• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі

Підготовка матеріалів для судово-психіатричної експертизи

Кожна призначувана судово-психіатрична експертиза має бути ре­тельно підготовлена слідчим (судом). Від якості підготовчої роботи багато в чому залежать повнота і всебічність експертного дослідження, а також надійність експертних висновків. Більшість необхідних дій для успішного проведення експертизи має право виконувати тільки орган, що призначає експертизу. Насамперед це стосується мате­ріалів, які підлягають експертному дослідженню, оскільки експерти неправомочні збирати їх самостійно.

Підготовча діяльність судово-слідчих органів багато в чому виз­начається характером підстав для призначення експертизи. Якщо се­ред них фігурують відомості про перебування особи щодо якої вирі­шується питання про проведення судово-психіатричної експертизи під спостереженням психіатра, експерту необхідно витребувати ме­дичну документацію з відповідних психіатричних установ, а також документацію із судово-психіатричних експертних відділень і комісій (копію акта судово-психіатричної експертизи), якщо така особа під­давалась судово-психіатричній експертизі.

Основною такою установою є психоневрологічний диспансер (чи кабінет) за місцем проживання особи. Цей диспансер обслуговує на­селення закріпленої за ним території — району, області, міста. Саме до нього найчастіше звертаються по психіатричну допомогу. У дис­пансері зберігаються дані про подання особі, яка обслуговується в ньо­му, психіатричної допомоги іншими психіатричними установами, вклю­чаючи стаціонарні. Це є важливим джерелом для подальших пошуків необхідної медичної документації.

Крім цього судово-слідчі органи повинні надати експертам медич­ну документацію з наркологічних установ, якщо відомо, що особа лікувалася в них від алкоголізму чи наркоманії. До наркологічних установ належать наркологічні диспансери (кабінети), наркологічні лікарні та відділення.

В окремих випадках експерту-психіатру потрібна медична доку­ментація зі звичайних, неспеціалізованих поліклінік, лікарень, медич­них пунктів, куди особа могла звертатись у зв'язку із захворюваннями головного мозку — енцефалітом, інсультом, травмою черепа та ін.

Крім збирання медичних документів необхідний допит осіб, яким відомі особливості поведінки суб'єкта дослідження. Це важливо на-

самперед тоді, коли цей суб'єкт раніше не спостерігався у психіатра, а підставою для призначення судово-психіатричної експертизи була неадекватність його поведінки.

Будь-які свідчення про неадекватну поведінку обвинувачуваного мають бути уточненими й деталізованими, у чому конкретно виявля­лась неадекватність поведінки.

Відомості про поведінку особи не повинні бути уривчастими і хаотичними. Їх необхідно збирати систематизовано і послідовно. Підвищену увагу слід приділяти таким обставинам, як перенесені захворювання, характер відносин з оточенням, успішність навчання і дисципліна в навчальному закладі, виконання відповідних службо­вих обов'язків, проходження військової служби, родинний стан, вжи­вання спиртних напоїв, наркотичних та інших одурманюючих речо­вин, здійснення в минулому правопорушень і злочинів, звертання по психіатричну допомогу, перебування на примусовому лікуванні та ін. Особливий інтерес мають становити періоди істотних змін у пове­дінці суб'єкта, несподівані, різкі зміни в його житті: раптове і різке погіршення успішності; зниження показників праці (наростаюча професійна декваліфікація, неможливість упоратися з покладеними службовими обов'язками, часті звільнення та ін.); поява у суб'єкта не­властивих йому раніше брутальності, озлобленості, конфліктності; емоційна холодність, черствість до рідних і близьких, відносини з яки­ми були колись дружніми і теплими; втрата колишніх інтересів і за­хоплень; постійне зниження соціальної адаптації; наростаюча соці­альна дезорганізація і деградація особистості.

Особливу увагу доцільно звернути на період до вчинення злочину, здійснення угоди чи іншої юридичної дії, що є підставою провадження кримінальної чи цивільної справи. Показань щодо вчинків, висловлю­вань, зовнішнього вигляду суб'єкта (обвинуваченого, потерпілого, по­зивача та ін.) у зазначений період має бути зібрано якомога більше.

Лише після завершення такої роботи судово-слідчими органами матеріали для експертизи можна вважати підготовленими.

