• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Симуляція та дисимуляція психічних розладів

Симуляцією психічного захворювання є свідома удавана поведінка, що полягає в демонструванні неіснуючих ознак психічного розладу чи у штучному викликанні їх у себе за допомогою медикаментозних засобів.

Серед симулянтів переважають особи з повторними правопору­шеннями, соціально і педагогічно занедбані, а також характерологіч­но деформовані умовами тривалої ізоляції у специфічному мікросе-редовищі. Це пояснюється великою поінформованістю таких осіб у практиці призначення і здійснення судово-психіатричної експертизи. Симулятивна поведінка найчастіше спостерігається у підслідних, ніж у засуджених. Це пояснюється напруженістю і невизначеністю слідчої ситуації, що активізує захисні тенденції особистості. Симуляція у осіб, що перебувають під слідством, може виникати на будь-якому етапі, але найчастіше з'являється під час взяття під варту, пред'явленні об­винувачення, при ознайомленні з матеріалами справи чи під час судо­вого розгляду.

У засуджених симулятивна поведінка найчастіше з'являється при зміні режиму утримання, відмовленні в достроковому звільненні тощо. Велике значення мають характерологічні особливості особистості — здатність до наслідування, перевтілення, багата уява, навіюваність і водночас витримка, цілеспрямованість.

Розрізняють три варіанти симуляції:

• попередня, тобто в період, що передує злочину, з метою створи­ти думку про протиправну дію як акт, вчинений у стані психіч­ного захворювання;

навмисно здійснювана в період правопорушення з метою при­

ховування мотивації;

після здійснення правопорушення, як свідома, цілеспрямована

поведінка з метою уникнути відповідальності.

У судово-психіатричній практиці найчастіше спостерігається ос­танній варіант.

Існує два способи симуляції:

власне психічного захворювання, коли поведінкою і висловлю­

ваннями підекспертний намагається відтворити патологічний

стан психіки (якого немає й не було). Іноді для цього приймають

спеціальні лікарські засоби, які тимчасово викликають стан, що

може створити враження психічного захворювання;

анамнезу, коли симулянти подають помилкові відомості про па­

тологічний стан, який нібито виявлявся в минулому. У такий

спосіб створюється враження про перенесене в минулому психічне

захворювання, якого насправді не було. При симуляції анамне­

зу в окремих випадках попередньо інструктуються родичі, які

в разі потреби сповістять вигадані відомості про неправильну

поведінку підекспертного в минулому. Іноді такі особи попередньо

госпіталізуються до психіатричного стаціонару чи звертаються

до психоневрологічного диспансеру з певним комплексом напе­

ред продуманих скарг для створення ілюзії перенесеного психіч­

ного розладу.

Останнім часом, як засвідчує судово-психіатрична практика, од­наковою мірою виявляються обидва способи симуляції.

Симуляція психотичного стану найчастіше виявляється у вигляді відтворення окремих його симптомів чи синдромів психічного захво­рювання (ступор, психомоторне збудження, слабоумство, галюцина­ції) і рідко однієї його клінічної форми. При цьому відтворюються несумісні симптоми різних психічних хвороб. Окремі психотичні симп­томи дуже важко піддаються наслідуванню, а тому потребують від особи величезного напруження емоцій і сил. До таких симптомів на­лежать, наприклад, мовне і рухове збудження при маніакальному стані, мовна сплутаність тощо. На відміну від психічно хворих здорові осо­би в таких випадках швидко втомлюються.

Демонстрування зміненого мислення і окремих видів слабоумства так само становить для симулянта великі утруднення, оскільки потре­бує тривалої напруженої уваги під час розмови. Тому до таких форм симуляції психічно здорові особистості вдаються рідко. Досвідченіші підекспертні імітують симптоми, які не потребують пізнань у психі-

атрії, а також великих витрат фізичних і психічних зусиль і легко ав­томатизуються.

