Концепції структурної політики в промисловості

Структура промисловості постійно змінюється. При цьому успішний розвиток промисловості значною мірою залежить від темпів структурних зрушень і їх спрямованості на пристосування до вимог ринкової економіки. Регулювання структурних зрушень у промисловості здійснюється за допомогою структурної політики.

У широкому сенсі цього слова структурна політика держави — це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та розв’язання актуальних проблем сьогодення. На практиці існує два типи структурної політики: пасивна та активна. Зрештою, вони різняться між собою ступенем втручання держави в структурні зрушення.

Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливу капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосереднього втручання держави в інвестиційні процеси в окремих галузях не відбувається. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в якійсь галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі виникає підвищення норми прибутку порівняно з іншими галузями. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі зростає, і пропозиція їх спочатку вирівнюється з попитом, а потім дещо перевищує попит.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Цим шляхом рухаються Японія, Південна Корея, Сінгапур та інші нові індустріальні країни. Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому визначенні найефективніших напрямків структурної трансформації промисловості. До основних напрямків державної структурної політики в промисловості можна віднести:

1. Сприяння зростанню виробництва в галузях, які значну частину продукції реалізують на експорт. Паралельно з цим дуже важливим завданням є забезпечення збільшення валютних надходжень до країни та їх подальше інвестування в розвиток високотехнологічних виробництв.

2. Сприяння зростанню виробництва в галузях, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію. Насамперед це стосується галузей, у яких виробляються споживчі товари та, зокрема, продукти харчування.

3. Розвиток виробництва конкурентоздатних на світовому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються.

4. Підтримка виробництв, які впроваджують ресурсозбережні технології, з метою скорочення попиту на дефіцитні для країни ресурси.

5. Сприяння зростанню виробництва в галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість промислової продукції. Це стосується галузей з високотехнологічною та наукомісткою продукцією. Їх випереджальний розвиток є основою піднесення ефективності в інших галузях національної економіки.

6. Забезпечення розвитку конкуренції в промисловості шляхом реструктуризації та диверсифікації виробництва.

7. Стимулювання розвитку виробництва сировини, напівфабрикатів та комплектуючих на заміну імпорту з метою збільшення товарності кінцевої продукції.

8. Скорочення виробництва в депресуючих галузях, тобто в галузях, у яких падає ефективність ресурсів чи зменшується попит на їх продукцію.

Перелік основних напрямків державної структурної політики постійно змінюється залежно від актуальних завдань та умов розвитку промисловості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Показники структурних зрушень	\|	Особливості територіальної організації підприємств текстильної промисловості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.