• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розробка програми аудиту.

Розробка загального плану аудиту.

Розробка програми аудиту.

Розробка загального плану аудиту.

Оцінка ризику і суттєвості включає в себе:

- оцінки присутнього ризику та ризику системи контролю , а також визначення важливих ділянок аудиторської перевірки;

- встановлення рівня суттєвості для цілей аудиторської перевірки;

- можливість суттєвих викривлень чи можливості шахрайства;

- виявлення сложних ділянок бухгалтерського обліку , в тому рахунку пов’язаних з облікової оцінкою.

Оцінка внутрішнього контролю:

- облікова політика , прийнята суб’єктом господарювання та Ії зміни.

- Вплив нових норм бухгалтерського обліку и аудиту.

Накопичені аудитором знання системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, а також відповідна увага , яка як передбачається повинна бути приділена тестам контролю і процедурам перевірки по суті.

Планування в аудиті - це визначення засобів та шляхів досягнення мети аудиту.

МСА вказують аудиторам, що "...роботу необхідно належним чином адекватно спланувати, а асистентів, якщо вони є, треба належно контролювати".

Загальний план аудиторської перевірки це, по суті, перелік робіт на основних етапах аудиту:

- попереднє планування;

- збір загальних даних;

- збір даних про правові обов’язки клієнта;

- оцінка ризиків та внутрішнього контролю;

- ознайомлення з системою внутрішнього контролю;

- розробка загального плану аудиту та програми аудиту.

Загальний зміст плану аудиту конкретизується за його предметом та об'єктом.

Проте, можливо виокремити такі наступні його елементи:

ü Ознайомлення з діяльністю замовника

ü Аналіз поточних зовнішніх та внутрішніх умов діяльності Замовника

ü Отримання знань про систему обліку та систему внутрішнього контролю

ü Визначення змісту, часу, обсягу та переліку основних процедур аудиту

ü Визначення виконавців (експертів) координація і контроль робіт.

Загальний план аудиту – сукупність найбільш важливої інформації , яку слід враховувати при визначенні напрямків і особливостей аудиту:

- знання бізнесу клієнта;

- складання стратегічного плану;

- розуміння системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;

- рівень суттєвості перевірок;

- оцінка внутрішнього контролю;

- проведення оцінки ризиків і суттєвості;

- розробка об’єму робіт графіку проведення аудиту;

- розрахунок витрат часу, використаного в попередньому періоді і його зв'язок з поточним періодом.

Одним з елементів договірного забезпечення може бути і Програма аудиту. Програма може бути встановлена як замовником, так і законодавчо.

Під Програмою аудиту слід розуміти докладний перелік методів і способів, які буде використовувати аудитор для досягнення мети аудиторської перевірки

Отже, якщо мета аудиту або супутніх йому робіт та послуг чітко визначається замовником або законодавчо, бажано складати Програму аудиту, яка є невід'ємною частиною Договору на аудит ( роботи, послуги).

Програма аудиторських процедур – це перелік аудиторських процедур, які є детальної інструкцій для асистента аудитора і звичайних учасників перевірки, а також способом контролю якості.

Програма аудиторських процедур по суті –це перелік дій аудитора для детальних конкретних перевірок.

Аудитор визначає , які конкретні розділи бухгалтерського обліку він буде перевіряти.

Аудитор складає програму по кожному розділу .

Аудитор документально оформлює програму аудиту, нумерує кожну аудиторську процедуру програми для можливості здійснення ссилок в робочих документах.

Аудиторські процедури по суті:

- детальна перевірка правильності відображення в бухгалтерському обліку оборотів і сальдо по рахункам;

аналітичні процедури – це різновид аудиторських процедур , аналізу та оцінки отриманої аудитором інформації з метою виявлення невірно відображених в обліку факторів і пошуку причин помилок.

В цілому Програмам аудиту містить такі розділи як:

- Завдання аудиту для конкретного предмету або об'єкта

- Перелік процедур та методів їх виконання

- Обсяг та термін виконання процедур.

ТЕМА 8. ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ВЛАСТИВОГО РИЗИКУ І РИЗИКУ КОНТРОЛЮ

1. Сутність і зміст викривлень фінансової звітності.

Відхилення в бухгалтерській звітності клієнта присутні майже завжди. Аудитори в ході перевірки зобов'язані виявити ту їх частину, в результаті якої суттєво перекручена звітність в цілому. Відхилення в бухгалтерській звітності можуть бути суттєвими і несуттєвими, допущені навмисно і ненавмисно.

Суттєві відхилення - це відхилення, які можуть вплинути на рішення користувача фінансової звітності. Будь-яка підозра щодо можливих неточностей або невідповідності записів в інформації, що розглядається аудитором, примушує аудитора розширити процедури дослідження, щоб розвіяти свої сумніви чи підтвердити підозру. Неточності або невідповідність інформації можуть виникати в результаті протизаконних дій з боку посадових осіб.

Протизаконні дії - це дії посадових осіб, які суперечать законодавству і здійснюються навмисно або ненавмисно. У зв'язку з цим одні протизаконні дії посадових осіб можуть розцінюватись як шахрайство (обман), інші - як помилка. В результаті допущених відхилень у звітності не тільки перекручуються показники роботи підприємства, але й може завдаватися шкода власникам (засновникам), персоналу підприємства, кредиторам, Держбюджету та іншим зацікавленим сторонам. Певним чином сконструйовані облікові записи можуть бути засобом реалізації протизаконних дій, наприклад, присвоєння матеріальних цінностей або грошових коштів певними особами.

Отже, всі правопорушення в облікових записах можна поділити на дві групи: помилки і шахрайство.

Шахрайство - це навмисно неправильне відображення господарських операцій та подання на цій основі заздалегідь перекрученої, недостовірної звітної інформації її користувачам.

Найбільш повне визначення приведено в МСА 240 «Відповідальність аудитора за розгляд шахрайств під час аудиторської перевірки» - «шахрайство» означає навмисні дії однієї особи або декількох осіб серед управлінського персоналу, найманих працівників або третьої сторони, при яких застосовується омана для отримання нечесної, або незаконної переваги.

Дуже лаконічним і точним є визначення поняття шахрайства Дж. Робертсоном. Він трактує, що «це навмисне внесення фіктивної інформації у фінансові звіти зметою введення будь-кого в оману, яке несе за собою збиток для інвесторів і кредиторів».

Помилка - ненавмисне перекручення фінансової інформації в результаті арифметичних чи логічних помилок в облікових записах і групуваннях, недогляду у повноті обліку чи неправильного подання фактів господарської діяльності, наявності та стану майна, розрахунків тощо.

Таким чином, принципові відмінності між шахрайством і помилкою з точки зору права - наявність або відсутність наміру. І особливо важкими серед них є такі зловживання, які мають у своїй основі мотиви незаконного особистого збагачення персоналу або окремих представників адміністрації.

Слід зазначити, що деякі навмисно допущені відхилення не підлягають однозначному кількісному обчисленню, а значимість їх дуже велика з тих можливих наслідків, які вони можуть викликати.

В свою чергу, другий рівень відхилень - це помилки, здійснені через некомпетентність, халатність і неуважність, а також помилки, які викликані недосконалістю системи бухгалтерського обліку і діючого законодавства, в тому числі і податкового. На практиці такі помилки мають місце майже у всіх економічних суб'єктах, які перевіряються.

Відхилення від норм.

