• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Цілі і моделі професійно-технічної освіти

Спільними для всіх країн світу є головні цілі діяльності системи

професійної освіти в сучасних умовах:

• надання всій молоді загальних і професійних знань, умінь та навичок, що стануть достатньою базою для успіху на ринку праці й безперервного

професійного вдосконалення впродовж усього життя;

• розширення й оновлення професійних компетентностей у працюючих робітників і службовців, що стає все важливішим для задоволення зростаючих вимог сучасного швидкозмінного і високотехнологічного виробництва;

• забезпечення доступу до ринку праці безробітних, які не мають достатньої освіти, чи фах яких зник внаслідок прискорення сучасної науково- технологічної революції.

Найістотнішою інновацією останніх десятиріч XX ст. у сфері підготовки нових поколінь до активного трудового життя стала зміна суспільного значення професійної освіти, зростання її престижу, розширення контингентів і підвищення їх якості.

Раніше, як відомо, контингент системи професійно-технічної освіти не лише в СРСР, а й у розвинених демократичних країнах формувався з випускників закладів базової (інколи - початкової) освіти й тих невдах, які не могли успішно навчатися в середніх школах, орієнтованих на підготовку до вступу в університети та інші заклади з „академічними” програмами. В очах громадськості профосвіта була найменш престижною і найбільш небажаною, оскільки обмежувала для своїх випускників можливість швидкого професійного зростання й отримання вищої освіти.

З початком автоматизації та інформатизації всього виробництва вказаний недолік діяльності „старої” системи професійно-технічної освіти перестав бути суто індивідуальною справою, оскільки гальмував підвищення продуктивної компетентності всього активного населення, знижував конкурентоспроможність країни у світовому змаганні за ринки збуту, відтак, погіршував якість життя всього населення. Роботизована й автоматизована промисловість та гранично комп’ютеризовані місця праці в третинному секторі (управління, фінанси, наукова і викладацька діяльність тощо) вимагали значного підвищення рівня всієї професійної підготовки, заміни початкової на середню, а середньої - на масову вищу.

Подібна перебудова - непроста справа. Система професійно-технічної освіти кожної більш-менш розвиненої сучасної країни неповторна, бо є продуктом всього її історичного суспільно-економічного розвитку, сформованого сторіччями ставлення до праці й фахового вміння. Тому під час останніх реформ не щастило застосувати копіювання, і немає прикладів безпроблемного перенесення кращих зарубіжних зразків на національний фунт.

До того ж, компаративний аналіз даної теми свідчить, що ідеальної системи професійно-технічної освіти не існує, високий рівень фахової підготовки забезпечується найрізноманітнішими методами, що іноді полярно протилежні й мають просто унікальні риси. Наприклад, у Швеції система середньої профосвіти повністю централізована, а в Японії, навпаки, децентралізована. Може видатися, що молоді шведи змушені виконувати чиїсь забаганки, а японці мають вільний вибір фахів і засобів їх набування. Насправді ж усе навпаки - „шкільна” профосвіта Швеції надає майже безмежні права і свободи вибору учням, на той час як цілком децентралізована система Японії не має цих властивостей (навіть більше - традицією країни є втручання керівників

фірм і підприємств в особисте і сімейне життя працівників).

Всі наявні у світі варіанти профпідготовки можна звести до п’яти типових моделей:

1 .МОДЕЛЬ-1 (МІ) містить поєднання загальної освіти і професійної

підготовки на заключній стадії середньої освіти з тривалістю навчання два- чотири роки. Вся молодь отримує право продовжувати навчання у вищих закладах освіти чи розпочати активну трудову діяльність відповідно до фахового сертифікату.

2. МОДЕЛЬ-2 (М2) передбачає створення мережі спеціалізованих закладів професійно-технічної освіти з кількарічними програмами, які здебільшого складаються з двох головних частин - загальноосвітньої і фахової. Навчання в аудиторіях і лабораторіях цих закладів доповнюється більш-менш тривалою виробничою практикою за профілем підготовки. Право на продовження освіти отримує більшість випускників, залежно від успіхів у навчанні і змісту отриманих дипломів чи сертифікатів.

