• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості туристичних послуг.

Витрати на виробництво туристичного продукту при плануванні та обліку групуються суб’єктами туристичної діяльності за елементами та статтями витрат. При цьому, перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості туристичного продукту, а також перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються обліковою політикою підприємства.

Орієнтовний перелік статей калькулювання собівартості туристичного продукту включає такі прямі витрати:

1) Витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу;

2) Відрахування на соціальні заходи від заробітної плати обслуговуючого персоналу.

3) Витрати на страхування

4) Вартість візового обслуговування туристів

5) Витрати на транспортування туристів

6) Вартість проживання туристів

7) Вартість харчування туристів

8) Вартість екскурсійного обслуговування туристів

9) Трансфери

10) Амортизація основних засобів виробничого призначення

Калькуляція — це спосіб розрахунку собівартості одиниці турис­тичних послуг. За її допомогою визначається собівартість різних об’єктів обліку.

Дані калькуляції використовуються для управління собівартістю турпродукту, контролю за її рівнем, виявленням резервів зниження затрат різних ресурсів, установленням цін на туристичні путівки. Дані, необхідні для складання калькуляції собівартості турпродукту, беруть із регістрів бухгалтерського обліку.

Етапи калькулювання собівартості турпродукту

1. Збір та групування затрат в розрізі калькуляційних статей за об’єктами обліку затрат і калькулювання. 2. Визначення собівартості одиниці турпродукту.

Основними принципами, що забезпечують методологічне єдинство визначення собівартості турпродукту і використання даних кальку­ляцій для аналізу і оцінки роботи туристичного підприємства в цілому та його окремих підрозділів, є:

1. Науково обґрунтована класифікація затрат на формування тур­продукту. 2. Визначення об’єктів обліку затрат, об’єктів калькулювання та калькуляційних одиниць. 3. Визначення методів розподілу загальновиробничих витрат. 4. Розподіл витрат по періодам. 5. Вибір способів розрахунку собівартості калькуляційної одиниці таін.

Основними задачами процесу калькулювання в туризмі є:

1. Достовірне визначення фактичної собівартості одиниці окре­мих видів турпродукту.

2. Контроль за рівнем собівартості і дотриманням діючих норм та нормативів затрат.

3. Визначення рентабельності турпродукту і факторів, що вплива­ють на її рівень.

4. Визначення ефективності роботи туристичного підприємства та його підрозділів.

5. Виявлення резервів зниження собівартості турпродукту.

Об’єктами калькулювання в туризмі є вартість обслуговування гру­пи туристів при груповому типі туру і вартість обслуговування туриста при індивідуальному типі туру.

Калькуляційною одиницею є туристична путівка (ваучер).

Відповідно до оперативності контролю затрат виокремлюють такі методи калькулювання тур продукту: метод фактичної собівартості; метод нормативної собівартості; метод планової собівартості.

При використанні методу фактичної собівартості — собівартість турпродукту складається із фактичних прямих затрат і загально-вироб- ничих затрат, затрати включаються в собівартість за тарифами без ПДВ.

Калькуляцію пропонується оформляти у вигляді представленого нижче документа (табл. 3).

Таблиця 3. Калькуляція на групу 10 чоловік по маршруту Київ-Закарпаття турфірми “Орбіта”

З метою планування і калькулювання собівартість туристичних та готельних послуг може включати загальногосподарські витрати та вит­рати на збут.

Фактична калькуляція складається за даними бухгалтерського об­ліку затрат в розрізі калькуляційних статей витрат, що склалися за по­передній період. Вона служить засобом контролю за рівнем собівар­тості турпродукту і є джерелом інформації для планування та економіч­ного аналізу.

Завданням нормативного методу обліку затрат на формування турпродукту є своєчасне попередження нераціонального витрачання тру­дових і фінансових ресурсів, сприяння виявленню резервів на підпри­ємстві.

В основі його лежать діючі норми затрат з поправками на зміну технології формування турпродукту. Цей метод дозволяє визначити не тільки, якими були затрати, але і якими вони повинні були бути.

При нормативному методі облік затрат ведеться в межах установ­лених норм і по відхиленням від них.

При цьому методі фактична собівартість турпродукту визначаєть­ся шляхом додавання (вирахування) до нормативної собівартості відхи­лень від норм по кожній статті.

Для використання цього методу необхідно мати норми розходу усіх видів ресурсів; попередньо скласти нормативну калькуляцію; мати первинну документацію, в якій затрати повинні вказуватись за нормами і по відхиленням від них; організувати підведення підсумків та приймання управлінських рішень по результатам контролю за собівартістю.

Розрахунок фактичної собівартості турпродукту здійснюється за наступною формулою:

Фс = Не ± Вн ± Зн,

де Фс — фактична собівартість;

Не — нормативна собівартість;

Вн — відхилення від норм (економія або перевитрачання);

Зн — зміна норм (в сторону збільшення або зменшення).

Переваги нормативного методу:

1. Забезпечує оперативність і можливість попереднього контролю виробничих затрат і фактично задовольняє усі вимоги управлінського обліку, що говорить про призначення облікової інформації та її важ­ливості.