Як шахрайство, так і помилка є відхиленнями:

- від діючого законодавства;

- від нормативних актів, що регулюють діяльність організації і методологію обліку;

- внаслідок недотримання протягом звітного року прийнятої облікової
політики відображення в бухгалтерському обліку окремих господарських операцій та оцінки майна;

- внаслідок порушення принципу віднесення прибутків та витрат до
відповідних періодів;

- в результаті недотримання єдності в розмежуванні обліку витрат, які
належать до витрат виробництва та збуту, за рахунок прибутку і спеціальних джерел покриття;

- внаслідок недотримання тотожності даних аналітичного обліку оборотам і залишкам по рахунках синтетичного обліку тощо.

Слід пам'ятати, що відповідальність за виявлення і обґрунтування шахрайства чи помилки несе аудитор. Аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства і не повинен відповідати за виявлення абсолютно всіх фактів шахрайства і помилок, котрі можуть істотно вплинути на достовірність фінансової звітності підприємства. Проте, аудитор повинен отримати гарантію відсутності істотних випадків і фактів такого роду для написання позитивного аудиторського висновку.

У зв'язку з обмеженими можливостями аудиту не всі випадки шахрайства і помилок, які істотно впливають на фінансову звітність підприємства, можуть бути виявлені аудитором. Тому аудитор несе відповідальність за правильність і відповідність використаних під час аудиту процедур перевірки і за остаточну думку в аудиторському висновку, який складається за результатами проведеної аудиторської перевірки.

Він матеріально відповідає (в межах умов підписаного договору) за порушення, пов'язані з невідповідним виконанням ним своїх обов'язків і які стали причиною матеріальних збитків клієнта.

Аудитор відповідає за виявлення шахрайства і непомічених чи невиправлених помилок. Висновок аудитора повинен гарантувати, що шахрайства та істотних помилок у фінансовій звітності підприємства немає, або вони виявлені повністю і виправлені.

Відповідальність за факти шахрайства або помилок лягає на винуватців та на керівництво підприємства. Відповідальність за фінансову звітність підприємства, включно з відповідальністю за попередження та виявлення фактів шахрайства та помилок, покладається на керівництво підприємства, котре постійно підтримує відповідність і .ефективність систем обліку і внутрішнього контролю підприємства.

Практика аудиту доводить, що всі помилки, які можуть мати місце у звітності клієнта, належать до одного з наступних видів:

ПОМИЛКИ:

- Відсутність ведення обліку

- Помилки в повноті відображення операцій

- Помилки в обґрунтуванні відображених операцій

- Помилки в періодизації

- Помилки в записах

- Помилки в оцінці

- Помилки, які повторюються

- Помилки, пов'язані з необізнаністю з певних питань податкового законодавства

2. Суттєвість в аудиті.

Встановивши помилки та факти обману (шахрайства), аудитор робить висновки щодо їх суттєвості. Аудитор може не звертати уваги на наявність "несуттєвих" помилок, виявлених при тестуванні або в період здійснення інших процедур.

Суттєвість - одне з найважливіших понять аудиту, яке передбачає, що аудитор не повинен перевіряти всю діяльність підприємства або всю його звітність з точністю до одиниць, в яких вона складена. Суттєвість - це виражена в абсолютних одиницях можливість інформації вплинути на рішення її користувача. Не може існувати ніякої точної формули для вираження цього поняття. Говорячи про суттєвість, аудитор передбачає, що в кожному конкретному випадку для кожного підприємства необхідно оцінювати ту величину активів, пасивів або фінансових результатів, яка може змінити думку щодо звітності і вплинути на рішення її користувача.

Дослідження аудитором можливих порушень.

При проведенні аудиторського дослідження особливу увагу слід приділити виявленню навмисних порушень, тобто фактам шахрайства.

Під шахрайством слід розуміти такі дії, як змова, маніпуляція обліковими записами, знищення результатів господарських операцій, фальсифікація та підробка бухгалтерських документів, неадекватні записи в обліку.

Шахрайство проявляється в наступних діях:

Маніпуляція обліковими записами - навмисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проводок чи записів сторно з метою перекручення даних бухгалтерського обліку та звітності.

Знищення результатів відображення господарських операцій - проведення записів в облікових регістрах методом сторно, аналогічних за змістом та сумами основним бухгалтерським проводкам.

Фальсифікація бухгалтерських доку ментів та записів- оформлення заздалегідь неправильних чи підроблених документів (авізо, рахунків, векселів тощо) і записів на рахунках бухгалтерського обліку, що перекручують дійсність;

Неадекватні записи в обліку - відображення фінансової інформації в системі рахунків у неповному обсязі (непотрібні виправлення по книжках і рахунках бухгалтерського обліку, порушення кореспонденції рахунків, неповні файли, не відображені в обліку господарські операції).

Незвичні операції - разова угода та господарські операції регулюючого чи вимушеного характеру, платежі за роботу та послуги, які є надлишковими або надмірними.

При виявленні шахрайства чи помилки аудитору слід з'ясувати у керівництва і персоналу підприємства їх причини та вплив на фінансову звітність. Якщо, на його думку, шахрайство чи помилка могли викликати неправильне відображення звітності, для відновлення істини він повинен виконати додаткові процедури, які вважає необхідними. Характер додаткових процедур залежить від виду шахрайства чи помилки і від ступеня їх впливу на зміст фінансової звітності.

У випадку, коли шахрайство чи помилка могли бути попереджені або виявлені при внутрішньому контролі, але цього не відбулось, аудитор повинен переглянути свою попередню оцінку щодо цієї системи і, зменшивши довіру до неї, розширити коло інформації, що перевіряється.

У випадку, коли шахрайство чи помилка відбулись за участю представника керівництва підприємства, аудитор повинен перевірити достовірність отриманих від нього раніше даних та відомостей.

Аудитор зобов'язаний своєчасно повідомити керівництво підприємства про виявлення шахрайства чи помилки, навіть якщо потенційний вплив виявлених порушень на фінансову звітність незначний. Якщо ж шахрайство чи помилка суттєві, аудитор має право переглянути питання про свої зобов'язання перед клієнтом.

Виявлені факти шахрайства та значних помилок повинні бути доведеними. Коли виникають сумніви щодо непричетності керівництва підприємства до виявлених порушень, аудитор повинен порадитись з юристом щодо застосування відповідних законодавчих процедур.

Умови та події, що збільшують ризик шахрайства:

Умови або події, які збільшують ризик шахрайства та помилки клієнта, поділяються на декілька груп:

1. Цілісність або компетентність управлінського персоналу:значне та довготривале не доукомплектування облікового персоналу; недоліки в усуненні слабких сторін внутрішнього контролю; часті зміни в юридичному відділі або у відділі внутрішнього аудиту.

2. Незвичайні впливи у рамках підприємства: галузь переживає кризу, і можливість банкрутства підприємства зростає; підприємство має значні внески в галузях, які переживають кризу; підприємство в значній мірі залежить від одного замовника або невеликої групи замовників; на бухгалтерський персонал здійснювали тиск з метою складання фінансової звітності в короткі строки.

3. Незвичайні операції:незвичайні угоди, особливо в кінці року, які суттєво впливають на величину фінансових показників; платежі за послуги (зокрема адвокатам, консультантам та ін.), які не відповідають кількості та якості наданих послуг.