3. МОДЕЛЬ-З (МЗ). Комбіноване („дуальне”) навчання, яке відбувається одночасно на робочому місці і в спеціалізованому закладі освіти. Найбільш поширені варіанти передбачають розподіли часу двох видів навчання 4:1, 3:1 чи 2:1, а також підписання індивідуального контракту між учнем і керівником того підприємства, на якому проходить виробнича підготовка. Можливості подальшого навчання випускників цієї моделі профосвіти залежать насамперед від зміст}' програм навчання і досягнутих успіхів.

4. МОДЕЛЬ-4 (М4). Ця модель цілковито спирається на виробниче учнівство і зберігає всі головні риси підготовки молоді у часи Середньовіччя, оскільки не потребує створення спеціалізованих закладів професійно-технічної освіти. Учень є працівником фірми чи підприємства довільного розміру і форми власності. Складання випускних екзаменів дає право на суто фаховий сертифікат і виключає можливість безпроблемного вступу у вищу школу. Ця модель лишається найпоширенішою і в наш час, оскільки, за даними учасників V Міжнародної конференції з проблем освіти дорослих (Гамбург, 1997), 85% всіх працюючих у світі людей отримали професійну освіту шляхом традиційного учнівства.

5. МОДЕЛЬ-5 (М5). Ця модель передбачає надання дуже різноманітної за місцем навчання і тривалістю програм професійної підготовки особам, які можуть розглядатися як безробітні (випускники закладів середньої освіти, що не спромоглися вступити у заклади вищої освіти; дорослі особи, що втратили місце роботи і бажають змінити фах тощо). У межах подібного підходу професійно-технічна освіта стає засобом боротьби з безробіттям і соціального захисту частини населення, що спричинює фінансування з позаосвітніх джерел - фондів боротьби з безробіттям, соціальної підтримки осіб з низьким рівнем освіти.

Але чимало випадків переваги однієї з них над усіма іншими. Наприклад, МІ є > характерною ознакою Швеції й досить поширена у решті країн Скандинавії. МЗ винайдена й удосконалена до межі можливого у Німеччині, лишаючись основою підготовки кваліфікованих робітників і помічників майстрів у ФРН, Австрії, частині Швейцарії та ін. Більшість країн Європейського Союзу, Центральної Європи, СНД використовують М2. Японія - переважно М4. Великобританія обрала п’яту модель.

3. Тенденції розвитку системи професійно-технічної освіти

Складне завдання забезпечення зрослих потреб економіки, зумовлених розвитком високотехнологічного виробництва та глобальних ринкових зв'язків і конкуренції, загострило недоліки старої (адаптаційної) парадигми професійної освіти і пошук нової, пристосованої до глибоко демократизованих суспільств.

Нова парадигма, яку можна назвати „гуманістичною” чи „критично- креативною”, спрямована на формування активної і незалежної особистості, здатної розшукати роботу та її успішно виконувати. Такий комплекс вимог включає:

• інтелектуальні навички діагностування явищ та процесів, їх критичного й автономного аналізу; готовність до інноваційної діяльності та самоосвіти;

• вміння працювати автономно та колективно, прийняття самостійних рішень, позитивної конструктивної поведінки;

• професійні знання та навички фундаментального характеру, шо можуть стати основою для забезпечення професійної мобільності та підвищення кваліфікації в системі вищої професійної і/чи безперервної освіти;

• підприємницькі навички, що включають ініціативу, творче ставлення до своєї роботи, здатність до осмислення перспектив її розвитку, оцінювання ризиків у разі прийняття нових рішень, розуміння законів бізнесу.

Основні положення нової освітньої парадигми, сформульовані на II Міжнародній Конференції з питань технічної та професійної освіти (Сеул, 1999), ми подамо у вигляді порівняльної таблиці.

Важливою світовою тенденцією розвитку системи профтехосвіти є активізація в її діяльності приватних роботодавців. Всесвітня Організація Праці пояснює появу цієї тенденції наступними чинниками:

♦ зменшення можливостей державних бюджетів виділяти значні кошти на освітню сферу, зокрема, в систему базової і середньої профтехосвіти. Цьому в останні роки сприяла фінансова криза, що охопила значну кількість країн, а також криза податкової сфери;

♦ поширення ринкової економіки на всі регіони світу, усвідомлення провідної ролі приватного сектору в надання освітньо-професійних послуг, в першу чергу тих, що забезпечують, отримання актуальних професійних компетентностей;

♦ швидкі зміни у технології та організації праці, що потребують навчання протягом життя;

♦ неспроможність державної системи професійної освіти без залучення додаткових матеріальних і людських ресурсів забезпечити нові потреби ринкової економіки.

