Поняття спілкування, види спілкування.

Спілкування – основна форма людського буття. Відсутність, недостатня кількість спілкування може деформувати людську особистість. Спілкування це процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжений потребами у спільній діяльності.

У спілкуванні виділяють три сторони: комунікація, інтеракція, міжособистісна перцепція.

Комунікативна сторона охоплює засоби комунікації, якими є наступні знакові системи:

· Вербальні засоби комунікації – мова, пара- і екстра- лінгвістичні системи ( інтонація, паузи і т.д.);

· Невербальні, або експресивні засоби комунікації – оптико-кінетична система знаків ( жести, міміка, пантоміміка), система організації простору і часу комунікації, система «контакту очима».

Інтерактивна сторона спілкування пов’язана з наявністю різних «стратегій» взаємодії. Психологічна сутність спілкування схематично представлена на рисунку 4.

С П І Л К У В А Н Н Я	ЗМІСТ	Міжособистісна і між групова взаємодія, основу якого становить пізнання один одного і обмін результатами психічної діяльності – інформацією, почуттями, думками, оцінками.
ОБ'ЄКТ	Процес міжособистісної та між групової взаємодії
ПРЕДМЕТ	- Комунікація, взаємодія, пізнання - Сприймання та розуміння - Способи впливу на особистість і групу - Лідерство та керівництво - Види, форми, рівні - Професійні міжособистісні взаємини

Рис. 4. Психологічна сутність спілкування

В залежності від складу суб’єктів спілкування, розрізняють такі його типи: міжособистісне спілкування, спілкування в системі «індивід-група», публічне спілкування та ін.

По переважанню тих чи інших засобів, спілкування може бути мовним (вербальним), безмовним (невербальним) та комбінованим.

В залежності від предмету, можна виділити наступні види людського спілкування:

а) вільне спілкування, предметом якого є саме спілкування. У його процесі людина задовольняє одну із основних потреб – потреба в спілкуванні.

б) ділове, або діяльнісне спілкування, предмет якого знаходиться поза спілкуванням. Його можна розглядати як структурний елемент будь-якої спільної діяльності.

в) ігрове спілкування, що обслуговує такий специфічний вид діяльності людини як гра;

г) ритуальне спілкування, змістом якого є соціально значущих ритуалів (поздоровлення, вираження співчуття і т.д.). Воно в значному ступені визначається правилами і нормами етикету.

По взаємному статусу учасників спілкування може бути:

а) співвіднесеним, тобто спілкування рівних за статусом осіб;

б) співпідлегле – один з партнерів знаходиться в статусі підлеглості іншому.

По направленості чи орієнтованості виділяється два види:

а) особистісно-орієнтовані, коли звертання адресоване конкретному партнеру чи партнерам;

б) соціально-орієнтовані, де звертання адресоване групі, колективу, певній спільності людей як єдиному цілому.

За ступенем бажаності ефекту, що досягається:

а) необхідне спілкування – без такого спілкування спільна діяльність стає практично неможливою;

б) бажане спілкування, яке сприяє більш успішному вирішенню задач діяльності;

в) нейтральне – не перешкоджає, але й не сприяє вирішенню задач діяльності;

г) небажане – міжособистісні контакти, які затрудняють досягнення цілей спільної діяльності.

По наявності опосередкованості можна говорити про безпосереднє і опосередковане спілкування. При цьому опосередковане спілкування має різновиди:

а) спілкування опосередковане технічними засобами передачі усної мови (телефон та інше);

б) документальне спілкування, тобто опосередковане матеріальними носіями, зафіксоване з використанням писемних знаків;

в) спілкування, опосередковане технічними засобами писемного тексту (телефакс, комп’ютерні мережі і т.д.).

По функціональному призначенню необхідно виділити види, за допомогою яких вирішуються ті чи інші задачі в управлінському спілкуванні. У якості таких видів можуть виступати:

а) наказ, його задачею є доведення управлінського рішення до виконавця;

б) бесіда – використовується для здійснення психологічного впливу на підлеглого, отримання додаткової інформації про різні елементи оперативної обстановки;

в) нарада, проводиться з метою отримання додаткової інформації для прийняття управлінського рішення, обговорення його різних варіантів;

г) звіт, у процесі якого здійснюється контроль виконання рішень;

д) переговори, під час яких вирішується задача прийняття спільного рішення.

Функції спілкування доцільно розглядати на двох рівнях: інтегральному та локальному.

На інтегральному рівні спілкування можна виділити наступні функції:

· Регулятивна функція – дозволяє організовувати спільні дії, планувати, узгоджувати, координувати і оптимізувати взаємодію.

· Функція соціального контролю. Способи вирішення задач, принципи і форми взаємодії мають виражений нормативний характер. Їх регламентація в розпорядженнях, вказівках, в групових і соціальних нормах забезпечує цілісність і організованість спільних дій виконавців.

· Функція соціалізації – одна з найбільш важливих. Включаючись в спільну діяльність і спілкування, молоді працівники не лише освоюють комунікативні уміння і навички, але й вчаться швидко орієнтуватися в співбесідникові, ситуації спілкування і взаємодії, слухати і говорити, що є важливим як в плані міжособистісної адаптації, так і для здійснення безпосередньої професійної діяльності .

· Соціально-педагогічна функція. У процесі спілкування здійснюється навчання, виховання і розвиток особистості працівника, передається практичний досвід. Внаслідок систематичних контактів у ході спільної діяльності, учасники спілкування набувають самих різних знань про себе самих, про партнерів, про способи найбільш раціонального вирішення поставлених перед ними задач.

На локальному рівні розглядаються функції, що реалізуються у процесі конкретної взаємодії і забезпечують досягнення визначених цілей в процесі спілкування:

· Контактна, ціллю якої є встановлення контакту як стану взаємоготовності керівника і підлеглого до прийому і передачі повідомлення і підтримання взаємозв’язку у формі взаємоорієнтованості.

· Інформаційна – обмін повідомленнями, це перш за все доведення виконавцю управлінського рішення (накази, доручення, завдання), отримання інформації про хід і виконання даного рішення, а також обмін думками, задумами і т.д.

· Спонукаюча, у процесі реалізації якої здійснюється стимуляція активності об’єкту управління, спрямування його на виконання тих чи інших дій.

· Координаційна – взаємна орієнтація і узгодження дій різних виконавців при спільній їх діяльності.

· Функція розуміння, тобто не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але й розуміння партнера один одного.

· Амотивна функція – збудження у партнера емоційних переживань, а також зміна з їх допомогою власних переживань і станів.

· Функція встановлення відносин, яка передбачає усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків.

· Функція здійснення впливу, ціль якої – зміна стану, поведінки, намірів, установок, думок, рішень, потреб, активності і т.д.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічний аналіз діяльності.	\|	Спілкування як взаємодія та обмін інформацією.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.