4. Проблеми отримання необхідних аудиторських доказів через: неадекватність записів (неповні файли, зайві виправлення в книжках і рахунках, не відображені в обліку операції); неадекватність документального оформлення операцій, відсутність підтверджуючих документів та зміна документів (особливо якщо це стосується незвичних операцій); різниця між обліковими записами і підтвердженнями третьої сторони; суперечливі аудиторські докази та зміни, які мають суттєвий вплив на інформацію щодо показників фінансово-господарської діяльності; неточні або необґрунтовані відповіді керівництва підприємства на запитання аудитора.

Шахрайство частіше направлене на об'єкти, які є потенційними об'єктами крадіжки. Тому аудиторам необхідно звернути особливу увагу на можливість крадіжки грошових коштів з використанням комп'ютера, засобів з високою вартістю, які легко переміщуються, а також засобів, які можуть бути легко перетворені на гроші (наприклад, цінні папери).

Дослідження аудитором можливих порушень

Особливо уважно аудитор повинен перевіряти наступні факти: вихідну інформацію; незвичні внески грошових коштів; платежі за не отримані товари чи отримані, але які не вимагались або одержані та оплачені за підвищеними цінами; списання засобів або розпорядження засобами з вартістю, яка є нижчою, ніж їх ринкова ціна; використання коштів клієнта для особистих потреб (комп'ютерів, легкових машин, послуг, офісу тощо).

Для виявлення шахрайства аудитору необхідно: визначити мотиви шахрайства у клієнта; ознайомитись з персоналом, особливо з керівним персоналом, оцінити його моральні принципи, умови праці та порядок її оплати; виявити умови, що можуть сприяти можливості здійснення шахрайства (ставлення керівництва до цього питання, відсутність охорони, контролю та ін.); виявити ознаки шахрайства шляхом виконання аналітичних процедур; провести суцільну та вибіркову перевірку об'єктів з найбільшим ризиком не виявлення порушень.

Ризик не виявлення суттєвих помилок як результату шахрайства значно більший, ніж ризик не виявлення ненавмисних помилок, тому що шахрайство, як правило, здійснюється з метою приховування факту змови, підробки, фальсифікації, навмисного перекручення операцій, неправильного представлення інформації аудитору. Якщо аудитор отримав докази навмисних дій клієнта, це дає йому право висловити недовіру до того, що бухгалтерські реєстри і документи відображають дійсний стан справ. Втім, аудитор повинен спланувати та провести аудит, керуючись принципом професійного скептицизму. Аудитор не може припускати, що керівництво підприємства є нечесним, але і не може припускати, що воно є безумовно чесне.

Аудитор повинен навести відповідні аудиторські докази того, що помилки та шахрайство, які можуть належать до суттєвих у фінансовій звітності підприємства, не знайдені, а якщо знайдені, то вони відповідним чином виправлені в обліку, і результат їх виправлення вплинув на окремі позиції фінансової звітності підприємства. Ймовірність виявлення помилок значно більша, ніж виявлення випадків шахрайства, тому шахрайство зазвичай виявляється аудитором вже як фактично здійснене і попередити його дуже важко.

Якщо в результаті проведених заходів оцінки ризику не виявлення помилок та шахрайства з'ясується потенційна можливість того, що помилки та шахрайство існують, аудитор повинен зробити аналіз впливу таких помилок на фінансову звітність підприємства. Якщо аудитор сподівається, що такі помилки та випадки шахрайства мають істотний вплив на фінансову звітність підприємства, йому необхідно підготувати відповідні зміни в процедурах перевірки чи зробити додаткові процедури перевірки.

Підготовлені зміни до запланованих процедур перевірки або додаткові процедури перевірки повинні підтвердити або розвіяти підозри про існування помилок чи шахрайства. Якщо підозра про наявність помилок чи шахрайства не розвіялася навіть після отримання результату від проведення переглянутих процедур перевірки чи фактичного проведення додаткових процедур перевірки, аудитор повинен обговорити ці питання з керівництвом і знайти можливість відображення їх у пояснювальній записці до фінансової звітності підприємства, внести у фінансову звітність або у поточний облік виправлення. Аудитор також має розглянути можливість включення окремого пункту про це в аудиторському висновку або можливість подання цієї інформації у додатковій підсумковій аудиторській інформації, яка надається клієнту.

Аудитор повинен розглянути розмір впливу шахрайства чи суттєвих помилок на окремі напрямки чи аспекти аудиту, а саме щодо інформації, наданої керівництвом. Виходячи з цього, аудитор переглядає оцінку ризику і обґрунтованість наданої йому керівництвом під час проведення аудиту інформації у випадку, коли система внутрішнього контролю не виявила помилки чи шахрайство або коли керівництво не надало аудитору таку інформацію.

Відповідальність аудиторів стосовно шахрайства

В МСА дії аудитора стосовно шахрайства визначаються нормативом №240 “Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства під час аудиторської перевірки фінансових звітів”.

З точки зору професійної етики дії аудитора повинні відповідати наступним вимогам :

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗАМОВНИКА що всі суттєві невідповідності можуть бути невиявлені в ході аудиту або наданні аудиторських послуг (ризик не виявлення)

ПРОФЕСІЙНИЙ СКЕПТИЦИЗМ – аудитор повинен планувати свою роботу з визнанням того, що можуть бути знайдені умови або події, які вказують на наявність фактів шахрайства або помилки.

ІНФОРМУВАННЯ – якщо аудитор підозрює, що було вдіяно шахрайство, якщо навіть його наслідки не суттєві для звітності або шахрайство чи суттєві помилки мали місце – він повинен у найстислійший термін повідомити про це керівництво замовника.

ВІДМОВА ВІД АУДИТУ – аудитор може прийняти рішення про відмову від подальшої роботи, якщо керівництво замовника не робить ніяких дій по виправленні ситуації в зв’язку з шахрайством.

ІНФОРМУВАННЯ ІНШОГО АУДИТОРА - в разі отримання запита від аудитора, якому замовник запропонував провести аудит, діючий аудитор повинен проінформувати наступника , чи є професійні причини для його відмови від замовлення. Якщо замовник відмовляється дати Вам дозвіл на таке повідомлення наступника, про це також слід його повідомити.

Українським аудиторам слід пам’ятати, що окрім МСА та інших професійних регуляторних актів існує Кримінальний Кодекс України, і дії аудитора (або його бездіяльність) можуть підпасти під дію таких його статей як:

а) Стаття 27 “Види співучасті” (співучасником злочину ,поряд з виконавцем, є організатор, підбурювач та посібник.);

б) Стаття 29 “Кримінальна відповідальність співучасників” (організатор

3. Аудиторський ризик і методи його оцінки.

Ризик існує в будь якій діяльності, що професійно здійснюється. Не є виключенням і аудит та інші аудиторські послуги. Усі види ризику при укладанні угод в професійному аудиту можливо класифікувати наступним чином:

ПРОФЕСІЙНИЙ РИЗИК аудитора має декілька чинників:

■

Властивий ризик (ВР) - це ризики, які притаманні для конкретної галузі діяльності, типу підприємства або економічного середовища. Вони не залежать від аудитора і розділяються на два загальних типи -Зовнішній та Внутрішній.

До чинників зовнішнього ризику відносять :

- Інфляція

- Політична нестабільність

- Перманентне та непередбачене законотворення

- Довільна (власна за метою) інтерпретація законів фіскальними органами

- Корумпованість суспільства та кримінальність економіки

- Тенденції розвитку та зміни у технологіях

До чинників внутрішнього ризику відносять :

Якість системи управління

Можливість помилок, зловживань , обману та крадіжок з боку персоналу

Форма господарювання (ПАТ, ПРАТ, ТОВ)

Структура підприємства (корпорація, концерн, об'єднання)

Ризик контролю (РК) - це можливість (вірогідність) того, що система внутрішнього контролю, аудиту в системі управління клієнта або зовсім відсутня або не запобігає виявленню суттєвих відхилень та помилок.

