і маючи певні індивідуальні особливості, відповідно до них соціалізується. Отже, це соціальне оточення, сус­пільство, формує з індивіда особистість. Але ж кожна особистість у свою чергу є складовою частиною цього суспільства і впливає на соціалізацію інших індивідів, формуючи з них особистості, а значить вона також бере участь у формуванні самого суспільства. Тому тривіальне питання про те, хто кого формує, рівнозначне питанню, що раніше: курка чи яйце? Тут процеси взаємодіючі (одне без одного не існує). Але щодо характеру цієї взаємодії, ступеню взаємовпливу, то тут вже можна виділяти певні варіанти залежно від конкретної позиції кожної особистості.

Людина по-різному впливає на розвиток суспільства. Ступінь впливу людини на соціальні процеси у сус­пільстві називається соціальною активністю. Соціальну активність особистості ще можна визначити як якість її зв'язків із суспільством. Ми зараз розглядаємо соціальну активність особистості, але взагалі суб'єктом соціальної активності, крім особистості, можуть виступати колективи, соціальні групи, певні верстви суспільства і, нарешті, цілі суспільства.

Чим активнішою є особистість, тим більший вплив вона має на соціальні процеси у суспільстві. Пасивність, навпаки, зменшує ступінь цього впливу. Від соціальної активності особистості залежить, як правило, і її соціальна мобільність. І воно дійсно так: соціально активна людина більш мобільна. Причому соціальна активність може бути позитивною і негативною. Дії кожної людини можуть спрямовуватись на благо або на шкоду суспільству. Соціально активний злочинець приносить суспільству набагато більше шкоди ніж пасивний.

Соціальна активність досить різноманітна за своїм зміс­том, спрямованістю, рівнем усвідомлення. Виділяють три основних критерії соціальної активності.

1. На які інтереси, потреби та цінності спрямована активність. Цей критерій дозволяє виявити широту цінностей особистості, рівень її інтересів. Саме за цим критерієм, перш за все, активність можна поділити на позитивну і негативну. Найвищою цінністю є життя людини, причому життя заради блага для інших людей. Позитивно активна особистість живе заради суспільних інтересів, а не тільки для себе. Піклуючись про все суспільство взагалі, така особистість робить добро всім, а тому й собі. Це вища ступінь усвідомлення свого призначення як людини. На жаль у нашому суспільстві є багато соціально активних людей, які піклуються, перш за все, про себе, а є й такі, які під виглядом позитивної соціальної активності переслідують особисті або конкретної групи певні злочинні інтереси. Видатний російський історик С.М. Соловйов вважав, що суспільство може добре існувати лише за умови жертви, коли його члени усвідомлюють необхідність жертви приватного інтересу заради загального, суспільного. Найменша частина суспільства - сім'я заснована на жертві батьків заради своїх дітей. Чим більше у нашому суспільстві буде людей, готових свідомо жертвувати своїм власним заради суспільного, тим краще буде для суспільства і для кожної окремої особистості. Але цього в нас поки що нема, тому що приватні інтереси переважають над суспільними.

2. На якому рівні сприймаються особистістю інтереси, цінності та потреби. Сприйняття це відбувається на трьох рівнях: емоційному, рівні знань та рівні вольових спрямувань. На емоційному рівні цінності засвоюються поверхнево, часто без проникнення в їх суть, але в яскравій, емоційній формі. Прикладом прояву такої активності можуть бути люди, які, не розібравшись у сутності певних процесів, можуть збудити натовп, повести його за собою і, як часто буває, наробити достатньо лиха. З такою активністю можна зустрітися на деяких мітингах, під час або частіше після футбольних матчів, коли емоційно збуджені болільники ламають і перевертають усе на своєму шляху, спровоковані на ці дії якоюсь емоційно активною особистістю. Але емо­ційний рівень не означає тільки негативність, ця актив­ність може бути досить корисною для суспільства в цілому або для окремих його груп. Прояв героїзму, замішаний часто на емоціях особистості, призводить до позитивних наслідків. Так, емоційний вчинок О. Матросова під час Ве­ликої вітчизняної війни привів до вдалої атаки і зберіг життя багатьом його однополчанам.

На рівні знань відбувається глибоке і конкретне засвоєння цінностей та потреб, цей рівень передбачає ро­зуміння особистістю самої сутності процесу чи знання основних його причин. Тому активність на цьому рівні зовнішньо може бути менш помітною, але ефективнішою і впливовішою. Якщо емоційно активна особистість може повести за собою натовп на будь-які справи, то особистість, яка є активною на рівні знань, може вказати, куди саме і як треба цей натовп вести, або взагалі нікуди його вести не треба. Така людина без зайвих емоцій може написати маленьку листівку, в якій чітко пояснить причини тих чи інших явищ у суспільстві, дати їм істотний аналіз і вказати, що і як треба робити, щоб поліпшити своє становище. Від такої активності, як правило, виграють усі.