Як свідчить судово-психіатрична практика, найчастіше симулю­ється депресія з монотонною поведінкою, невиразною мімікою, уста­новкою на неприступність, що виявляється в ухильних коротких відповідях. Водночас спостерігаються рухова загальмованість, відмов­ляння від їжі з посиланнями на можливість отруєння, а також демон­стративні суїцидальні прояви (висловлювання, готування, спроби, незначні самоушкодження). Часто на цьому тлі симулюються елемен­тарні галюцинаторні розлади, переважно зорового характеру (вбрані в чорне загрозливі постаті, страшні обличчя тощо), а іноді слухові обмани сприймання (голоси), маячні ідеї переслідування (стежать, дивляться).

Іноді стан загальмованості чи гіпоманії виявляється не весь пері­од симулятивної поведінки, а епізодично.

Оскільки симуляція є індивідуальною творчістю, вона відбиває особливості особистості. Тому вибір симптомів, які симулюють, за­лежить в основному від поінформованості в галузі психіатрії, знань, отриманих зі спеціальної літератури, особистих переживань у минулому і спостережень за поведінкою душевнохворих, а також від існуючих у різні часи в суспільстві уявлень про причини і симптоми психічних захворювань. Усе це зумовлює значну різноманітність проявів симу­ляції, відсутність будь-яких закономірностей у прояві удаваних симп­томів.

Зауважимо також, що у зв'язку з виявлюваним патоморфозом пси­хічних захворювань змінюються і прояви симуляції.

Якщо в минулому найчастіше симулювалися судомні напади, у 30-ті роки XX ст. — маячні синдроми, афективні розлади і слабоумство, то в 60-ті роки найчастіше ізольовані симптоми — мутизм, елементи псев-додеменції. Останнім часом знову збільшується кількість випадків си­муляції з проявом маячних ідей, різних за структурою і змістом. Най­частіше висловлюються ідеї переслідування, впливу (апаратами, променями, гіпнозом), іпохондричного характеру (твердження про невиліковне захворювання, найчастіше про рак). Часто демонстру­ються і продуманіші, ретельно підготовлені й подані ідеї винахідництва. Так, підекспертні заявляють, що тривалий час займаються розроб­кою "наукових проблем", винаходять нові двигуни, способи лікуван­ня невиліковних захворювань тощо. Усі ці висловлювання звичайно підкріплюються відповідними малюнками, схемами, кресленнями і

записами, де помічається характерний зв'язок цієї продукції з мину­лим досвідом особистості, її інтересами, захопленнями і схильностями.

Виявляються й нові форми симулятивної поведінки, зокрема твер­дження про спілкування з космосом, інопланетянами, скарження на внутрішні голоси, розлади мислення ("порожнеча в голові", "відсут­ність" і "обривання думок"), переживання, що виявляються при син­дромі психічного автоматизму ("уроювання чужих думок", "ніби щось штовхає, змушує робити неприємне"). Ці висловлювання зазвичай повторюються більшістю підекспертних у заштампованій та одно­манітній формі.

На початку симуляції поведінка таких підекспертних має мінли­вий, немов би пошуковий характер. Вони з обережністю спілкуються з лікарем, уважно стежать за справленим на нього враженням. Уло­вивши сумнів у тоні співрозмовника щодо своїх висловлень, відмов­ляються від них, демонструють інші, змінюють манеру поведінки з лікарем і оточуючими, а також вибирають інші симптоми для симу­ляції.

З огляду на утруднення розпізнавання симуляції експертизу осіб, які підозрюються у симулятивній поведінці, необхідно здійснювати у стаціонарних умовах. Тільки при тривалому динамічному спостере­женні в різних ситуаціях — під час розмов з лікарями, комісіями, а та­кож у відділенні стаціонару — можливий поглиблений аналіз сукуп­ності всіх отриманих даних з метою обґрунтування висновку про наявність симуляції.

В усіх подібних випадках необхідно порівнювати відомості, які надаються підекспертними та їх рідними, з об'єктивними даними, що підтверджують чи спростовують їх.

Крім того, у випадках симуляції може виявитися невідповідність змісту хворобливої симптоматики манері її демонстрування. Так, під-експертні активно й настирливо скаржаться на постійні головні болі, загальну млявість, слабкість, тугу, але висловлюються з відтінком злостивості, роздратування, у стані емоційного напруження, що не відповідає демонстрованій тузі та іншим скаргам астенічного кола.

