• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості здійснення процентної політики та рефінансування Національним банком України

Рефінансування комерційних банків — інструмент, що застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою. Крім зміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позички з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позичок — зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок тощо. Такими заходами центральний банк може більш чітко і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей. Тому цей інструмент має певні переваги перед процентною політикою. Проте для його широкого застосування не завжди є достатні передумови, зокрема в портфелях комерційних банків немає достатніх запасів векселів чи інших цінних паперів, які слугували б забезпеченням позичок рефінансування. Особливо актуальна ця обставина для українських банків у перехідний період, коли вексель­ний обіг та ринок цінних паперів тільки починають формуватися.

Національний банк для регулювання ліквідності банків, виконання функції кредитора останньої інстанції, з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти:

− операції з рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування);

− операції репо (операції прямого репо, операції зворотного репо);

− операції з власними борговими зобов'язаннями (депозитні сертифікати овернайт та до 90 днів);

− операції з державними облігаціями України.

Національний банк здійснює рефінансування банків за процентною ставкою, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку, і яка протягом дії кредитного договору не підлягає коригуванню.

Національний банк здійснює підтримку короткострокової (миттєвої) ліквідності банку в національній валюті через постійно діючу лінію рефінансування (далі - лінія рефінансування) шляхом надання кредиту овернайт на умовах, які визначаються цим Положенням.

Обов'язковою умовою для подання банком заявки на одержання кредиту овернайт є укладення відповідного генерального кредитного договору.

Національний банк може надавати банкам кредити овернайт:

− під забезпечення державними облігаціями України (крім облігацій зовнішньої державної позики України) або депозитними сертифікатами (далі -кредит овернайт під забезпечення);

− без забезпечення (далі - кредит овернайт бланковий).

Національний банк здійснює рефінансування банків шляхом проведення кількісного або процентного тендера. Повідомлення про проведення кількісного або процентного тендера надсилається щотижня засобами електронної пошти.

Тендери проводяться щосереди з такою періодичністю:

– три середи підряд - рефінансування строком до 14 днів;

– одна середа - рефінансування строком до 90 днів.

На початку року Національний банк оголошує графік проведення тендерів з підтримання ліквідності банків.

Національний банк залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку та стану ліквідності банків може змінювати періодичність і черговість проведення тендерів, а також оголошувати позачергові тендери, про які банкам повідомляється за допомогою засобів електронної пошти.

Національний банк за потреби підтримати ліквідність банків на більш тривалий строк може прийняти рішення щодо здійснення рефінансування шляхом проведення тендерів строком до 360 днів.

Національний банк здійснює рефінансування банків шляхом проведення тендерів лише під відповідне забезпечення. Національний банк у повідомленні про проведення тендера, виходячи із ситуації на грошово-кредитному ринку, визначає перелік видів забезпечення.

У забезпечення кредитів рефінансування можуть прийматися:

− державні облігації України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України);

− державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку;

− депозитні сертифікати;

− цінні папери Державної іпотечної установи, у тому числі розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України (далі - цінні папери ДІУ);

− іноземна валюта (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни);

− іпотечні облігації (лише звичайні);

− облігації місцевих позик;

− облігації підприємств (крім цільових), у тому числі ті, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України;

− векселі суб'єктів господарювання - резидентів, що авальовані Кабінетом Міністрів України;

− векселі суб'єктів господарювання - резидентів України. Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселями нерезидентів;

− векселі банків, авальовані іншим банком;

− гарантії іншого банку-резидента.

Банк, який потребує підтримання своєї ліквідності, може подати до Національного банку за допомогою засобів відповідного програмно-технологічного забезпечення лише одну заявку на участь у тендері з підтримання ліквідності банків, яка має містити перелік забезпечення, що приймається Національним банком, без подальшого внесення до неї будь-яких змін.

Під час розгляду заявки на одержання кредиту рефінансування враховується інформація щодо можливих ризиків прийняття під забезпечення кредитів рефінансування цінних паперів, визначених Національним банком, та щодо можливої зміни їх справедливої вартості.

