• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Новий рух — су

Ян Чжу

Ян Чжу, який жив за сто років після Конфуція, вирізняє вже чотири основні прагнення людини: "Перше — прагнення довголіття, друге — слави, третє — становища у суспільст­ві, четверте — багатства. Той, хто має всі ці чотири речі, боїться покарання".

У класичному творі "Лі-цзі" йшлося про вияв різних людських емоцій: "Радість, гнів, сум, страх, любов, ненависть, бажання — от сім природних виявів людського серця. Батько має бути милостивим, а син — шанобливим; старший брат має бути лагідним, а молодший — слухняним, муж має бути вірним, а дружина покірливою; старший має бути поблажли­вим, а молодший — слухняним; государ має бути людяним, а чиновник — відданим. От десять різновидів справедливості".

Згодом у Китаї на перший план виходить новий рух — су, так би мовити, неоконфуціанство, презентоване двома напрямами — (вчення про лі, тобто про етикет) і (вчення про дух). Перше очолили Чен Хао, Чен І та Чжу Сі, друге — Лу Цзююань і Ван Ян-Мінь (Ван Шоу-жень).

Визнаний глава сунського неоконфуціанства Чжу Сі поєднав концепцію великої межі (тайцзи) із поняттям етикету (лі), обґрунтовуючи роль матеріального начала. Останнє є вторинним, проте саме воно дає змогу пояснити розмаїття всього сущого в людині — добра і зла.

Людський принцип лі Чжу Сі порівнював із перлиною у каламутній воді егоїстичних бажань. Шлях до внутрішньої свободи і просвітління подібний очищенню перлини від бруду. Оскільки принцип лі поєднує людину з цілим Всесвітом (усі істоти і речі), людина, осягаючи речі та принципи їх (лі), пізнає саму себе і позбувається егоїстичних бажань.

Неодмінно привертає інтерес давньокитайський філософ-неоконфуціанець Чен І, котрий описує структуру і ритм розвитку особистості, де ці (матеріальне, внутрішнє) виступає втіленням зовнішнього лі (етикету) як форми церемоніального. Положення Мен-цзи про те, що людина за своєю природою добра, Чен І інтепретує у тому плані, що людському лі притаманне затвердження добра, але ці, різне в усіх людей, заважає вияву споконвічної доброти. Він критикує буддизм за заклик до втечі від страждань, відхід від головних людських обов´язків у родині й суспільстві, тобто за проповідь егоїзму.

Цай Чань був ініціатором етикету про введення форменого одягу для чиновників, за яким кожен чиновник мав носити одяг, призначений йому за рангом та лі.

7. Етикет Японії

Японська культура поведінки насамперед вирізняє норми гірі (етикету) —- це зобов´язання, ритуал вико­нання, обов´язок вдячності. В широкому сенсі гірі виявля­ється у відповідному спілкуванні вищого за рангом із нижчим за рангом, у контактах між рівними, у ритуалах спілкування між сусідами тощо.

Норми гірі невіддільні від ніндає (людинолюбства). Гірі — це оправа, а ніндає — коштовний камінь у цій оправі. Ті, хто відступають від норм гірі, втрачають обличчя.

Людяність (дайн) — це милосердя до всього живого: всі мають щадити живих істот, дбати про них, м´яко поводитися з ними.

Головним елементом людинолюбства вважається слухняність дітей батькам, повага і ша­нування вищих і поблажливість до нижчих. Ніхто не має пишатися, звеличувати, виславляти власні заслуги, кожен має бути делікатним. Мудрість — пе­редбачає добро і справедливість. Вірність — це шлях щирості, відкритий і прямий.

Описують п´ять видів людських зв´язків: між батьками та дітьми, між паном та слугою, між подружжям, між братами, між друзями.

Виявляти при чужих нестриману радість, сум або страх вважається у них непристойним.

Посмішка — це знак ввічливості й делікатності в японців, котрих із дитинства привчають не обтяжувати своїми осо­бистими тугами інших людей.

Водночас японці по-справжньому полюбляють радіти, сміятися, посміхатися. Вони вважають, що боги, яким вклоня­ються люди, теж посміхаються і навіть сміються.

Легенди твердять, що саме на звук сміху богиня сонця Аматерасу вийшла зі своєї печери, де вона перебувала у кепському настрої, і з´явилася Японія, і засяяло Сонце над нею.

Жести і рухи тіла японців майже непомітні, ледве відчутні. В Японії вважається похвальною помірність і стриманість у рухах. Поквапливість сприймається негативно.

У процесі спілкування співрозмовники часто кивають головами. У Японії, згідно з етикетом, вертикальний швидкий рух головою означає "я уважно слухаю вас".

Японець, щоб підізвати кого-небудь до себе, простягає руку вперед долонею вниз і ледь зігнутими пальцями робить рух "до мене".

Кулак із мізинцем, що стовбичить, означає "жінка" або "кохана". Кулак з відігнутим великим пальцем означає "чоловік" або "коханий".Якщо при цьому мізинець і великий палець торкаються одне одного, це означає любовну сцену. Коли ж стикаються кінчики великого і вказівного пальців, а решта залишаються витягнутими, це означає "гроші". А якщо при цьому вказівний палець згинають, та ще й ворушать ним, вам належить міцніше тримати свій гаманець, позаяк поблизу з´явився злодій.

Якщо хтось щосили всією рукою почухує голову, це значить, що людина потрапила в скрутне становище. Потирання брови кінчиком середнього пальця, іноді змоченого язиком, сприймається як обман або крутійство.