У розвитку системи профтехосвіти держава та приватний сектор (у країнах його значного розвитку) виступають як партнери і в більшості випадків плідно, співпрацюють. Звичайно, кожна зі сторін дбає про свої інтереси. Держава зацікавлена в наданні професійної освіти випускникам шкіл та безробітним, що сприятиме стабільності суспільства та держави шляхом узгодження потреб ринку праці, і номенклатури професійних дипломів і посвідчень. Демократичні уряди намагаються створити певну конкуренцію на ринку освітніх послуг, що передбачає для молоді і безробітних можливість вільного вибору навчального закладу, кращої якості пропонованих послуг.

Піклуючись про прибутки і обсяги виробництва, приватний сектор зацікавлений у постійному підвищенні професійної компетентності своїх працівників, а також у тому, щоб зайняти провідне місце не лише на національному, але й світовому ринку освітніх послуг. Та можливості цього сектора обмежені, і його діяльність у системі професійно-технічної освіти має негативні риси:

♦ приватні агентства не зацікавлені у створенні навчальних закладів, які вимагають великих витрат, розвиненої інфраструктури;

♦ професійна підготовка у приватних навчальних закладах, як правило, не передбачає надання фундаментальних наукових знань, має вузький функціональний характер;

♦ заклади професійної освіти, створені зусиллями приватних промислових підприємств, часто надають навички, розраховані на найближчі потреби. Це зумовлено' тим, що вони чи не в змозі визначити довготривалу перспективу свого розвитку, чи не можуть виділити кошти для підготовки персоналу „з прицілом на майбутнє”.

Головною метою професійної освіти, як уже було сказано, є забезпечення можливості успішного вступу нових поколінь у світ праці. Питання адекватності (відповідності) сучасних освітніх систем до вимог ринку праці цікавить як керівників держав, так і науковців-педагогів. Йдеться про створення
можливості підготовленим працівникам (робітникам, технікам, молодшим спеціалістам) швидко знайти привабливу роботу. Експертами найбільшої у світі асоціації розвинених країн (OECD) був складений перелік передумов успіху випускників системи загальної і середньої освіти на ринку праці:

збалансованість системи навчальних закладів і застосування компетентнісних характеристик, спрямованих на безперервну ' навчальну перспективу;

• поєднання навчання з працею (неповний робочий день для учнівської молоді);

•забезпечення набування широких професійних вмінь та навичок на етапі обов'язкового навчання всієї молоді (на базі середньої школи);

• існування ринків праці, „відкритих” для молоді;

•створення широкої мережі соціальних служб для допомоги молоді, яка передчасно залишила школу, в отриманні освіти (основної чи повної середньої) та професійної кваліфікації;

• ефективне співробітництво всіх учасників процесу підготовки молоді до трудової діяльності на місцевому, регіональному та національному рівнях:

• створення розвиненої системи інформації та консультації, соціальної допомоги молоді для орієнтації на ринку праці, для свідомого вибору найбільш цікавого і перспективного фаху чи професії;

• добре організована система моніторингу: статистики, індикаторів та досліджень у сфері освіти та зайнятості. Серед інших тенденцій розвитку систем підготовки працівників у розвинених країнах вкажемо наступні:

1.Системи професійної освіти розширюються та ускладнюються в кожній окремій країні.

2.Враховуючи сучасну необхідність змін місць праці, застосовують підготовку не до однієї, а до групи спеціальностей.

3.Вводять нові спеціальності, розширюється відносне значення загальної

освіти, насамперед, вивчення іноземних мов і ЕОМ (інформаційних технологій).

4.Зменшується відносна роль міністерств освіти, зростає залучення до професійної освіти міністерства праці і спілок промисловців.

5. В Європі помітне прагнення полегшити процес взаємовизнання документів про отримання професійної підготовки, відтак, намір збільшити мобільність кваліфікованої робочої сили в межах регіональних асоціацій країн - Європейського Союзу, Скандинавії, СНД та ін.