Ризик не виявлення (РНв) — має дві складові : ризик аналітичних процедур та ризик тестування.

Ризик аналітичних процедур (Рап) - це ризик того, що аналітичні процедури що застосовуються аудитором не допоможуть виявити суттєві відхилення та помилки.

Ризик тестування (Рт) - це ризики того, що при застосуванні конкретних тестів не будуть виявлені суттєві помилки. За звичай виокремлюють такі чинники ризику тестування як:

- Невірний обсяг вибірки

- Невірний спосіб відбору сукупності та її елементів

- Невірний вибір тестів (питань для перевірки)

- Невірне застосування (відносно предмету перевірки) обраних тестів.

Загально відома формула професійного аудиторського ризику має вигляд:

На етапі укладання договору на аудит чи на аудиторські послуги (супутні аудиту роботи) аудитор повинен визначитися з розмірами властивого ризику (ВР) та ризику контролю (РК).)

Розмір ризику заздалегідь чисельно не визначається а є продуктом професійного судження аудитора.

4. Аудиторська оцінка системи внутрішнього контролю.

Будь-який економічний суб'єкт має свою цільову функцію, яка реалізується та досягається за допомогою ефективно діючого управління.

Однією з функцій управління окремим суб'єктом є внутріш­ній контроль. Суб'єкти внутрішнього контролю здійснюють порівняння планових і фактичних значень параметрів, проводять аналогію із зовнішнім економіко-правовим середовищем, виявляють відхилення в параметрах, визначають оцінку небезпеч­ності розміру відхилень для суб'єкта господарювання, виявля­ють фактори, що викликали відхилення, а також визначають ступінь їх вплину, проводять підготовку інформаційної бази для прийняття управлінських рішень.

Суть внутрішнього контролю

Внутрішній контроль, будучи функцією управління, висту­пає засобом двостороннього зв'язку між об'єктом управління і органом управління, інформуючи про дійсний стан об'єкта і фактичне виконання управлінських рішень.

Внутрішній контроль — це процес, який забезпечує належне функціону­вання конкретного об'єкта, прийнятий управлінським рішен­ням і направлений на успішне досягнення поставленої мети.

Основною його метою є об'єктивне вивчення фактичного ста­ну справ у суб'єкта господарювання, виявлення та попереджен­ня тих факторів і умов, які негативно впливають на виконання прийнятих рішень і досягнення поставленої мети, та доведення цієї інформації до органу управління. Внутрішній контроль за діяльністю цехів, бригад, ділянок та інших внутрігосподарських формувань проводиться в господарюючих суб'єктах їх керівни­ками і спеціалістами при виконанні ними своїх функціональ­них обов'язків, а також штатними контролерами, ревізорами та аудиторами.

Завдання внутрішнього контролю

Як функція управління, внутрішній контроль виконує такі завдання:

► дає інформацію щодо процесів, які відбуваються в суб'єкта господарювання;

► допомагає приймати найбільш доцільні рішення із загальних і спеціальних питань розвитку підприємства;

► надає можливість судити про правильність прийнятих рішень, своєчасність і результативність їх виконання;

► дозволяє своєчасно виявити і усунути ті умови і фактори,
які не сприяють ефективному веденню виробництва і досягненню поставленої мети;

► дозволяє скорегувати діяльність суб'єкта господарювання або окремих його виробничих підрозділів;

► дає можливість встановити, які саме служби і підрозділи підприємства, а також напрямки його діяльності сприяють досягненню поставленої мети і підвищенню результативності діяльності підприємства.

Перевагою внутрішнього контролю є те, що він здійснюється як попередній, поточний (оперативний) і наступний, може бути документальним, фактичним і комбінованим; може проводитись у вигляді: ревізії, тематичної перевірки, розслідування та служ­бового розслідування.

У зв'язку з цим внутрішній контроль є одним із найбільш ефективних (за умови вмілого використання функцій контро­лю) засобів контролю органами управління.

Основні етапи оцінювання системи внутрішнього контролю.

Аудитор зобов'язаний оцінювати систему внутрішнього кон­тролю клієнта не менше, ніж в наступні три етапи:

загальне ознайомлення з системою внутрішнього контролю;

первинна оцінка надійності системи внутрішнього контролю;

підтвердження достовірності оцінки системи внутрішньо­го контролю.

На стадії загального ознайомлення з системою внутрішнього контролю аудитору слід отримати загальне уявлення про спе­цифіку і масштаб діяльності клієнта, систему його бухгалтерського обліку. За підсумками первинного ознайомлення аудитор повинен прийняти рішення про те, чи доцільно йому в своїй роботі спира­тись на систему внутрішнього контролю клієнта.

У випадку, якщо аудитор приймає рішення про те, що він не може покладатись на систему внутрішнього контролю клієнта, він повинен планувати аудит таким чином, щоб аудиторська думка не грунтувалась на довірі до цієї системи. Це необхідно у випад­ках, коли надійність системи внутрішнього контролю оцінюється аудитором як "низька" або коли аудитору найбільш зручно чи економічно виправдано не спиратись на цю систему.

В тому випадку, якщо за підсумками загального ознайомлен­ня з системою внутрішнього контролю економічного суб'єкта аудитор приймає рішення про те, що він може покладатися у своїй роботі на систему внутрішнього контролю, йому слід провести первинну оцінку надійності системи внутрішнього контролю.

Первинна оцінка надійності системи внутрішнього контро­лю здійснюється на основі методики і прийомів, які аудиторські організації розробляють самостійно.

У процесі первинної оцінки надійності системи внутрішньо­го контролю аудитор зобов'язаний брати до уваги те, що:

перевіряють бухгалтерську і господарську документацію клієнта всього звітного періоду, а не тільки окремих періодів часу;

при перевірці необхідно приділити більше уваги тим періодам, діяльність в яких мала особливості чи відмінності порівняно з діяльністю типовою для всього періоду в цілому;

оцінка окремих засобів контролю як "низької" не виключає можливості оцінки надійності інших окремих засобів контро­лю як "середньої" чи "високої".

За підсумками процедури первинної оцінки надійності ауди­тор може оцінити надійність всієї системи внутрішнього контро­лю і окремих засобів контролю як "середню" чи "високу". В цьо­му випадку аудитор повинен планувати аудиторські процеду­ри, виходячи з цієї оцінки, але не повинен довіряти цій системі абсолютно.

В тому випадку, якщо за підсумками процедури первинної оцінки аудитор оцінить надійність системи внутрішнього контро­лю в цілому і окремих засобів контролю як "низьку", він зобов'яза­ний констатувати це і в подальшому планувати аудиторські про­цедури відповідним чином.

Аудитор, який прийняв за підсумками процедури первинної оцінки рішення про довіру системі внутрішнього контролю, зо­бов'язаний в ході аудиторської перевірки здійснювати процеду­ри підтвердження достовірності цієї оцінки.

Процедури підтвердження достовірності оцінки системи внутрішнього контролю здійснюються в період перевірки на ос­нові методики і прийомів, які розробляються аудиторською ор­ганізацією самостійно.