2. Нормативний метод відповідає системі «стандарт-кост», яка широко застосовується на Заході і складається із стандартів (норм) на затрати праці, накладних (загальновиробничих) витрат і розроблених на їх основі стандартних калькуляцій.

Сума фактичних затрат підрозділяється на стандарти і відхилення від стандартів з метою контролю за формуванням фактичної собівар­тості та управління цим процесом. Ця інформація носить внутрішній характер і не підлягає публікації.

До недоліків цього методу слід віднести збільшення обліково-об- числювальних робіт.

Плановий метод калькулювання. В його основі лежать прогресивні норми витрат ресурсів з урахуванням передового досвіду технології і організації формування турпродукту, а також резервів, що є на підприємстві.

Для планових норм можливо використовувати стандарти, які под­іляються на прогнозні та ідеальні.

Ідеальні стандарти показують, якими повинні бути затрати в оптимальних умовах (тобто при відсутності збитків).

Прогнозні стандарти враховують реальні умови функціонування підприємства.

Переваги планового методу калькулювання собівартості турпродук­ту в тому, що він має більш глибоке обґрунтування величин у порівнянні з нормативним методом, підвищується ефективність контролю.

Названі методи калькулювання собівартості не враховують змін собівартості одиниці турпродукту від обсягу його реалізації.

Збільшення обсягу реалізації туристичних послуг викликає зни­ження їх собівартості, зниження обсягу реалізації турпродуктупризво- дить до росту собівартості. Тому на сучасному етапі ринкової еконо­міки більш доцільною є система калькулювання собівартості за вели­чиною покриття.

В різних державах цей спосіб зветься по-різному: в Росії — директ- костинг, собівартість за величиною покриття, динамічний метод об­ліку затрат, облік обмеженої (скороченої) собівартості; в США — ди- рект-костінг; у Великобританії — облік маржинальних затрат; в Німеч­чині — облік часткових, обмежених затрат; у Франції — маржинальний облік.

В основі даного способу калькулювання собівартості турпродук­ту лежить групування затрат в залежності від обсягу реалізації тур­продукту. При цьому способі затрати поділяються на перемінні (ви­робничі) і постійні (періодичні). До постійних затрат включаються витрати, пов’язані з використанням основних засобів (основного капіталу). Вони поділяються на адміністративні витрати і витрати на збут. До них відноситься частина загальних витрат на управління, обслуговування виробництва, збут послуг, що залежать не від обсягу формування і реалізації турпродукту, а від організації виробничо- комерційної діяльності, ділової політики адміністрації, структури фірми та ін. факторів.

Постійні (періодичні) затрати не включаються у виробничу со­бівартість, а безпосередньо списуються на зменшення прибутку від реалізації послуг, одержаного в даному звітному періоді.

До перемінних (виробничих) затрат відносяться затрати, пов’язані з використанням оборотного капіталу (заробітна плата та інші випла­ти робітникам, зайнятим обслуговуванням туристів, нарахування на цю заробітну плату, витрати на розміщення і проживання туристів, транспортне обслуговування туристів та ін. Перемінні затрати зале­жать від обсягу виробництва і змінюються пропорційно зміні обсягу реалізації. Перемінні витрати, розраховані на одиницю турпродукту, і являють собою постійну величину.

Директ-костінг передбачає розрахунок тільки перемінних (вироб­ничих) затрат. В основі цього методу лежать середні перемінні затрати і середня величина покриття.

Приклад

1. Ціна турпродукту — 1000 грн. вт.ч.:

1.1.Середні перемінні затрати по формуванню турпродукту — 600 грн.

1.2. Маржинальний доход (брутто—прибуток) (п.1—п.1.1) — 400 грн.

Постійні (періодичні) затрати списуються на зменшення прибут­ку, після чого одержуємо нетто-прибуток або прибуток від реалізації. Переваги системи калькулювання «директ-костінг»:

1. Дозволяє одержувати інформацію про затрати, неперекручених внаслідок розподілу непрямих затрат.

2. Дає інформацію про можливість використання в конкурентній боротьбі демпінгу - продажу турпродукту по свідомо заниженим цінам, що пов’язано з установленням нижньої межі ціни. Демпінг застосовується в періоди тимчасового скорочення попиту на той чи інший вид турпродукту, а також для завоювання ринків збуту.

3. Забезпечує можливість швидко реагувати на умови ринку, що змінюються.

4. Дозволяє об’єднати бухгалтерський (фінансовий) і виробничий (управлінський) облік. Тому недарма, “директ-костінг” називають також «управління собівартістю».

5. Дозволяє виявити турпродукти з більшою рентабельністю.

6. Знижує трудомісткість розподілу накладних витрат між різними видами туристичних послуг, спрощуючи нормування, плануван­ня і облік затрат.

7. З’являється можливість регулярного контролю даних по схемі «затрати- обсяг-прибуток».

Читайте також:

1. VI. Оформлення маршрутної документації на проведення туристичних походів та експедицій
2. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
3. Автоматизація туристичних послуг
4. Автоматизовані форми та системи обліку.
5. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
6. Аграрне виробництво і його особливості
7. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
8. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
9. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
10. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
11. Адміністративні методи управління
12. Адміністративні, економічні й інституційні методи.

Переглядів: 1357