6. Відбувається також поступове підвищення Середнього освітнього рівня сертифікатів і дипломів професійної освіти. На практиці це означає скорочення кількості осіб, які виходять на ринок праці після завершення курсу базової професійної підготовки, і постійне зростання охоплення молоді вищою професійною ОСВІТОЮ. "•

СУЧАСНА СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ

У число пріоритетів освітньої політики країн Європейського Союзу та інших розвинених держав входить підвищення якості освіти, важливим

елементом якої є реформа професійної орієнтації та „порадництво”. Це означає підготовку молоді до вдалого самостійного вибору професії згідно власних інтересів та можливостей, а також - потреб ринку.

В країнах Європейського Союзу існують інституції, які займаються професійним порадництвом. Ними є: соціально-психологічні та молодіжні інформаційні служби (Бельгія); інформаційно-консультаційні центри при університетах та в міністерстві освіти (Франція); професійно-орієнтаційні шкільні пункти та молодіжні служби (Данія); центри психологічного та освітнйого консультування (Люксембург); психологічні консультаційні пункти в школах, професійні консультаційні служби, організовані Інститутом зайнятості та професійної підготовки (Португалія) та ін. Освітній досвід цих інституцій повинен у більшій мірі використовуватися і Україною.

Створення сучасної ефективної системи професійного порадництва як протиставлення безробіттю вимагає інтеграції діяльності різних інституцій і закладів як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні. Остання має відбуватися під гаслом „освіта без кордонів”. У напрямі стабільної професійної підготовки та ефективного функціонування системи професійної орієнтації та консультації у 1994 р. групою країн ЄС був розроблений пакет завдань, затверджений Академією СС:

- створення інформаційного банку для консультативних служб країн ЄС;

- міжнародні обміни;

.-.створення основ підготовки та удосконалення працівників консультативних служб (етика консультанта, методика лорадництва в багатонаціональних умовах, керування інформаціями;

- ініціювання досліджень у сфері порадництва в європейській шкалі, створення і модифікування відповідних навчальних програм.

Отже, сучасні навчальні системи повинні враховувати проблему підготовки учнів до вибору професій. До того ж, усім вчителям під час процесу підготовки та професійного удосконалення необхідно надавати базові знання і компетентності щодо професійного порадництва.

4. Характеристика системи професійно-технічної освіти провідних країн світу.

США

Професійно-технічна освіта на базі середньої школи. Після закінчення молодшої середньої школи учні, які бажають отримати певну практичну спеціальність, можуть обрати виробничий профіль навчання. Крім того професійно-технічну освіту здійснюють професійні курси, які координуються школами або промисловими концернами. Протягом перебування на курсах учні поєднують навчання з роботою. Підвищити кваліфікацію після навчання на курсах або на виробничому профілі середньої школи можна в корпоративних школах або професійних училищах із спеціальностей: сільське господарство, охорона здоров’я, домашнє господарство, промислове мистецтво, канцелярська справа, технічне навчання, торгове або промислове навчання.

Професійна освіта США охоплює не тільки підготовку робітників, але й осіб, зайнятих у сферах послуг, конторської праці тощо.

Оволодіння учнями професійними знаннями і навичками розглядається як одне з головних завдань загальноосвітніх навчальних закладів, для цього:

• у середніх школах формуються професійні відділення або потоки;

• багато шкіл мають у своєму розпорядженні навчальні майстерні;

• вивчення предметів професійної спеціалізації організується в групах на уроках тощо.

Закінчення професійного відділення середньої школи дає можливість вступу в молодші коледжі.

Одним з найважливіших напрямків державної політики з початку 70-х років стала ліквідація нерівноцінності освіти, одержуваної учнями цих відділень у порівнянні з випускниками, які обрали академічний напрямок.

Альтернативними шляхами одержання професійної підготовки (на базі 9 років школи) може бути навчання (з одержанням повної середньої освіти):

• у середніх професійних школах, де забезпечений більш широкий вибір професій і спеціалізацій,

• у міжокружних професійних школах.

Великобританія

Середня спеціальна освіта у Великобританії надається коледж ми чотирьох типів: комерційними, художніми, технічними і домоводства. Існують також сільськогосподарські школи, які дають відповідний рівень освіти.