В інших випадках попри складність пропонованих скарг, що імітують галюцинаторно-параноїдний синдром, який, як правило, різноманітний за проявами, хворі описують свій стан одноманіт­но, а якщо їх перебивають, починають повторювати все спочатку, щоб нічого не пропустити, ретельно обмірковують кожне слово.

Осіб, які демонструють маячні ідеї різного змісту краще не переби­вати, оскільки вони дуже швидко виснажуються. На відміну від бага­тослівних хворих на шизофренію з порушеннями мислення ці підекс-пертні одразу зупиняються, очікуючи додаткових запитань.

Часто підекспертний, що імітує шизофренію, скаржиться на са­мотність, емоційний холод, не хоче ні з ким спілкуватися, однак для хворого на шизофренію самотність — це потреба і тому не може бути скаргою. Таке порушення цілісної клінічної картини створює "зайві" симптоми (наприклад, образні яскраві зорові галюцинації в поєднанні з резонерськими міркуваннями і "голосами" чи поєднання складних маячних ідей з елементами псевдодеменції).

При відтворенні маячних переживань виявляється невідповідність маячної ідеї емоційному фону, відсутність охоплення особи маячними переживаннями, як це властиво для психічно хворих. Зміст маячних ідей викладається ухильно, непевно, часом схематично з відтінком роздратування і злостивості. Маячні ідеї величі, переоцінки власної особистості викладаються на тлі пригніченості, що відповідає психо-травмуючі ситуації і не супроводжуються піднесеним настроєм, як у справді маячних хворих.

При розпізнаванні симуляції важливою ознакою є особливості по­ведінки підекспертних, яка так само відбиває невідповідність поєд­нання окремих проявів у структурі синдрому. У більшості випадків пропоновані маячні ідеї, образні й яскраві зорові галюцинації не по­значаються на їх поведінці у відділенні, яка залишається правильною, відповідною до конкретних обставин.

Якщо підозрювані в симуляції висловлюють маячні ідеї отруєння, вони демонстративно відмовляються їсти, відштовхують тарілки, і водночас охоче харчуються, коли їх ніхто не бачить, віддаючи пере­вагу продуктам з передач.

Особи, які демонструють слабоумство, порушену орієнтацію в на­вколишньому середовищі, нерозуміння причин направлення на екс­пертизу, водночас читають і пишуть листи, уважно перечитують спи­сок продуктів з передачі, вміло обстоюють власні інтереси. Поведінка при симуляції незважаючи на різні її форми завжди має диференційо­ваний характер, а властива цим особам форма поведінки з демонст­ративним перебільшенням симптоматики спостерігається лише при розмовах з лікарями чи медперсоналом. У відділенні, коли підексперт­ний вважає, що за ним ніхто не спостерігає, поводиться правильно, його міміка і рухи відповідають обставинам, він правильно орієн-

тується у справах відділення, знає до кого з яким проханням зверну­тися. Підозрювані в симуляції попри демонстровану симптоматику охоче спілкуються з оточуючими, переважно з психічно здоровими підекспертними, слухають радіо, виявляють інтерес до телепередач. Однак побачивши лікаря, одразу змінюють форму поведінки на "хво­робливу". При цьому в них відновлюється демонстративна міміка, яка відбиває переляк чи повне нерозуміння навколишнього.

При пред'явленні скарг на епілептичні напади у осіб, що підозрю­ються в симуляції, дослідження біоелектричної активності головного мозку (електроенцефалографія) не виявляє судомної готовності, яка існує у хворих на епілепсію.

Особливо велике значення для діагностики мають результати екс­периментально-психологічного обстеження. Ці дані становлять важ­ливу додаткову інформацію про наявність чи відсутність у осіб пору­шень мислення, емоційно-вольової сфери, інтелектуально-мнестичних функцій.

