• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Формування і бойовий шлях Легіону УСС.

Процес формування Українських Січових Стрільців. В історію українського народу Українські Січові Стрільці вписали нев’янучої слави сторінки. Дві з них вікопомні. Перша полягає в тому, що січові стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського відродження. Друга – своїми невтомними військовими змаганнями вони возвели величну споруду: незалежну державу, ім’я якої Західно-Українська Народна Республіка.

Першими, хто відчув перспективу військових молодіжних організацій, стали К.Трильовський і В.Старосольський, тим більше, що в жовтні 1912 року вибухла Балканська війна. 14 грудня 1912 року нарада Українського жіноцтво створює “Фонд на потреби України”.

15 грудня 1912 року збори “Українського Студентського Союзу” вирішили почати військові навчання серед української молоді.

Вимагалось лише офіційного дозволу. І такий дозвіл вдалося добути К.Трильовському, який у лютому 1913 року розробив і затвердив статут військового товариства “Січових стрільців”. А 18 березня 1913 року у Львові створюється перше академічне стрілецьке товариство “Січові стрільці-І”, головою якого обирається В.Старосольський. Майже одночасно виникають ремісниче стрілецьке товариство “Січові стрільці-ІІ” (голова Роман Дашкевич) і “Стрілецький курінь” (голова Семен Горук). Крім Львова, стрілецькі товариства організовуються в Бориславі, Сокалі, Яворові, Тустановичах та Ясениці Сільній.

Військової справи серед “Січових Стрільців-І” навчали Михайло Волошин (польова і бойова служба), Степан Рудницький (картографія і пластунство). В українській термінологічній з військової справи комісії працювали Осип Квас, Богдан Гнатевич, Василь Кучабський. До речі, ця комісія на початок І світової війни видала 10 військових підручників українською мовою. Це були підручники:

Зінко Бурлака (псевдонім Осипа Кваса) “Поземельство” (теренознавство)” частини І і ІІ; “Австрійські мапи, пляни і шкіци”, “Підручник для техніки і укріплення”, “Взір на рапорти для командантів, що ведуть більші відділи”; Вука (псевдонім Василя Клима) “Таборування”. Загальний тираж кожного з них становив 150 примірників.

“Січові стрільці-ІІ” готувались під проводом Романа Дашкевича, Миколи Никорука, Степана Фенюка, Юліана Чайківського і Олени Степанівної. У Бориславі, Тустановичах і Ясениці Сільній працювали Клим Гутковський, Лев Лепкий, Григорій Коссак, в Сокалі – Осип Семенюк. Крім цього, існував “Мазепинський курс мілітарний”, в якому навчались спочатку 30, а пізніше 80 чоловік. Перший випуск (20 чоловік) курсу відбувся в травні 1914 р.

Обидва військові товариства “Січових стрільців” об’єднались в одне у березні 1914 року, яке очолив комітет у складі В.Старосольського, І.Чмоли, М.Гаврилка, О.Степанівної.

В “Стрілецьких куренях” військової справи навчали Степан Шухевич, Семен вич, Семен Горук, Іван Бачинський (у Львові), Володимир Сроковський і Ілько Цьокан (на Золочівщині), Іван Іванець (в с.Раменові).

Перші великі польові військові вправи січових стрільців відбулися 28 грудня 1913 року в м.Сокалі.

Натхнені активізацією молодіжного життя, створюють патріотичні пісні відомі і менш відомі письменники Іван Франко (“Гей, січ іде, красен мак цвіте”), Осип Маковей (“Гей гайдамаки, всі ми однакі”), Клим Обух (“Гей там на горі січ іде”).

А відтак настала пора звітувати перед усією українською громадою про здобутки і готовність до визвольних змагань. І цей звіт був проведений у вигляді параду всіх Січових і Стрілецьких товариств, який відбувся 28 червня 1914 року. Парад засвідчив, що українська громада Західної України йде впевнено до здобуття Української Державності. На хвилі загального піднесення 30 липня “Січові Стрільці-І” і “Січові Стрільці-ІІ” опублікували спільний заклик, в якому зазивали всіх охочих вступати до Стрільців, зголошуючись кожного дня по вул.Коперника, 5.