Розподіл кредитів під час проведення кількісного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок банків, то кошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок.

За умови проведення Національним банком процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку з точністю до двох знаків після коми, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу, ніж облікова ставка Національного банку.

На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.

Національний банк може проводити з банками операції прямого репо з державними облігаціями України або банківськими металами та зворотного репо з державними облігаціями України.

Національний банк може здійснювати тільки операції строкового репо (строк операції чітко визначений), але не більше ніж на 90 календарних днів.

Національний банк може проводити операції прямого репо з державними облігаціями України шляхом проведення тендера заявок банків щодо участі в операціях прямого репо або шляхом безпосередньої домовленості з банком.

За операцією прямого репо ціною купівлі Національним банком державних облігацій України є їх справедлива вартість, але не вища, ніж номінальна вартість цих цінних паперів, а ціною купівлі банківських металів є ціна банківських металів, перерахована за офіційним курсом банківських металів на день укладення договору прямого репо.

Ціна зворотного продажу Національним банком державних облігацій України або банківських металів залежить від ціни, що визначена в першій частині операції репо та строку цієї операції, а також від дохідності за державними облігаціями України, облікової ставки Національного банку, процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку, середньозваженої процентної ставки за кредитами рефінансування під забезпечення державними облігаціями України, які діяли у відповідному періоді.

Національний банк може проводити операції зворотного репо з державними облігаціями України шляхом безпосередньої домовленості з банками.

Національний банк за умови проведення операції зворотного репо для визначення ціни продажу (купівлі) державних облігацій України орієнтується на процентні ставки за власними борговими зобов'язаннями, процентні ставки за депозитами на міжбанківському ринку та дохідність за державними облігаціями України.

Операція зворотного репо, яка здійснюється між Національним банком і банками, є депозитною операцією, обліковується на рахунках обліку депозитних операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань бухгалтерського обліку і депозитарної діяльності.

Процентна політика — один із м’яких інструментів грошово-кредитної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк установлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:

¾ стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб’єктів, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;

¾ сигналізує економічним суб’єктам про свій намір «здорожчити» гроші, що саме по собі спонукає економічних суб’єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон’юнктури.

Зниження центральним банком облікової ставки має протилежні наслідки — збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, що спричинює зростання пропозиції грошей.

Процентна політика як монетарний інструмент має певні недоліки. Вплив його на пропозицію грошей не досить чіткий і опе­ративний. Для комерційних банків та інших економічних суб’­єктів важлива не просто зміна облікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними ставками, за якими вони одержують позички в інших кредиторів і самі надають позички. Якщо, наприклад, ринкові позичкові проценти зросли більше, ніж облікова ставка НБУ, то комерційним банкам буде вигідно не зменшувати свої запозичення в центрального банку. Тому НБУ не досягне ефекту гальмування пропозиції грошей підвищенням облікової ставки. Крім того, комерційні банки можуть не відреагувати відповідним чином на зміну облікової ставки і з інших причин: через інфляційні очікування, стан своєї ліквідності тощо. У разі високих інфляційних очікувань, погіршення ліквідності комерційним банкам доцільно збільшувати попит на позички НБУ навіть при підвищенні облікової ставки.

Питання на самостійне опрацювання:

1. Інші методи грошово-кредитної політики

- регулювання імпорту та експорту капіталу.

Одним із сучасних інструментів грошово-кредитної політики є регулювання імпорту та експорту капіталу . Цей інструмент застосовується НБУ через:

- встановлення мінімальних та максимальних розмірів процентних станок за іноземними капіталу в комерційних банках;

- реєстрація імпорту та експорту.

- запровадження на строк до шести місяців вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті;

- зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів;

- емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними

Національний банк здійснює операції з власними борговими зобов'язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів за такими строками:

– один день (овернайт);

– до 90 днів.

Обов'язковою умовою для подання банком заявки на участь у тендерах з розміщення депозитних сертифікатів є укладення відповідного генерального договору (далі - генеральний договір).

