• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 3 Методи менеджменту

Японія

Професійно-технічна освіта здійснюється у професійних школах двох типів: а) технічні коледжі для тих, хто закінчив молодшу середню школу (строк навчання 5 років); б) молодші коледжі для випускників старших класів середніх шкіл (строк навчання 3 роки). В країні нараховується близько 800 професійних шкіл, з яких більшість (96%) приватні.

Професійна освіта у Японії здійснюється школами різних типів. У переважній більшості школи - приватні, платні, мають вузьку спеціалізацію.

Терміни навчання - від декількох місяців до 1 - 2-х років на базі обов’язкової школи. 50% учнів - дівчата.

Типи навчальних закладів:

• з 1962 р. існують 5-річні (здебільшого державні технічні коледжі на базі обов’язкової школи, які дають підготовку за спеціальностями інженерного профілю;

• з 1976 р. - школи професійної спеціальної підготовки двох типів: 1-3- річні на базі обов’язкової школи і 1 - 2-річні на базі старшої середньої школи. 87% цих шкіл належить приватним фірмам і корпораціям, що значною мірою впливає на майбутнє працевлаштування випускників. За технологічними спеціальностями навчалося 16% учнів, комерційними - 11%, сільськогосподарськими - менше 1%, домоводства - 18%, загальної культури - 14%; ' ’

• кваліфікованих робітників готують у навчальних центрах на фірмах для певного робочого місця або операції шляхом інтенсивного індивідуально- групового навчання на основі загальноосвітньої шкільної підготовки. Фірми

беруть на себе підготовку кадрів.

Україна

Професійна освіта в Україні здійснюється в системі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів: в багатопрофільних університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, технічних, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічна освіта надається в середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Професійно-технічна освіта в Україні забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації. Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту. Громадяни, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, можуть отримувати професію не маючи базової середньої освіти.

Професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально- курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію. Професійно-технічні заклади освіти можуть мати денні, вечірні відділення, створювати і входити в різні комплекси, об’єднання [11].

В Україні нараховується 1160 державних професійно-технічних закладів освіти. Крім цього, функціонує широка мережа галузевих навчально-курсових комбінатів, у яких проводиться початкова професійна підготовка та підвищення кваліфікації робітників. 575 тисяч випускників загальноосвітніх шкіл оволодівають у професійно-технічних закладах освіти більш як 800 робітничими професіями. 70% учнів профтехучилищ поряд з професією здобувають повну середню освіту.

Рівний доступ учнів до здобуття професійно-технічної освіти в Україні забезпечується шляхом:

а) надання можливості безоплатної первинної професійної підготовки у державних та комунальних професійно-технічних закладах освіти;

б) розвитку мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань та форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці;

в) розвитку співпраці з підприємствами, установами, організаціями - замовниками підготовки кадрів, державною службою зайнятості;

г) участі роботодавців у забезпеченні функціонування та розвитку професійно-технічної освіти;

д) оновлення матеріально-технічної бази та впровадження інформаційних технологій.

Росія

Початкова професійна освіта в Росії має за мету підготовку, як правило, на базі загальної освіти (основної школи), кваліфікованих працівників за всіма основними напрямками суспільно корисної діяльності. Вона може бути отримана в професійно-технічних училищах та інших типах навчальних закладів даного рівня.

1. Сутність та класифікація методів менеджменту

2. Економічні методи менеджменту

3. Адміністративні методи менеджменту.

4. Соціально-психологічні методи менеджменту.

1. Сутність та класифікація методів менеджменту

Методи менеджменту – це сукупність способів і прийомів впливу на колективи працівників і окремих виконавців з метою досягнення цілей організації.

Методи менеджменту класифікують на такі групи :

1. Економічні методи базуються на дії економічних законів і включають: внутрішньофірмовий розрахунок; техніко-економічні плани; систему податків; економічні стимули; заробітну плату, премію; фінанси; банківські кредити; бюджет; систему ціноутворення тощо.

2. Адміністративні :організаційні методи і моделі; розпорядчі дії; дисциплінарні дії.

3. Соціально-психологічні: соціальні плани; методи керівництва і лідерства; моральні стимули; методи формування колективів та соціально-психологічного клімату в колективі (менеджмент персоналу, управління групами).

Методи, як правило, зв’язані між собою, їх поділ на групи є умовним. Застосування планів в організації дає змогу забезпечити вплив на відповідні групи працівників. Для планування залучають відповідні моделі (лінійні графіки, циклограми,, сіткове моделювання операційних процесів), які одночасно мають економічні, технічні, технологічні характеристики, є носіями відповідної інформації, яка допомагає керівнику провести нараду, прийняти рішення тощо.