Але події 28 червня 1914 року одночасно і загальмували дальший розвиток стрілецьких товариств через вбивство в Сараєво намісника австрійського престолу. 28 липня Австрія оголосила війну Сербії та загальну мобілізацію.

Оцінюючи здобуте, можна стверджувати, що І світова війна застала українство Галичини на половині свого визвольного шляху. Виходячи з умов війни, політичні українські партії в Галичині вирішили об’єднатись і підняти питання про створення українського легіону в австрійській армії. З цією метою 1 серпня за ініціативою Костя Левицького відбулась спільна нарада представників українських партій, яка пристала до ідеї єдиної української національної акції. Як наслідок наради 2 серпня утворено Головну Українську Раду (ГУР) у складі: Кость Левицький – голова, Михайло Павлик і Микола Ганкевич – заступник голови, Степан Баран – секретар і члени Микола Балицький, Іван Боберський, Кирило Трильовські та інші.

Організацію військового легіону Головна Українська Рада доручила військовій колегії у складі Т.Рожанківського, М.Волошина, С.Шухевича і Д.Катамая. На засіданні військової колегії, що відбулося 2 серпня, в якому прийняли участь І.Боберський, М.Геник, Д.Катамай, Т.Рожанківський і С.Шухевич, прийнято для українського війська назву “Українські Січові Стрільці”. 3 серпня військова колегія прибрала назву “Генерального штабу” і призначила начальником українського військового легіону Т.Рожанківського. ГУР затвердила це призначення.

Проте Головною Українською Радою оволоділо сп’яніння українською ідеєю настільки, що вона не змогла відчути всі нюанси слів “Генеральний штаб”. Не дивно, що австрійська влада вказала ГУР на її справжнє місце і не затвердила цієї назви. Але вже 4 серпня з’явилась взаємосприйнятлива: Українська Боєва Управа (УБУ). Було утворено дві секції УБУ: секція акції і секція організації. До секції організації увійшли К.Трильовський (голова), С.Шухевич (заступник), К.Бірецький, Д.Вітовський, І.Боберський, С.Горук, В.Темницький. Завдання секції полягало у вербуванні добровольців, забезпеченні матеріального постачання. Секція акції у складі Т.Рожанківського (голова), Д.Катамая (заступник), М.Волошинка, М.Геника повинна була займатись формуванням стрілецьких підрозділів. До цієї роботи УБУ приступили відразу після оголошення війни між Австрією і Росією. На наступний день, а саме 6 серпня, ГУР і УБУ видали спільний документ – Маніфест “Головна Українська Рада до всього Українського народу!”. Цим документом офіційно проголошено утворення нової військової організації УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ. Комісаріат Українських Січових Стрільців був у приміщенні по вул.Зіморовича, 20 (тепер вул.Лермонтова).

Отже, 6 серпня 1914 року увійшло в історію України як день відновлення Українських Збройних сил, як день завершення першого етапу галицько-українського відродження, що тривав 96 років.

Бойовий шлях УСС під час І Світової війни.У серпні-вересні 1914 на Галичині із добровольців створено легіон УСС. До легіону входили юнаки воєнезированих українських організацій: "Сокіл", "Січ", "Пласт", які були створені 28 червня 1914. У місто Стрий на Львівщину прибуло 28 тис добровольців, але австро-угорський уряд дозволив на формування 2,5 тис легіону. Військову присягу солдати давали два рази. Перший раз на вірність Австро-Угорщині, а другий Україні. І курінь УСС очолив Д. Вітовський.

У вересні 1914 австро-угорський уряд вирішив кинути на фронт січовиків проти російських військ, що наступали під Радзивиловом, але командир Рожанковський відмовився виконувати наказ, за що і був усунутий з посади.