Як свідчить експертна практика, основний недолік підготовки ма­теріалів для судово-психіатричної експертизи полягає в їх неповноті: відсутня медична документація; не допитуються особи, які добре знали суб'єкта дослідження, про особливості його поведінки; не встановлю­ються інші обставини, що стосуються предмета експертизи. Це зму­шує експертів заявляти численні клопотання про надання відсутніх матеріалів, що призводить до затягування термінів експертизи, а отже,

і термінів судочинства, до порушення прав громадян, необґрунтова-них втрат часу експертів.

Прийнявши рішення про необхідність призначення судово-психіа­тричної експертизи, слідчий (суд) повинні визначитись, яким психіа­трам чи співробітникам якої судово-психіатричної експертної установи слід доручити її проведення.

Найчастіше експертиза доручається членам СПЕК, що обслуговує відповідний регіон. Будь-яке відхилення від цього загального прави­ла має бути продиктовано поважними причинами. Наприклад, коли через особливості конкретної справи всі члени обласної СПЕК підля­гають відводу. У цьому разі проведення експертизи доручається ін­шим експертам (наприклад, членам СПЕК сусідньої області).

Найпершою у справі доцільно призначати амбулаторну судово-психіатричну експертизу. Стаціонарні експертні дослідження призна­чаються лише тоді, коли експерти впевнені, що амбулаторних дослі­джень для відповіді на поставлені запитання недостатньо. Первинна стаціонарна експертиза загалом можлива, але необхідність її прове­дення має зумовлюватись справді вагомими причинами і бути ґрун­товно мотивована в постанові (ухвалі) про її призначення. Якщо слід­чий (суд) призначив стаціонарну судово-психіатричну експертизу, експерти не мають права обмежитися амбулаторною експертизою.

Термін амбулаторної експертизи не повинен перевищувати 20 днів з дня надходження в експертну комісію постанови (ухвали) про її при­значення з усіма необхідними матеріалами до дня направлення пись­мового експертного висновку (акта експертизи) і матеріалів справи слідчому чи суду. У термін виконання амбулаторної експертизи не входить час, пов'язаний з наданням експертам додаткових матері­алів, несвоєчасним прибуттям підекспертного, а також втрати часу, які було допущено не з вини експертів або експертної установи.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза починається з дня надходження в експертну установу постанови (ухвали) про її призначен­ня, матеріалів кримінальної чи цивільної справи або особистої справи заарештованого, а також прибуття до стаціонару підекспертного.

Згідно з діючою Інструкцією про проведення судово-психіатрич­ної експертизи термін перебування підекспертного у стаціонарі не по­винен перевищувати 30 днів. У разі потреби цей термін може бути продовжений.

Якщо необхідно продовжити тридцятиденний термін перебування підекспертного у стаціонарі експертної установи, експерти складають

проміжний акт судово-психіатричної експертизи, який направляєть­ся органу, що призначив експертизу. Стаціонарна експертиза вважа­ється завершеною після того, як складено і підписано експертний вис­новок. Термін оформлення висновку чинними нормативними актами не передбачений. Це питання вирішується індивідуально.

Нормативними актами не визначено також терміни заочних і по­смертних експертиз. З огляду на особливості цих експертиз їх термі­ни не повинні перевищувати граничного терміну амбулаторної екс­пертизи, тобто 20 днів, крім затримок, що виникли не з вини експертів. Експертиза в кабінеті слідчого має бути розрахована на разову при­сутність там експерта.

У суді термін судово-психіатричної експертизи залежить від часу, який потрібен експерту для вивчення матеріалів, вислухування свід­чень учасників процесу, що стосуються предмета експертизи, спосте­реження за підекспертним у залі суду і його експертного огляду в пе­рерві судового засідання (у наданому для цього приміщенні суду).

Суд виносить відповідне рішення лише після того, як заслухає дум­ки всіх учасників судового розгляду.

Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі набуває останніми роками дедалі більшого значення у зв'язку з постійним збільшенням кількості справ у цивільному судочинстві. Основна мета судово-психіатричної експертизи — захищати цивільні права та інте­реси психічно хворих осіб, які є учасниками цивільного процесу.