Насамперед зауважимо, що в таких випадках не виявляється ці­лісна клінічна картина будь-якої з відомих форм психічного захво­рювання, а симулянти демонструють окремі ізольовані симптоми пси­хічного захворювання, а не хворобу загалом. Поряд з ізольованістю пропонованої симптоматики слід зазначити її несумісність, співісну­вання симптомів, характерних для різних форм психічних захворю­вань чи для різних етапів їх перебігу (початкового і віддаленого). У результаті такої ізольованості та несумісності симптомів порушу­ються закономірності розвитку і перебігу психічного захворювання.

Агравація — навмисне перебільшення симптомів наявного захво­рювання. У судово-психіатричній клініці агравація виявляється до­волі часто, і основною її метою є домагання бажаного вирішення екс­пертних питань.

Найчастіше агравація спостерігається у осіб з органічним уражен­ням головного мозку травматичного чи судинного характеру, а та­кож при олігофренії і відповідно виявляється в перебільшенні інтелек­туальної недостатності, що природно при такій патології.

Так, при олігофренії "хворі" прагнуть показати великий ступінь розумового недорозвинення, ніж він є насправді, що значно утрудняє оцінку ступеня наявних особливостей розумової недостатності.

У "хворих" на церебральний атеросклероз особливо часто пере­більшуються розлади пам'яті, здатність запам'ятовувати і утримувати в пам'яті поточні події, а також демонструються прояви перенесеного

інсульту чи динамічного порушення мозкового кровообігу, якщо воно було в минулому.

Особи з наслідками травми голови часто підсилюють чи віднов­люють тики, заїкуватість, тремтіння окремих частин тіла — кінцівок, голови. Вибір симптомів і форма їх демонстрування відбивають ха­рактер і глибину справді наявних змін психіки: що глибший ступінь інтелектуальних розладів, то збільшуються безглузді та гротескні прояви агравації.

Метасимуляція — свідоме штучне продовження перенесеного пси-хотичного стану. Таке цільове демонстрування вже відсутніх симп­томів щойно перенесеного захворювання в судово-психіатричній практиці нині зустрічається частіше, ніж у минулі роки. Найчастіше спостерігається навмисне відтворення симптомів перенесеного реак­тивного психозу.

Здебільшого відтворюються депресивні стани з перебільшеними проявами пригніченості, штучним відтворенням приступів ядухи, спазмів у горлі, порушень рухів за типом паралічів, парезів нижніх кінцівок. Іноді до цього додаються скарги на страшні зорові та слухові галюцинації, які нібито з'являються вночі. В окремих спостереженнях поряд із симптомами депресії свідомо відтворюються окремі прояви псевдодеменції. Під час розмови у підекспертних з'являється підкресле­но дурнуватий вираз обличчя, розгубленість, витріщання очей, вони багаторазово перепитують запитання, нібито не розуміючи їх змісту. У присутності лікарів і персоналу у підекспертних з'являється непри­родна хода, вони валандаються, йдуть, як сліпі, тримаючись за стіни.

Якщо при реактивному психозі спостерігався синдром маячнопо-дібних фантазій, відтворюється саме ця симптоматика. При цьому висловлювання підекспертних мають одноманітний, заштампований і водночас гротесковий характер, не супроводжуються колишнім афективним охопленням і патологічною активністю — здатністю го­динами просиджувати за побудовою креслень і проектів.

Зауважимо, що при всіх навмисно відтворюваних симптомах пе­ренесеного в минулому реактивного стану всі вони мають ізольова­ний характер, демонструються тільки у присутності лікарів чи персо­налу і не впливають на поведінку цих осіб. Перебуваючи в палаті, підекспертні правильно поводяться, нормально розмовляють з ото­чуючими, їхня міміка втрачає гротескні прояви розгубленості й неро­зуміння, моторика стає звичайною без елементів незграбності, утруд­нень у пересуванні.

Сюрсимуляція — демонстрування хворобливих симптомів, що не відповідають наявному в особи психічному захворюванню.

Така форма поведінки найчастіше виявляється у хворих на ши­зофренію з проявом властивих шизофренічному процесу порушень мотиваційної сфери мислення. Тому її порівняно легко розпізнати. Хворі не виявляють критичного ставлення до справді наявних у них хворобливих проявів. Тому з метою уникнути покарання вони демон­струють симптоматику, яка, на їхню думку, є справді хворобливою.