25 вересня 1914 року УСС захищали Ужоцький та Верецький перевал Карпатських гір від дивізії кубанських козаків. Отримавши підкріплення з Балканського фронту, цісарська Південна армія у жовтні перейшла у наступ через Карпатські перевали і відбила у росіян міста Борислав, Дрогобич, Стрий. Але невдовзі, Командиру О. Брусилову вдалося відновити становище і відкинути УСС до Карпат. У березні 1915 стрілецькі сотні виходять на схили гори Маківка. Генерал Іванов підтягує важку артилерію і кидає у наступ кавалерійську дивізію генерала Олексія Каледіна та дрібні піхотні частини. Найбільшої напруги бої досягли 1 травня. Витримати позиції січовикам не вдалося. 1 – 3 травня 1915 битва на горі Маківка.

4 червня 1916 почався Брусиловський прорив. На протязі серпня-вересня 1916 полк УСС прикривав залізничний шлях Подгайці – Бережани на Тернопільщині.

На початку липня 1917 шість відновлених сотень полку УСС під командуванням М. Тарнавського знову вступили у бій на Бережанщині. Після дводенного штурму вони оволоділи Козовою і в час загального наступу австрійських військ попрямували до Збруча. Погляди стрілецтва були спрямовані на схід, де відроджувалась державність України. УСС були узяті в полон та репресовані, але 17 лютого 1917 УСС у відновленому складі повертається на фронт.

У кінці 1917 у Києві був створений курінь УСС під керівництвом Є.Коновальця, та Мельника.

Створений в розгар І-шої світової війни, легіон Січових Стрільців – це армія справжніх інтелігентів, носіїв високих ідей і благородних ідеалів. УСС - єдина армія того жорстокого часу, який ні тодішні, ні пізніші противники ніколи не залишили жодного факту мародерства, насильництва щодо полонених чи населення.

Густо падали жертви під час кровопролиття, під час боїв, густо росли білі березові хрести на стрілецьких могилах, однак на зміну полоненим вливалися інші сили із чисто добровольців. Ніщо не могло зупинити січовиків виборювати кращу долю для свого народу. У своєму зверненні до народу стрільці заявляють: "Ми пішли в світову війну лише тому, щоби наша Україна, в часі цього всесвітнього смертельного спору могла проголосини, що є і хоче бути, хоче мати своє місце під сонцем. Коли, ще тривожить нас та думка, чи жертва крові принесе користь Україні, чи ті могили наших товаришів, найкращих синів України, які виростають слідом за нами від далекого Закарпаття аж до подольських степів – просинаються до покрови незавидної долі нашого народу, спішать зірвати ті ганебні кайдани неволі".

У 1915-1919 роках українські січові стрільці вели кровопролитні бої на подільській землі, щедро окроплюючи її своєю кров'ю. Сотні юних патріотів впали на схилах гори, що біля Бережан, над селами Комохи, Семаківці. Здобувши гарт у горнилі другої світової війни легіони українських січових стрільців стали ядром майбутньої української Галицької Армії, яка на цей раз захищала справжню незалежність і волю рідного і відродженого краю.

Таким чином, бойовий шлях УСС складався із перемог та поразок, але це була перша спроба створити українську національну армію, яка б могла захистити інтереси українців та звільнити їх від іноземного панування.

Висновки до теми. Стрижнем політики російського царату в Україні було намагання ліквідувати прояви національної самобутності, назавжди зламати волелюбний дух її народу, уніфікувати, згідно з власним зразком, адміністративно-територіальну, політичну та економічну системи. Супроводжувалось це хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів. З виникненням у Гетьманщині дворянської верхівки селяни знову стали крі­паками, а козаки за своїм статусом зрівнялися з селянами. Щоправда соціальне напруження дещо пом’якшувалося завдяки відкриттю для колоніза­ції родючих земель Причорномор’я, відібраних у запорожців і кримських та­тар.