Правовий стан громадянина — учасника цивільних відносин виз­начається такими його ознаками, як правоздатність та дієздатність. Згідно зі ст. 9 Цивільного кодексу (ЦК) України цивільна право­здатність — це "здатність мати цивільні права і обов'язки. Право­здатність громадянина виникає з моменту його народження і припи­няється смертю". Володіти правоздатністю означає, що громадянин може мати в особистій власності майно, користуватися житлом та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, вибирати профе-

сію і місце проживання, мати права автора витворів науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, а також інші майнові та особистісні немайнові права (ст. 10 ЦК Ук­раїни).

Поняття правоздатності нерозривно пов'язано з поняттям дієздат­ності. У ст. 30 ЦК України наводиться визначення поняття цивільної дієздатності як здатності громадянина набувати своїми діями цивіль­них прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Згідно із законо­давством України дієздатність людини в повному обсязі настає з по­вноліттям (18 років), коли вона досягає психічної зрілості й набуває достатнього життєвого досвіду, що й визначає її здатність правильно усвідомлювати та регулювати свої вчинки. Таким чином, дієздатність порівняно з правоздатністю обмежена фактором віку.

На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана з окремими якостями громадянина, у тому числі усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати їх наслідки. Ці якості залежать не тільки від віку, а й від стану психіки особи. Так, при різних психічних захворюваннях у людини, яка досягла повноліття, може зникнути здат­ність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. У цьому разі постає питання про можливість цієї людини здійснювати свої ци­вільні права і виконувати цивільні обов'язки, тобто про її дієздатність чи недієздатність.

Згідно зі ст. 39 ЦК України "фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого пси­хічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана судом недієздатною у порядку, встановленому ЦПК України. Над нею встановлюється опіка". Та­ким чином, у цій статті визначено два критерії недієздатності люди­ни: медичний (психічне захворювання) та юридичний (не може усві­домлювати свої дії та (або) керувати ними).

Психічні захворювання істотно різняться за клінічною картиною, виразністю, глибиною, тяжкістю та формами перебігу. Серед них є такі, що можуть не впливати на можливість людини самостійно здійснювати свої цивільні права. З огляду на це встановлення психі­атричного діагнозу ще не означає, що людина недієздатна, вирішаль­ним же є встановлення стійкості, виразності, глибини психічних роз­ладів, що й створюють медичний критерій.

Юридичний критерій особи (не може усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними) складається з двох частин: інтелектуальної (не може усвідомлювати значення своїх дій) та вольової (не може керувати

своїми діями). Таким чином, для визнання особи недієздатною необ­хідно, щоб медичний та юридичний критерії збігалися.

У цьому разі виникає аналогія з неосудністю, але треба пам'ятати, що неосудність завжди належить до конкретної дії в минулому, а не­дієздатність охоплює всі права людини як у минулому, якщо йдеться про укладення угоди, складання заповіту чи трудові суперечки, так і в майбутньому, якщо вирішується питання про можливість підтриму­вати шлюбні відносини чи брати участь у вихованні дітей. Тому по­няття недієздатності за значенням ширше від неосудності. Різняться вони й тим, що до осіб, визнаних неосудними судом, застосовуються примусові заходи медичного характеру, а над недієздатними особами встановлюється опіка.

Згідно з чинним законодавством України, органами опіки та пік­лування є виконавчі комітети районних і міських рад народних депутатів, які й призначають опікунів. Особи, які судом визнані недіє­здатними, не втрачають своїх прав на володіння майном, на його одер­жання у спадщину за заповітом, але одержати майно у спадщину чи продати його вони можуть лише через свого опікуна. Будь-яка угода, що укладається недієздатною особою без опікуна, є недійсною.

Заяву про визнання хворої особи недієздатною можуть направити до суду державні чи громадські організації, родичі, органи опіки та піклування, психіатричні заклади, прокурор (ст. 256 ЦПК України).

У справах про визнання осіб недієздатними обов'язково призна­чається судово-психіатрична експертиза, яка за видом може бути стаціонарною, амбулаторною, заочною чи посмертною. Під час проведення такого експертного дослідження експерти-психіатри ви­рішують питання про характер психічного захворювання особи та її можливість чи неможливість усвідомлювати свої дії та (або) керу­вати ними.

У разі одужання чи значного поліпшення психічного стану хворої особи, яку визнано недієздатною, суд на підставі відповідних виснов­ків судово-психіатричної експертизи може визнати її дієздатною (ст. 260 ЦПК України). Після такого рішення суд анулює також вста­новлену над нею опіку.