В тому випадку, якщо аудитор в ході процедури підтверджен­ня надійності прийде до висновку про те, що оцінка надійності системи внутрішнього контролю в цілому виявиться нижчою від тієї, що була отримана в ході первинної оцінки, він зобов'язаний належним чином скоригувати порядок здійснення інших ауди­торських процедур, щоб підвищити достовірність своїх висновків за результатами проведення аудиту.

Всі етапи оцінки системи внутрішнього контролю повинні належним чином документуватись із зазначенням аргументів, якими керувався аудитор, даючи відповідну оцінку надійності системи внутрішнього контролю.

Показником того, що аудитор отримав необхідне знання систе-ми бухгалтерського обліку і відповідності внутрішнього контро­лю, може бути те, що він знає про недоліки в цих системах. При виявленні істотних недоліків у структурі або функціонуванні си­стем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю аудитору слід повідомити про це керівництво відповідного рівня управління у найкоротший термін з відповідною впевненістю та доказовістю своєї правоти. Повідомлення керівництву про істотні помилки не­обхідно представити у письмовому вигляді. Проте, якщо аудитор вважає за доцільне, можна надати усне повідомлення керівництву, яке необхідно зафіксувати в аудиторській робочій документації. У повідомленні важливо зауважити, що аудитор дає перелік тільки тих недоліків, котрі потрапили в коло його зору під час проведен­ня аудиту, і що аудит не мав на меті окреме визначення від­повідності внутрішнього контролю завданням, поставленим ке­рівництвом підприємства.

Порядок оцінки системи внутрішнього контролю.

ТЕМА 9. АУДИТОРСЬКА ВИБІРКА: ЗНАЧЕННЯ, ЕТАПИ, ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ВИБІРКОВОЇ ПЕРЕВІРКИ.

1.Методи, прийоми і процедури аудиту фінансової звітності.

2. Критерії оцінки фінансової звітності.

1.Методи, прийоми і процедури аудиту фінансової звітності.

Методика аудиту - сукупність технічних прийомів, методів, інструментів та засобів найбільш доцільного дослідження стану і поведінки об’єктів , які контролюються у відповідності з поставленими цілями.

Методика аудиту–послідовність і порядок застосування прийомів (методів) аудиту з метою встановлення об’єктивної істини про аудируєму інформацію та доведення цій істини через аудиторський висновок до користувача фінансової звітності і аудита.

Метод аудиторської діяльності – базується на основних положеннях діалектичного методу пізнання і законах політичної економії. Економічні процеси, які виникають і здійснюються на підприємствах, являють собою єдине ціле, узагальнені, без відмінностей між окремими частинами і властивостями.
Метод аудиту – це сукупність способів , прийомів, використовуваних для дослідження стану об’єктів, які вивчаються.

Загально наукові методи , які використовуються в аудиті :

- аналіз – це розклад ,

- синтез –об єднання ;

- індукція –логічний метод висновків від окремого до загального , від одиничних фактів к загальному;

- дедукція – логічний метод висновків від більш загальних тверджень до менш загальних чи окремим фактам;

- абстрагування – це розумове відвернення від несуттєвих властивостей предмета ;

- конкретизація;

- нагляд;

- експеримент;

- гіпотеза –науково обґрунтоване припущення;

- вимірювання ;

- узагальнення;

- моделювання;

- порівняння.

Спеціальні методи і методологічні прийоми господарського контролю:

а) фактичний контроль (перевірка операцій в натурі , контрольні заміри дослідження операцій на місті , нагляд, експертно – лабораторний аналіз , контрольний запуск сировини та матеріалів , отримання письмових пояснень);

б) документальний контроль (нормативно правова перевірка, формальна перевірка документів, арифметична перевірка документів, експертна, зустрічна , логічна, контрольне порівняння на збалансованість окремих показників, перевірка правильності відображення господарських операцій із даних документів в реєстрах бухгалтерського обліку, економічна перевірка, взаємний контроль).

Білуха Микола Тимофійович об'єднує методи аудиторського контролю в такі групи:

1. Органолептичні – це :

- інвентаризація;
- контрольні виміри робіт;

- вибіркові спостереження;

- суцільні спостереження;
- технологічний контроль;

- експертизи різних видів;
- службове розслідування;

- експеримент.

2. Розрахунково-аналітичні:

- економічний аналіз;

- статистичні розрахунки;

- економіко-математичні методи.

3. Документальні:

- інформаційне моделювання;

- дослідження документів;

- камеральні перевірки (проектна кошторисна документація, податкова звітність, деклар. і так далі);

- нормативно-правове регулювання.

4. Узагальнення і реалізація результатів контролю:

- групування недоліків;

- документування результатів проміжного контролю;

- аналітичне групування;

- слідчо-юридичне групування;

- систематизований виклад недоліків в акті (висновку) аудиту;

- ухвалення рішень за наслідками аудиту;

- контроль за виконанням ухвалених рішень.

Процедури одержання доказів передбачають перевірку спостереження, запити та підтвердження, а також обчислення та аналітичні процедури. Вибір процедур – це прерогатива аудитора залежно від обставин. Застосування таких процедур часто охоплює вибір елементів для перевірки генеральної сукупності.

Аудиторська вибірка –це застосування аудиторських процедур до менш ніж 100% облікових записів (елементів вибірки) в межах залишку на рахунку чи класу операцій таким чином , що всі елементи мають рівний шанс бути відібраними.

Статистичні та нестатистичні методи вибірки.

Рішення про використання статистичної чи нестатистичної вибірки приймає аудитор. Вибір статистичного методу може зумовлювати теорія ймовірності або професійне судження.

Іноді обраний метод відповідає призначенню статистичної вибірки, тоді застосовуються елементи статистичного методу. Статистичні оцінки ризику, пов’язаного з вибіркою, будуть переконливими лише тоді, коли обраний метод має характеристики статистичної вибірки.

Організація вибірки.

Організовуючи вибірку, аудитор повинен розглянути цілі перевірки та характеристики генеральної сукупності, з якої здійснюватиметься відбір.

Насамперед аудитор має визначити конкретну мету аудиторської вибірки і процедур аудиту. Вибірка дозволить визначити, у чому конкретно полягає помилка і яку сукупність даних необхідно використовувати під час перевірки. Наприклад, під час організації контролю закупівель клієнта аудитор зосередить увагу на правильності оформлення і реєстрації рахунків – фактур чи накладних. Під час перевірки рахунків – фактур і накладних за певний період аудитору необхідно переконатися у правильному їх відображенні в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності підприємства.

Генеральна сукупність даних.

Під генеральною сукупністю даних мають на увазі набір інформації, з якого доцільно зробити аудиторську вибірку. Наприклад, якщо метою аудиту є перевірка необґрунтованого завищення дебіторської заборгованості, то генеральною сукупністю даних може бути перелік усіх дебіторів.

Окремі дані генеральної сукупності вважаються елементами вибірки. Вибірка елементів із генеральної сукупності може бути здійснена різноманітними методами.

Обсяг вибірки.

Визначаючи обсяг вибірки, аудитор повинен брати до уваги ризик неефективності вибіркової перевірки, допустиму або очікувану помилку.

Вибір елементів вибірки.

Аудитор повинен відібрати статті для вибірки, виходячи з того, що всі елементи вибірки в генеральній сукупності мають рівний шанс. Одиницями вибірки можуть бути матеріальні об’єкти (рахунки – фактури) або монетарні одиниці. Під час нестатистичної вибірки аудитор вибирає статті на свій розсуд. Оскільки метою вибірки є одержання висновків щодо генеральної сукупності, аудитор намагається сформувати репрезентативну вибірку відбиранням статей із типовими для генеральної сукупності характеристиками; вибірку треба формувати так, щоб не допустити упередженості.