На Правобережжі, що перебувало під владою Польщі й де соціаль­но-економічне гноблення поглиб­лювалося релігійною дискримінацією, у 1768 р. українські селяни підняли криваве повстання проти шляхти. За сприяння російської царської влади Коліївщина зазнала поразки. З другої половини XVІІІ ст. західноукраїнські землі перетворилися на нужденну окраїну Австрійської імперії.

Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. у Наддніпрянщині розгорнувся процес національно-культурного відродження. Крім появи досліджень історичного та народознавчого характеру, він знайшов втілення у відновленні й розширенні сфери вжитку української мови, насамперед у середовищі місцевої еліти. Окрім того, найбільш прогресивних представників останньої не могло не стурбувати наростаюче відставання Російської імперії від більш розвинутих країн Заходу. Це знайшло вияв в утворенні низки таємних організації. Однак змовницький етап боротьби з царизмом успіху не мав, а культурницька діяльність могла увінчатися вагомими досягненнями тільки у віддаленій перспективі.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Активно пропагувала демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення новопостала українська література (насамперед завдяки такому титану духа, яким був Т.Шевченко).

Соціально-економічне становище, що об’єктивно погіршувалося, спротив населення, хай і не досить масовий та організований, змушували владу впроваджувати певні зміни в суспільстві. В цьому Австрійська імперія значно випереджала Російську. Реформи середини XІX ст., особливо скасування кріпацтва, сприяли багатьом суспільним змінам, дали суттєвий поштовх розвиткові капіталістичних відносин, модернізації промисловості, однак докорінних проблем не розв’язували.

Австрійські конституції 1848 й 1867 рр. викликали піднесення політичної активності в західноукраїнському суспільстві, його організаційне зростання. В Галичині українці дістали можливості різнобічної легальної діяль­ності, яких не мали в Росії. Відтак розгорнувся процес національної інтеграції: східні та західні українці стали виявляти посилений взаємний інтерес.

Тим часом у Російській імперії визрівало масове невдоволення: селяни страждали від малоземелля та грабіжницьких викупних платежів, робітників не влаштовували жахливі умови праці та мізерна зарплатня, молода буржуазія прагнула політичної влади, яка б забезпечила їй справжні гарантії вільного підприємництва, інтелігенція бажала здобуття громадянських прав і свобод. Народи імперських окраїн дедалі голосніше виступали проти свого напівколоніального статусу.

Різне бачення майбутнього розвитку та шляхів його досягнення привело до оформлення політичних течій народників, соціал-демократів, лібералів (які були складовими загальноросійського руху), а також українського національного руху. На початку XX ст. в останньому абсолютно переважали ліві національно-соціалістичні сили. Українські ліберали та консерватори орієнтувалися на загальноросійські партії відповідного спрямування.

Різке загострення економічних, політичних, соціальних та національних проблем, посилене поразкою царизму в російсько-японській війні, призвело у 1905 р. до вибуху народного незадоволення – першої російської революції. Відвоювавши на деякий час певні громадянські права і свободи, революція завершилася поразкою. З 1907 р. почався широкомасштабний наступ реакції.

Існуючі суперечності з сусідніми державами зумовили втягнення обох імперій у 1914 р. у Першу світову війну. Затяжний характер війни, погіршення становища на фронтах, ускладнення внутрішніх проблем стимулювали посилення жорстокості обох правлячих режимів.

***

Ключові терміни та поняття: анархізм; більшовики; Бунд; Валуєвський указ; «відруби»; вільні громади; громадівський рух; громади; громадянські свободи; Державна Дума; диктатура пролетаріату; Емський акт; есери; земства; кадети; куркулі; лібералізм; меншовики; міська дума; міська управа; москвофільство; народництво; народовство; політична партія; промисловий переворот; профспілки; Ради робітничих депутатів; РСДРП; РУП; терор; трудовики; ТУП; українофільство; УНП; фракція; хутір.