Технічні коледжі, що готують спеціалістів різних профілів, називаються політехнікумами. Навчальні плани цих закладів складаються відповідно до економічних потреб регіону. Вони передбачають вивчення будівельної, комерційної, торговельної справи, прикладного мистецтва, домоводства, мореплавства, медицини і фармакології, оволодіння спеціальностями вугледобувної, текстильної, хімічної промисловості.

У відповідності з законодавчим актом 1992 року (Закон про повну загальну та спеціальну середню та вищу освіту) коледжі були вивільнені з-під залежності від місцевої влади та перетворилися на незалежні самоврядні корпорації. Разом з тим держава продовжує контролювати ці заклади через централізоване їх фінансування та інспектування. Зміни, що відбулися, змушують коледжі у більшій мірі орієнтуватися на потреби ринку праці, вишукувати можливості скорочення витрат на навчальний процес (перш за все на педагогічний та допоміжний персонал, на консультаційні заняття з невстигаючими студентами), конкурувати між собою. Дослідники пишуть про зникнення практики співробітництва в сфері освіти у регіонах, про зміну культури коледжів, що І спричинена більш суворими умовами праці для викладачів, новим стилем менеджменту, тиском системи фінансування та інспектування, акцентом на формальні методики забезпечення гарантій якості. Як позитивні моменти нововведень відмічаються: значне зростання обсягу інформації про освітні послуги коледжів, введення гнучких графіків навчального процесу, розширення діапазону пропонованих навчальних „курсів, більша відповідальність викладачів та адміністрації за якість навчання.

Нижча професійна освіта у Великобританії надається через систему фабрично-заводського учнівства при великих підприємствах або шляхом індивідуального навчання. Для того, щоб стати учнем, необхідно закінчити сучасну школу або п’ять класів граматичної чи технічної школи. Крім цього випускники середньої сучасної школи повинні пройти ще річний курс допрофесійного навчання, щоб з 16-річного віку почати профпідготовку. Триває вона 5 років (з 16 до 21 року). Великі підприємства утримують професійні школи за свій рахунок. Крім того на підприємствах існує система наставництва.

Професійна освіта у Великій Британії передбачає чотири рівні професійної готовності:

· перший рівень - компетентність, що дозволяє виконувати одноманітну роботу;

• другий рівень - здатність виконувати роботу самостійно і відповідально;

• третій рівень - виконання складних і оригінальних робіт;

• четвертий рівень - виконання спеціальних персональних завдань.

Професійне навчання здійснюється в об’єднаних школах, технічних

(професійних) коледжах, центрах професійної підготовки на виробництві, центрах зайнятості.

На особливому місці знаходяться професійні коледжі, у яких можлива підготовка від кваліфікованого робітника до фахівця проміжного рівня; також можна готуватися до вступу у вищі технічні навчальні заклади.

Коледжі тісно пов’язані з навчанням на виробництві. Терміни навчання в професійному коледжі коливаються від 1 до 5 років.

Німеччина

В сучасній Німеччині існує проблема недостатньої кількості абітурієнтів в системі професійного навчання: все більше випускників шкіл вирішують продовжити навчання у вузах. Однак система професійної освіти продовжує бути однією з найефективніших у світі. Сьогодні понад 1,6 мільйона молодих людей відвідують заклади професійного навчання з метою набуття одного з 380 офіційно визнаних фахів, які, однак, мають різний попит в системі зайнятості. В десяти найбільш популярних професіях концентруються майже 40% учнів чоловічої статі і 55% - жіночої. Юнаки найчастіше вирішують стати автомеханіками, електромонтажниками, механіками в промисловості або торгівцями в оптовій та зовнішній торгівлі, в той час як дівчата віддають перевагу професіям фельдшериці, роздрібного торгівця, перукарки та офісної секретарки.

Більшість здійснює навчання через „подвійну систему”, тобто шляхом поєднання практичного навчання на підприємстві з теоретичним навчанням у професійній школі, що триває три роки. На уроках, які йдуть протягом 1-2 днів

на тиждень, крім загальноосвітніх дисциплін викладається та частина професійно-теоретичних знань, які учні можуть тут краще і в більш повному обсязі вивчити, аніж на підприємстві. Професійна школа є обов’язковою для всіх молодих людей, що не досягли 18-річного віку і не відвідують ніяких інших шкіл. Існують і інші шляхи професійного навчання. Це, по-перше, професійна фахова школа з повним навчальним днем. Курс навчання в ній триває від одного до трьох років. Вона може бути прирівняною до виробничого навчання або повністю його замінити. Фахова середня школа приймає учнів після закінчення реальної школи і за два роки надає їм атестат для вступу у вищу фахову школу.