У разі залучення коштів на термін до наступного робочого дня (овернайт) розрахунковим періодом для нарахування процентів є період фактичного залучення коштів.

Національний банк здійснює розміщення депозитних сертифікатів шляхом проведення кількісного або процентного тендера з використанням засобів відповідного програмно-технологічного забезпечення:

– щоденно - через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів овернайт;

– щочетверга - депозитні сертифікати строком до 90 днів.

Національний банк за допомогою засобів електронної пошти оголошує про проведення кількісного або процентного тендера з визначенням або загального обсягу залучення коштів від банків, або процентної плати за них, або без визначення таких параметрів.

У разі проведення процентного тендера з оголошенням загального обсягу коштів, що залучаються Національним банком, без визначення ціни їх залучення, банки самостійно пропонують суму та процентну ставку, за якою вони погоджуються вкласти кошти в депозитний сертифікат. Процентна ставка зазначається з точністю до двох знаків після коми.

Національний банк на підставі заявок, що надійшли від банків, а також ураховуючи оперативний моніторинг процентних ставок на міжбанківському ринку, самостійно визначає прийнятну для залучення коштів процентну ставку і здійснює розміщення депозитних сертифікатів у межах оголошеного обсягу на цей тендер, починаючи з найменшої процентної ставки.

Якщо оголошений обсяг залучення коштів менший, ніж сума коштів, зазначених у заявках банків з однаковою процентною ставкою, то розміщення депозитних сертифікатів здійснюється пропорційно між цими банками.

Національний банк у разі проведення кількісного тендера розміщує депозитні сертифікати серед банків відповідно до черговості поданих заявок до закінчення суми, що пропонується для залучення, виходячи з цілей регулювання грошово-кредитного ринку.

Загальний обсяг операцій з мобілізації коштів через продаж депозитних сертифікатів Національного банку України за 2012 рік становив 16,7 млрд. грн. (за 2011 рік – 166,8 млрд. грн.), обсяг повернення коштів за цими операціями – 21,9 млрд. грн.;

- управління золотовалютними резервами:

Для забезпечення стабільності грошової одиниці України НБУ створює золотовалютний резерв, до якого входять такі активи:

1. Резервна позиція в МВФ.

2. Цінні папери (окрім акцій), які оплачуються в іноземній валюті.

3. Спеціальні права запозичення.

4. Банківське золото тощо.

Поповнення золотовалютних резервів здійснюється Національним банком України шляхом:

- купівлі валюти;

- купівлі банківського золота;

- отримання прибутку від операцій з іноземною валютою;

- залучення валютних коштів від міжнародних організацій тощо.

Використання золотовалютного резерву проводиться на такі потреби:

- продаж валюти для проведення грошово-кредитної політики;

- витрати за операціями з металами, з іноземною валютою.

Одним з сучасних інструментів грошово-кредитної політики є валютне регулювання. Його провідною метою є проведення зваженої курсової політики.

Основними методами проведення є:

- валютне обмеження;

- управління валютними резервами;

- проведення процентної політики;

- девізна політика.

Валютні обмеження включають в себе сукупність заходів, які направлені на досягнення рівноваги економіці країни, підтримку стабільного курсу національної грошової одиниці тощо.

Існують різні форми валютних обмежень:

1. Обов’язковий продаж валютних надходжень від експортних операції.

2. Заборона в наданні кредитів в іноземній валюті.

3. Заборона на ввіз валютних цінностей тощо.

Управління валютними резервами полягає у формуванні оптимальної їх структури, раціонального розміщення. Валютні резерви можуть складатися із іноземної валюти, золота, спеціальних прав запозичення.

Центральний банк, змінюючи розмір офіційної відсоткової ставки впливає на притік та відтік капіталу, і цим самим на валютний курс.

Девізна політика заключається у зміні обсягів купівлі і продажу іноземної валюти для впливу на курс національної грошової одиниці. Застосування цієї політики має межі.

- операції на відкритому ринку:

Це найбільш застосовуваний інструмент грошово-кредитної політики в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України. Проте цей інструмент у перспективі відіграватиме ключову роль і в монетарній політиці НБУ.