Основні дати та події: 1848 р. – введення конституційного правління в Австрії; 1848–1853 рр. – скасування кріпацтва на західноукраїнських землях; 1853–1856 рр. – Кримська війна; 1861 р. – скасування кріпацтва в Російській імперії; 1860 р. – «Українська громада» В.Антоновича; 1863 р. – Валуєвський указ; 1872–1874 рр. – гурток «чайківців» у Києві; 1873–1874 рр. – «Київська комуна»; 1876 р. – Емський акт; 1885 р. – створення Народної Ради; 1891 р. – заснування «Братства тарасівців»; 1892 р. – у Львові створене Наукове товариство ім. Тараса Шевченка; 1898 р. – створення РСДРП; 1900 р. – заснування РУП; 1902 р. – масові селянські повстання у Полтавській і Харківській губерніях; 1903 р. – масові страйки робітників; 1905–1907 рр. – І революція в Росії; 1906–1910 рр. – Столипінська аграрна реформа; 1908 р. – створення ТУП; 1914 р. – початок І світової війни; серпень 1914 р. – заснування у Львові Головної Української Ради.

Імена: Антонович Володимир; Антонович Дмитро; Бакунін Михайло; Валуєв Петро; Винниченко Володимир; Вовк Федір; Грінченко Борис; Грушевський Михайло; Донцов Дмитро; Дорошенко Володимир; Драгоманов Михайло; Жаботинський Володимир; Єфремов Сергій; Кримський Агатангел; Крип’якевич Іван; Лавров Петро; Левицький Кость; Ленін (Ульянов) Володимир; Лисенко Микола; Мартов Юлій; Мартос Борис; Мацієвич Левко; Меленевський Маркіян; Міхновський Микола; Нечуй-Левицький Іван; Петлюра Симон; Порш Микола; Пулюй Іван; Рудницький Степан; Русов Михайло; Русов Олександр; Скоропис-Йолтуховський Олександр; Старицька-Черняхівська Людмила; Старицький Михайло; Столипін Петро; Сумцов Микола; Ткачов Петро; Томашівський Стефан; Франко Іван; Чикаленко Євген; Чужбинський Олександр; Шептицький Андрій; Шмідт Петро; Шраг Ілля.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Яким був регіональний поділ та адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій у XIX ст. ?

2. Яка політика здійснювалася імперськими урядами щодо українців у XIX ст. ?

3. Визначте особливості промислового перевороту на українських землях.

4. Що свідчить про активізацію революційно-визвольної боротьби?

5. Які партії виникли в Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.?

6. Як українські партії вирішували національне питання?

7. Коли відбулася перша буржуазно-демократична революція в Україні?

8. Охарактеризуйте революційні події на Україні.

9. Коли був виданий Маніфест Миколою ІІ? Що Микола ІІ обіцяв народові в Маніфесті?

10. В чому проявилися здобутки українського національно-визвольного руху в ході революції 1905-1907 рр.?

11. Коли була проведена столипінська аграрна реформа?

12. Розкрийте причини аграрної реформи.

13. Охарактеризуйте заходи проведення аграрної реформи.

14. Які наслідки мала столипінська аграрна реформа?

15. Що негативного і що позитивного було в особі Петра Столипіна?

16. Перевірте себе:

17. Коли і в зв’язку з якими подіями Україна опинилась під владою двох імперій – Австро-Угорської і Російської?

18. Як змінився наприкінці ХVIII ст. адміністративно-територіальний устрій Лівобережжя?

19. Яким було становище селянства на землях, приєднаних до Австро-Угорщини і Росії?

20. В якій частині України українці мали більше можливостей для свого національного і культурного розвитку – в Російській чи Австро-Угорській? Обґрунтуйте свій висновок.

Читайте також:

1. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
2. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
3. Алгоритм формування потенціалу Ф2
4. Алгоритм формування статутного фонду банку
5. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
6. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
7. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
8. Аналіз процесу формування маркетингових комунікацій
9. Аналіз руху та ефективності формування грошових потоків
10. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
11. Аналіз структури майна та динаміки джерел його формування
12. Аналіз формування прибутку.

Переглядів: 2587