На рівні вольових спрямувань формуються певні со­ціальні установки, готовність до дій. На цьому рівні від особистості, як правило, потрібні рішучість, вміння взяти на себе відповідальність і керування певними діями людей тощо. Часто активні особистості на цьому рівні бувають досить стриманими у своїх емоціях, будучи необізнаними щодо аналізу причин і послідовності певного процесу, але, маючи поруч досить обізнаних радників, беруть на себе керівництво, контроль і відповідальність за конкретні дії як свої, так і керованих ними людей. Такими часто бувають політичні ватажки або розсудливі адміністратори на під­приємствах, установах тощо.

Усі перераховані критерії соціальної активності можуть бути притаманними одній і тій особистості, але це, як правило, буває досить рідко. Частіше кожній окремій осо­бистості притаманний один із вказаних рівнів. У будь-якому випадку ефективність соціальної активності буває лише за наявності єдності всіх трьох рівнів: поєднання знань, почуттів та волі.

3. Характер реалізації цінностей, інтересів, потреб. Тут розкриваються особливості їх реалізації. Показниками рівня реалізації виступають характер, масштаби, результати та форми діяльності. Тут важливо, як реалізуються певні інтереси, потреби: формально чи творчо, якщо творчо, то який рівень цієї творчості, суперечливо чи логічно по­слідовно, однопланово чи багатопланово тощо. Від виконання цих умов залежить результат певної діяльності, на який і спря­мована соціальна активність особистості або їх груп.

Для успішної діяльності і досягнення бажаного ре­зультату потрібне злагоджене поєднання всіх трьох критеріїв активності. Якщо це правило не виконується, то активність стає неповною, неефективною, неврівноваженою, що не тільки не поліпшує стан суспільства, а часто призводить до згубних наслідків. Там, де в соціальній активності пе­реважають емоції, часто й виникають конфліктні ситуації, які у такому випадку розв'язуються зовсім неналежним чином. Багато національних конфліктів носять саме такий характер.

На завершення декілька слів про історичну роль видатних особистостей, бо їх можна вважати соціально найактивнішими з погляду значення їхнього впливу на розвиток суспільства. Серед них виділяють два типи осо­бистостей: ті, що беруть участь у подіях, і такі, що самі творять події. Перші відомі тим, що вони здійснили, знаходячись незалежно від своєї волі чи бажання у тому чи іншому місці у потрібний момент. Причому, вони не обирають цей момент і не знаходять самі ті місця, у яких потрібно бути. Обставини самі їх знаходять, але вони, опинившись у певних обставинах, приймають правильні рішення, використовуючи можливості, що відкрилися. Часто такі люди навіть не підозрюють історичне значення своїх вчинків.

Другий тип особистостей - це дійсно великі особистості з унікальними властивостями: розумом, талантом, проник­ливістю, наполегливістю, завзятістю тощо. Вони самі від­чувають свою неординарність, і інші також її визнають. Головне, що відрізняє ці особистості, це те, що вони не тільки використовують можливості, які виникають, але й самі створюють їх. З числа таких особистостей висуваються так звані харизматичні лідери.

Зрозуміло, що історію роблять не тільки видатні осо­бистості. Вони виконують, як правило, керівну, органі­зуючу роль. А здійснюють їх задумки та наміри інші люди, серед яких є як соціально активні, так і пасивні. Пасивні люди, намагаючись стояти осторонь будь-яких соціальних подій, все ж таки певним чином бувають насильно втяг­неними в ці події, бо жити у суспільстві і бути вільним від суспільства ще не вдавалось нікому. Активні ж члени суспільства намагаються в міру своїх можливостей тим чи іншим способом впливати на хід подій. Саме ця мережа соціально активних людей і творить історію, вносячи свою частку такого впливу.

Читайте також:

1. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
2. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
3. Активність. Закон радіоактивного розпаду
4. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
5. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
6. Визначення поняття соціальна мобільність.
7. Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості.
8. Відповідальність та етична поведінка у бізнесі.
9. Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток особистості.
10. Всебічний розвиток особистості припускає визначення галузей діяльності, у яких відбувається розвиток особистості.
11. Галузях Поведінка по відношенню до колег
12. Генеза і соціальна сутність мистецтва.

Переглядів: 4931