Основними методами відбору є використання таблиць випадкових чисел або комп’ютерних програм, тобто закономірного та випадкового.

Ризик неефективності вибіркової перевірки.

Ризик неефективності вибіркової перевірки – це ймовірність того, що аудиторський висновок, підготовлений на засадах вибіркового дослідження, може відрізнятися від висновку, який було б зроблено після суцільної перевірки з використанням тих самих аналітичних процедур. Тобто ризик неефективності вибіркової перевірки свідчить про ймовірність помилкового рішення, яке може бути прийняте на підставі даних вибірки. Він існує і при статистичних, і при нестатистичних методах перевірки. Його не можна виявити під час вибіркового контролю. Щоправда, при статистичному методі його можна зменшити або збільшити, а при більшій вибірці навіть контролювати. При нестатистичному методі його не можна виміряти, але можна підрахувати.

Аудитор може контролювати ризик неефективності вибіркової перевірки шляхом планування аудиторських процедур і їх виконання, а також нагляду за персоналом, якісним контролем за проведенням аудиту і системою внутрішнього контролю на підприємстві.

1. Оцінка ризиків під час перевірки відповідності управління підприємством:

§ ризик недостатньої довіри спостерігається, якщо результати проведеної аудитором вибіркової перевірки не підтверджують визначений ним розмір ризику невідповідності управління підприємством, хоча він був визначений правильно;

§ ризик надмірної довіри маємо, якщо результати вибіркової перевірки підтверджують визначений аудитором розмір ризику невідповідності управління підприємством, але реальне значення такого ризику значно більше.

2. Незалежні процедури вибіркової перевірки:

§ ризик неправомірної відмови: хоча результати вибіркової перевірки підтверджують необхідність внесення виправлень у бухгалтерський облік, насправді суттєвих викривлень фінансової звітності немає;

§ ризик помилкового підтвердження: хоч результати вибіркової перевірки підтверджують аудиторські висновки про відсутність у бухгалтерському балансі і проведеннях суттєвих викривлень, насправді вони є.

Ризик недостатньої довіри та ризик неправомірної відмови впливають на ефективність аудиту, збільшуючи обсяг роботи аудитора. Ризик надмірної довіри і ризик помилкового підтвердження значно більше впливають на ефективність аудиту, сприяючи формуванню неправильних висновків.

Обсяг аудиторської вибірки безпосередньо залежить від ризику вибіркової перевірки, який приймає аудитор. Чим нижчий ризик, який визначає аудитор, тим більший обсяг вибірки.

Здійснення аудиторської процедури.

Аудитор повинен виконувати аудиторські процедури відповідно до конкретної мети перевірки кожної відібраної статті.

Якщо до відібраної статті недоцільно застосувати процедуру, її виконують до іншої статті. Наприклад, перевіряючи докази того, що платежі були дозволені, можна відібрати анульований чек. Якщо аудитор переконався, що чек був анульований як належить і це не помилка, перевіряють інший документ, відібраний відповідним чином.

Однак іноді аудитор не може застосувати заплановані процедури до відібраної статті, якщо, наприклад, документи втрачено. Якщо й альтернативні процедури не можуть бути застосовані до цієї статті, він розглядає цю статтю як таку, що містить помилку. Прикладом альтернативної процедури може бути перевірка прибуткових ордерів, якщо не було підтверджено запит.

Оцінка результатів вибіркової перевірки.

Перевіривши кожен елемент вибірки, аудитор повинен:

3. зробити аналіз усіх виявлених помилок;

4. порівняти помилки, виявлені вибірковою перевіркою, з генеральною сукупністю показників і з встановленням допустимими розміром;

5. переглянути ризики вибіркової перевірки (якщо сумарні показники помилки більші за доступний рівень).

3.2. Критерії оцінки фінансової звітності.

Достовірність.

Критерії достовірності фінансової звітності:

- якісна суттєвість (аудитор повинен використовувати своє професійне судження для того, щоб визначити, чи суттєві відхилення виявлені в ході аудиту);

- кількісна суттєвість (аудитор повинен оцінити чи перевищують окремо та в загальній сумі виявлені відхилення кількісний критерій – рівень суттєвості).

Критерій –це засіб судження , вимірювач визначення , оцінки предмета , явища, ознака покладена в основу класифікації.

Критерії оцінки достовірності:

– загальна прийнятність звітності;

– обґрунтованість;

– закінченість;

– оцінка;

– класифікація;

– розподіл;

– акуратність;

– розкриття.

ТЕМА 10. ПОНЯТТЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ РОБОЧИХ ДОКУМЕНТІВ АУДИТОРА.

1. Сутність і види аудиторських доказів.

2. Робочі документи аудитора.

1. Сутність і види аудиторських доказів.

Об'єктивна істина повинна бути підтверджена доказами. Юри­дична література трактує поняття доказів як фактичні дані (свідчення) про обставини, що мають значення для прийняття правильного рішення.

Докази - це свідчення, які констатують будь-який факт і є не­заперечними.

Аудиторські докази - це документально підтверджена інфор­мація, зібрана аудитором під час перевірки, яка підтверджує вис­новки аудитора щодо будь-якої дії чи події господарюючого суб'єкта. Доказ може стати підтвердженням або спростуванням існування тієї або іншої дії чи події.

Джерела доказів

Джерелами аудиторських доказів можуть бути: облікова сис­тема, підтверджуюча документація, матеріальні активи, адміністрація і персонал підприємства, клієнти, постачальники, а також треті особи.

Ступінь достовірності аудиторських доказів залежить передусім від джерела їх отримання. Враховуючи це, у всіх випадках при оцінці достовірності аудиторських доказів слід керуватися наступними твердженнями:

• зовнішній доказ (наприклад, отримане підтвердження від третьої сторони) є більш достовірним, ніж внутрішній;

• внутрішній доказ є більш достовірним, коли супутній вид внутрішнього контролю задовільний;

• доказ, отриманий самим аудитором, є більш достовірним, ніж отриманий від підприємства;

• доказ, отриманий у формі документів і письмових свідчень є більш достовірним, ніж усні свідчення.

Аудиторські докази можна отримати шляхом застосування наступних методів:

Ø Фізичний огляд

Ø Пряме підтвердження

Ø Аналіз документів від третіх осіб

Ø Аналіз документів від підприємства

Ø Арифметичний контроль аудитором

Ø Аналіз та оцінка фактів аудитором

Ø Аналітичне дослідження – порівняння з даними:

- минулих років

- майбутніх років

- подібних підприємств

Ø Усна інформація

Докази в аудиті можна класифікувати відповідно до правил подачі інформації, передбачених чинним законодавством, на прямі та непрямі.

Прямі - це докази, які підтверджуються первинними докумен­тами та обліковими регістрами. Наприклад, факт нестачі ма­теріалів, підтверджений інвентаризаційними описами.

Непрямі - це свідчення, що не мають безпосереднього відно­шення до фактів з даного питання. Наприклад, надійність систе­ми внутрішнього контролю може виступати непрямим доказом відсутності значних помилок у фінансовій звітності.

В залежності від джерела одержання інформації аудиторські докази можуть бути внутрішніми, зовнішніми та змішаними (комбінованими).