Стаття 237. Особи, які можуть бути заявниками 3. Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом. Стаття 239. Призначення експертизи 1. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. 2. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу. 4. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.

Особа визнається судом обмежено осудною з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи. Відповідно до ч. 2 ст. 20 визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання. Очевидно, це означає, що вчинення злочину у стані обмеженої осудності може пом'якшити покарання.

2. Положення ч. 2 ст. 20 щодо можливості застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка визнана судом обмежено осудною, не поширюється на випадки, коли винний вчинив злочин у стані осудності, але до постановления вироку або під час відбування покарання у нього стався вказаний психічний розлад і він фактично набув ознак, що характерні для обмеженої осудності. Адже у п. 3 ст. 93 йдеться про осіб, які захворіли на психічну хворобу, а психічні розлади, що можуть становити медичний критерій обмеженої осудності, не є психічними хворобами у вузькому розумінні цього слова.

3. Такі суспільне небезпечні захворювання, як хронічний алкоголізм, наркоманія і токсикоманія, також здатні викликати стан обмеженої осудності, але в цьому разі суд не може визнати особу обмежено осудною. Цей висновок випливає із положень ст. 96, яка передбачає можливість застосування, незалежно від призначеного покарання, примусового лікування до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб 'яро перелік таких хвороб див. коментар до ст. 96). На відміну від

них, до обмежено осудних (і неосудних) застосовуються примусові заходи медичного характеру, а не примусове лікування, що вказує на різний правовий статус цих осіб. Відповідно до закону хронічний алкоголік чи наркоман за певних умов можуть бути визнані судом неосудними (якщо, наприклад, наркологічне хворий у стані абстиненції не здатний керувати своїм суспільне небезпечним діянням), але при цьому за будь-яких умов відсутні правові підстави для визнання таких осіб обмежено осудними.

таття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру 1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. 2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу. 3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку. 4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду. 5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду. 6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

Глава 39. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру

Стаття 504. Порядок здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру та щодо обмежено осудних осіб

1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.

2. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 511. Закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру закінчується закриттям кримінального провадження або складенням клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.

2. Про закриття кримінального провадження прокурор приймає постанову, яка може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом. Постанова про закриття кримінального провадження надсилається до місцевих органів охорони здоров’я.

3. Прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру і надсилає його суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Стаття 513. Ухвала суду у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

КПК в розділі 6 Особливі порядки провадження. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Досудове розслідування у таких справах проводиться на загальних засадах. Клопотання до суду про застосуван. Предмету доказування – псих хвороба, небезпечність особи. Запобіжні заходи обмеженні – опікою чи поміщенням в психіатричний заклад. У разі необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження особи може бути проведена стаціонарна психіатрична експертиза, для чого така особа направляється до відповідного медичного закладу на строк не більше двох місяців. Питання про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи вирішується під час досудового розслідування - ухвалою слідчого судді за клопотанням сторони кримінального провадження в порядку, передбаченому для подання та розгляду клопотань щодо обрання запобіжного заходу, а під час судового провадження - ухвалою суду. Судовий розгляд – загальний. (може бути відсутній). Ухвала.

амбулаторну психіатричну допомогу в примусовому порядку;

госпіталізацію до психіатричного закладу зі звичайним нагля­дом;

госпіталізацію до психіатричного закладу з посиленим нагля­дом;

госпіталізацію до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Читайте також:

1. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
2. Автоматизація виробничих процесів
3. Акт експертизи підписується кожним експертом і засвідчується печаткою медичної установи, на базі якої проводилася судово-психіатрична експертиза.
4. Аналіз потреб споживачів та аналіз конкурентів у процесі маркетингового дослідження
5. АНАЛІЗАТОРІВ У ПРОЦЕСІ РОСТУ ТА РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ.
6. Апаратура та методика проведення газометрії свердловин в процесі буріння
7. Аудиторські докази щодо тверджень керівництва у фінансових звітах отримуються безпосередньо в процесі проведення тестів контролю та процедур по суті.
8. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.
9. Безпечність виробничих процесів
10. В процесі аудиту
11. Взаємодія процесів
12. Взаємозв’язок фінансових потоків та інфляційних процесів

Переглядів: 2031