Нарада – метод управління, при якому відбувається обмін інформацією, досвідом роботи, використовуються колективні знання /12, с.68-69/. Серед нарад виділяють: проблемні (пошук оптимального рішення проблеми); інструктивні (передача інструкцій, наказів, розпоряджень); оперативні (диспетчерські) для отримання інформації про поточний стан системи управління.

Економічні стимули базуються на використанні тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій, пільг тощо.

Фінанси впливають на працівників як спосіб максимального достатку при умові виконання програм.

Серед адміністративних методів довготривалої дії, які використовують для організаційної регламентації, є :

- закони, декрети, положення, статут організації, посадові інструкції;

- методи нормування (норми управління, норми витрат сировини, терміни виконання окремих операцій тощо);

- інструкції, правила, вимоги до виконання окремих видів робіт, експлуатації техніки тощо;

- методи інформування за допомогою протоколів, службових розпоряджень, телеграм, заяв.

Розпорядчі дії (накази, розпорядження) є способом короткотермінового впливу через усунення недоліків, відхилень чи виконання окремих завдань.

Дисциплінарні дії використовують згідно з конкретними ситуаціями (догани, зауваження, звільнення з роботи тощо).

Вплив соціальних планів здійснюється шляхом створення комфортних умов праці, забезпечення відпочинку, медичного обслуговування тощо.

Важливе місце серед методів управління займають соціально-психологічні, які спонукають до активізації людських ресурсів для досягнення успіху організації. Значення людського чинника розглядають в кількох аспектах:

- кількісний аспект: прямі й непрямі витрати, які охоплюють заробітну плату, кошти на перепідготовку кадрів, облаштування робочого місця тощо;

- якісний аспект: пошук людьми постійної роботи, професійний ріст, оцінка можливостей службового зростання;

- стратегічний аспект: турбота керівництва про постійне заохочення працівників, усвідомлення значення людського чинника як елемента конкурентоздатності.

Менеджмент персоналу – це адекватний цілям організації вплив на робочу силу. Предметом менеджменту персоналу є вивчення стосунків працівників у процесі виробництва з точки зору найбільш повного й ефективного використання їх потенціалу в умовах функціонування виробничих систем.

Основна мета менеджменту персоналу – поєднання ефективного використання їх потенціалу, підвищення кваліфікації та трудової мотивації для розвитку здібностей працівників і стимулювання їх до виконання робіт більш високого рівня.

Служби управління персоналом створюються, як правило, на базі традиційних – відділу кадрів, відділу організації праці й заробітної плати, відділу охорони праці й техніки безпеки тощо. Кадрова політика визначає завдання, пов’язані з ринком праці, державними органами, участю персонала в управлінні, систему винагород, вирішення соціальних питань, удосконалення професійної підготовки.

Керівництво несе відповідальність не тільки за підвищення трудової активності персоналу, а й за його професійне зростання (кар’єру). Планування кар’єри дозволяє забезпечити:

- постійний приплив кваліфікованих спеціалістів;

- впевненість працівника у власних силах;

- створення резерву на підвищення по посаді в межах фірми;

- уважне ставлення керівництва фірми до своїх працівників.

В основу планування кар’єри покладені методики /13, с.280/:

- установлення цінностей;

- виявлення рівня задоволення роботою;

- персонального розвитку.

Окреме місце в менеджменті займає управління формальними і неформальними групами.

Група– це дві особи або більше, які: взаємодіють одна з одною і одночасно перебувають під впливом інших осіб; дотримуються певних норм і прагнуть задовольняти свої потреби досягненням групової мети.

Традиційно виділяють два класи груп:

· Формальні групи, які створюються за наказом керівництва для виконання конкретних виробничих або управлінських функцій.

· Неформальні групи, створення яких не передбачається, вони виникають спонтанно.

На діяльність групи впливають такі чинники:

- мотивація членів групи (стосунки в групі, соціально-психологічний клімат);

- структура влади в групі (питання влади та авторитету членів групи та підгруп);

- труднощі в комунікаціях тощо.

Ефективне управління групами в організації має вирішальне значення для попередження конфліктів.

2. Економічні методи менеджменту

Економічні методи менеджменту реалізуються через об’єктивні економічні закони і інтереси, які властиві конкретному способу виробництва.

Слід розрізняти інтереси держави, колективу підприємства і особисті інтереси працівника. Свідоме використання об’єктивних законів і інтересів на основі товарно-грошових відносин на всіх ієрархічних рівнях є основою економічних методів.

Сукупність прийомів, способів, що забезпечують використання об’єктивних економічних законів і інтересів у діяльності організації на основі товарно-грошових відносин з метою досягнення її цілей називається економічними методами менеджменту.

Читайте також:

1. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
2. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
3. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
4. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
5. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
6. Адміністративні методи управління
7. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
8. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
9. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
10. Аерометоди
11. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
12. Активні групові методи

Переглядів: 587