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в обороті. У результаті цих операцій відповідно збільшується чи зменшується пропозиція грошей на ринку, що впливає в кінцевому підсумку на кон’юнктуру товарних ринків.

Операції на відкритому ринку бувають динамічні й захисні. Динамічні операції застосовуються для збільшення чи зменшення загальної пропозиції грошей за умови, що інші чинники не впливають на масу грошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників. Якщо ці чинники зменшують пропозицію грошей, то слід на певну суму купити цінні папери на відкритому ринку, щоб стабілізувати обсяг пропозиції, і навпаки.

Регулятивного ефекту можна досягти купівлею-продажем будь-яких цінних паперів на відкритому ринку. Проте центральні банки, як правило, обмежуються операціями з державними цінними паперами. Це пояснюється такими обставинами:

· можливістю зіткнення корпоративних інтересів на ринках, якщо центральний банк продасть чи купить цінні папери однієї корпорації, а другої — ні. Обсяги ж запланованої зміни пропозиції грошей не завжди дають можливість купувати чи продавати цінні папери всіх корпорацій;

· центральні банки за своїм статусом є фінансовими уповноваженими урядів, розміщують їх цінні папери на первинному ринку і своїми операціями з ними на вторинному ринку сприяють підвищенню їх рейтингу та попиту на них, а значить і доходів бюджету від їх продажу. Це позитивно впливає на стан бюджетного дефіциту, а отже — на стан грошового обороту;

· уряд, як правило, є найбільшим емітентом цінних паперів, а ринок їх — найбільшим сектором загального ринку цінних паперів. Це забезпечує центральному банку можливість здійснювати операції на відкритому ринку з однорідними документами в будь-яких обсягах, що диктуються потребами грошово-кредитної політики.

Вплив на пропозицію грошей можна забезпечити купівлею-про­дажем цінних паперів як у комерційних банків, так і в інших власників. Якщо цінні папери продаються банкам, то їх надлишкові резерви скорочуються негайно, оскільки оплата здійснюється з їх кореспондентських рахунків у центральному банку. Тому регулятивний ефект настане досить швидко, майже негайно. Якщо цінні папери продаються юридичним чи фізичним особам, то надлишкові резерви банків теж скоротяться, бо гроші платників перебувають на їх рахунках у банках і в кінцевому підсумку будуть списані з їх коррахунків у центральному банку. Проте регулятивний ефект настане трохи пізніше, ніж у першому випадку.

Операції на відкритому ринку можуть проводитися як у формі прямої купівлі-продажу, так і на умовах зворотного викупу. В останньому випадку за первинного продажу чи купівлі одночасно укладається угода про зворотний викуп чи продаж цих цінних паперів через певний, як правило, досить короткий, термін. Такі операції називаються «РЕПО» і здійснюються переважно під час проведення захисних операцій на відкритому ринку.

В умовах високорозвинутого ринку цінних паперів цей інструмент грошово-кредитної політики має суттєві переваги.

1. Він має високу оперативність і чіткість дії. Якщо центральний банк вирішив збільшити чи зменшити пропозицію грошей та їх розмір, то він може негайно дати розпорядження своїм дилерам купити чи продати цінні папери на відповідну суму, і проблема буде вирішена досить швидко. При цьому не має значення обсяг операції — він може бути незначним чи будь-яким великим.

2. На дію цього інструменту не можуть впливати ніякі інші суб’єкти ринку, крім центрального банку, що робить його регулюючий вплив досить значним, точним і ефективним.

3. Цей інструмент має властивість «гальмування», тобто якщо допускається помилка при проведенні певної операції, то можна негайно запустити операцію протилежної дії і виправити ситуацію з пропозицією грошей: при надмірному збільшенні пропозиції грошей негайно продати відповідну суму цінних паперів і зменшити пропозицію до потрібного рівня.

2. Реалізація грошово-кредитної політики в України (доповідь студента).

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
5. А/. Верховна Рада України.
6. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
7. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
8. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
9. Аграрне виробництво і його особливості
10. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
12. Аграрні закони України

Переглядів: 1296