Іноді хворі прагнуть приховати своє захворювання (шизофренію) і демонструють симптоми, не властиві йому, наприклад епілептичні порушення чи порушення пам'яті, які не спостерігаються при шизоф­ренії, або грубе слабоумство, не властиве цьому захворюванню. Од­нак справді наявні психічні порушення таких хворих завжди відбива­ються в особливостях їхньої удаваної поведінки. Так, на відміну від симуляції удавання при шизофренії має характер, позбавлений логіки.

Дисимуляція психічних розладів — навмисне приховування наяв­ного психічного захворювання або окремих його симптомів.

При повній дисимуляції хворі заперечують наявність у них психіч­них розладів як на момент обстеження, так і в минулому.

При частковій дисимуляції хворі приховають тільки окремі клі­нічні прояви, а про інші розповідають доволі докладно. До часткової дисимуляції належать випадки, коли всі наявні психічні розлади хворі зараховують до минулого, цілком заперечуючи їх на момент обсте­ження. До дисимуляції вдаються хворі, які побоюються госпіталізації до психіатричного стаціонару, позбавлення цивільних прав чи праг­нуть виписатися з психіатричної лікарні, особливо в разі перебуван­ня на примусовому лікуванні.

У судово-психіатричній практиці зустрічаються випадки, коли диси-мулюють маячні хворі з метою виписування зі стаціонару для одержан­ня можливості реалізації своїх соціально небезпечних маячних ідей.

Хворі у стані депресії також можуть дисимулювати, прагнучи вчи­нити самогубство.

Зауважимо, що навмисне приховування хворими хворобливої симп­томатики є однією з основних причин помилкових діагностичних і експертних висновків. Несвоєчасна діагностика, у свою чергу, при­зводить до спізнілого застосування активного лікування і зниження його ефективності. При цьому можливе передчасне виписування із психіатричного стаціонару таких хворих, що є однією з причин здійснення психічно хворими повторних суспільно небезпечних дій.

Серед симулятивних проявів одне з перших місць за частотою займають посилання на провали і порушення пам'яті, що розповсюджується на все минуле або на період часу, який відноситься до інкримінованих діянь. Такого роду скарги завжди подаються в надто демонстративній, акцентованій формі. При зображенні їх досліджувані не можуть уникнути протиріч у поведінці, висловлюваннях, нерідко виявляють помилки, що швидко вказує на штучний характер вдаваних розладів пам'яті.

Дисимуляція найчастіше спостерігається при маячних психічних розладах. У цих випадках хворі іноді дуже вправно приховують свої параноїдні переживання для того, щоби виписатися з психіатричної лікарні, здійснити власні наміри, продиктовані маячними ідеями. Вдаючись до дисимуляції, депресивні хворі, зокрема, намагаються здійснити свої приховані суїцидальні наміри.

Читайте також:

1. Етіологія, патогенез, класифікація психічних розладів.
2. Значення художньої діяльності для розвитку фізіологічних та психічних навичок клієнтів.
3. Індивідуальність – це поєднання психічних особливостей людини, що становлять її своєрідність, відмінність від інших людей.
4. Класифікація мовленнєвих розладів
5. Медичний (біологічний) критерій неосудності має на увазі наявність у особи всіх можливих психічних захворювань, що істотно впливають на свідомість і волю людини.
6. Основні зміни психічних функцій
7. ПОНЯТТЯ ПРО СТРУКТУРУ ТА ФУНКЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ВИЩУ НЕРВОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ І ЇЇ РОЗЛАДИ ПРИ ПСИХІЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ.
8. Предметом психології є закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх механізми.
9. Принципи організації експериментальних досліджень. Основні етапи та методика організації емпіричного вивчення психічних явищ.
10. ПРИЧИНИ НЕРВОВО-ПСИХІЧНИХ ВІДХИЛЕНЬ В УЧНІВ
11. Провідна діяльність та формування психічних процесів, особистісних новоутворень та інших видів діяльності
12. Профілактика психічного здоров’я та емоційних розладів у дітей молодшого шкільного віку».

Переглядів: 1178