Практичне навчання на підприємстві триває в середньому три роки. Для тих, хто отримав атестат зрілості, час виробничого навчання може бути скороченим на півроку, а у разі особливо високих успіхів у навчанні — ще на півроку. В період професійного навчання учень отримує платню, яка щорічно збільшується. Понад 500 тисяч підприємств з усіх галузей господарства, а також представники вільних професій і громадські служби навчають професійних учнів. На великих підприємствах навчання відбувається у спеціальних учбових майстернях а потім на виробничих місцях. На малих підприємствах навчання відбувається і безпосередньо на виробничих місцях.

Сфера професійної освіти зазнає останнім часом суттєвих нововведень. До них, зокрема, відноситься розширення цілей такої освіти: поряд з навчанням конкретній спеціальності передбачається широко-профільна підготовка, необхідна для самостійної орієнтації у динамічному світі професійної праці. Кваліфікований робітник повинен уміти виконати роботу з суміжних спеціальностей, гнучко пристосовуватися до нових виробничих технологій, при необхідності оволодівати новими кваліфікаціями.

У професійному навчанні Німеччини існує система учнівства на підприємствах з одночасним відвідуванням професіоналізованих навчальних закладів протягом 2-3 років.

Діють також професійні школи підвищеного типу - школи спеціальностей, розраховані на 1 - 4 роки навчання: домоводчі, медичні,, комерційні тощо.

Випускники реальних училищ можуть вступати в технічні училища.

У середній професійній освіті переходять від вузької спеціалізації до широкої кваліфікації, що охоплює кілька спеціальностей.

Введено наступну організацію професійного навчання:

* 1 день - у школі;

• 4 дні - на підприємстві.

У школах заняття ведуть педагоги, на підприємствах - інструктори- майстри.

Франція

Професійно-технічну освіту отримують у ліцеях професійного навчання. Існують ліцеї промислового та сільськогосподарського профілів. Випускникам видається свідоцтво про професійну підготовку до однієї з 250 спеціальностей. Якщо учень досяг 16-річного віку, він може залишити ліцей і оволодівати професією в центрі учнівства, де після 2 років навчання видається свідоцтво про професійну придатність за профілем того чи іншого сектора економіки.

Початкова професійна освіта у Франції здійснюється в професійних ліцеях. Основна частина учнів (вік 15 - 17 років) - випускники колежів, переважно з технологічних класів:

• індустріальні секції готують робітників середньої кваліфікації для різних галузей промисловості;

• секції сфери обслуговування - нижчих адміністративних службовців, секретарів-друкарок, продавців тощо.

У сільськогосподарських ліцеях учні спеціалізуються з тваринництва, садівництва, городництва.

Навчальний план відводить:

• 25 год. на тиждень - на загальноосвітні і технологічні дисципліни;

• 5 год. на тиждень - на фізичне і естетичне виховання;

• 16-20 тижнів - на стажування на підприємствах, в установах, лікарнях тощо. Після закінчення 2-х річного курсу навчання видається посвідчення про

професійну освіту, що дає право приступити до практичної діяльності.

Успішно встигаючі учні можуть після одержання цього посвідчення готуватися протягом 2-х років до іспиту на бакалавра професійної освіти; такий диплом відкриває шляху вузи відповідного профілю.

Цей вид підготовки швидко розширюється.

Читайте також:

1. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
2. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
3. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
4. Аналітичний підбір математичної моделі.
5. Бізнес-моделювання в системі управління розвитком підприємства. Поняття та етапи формування бізнес-моделі
6. Більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.
7. Болонська конвенція як засіб створення зони європейської вищої освіти.
8. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти
9. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи.
10. В системі вищої освіти і науки України
11. Вдосконалення системи освіти
12. Взаємозв’язок з освітніми системами інших країн, відповідність вищої освіти України світовому рівню.

Переглядів: 3664