Внутрішні - інформація одержана від клієнта; зовнішні - інфор­мація одержана від третіх осіб; змішані (комбіновані) - це докази, отримані від клієнта і підтверджені зовнішніми джерелами.

Аудитор, маючи відповідну інформацію, повинен бути повністю переконаний у тому, що його думка абсолютно правиль­на і справедлива. Для цього він повинен вирішити, чи є його до­кази достатньо переконливими та релевантними.

Релевантні — це докази, які мають цінність для вирішення по­ставленої проблеми. Наприклад, доказ того, що на підприємстві пе­рекручена звітність із собівартості продукції, не є цінним при вирі­шенні питання щодо підтвердження наявності основних засобів.

На переконливість впливають три основні фактори: до­стовірність, достатність та своєчасність.

Достовірність характеризує докази з боку довіри до них та правдивості. Достовірність операції визначається повнотою і пра­вильністю її оформлення у відповідності до діючих правил ве­дення бухгалтерського обліку. Під достовірністю операції можна розуміти ступінь адекватного відображення нею об'єктивно здійснених явищ, подій чи процесів. При наявності в операції неточностей, які перекручують дійсні факти (показники), або при відсутності тих чи інших фактів (показників) інформацію нази­вають недостовірною.

Для характеристики достовірності використо­вують також термін надійності доказів. Наприклад, якщо ауди­тор особисто перевірив основні засоби на наявність, то одержа­ний результат буде більш надійним, ніж той, який він отримає з аналізу інвентаризаційних описів.

Достовірні докази повинні бути доречними і мати відношен­ня до предмету аудиту. Наприклад, аудитор перевіряв своє­часність оплати за відвантажену продукцію і методом тестуван­ня встановив, що в окремих випадках до продажу віднесені суми, по яких бухгалтер зробив некоректні бухгалтерські проводки. Цей доказ свідчить про недостовірність показника звітності Ф. № 2 "Звіт про фінансові результати" "Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)", проте ніяк не характеризує своєчасність розрахунків. Тому такі свідчення не будуть мати будь-якого відношення до мети аудиту. Сутність доречності ви­значається метою аудиту. Стосовно однієї мети докази можуть бути доречними, а стосовно іншої - ні.

Фактори, що впливають на достовірність доказів

Серед факторів, що впливають на достовірність доказів, виділя­ють: незалежність джерела інформації; ефективність системи внутрішнього контролю; безпосередні знання аудитора; оцінку осіб, що надали інформацію; ступінь об'єктивності; достатність; своє­часність; об'єднаний ефект.

1. Незалежність джерела інформації. Так, зовнішні джере­ла інформації є більш надійними, ніж внутрішні. Наприклад, інформація, одержана від третіх осіб (банки, клієнти), більш достовірна, ніж та, що міститься в документах підприємства, що перевіряється. Підтвердження про одержання грошей в касі особи, що їх одержувала, більш достовірне, ніж касира.

2. Ефективність внутрішнього контролю. Коли система внутрішнього контролю у клієнта ефективна, то і докази, одер­жані від клієнта, є більш надійними. Наприклад, якщо система внутрішнього контролю за збереженням активів ефективна, то аудитор може отримати досить надійні докази з документів про недостачі та лишки на підприємстві.

3. Безпосередні знання аудитора. Інформація, одержана ауди­тором безпосередньо в результаті фактичної перевірки, спосте­режень, розрахунків, досліджень, більш достовірна, ніж та, яку одержують допоміжними методами. Наприклад, розрахунки рен­табельності, платоспроможності, складені самим аудитором, більш достовірні, ніж ті, які йому надали відповідальні особи підприємства.

4. Оцінка осіб, що надали інформацію. Навіть при незалеж­ності джерела інформації докази можна вважати надійними тільки в тому випадку, коли вони надаються особами, що дійсно мають відповідно до свого становища достовірні свідчення. Наприклад, підтвердження банків є більш до­стовірними, ніж інформація від осіб, що не дуже обізнані із справами клієнта.

Крім цього, докази, зібрані безпосередньо аудитором, можуть бути недостатньо достовірними і в тому разі, коли він має неви­соку кваліфікацію для їх правильної оцінки. Так, перевірка ауди­тором фактичної наявності дорогоцінних каменів у ювелірному магазині не дасть достовірних доказів, якщо аудитор не має відповідних знань. У даному випадку свідчення експерта з цьо­го питання будуть більш достовірними.

5. Ступінь об'єктивності. Об'єктивна інформація - це реаль­но існуючі докази. До об'єктивної інформації можна віднести підтвердження рахунків дебіторів, банківські виписки, результа­ти інвентаризації.

Суб'єктивна інформація - це підтвердження будь-яких осіб про можливі результати. Наприклад, підтвердження адвоката про швидке погашення кредиторської заборгованості.

6. Достатність. Достатність зібраних доказів встановлюється їх кількістю. Тому, розмір вибірки, встановлений аудитором, буде важливим, коли аудитор вирішує, чи буде достатньо йому зібра­них свідчень. Так, він може вибрати 200 або 100 документів для дослідження. В першому випадку докази будуть більш достатніми. Крім розміру вибірки слід зважати і на характер елементів вибірки. При перевірці реалізації, стану розрахунків можуть бути вибрані документи з найбільшими сумами або за іншими озна­ками (за характеристикою покупців тощо).

7. Своєчасність - аудиторські докази більш достовірні, якщо вони відповідають моменту здійснення фактів.

Наприклад, оцінка ліквідності цінних паперів на дату складан­ня балансу більш переконлива, ніж така ж оцінка на два місяці раніше. А оцінка показників звіту про фінансові результати більш переконлива, якщо вибірка охоплює весь період, а не якусь його частину.

8. Об'єднаний ефект. Ступінь переконливості доказів можна оцінити лише після загальної оцінки достовірності, достатності і своєчасності.

2. Робочі документи аудитора.

Документальне оформлення аудиторської перевірки скла­дається з двох видів документації - робочої та підсумкової.

Аудитор зобов'язаний вести документацію зі справ, які стосу­ються прийнятих рішень за результатами проведеної аудиторсь­кої перевірки і які в свою чергу будуть покладені в основу ауди­торського висновку.

Робоча документація- це записи, за допомогою яких ауди­тор фіксує проведені процедури перевірки, тести, отриману інфор­мацію і відповідні висновки, які здійснюються під час проведен­ня аудиторської перевірки. У робочу документацію включається інформація, яка на думку аудитора є важливою для того, щоб пра­вильно виконати аудиторську перевірку і яка повинна підтвер­дити висновки та пропозиції в аудиторському висновку. Робоча документація може бути оформлена у вигляді стандартних форм і таблиць на папері або зафіксована на електронних носіях інфор­мації, або на кіно- чи відеоплівці.

Під час планування та проведення аудиту робоча документація допомагає краще здійснювати аудиторську перевірку та контроль над процесом її проведення, в ній реєструються результати ауди­торських експертиз, виконаних для підтвердження прийнятих аудитором рішень.

Суть робочих документів, їх зміст, форма, володіння та поря­док зберігання викладені в МСА 230 "Аудиторська документація". З метою виконання програми аудиту співробітниками аудиторської фірми системати­зується інформація, результати вивчення якої необхідно документувати в робочих докумен­тах довільної форми. Одним з них може бути пропонований тест. Відповідь формується на підставі джерел інформації, зазначених у програмі. Правильна відповідь відзначається в тесті умовним знаком. У примітках фіксується посилання на документ. Якщо використовується документ, складений аудитором при аудиті інших розділів, досить вказати Його шифр. Якщо документ формується вперше, він додається до самого тесту. У випадках, коли використовуються документи підприємства чи третіх осіб, до тесту додаються їх копії.

Призначення робочих документів.

Основним призначенням робочих документів вважають: роз­робку плану перевірки; підтвердження виконання плану пе­ревірки; систематизацію інформації, яка збирається в процесі пе­ревірки; організацію оперативного управління процесом пе­ревірки; створення основи для визначення ефективності викона­ної роботи кожним аудитором; оцінку адекватності поточних ме­тодів аудиту, які використовуються щодо діючого господарського законодавства.

Зміст робочої документації значною мірою є питанням професійного судження аудитора, оскільки немає ні можливості, ні не­обхідності документувати кожне спостереження або обстеження.

ТЕМА 11. АУДИТЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕНОСТІ КАСОВОЇ ГОТІВКИ ТА ДОДЕРЖАННЯ КАСОВОЇ ДИСЦИПЛИНИ. ПЕРЕВІРКА ОПЕРАЦІЙ НА РАХУНКАХ В БАНКАХ. АУДИТ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ.

1. Методика аудиту грошових коштів. Аудит внутрішнього контролю коштів.

2. Аудит організації роботи з готівкою на підприємствах.

3. Мета і завдання аудиту безготівкових розрахунків.

4. Предметна область аудиторського дослідження.

5. Аудит дебіторської заборгованості.

1. Методика аудиту грошових коштів. Аудит внутрішнього контролю коштів.

Обіг готівки і касову дисципліну на підприємствах регулюють наступні нормативні до­кументи:

1. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджений постановою Правління НБУ вд 15.12.2004р. №637.

2. Інструкція від 20.06.95р. №4 "Про організацію роботи з установами банків України", затверджена постановою Правління НБУ від 20.06.95р. №149.

3. Указ Президента України від 12.06.95 "Про застосування штрафних санкцій за по­рушення норм регулювання обігу готівки”.

4. Правила визначення платіжності банкнот і монет, затверджені постановою Прав­ління НБУ від 31.03.99р. №152.

Аудит грошових коштів дуже актуальний при проведенні операційних перевірок, якщо власник відділений від керівництва підприємством і його цікавить не тільки відповідність бухгалтерського обліку існуючим вимогам, законність і обґрунтованість витрат безготів­кових коштів, чи порушення у обігу готівки, які можуть стати причиною застосування штрафних санкцій, аудитор виявляє факти шахрайства. Не маючи права кваліфікувати їх, аудитор зобов'язаний повідомити про виявлені порушення власника і керівника, яким на­лежить право прийняття рішень за результатами перевірки.

Методика аудиту грошових коштів передбачає наступну послідовність дій:

▪ аудит внутрішнього контролю;

▪ розробка програми аудиту на підставі даних аудиту внутрішнього контролю;

▪ здійснення обраних процедур з метою збору аудиторських доказів;

▪ формування висновків на підставі зібраних доказів.

При призначенні аудиторів на перевірку доцільно розподіляти завдання таким чином, щоб весь цикл операцій, пов'язаних з готівковим обігом, перевіряв один виконавець (при значній кількості первинних документів - одна група виконавців). До такого циклу опе­рацій можна умовно віднести:

- касові операції;

- операції на поточних рахунках у банках;

- розрахунки з підзвітними особами.

При наявності операцій в іноземній валюті доцільно розділити процес аудиту на два етапи: аудит операцій у національній валюті та аудит операцій в іноземній валюті.

Щодо визначення межі суттєвості при аудиті операцій з коштами існують різні підхо­ди. У процесі проведення обов'язкового аудиту вона може бути визначена аналогічно до межі, застосованої до аудиту інших активів; при операційній перевірці з метою дотриман­ня законодавства про обіг готівки - у розмірі встановленого ліміту залишку в касі. Якщо операційний аудит замовлений власником в інших цілях, то межу суттєвості необхідно погодити з ним. Незначні порушення, що допускаються неодноразово, певним чином ха­рактеризують виконавців, але не роблять суттєвого впливу на достовірність звітності і фінансовий стан підприємства.

Аудит внутрішнього контролю коштів здійснюється за такими напрямками:

▪ розподіл функціональних обов'язків посадових осіб;

▪ забезпечення належних умов доставки і збереження готівкових коштів;

▪ наявність контролю з боку керівництва за рухом коштів (наявність віз керівництва на документах, що є підставою для оплати);

▪ здійснення заходів, що попереджають порушення в грошовому обігу (суцільна ну­мерація банківських і касових документів; наявність пропусків чи порушень хроно­логії в нумерації; проведення раптових ревізій каси і т. ін.).

При суцільній перевірці складається перелік виявлених порушень. Такий перелік може складатися у вільній формі, хоча доцільно розробити єдину форму для всіх розділів пере­вірки. Однотипні робочі документи значно зручніші на завершальному етапі аудиту, при систематизації виявлених недоліків.

При вибірковій перевірці заповнюється відповідний тест, прикладений до програми аудиту. Тести найчастіше складаються двох типів: тести відповідності та тести наявності. Зразок тестів відповідності касових документів наведено в 9.3, зразок тесту наявності - в 9.2. Тести контролю для аудиту операцій на рахунках у банках складаються аналогічно, хоча мають певні особливості.

У процесі операційної перевірки перелік питань, наведених у програмі може бути роз­ширений. Для перевірки деяких аспектів руху коштів передбачається:

- перевірка відповідності одержувачів коштів, зазначених у видаткових касових доку­ментах, зі списком співробітників підприємства;

- перевірка відповідності одержувачів коштів, зазначених у видаткових банківських документах і в аналітичних регістрах обліку розрахунків з дебіторами (кредитора­ми);

- перевірка відповідності призначення платежу у видаткових банківських виписках з фактично отриманими активами чи послугами і т. ін.

У таких випадках, коли вибіркові перевірки не завжди ефективні, доцільно здійснити суцільні дослідження.

При здійсненні підприємством операцій в іноземній валюті аудитором складаються додаткові розділи в анкетах внутрішнього контролю та в робочому плані і відповідні те­сти вибіркового контролю. Основною відмінністю аудиту операцій в іноземній валюті є аудит розрахунків і відображення в обліку курсових різниць. При аудиті курсових різниць найбільш прийнятною процедурою є перерахунок.

2. Аудит організації роботи з готівкою на підприємствах.

Положення про ведення касових операцій у національній валюті поширюється на всіх юридич­них осіб, незалежно від форм власності і виду діяльності, у тому числі на нерезидентів. Виключення складають:

а) розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські та інші офіційні представництва та їх філії, що користуються імунітетом і дипломат

Читайте також:

1. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
2. Алгоритм проведення внутрішнього аудиту.
3. Алгоритм створення тренінгової програми
4. Анімаційні програми
5. Антивірусні програми
6. Бізнес-планування інвестиційного проекту. Розробка планів фінансового проекту
7. Важливою складовою економічної політики 60-х рр. була реалізація програми “нових рубежів” президента Дж. Кенеді.
8. Види аудиторської вибірки, що застосовується в процесі внутрішнього аудиту.
9. Види внутрішнього аудиту.
10. Визначення змінних програми.
11. Визначення необхідного технологічного обладнання та пристроїв для виконання технологічних операцій і розробка вимог, яким повинний відповідати кожен тип оснастки
12. Визначення обсягу робіт та розробка графіку проведення внутрішнього аудиту.

Переглядів: 4876