За японським етикетом рукостискання не прийняті, уникають пильного прямого погляду при рукостисканні, і їм не імпонує манера торкатися один одного.

Повсякденна звичайна поза японця — уклінна — пере­творилася на культурну і соціальну цінність. Японець під­гинає підборіддя, через це його поза стає уклінною - щоб стати як всі, не вирізнятися із загальної маси.

Згідно з етикетом, японець приймає уклінну позу при ходьбі, стоячи, сидячи. В Японії не прийнято підводитися, коли входять інші люди, навіть старші за віком, не підводячись, японець схиляється в його бік і чемно вклоняється.

Не дозволяється сидіти зі схрещеними перед собою ногами.

Відведення очей убік становить одну з особливостей контактного спілкування в Японії.

За звичаєм, той, хто ввійшов, завжди починає розмову з традиційних вигуків стосовно ікебани. Розглядаючи її, гість заразом визначає настрій хазяїв: за тоном голосів, жестами, ходою тощо.

Доброчесна японська жінка завжди мовчить і опускає очі долу. Пильний погляд жінки на чужинця сприймається як за­клик до інтимності.

Спілкування в Японії супроводжується численними правилами етикету.

При зверненні японців один до одного зазвичай вживають слово "сан", що означає "пан", а також слово "вчитель". Обидва слова вимовля­ють після прізвища (наприклад, Сато-сан), проте "вчитель" вживається і самостійно.

В Японії усі вітання супроводжуються уклінами. Уклін віддзеркалює соціальні відносини: старший є вищим для молодшого (брат для сестри, старший брат для молодшого тощо, нісан — стар­ший брат); чоловік — вища особа стосовно жінки, батько — стосовно матері; учитель — завжди вища особа, незалежно від його віку та інших обставин. Гість сприймається хазяїном як ви­ща особа; цього правила дотримується також персонал го­телів; продавець низько вклоняється покупцеві, крамар — клієнтові, боржник — позикодавцеві. Чим більше одержува­них благодіянь, тим нижче уклони; у школах, клубах і орга­нізаціях, де ранги зафіксовані, людина нижчого рангу вкло­няється колезі, що має вищий ранг.

Існує три види уклонів:

одинарний (церемоніальний) уклін — здійснюють повільно, глибоко, він виражає цілковиту повагу;

легкий уклін. У цьому разі здійснюють незначний нахил корпуса і голови, що триває одну секунду. Руки при цьому тримають уздовж тулуба або навколішках;

глибокий уклін у приміщеннях, на вулиці менш глибокий.

У японців увійшло у звичку, йдучи, казати "я йду", а повертаючись — "я повернувся".

Ритуал зобов´язує японських жінок суворо дотримуватися правил зустрічі гостей, розважання їх, частування тощо. У відповідь на запрошення ввійти у дім гість обов´язково відповідає: "Дякую Вам, із задоволенням". Якщо приходить гість, господиня сама проводжає його у дім, при цьому вона відкриває і закриває двері, стаючи навколішки.

Японський етикет привітання: "Японець, який побачив знайомого, завмирає на місці, навіть перебуваючи на середині вулиці... Потім він неначе переламується в попереку, а долоні його витягнутих рук сковзають долу колінами. Завмерши на кілька секунд зігнувшись, він обережно піднімає вгору одні лише очі. Японці, що кланяються, пильно стежать один за одним, позаяк випрямлятися першим неввічливо. З боку ця сцена справляє враження, нібито обох хватив простріл і вони не в змозі розігнутися. Cлужбовець щодня таких офіційних уклонів відважує у середньому 36, агент торгової фірми — 123, дівчина біля ескалатора в універмазі 2660, то можна уявити, наскільки глибоко ця норма національного японського етикету ввійшла у побут".

Якщо гість прийшов у дім уперше, він перебуває тут не довше півгодини. Прощаючись, гість вклоняється і прямує до виходу. Знявши домашні капці, він ставить їх носками всередину кімнати. Біля входу гість знову кланяється, дякує за гостинність, бере пальто і йде. Дехто з японців, попри наполегливе прохання хазяїв, не вдягатимуть пальто, аж поки не вийдуть.

Стародавній японський звичай обдаровувати кожного гостя потрохи відмирає. Японці розуміють, що людина, знаючи, що для неї доведеться купувати подарунок, може і не завітати. Згідно з етикетом, подарунок не розгортають у присутності того, хто його вручив.Проте в наш час дедалі більше японців починають дотримуватися західних звичаїв, коли вважається природним цікавитися подарунком при його врученні.

В Японії поширилися і неухильно дотримуються правила поведінки за столом. Головний принцип полягає в тому, щоб робити приємне сусідові. Японці насамперед намагаються налити чарку тому, хто сидить поряд, присунути до нього різноманітні страви, одне слово, зробити так, щоб сусідові було зручно. "Роблячи якнайбільше приємного людині, — кажуть японці, — ми самі дістаємо від цього величезне задоволення".

Гостей при вході в національний японський ресторан уклінно зустрічає господиня закладу і висловлює радість з приводу цієї події. Господиня приймає взуття гостей, пропонує їм пантофлі й проводжає до відведеного їм кабінету. Гості лишають пантофлі біля дверей кабінету й у шкарпетках ступають на татамі. Там вони сідають по-японському за низькі столики і, дотримуючись ритуалу, віддають себе в розпорядження обслуги. Гостям приносять гарячі духмяні рушники, щоб вони могли витерти обличчя і руки, і одразу починають обслуговувати. По завершенні трапези знову приносять гарячі рушники і подають рахунок, до якого включено всі послуги.

Чайові в Японії не поширені. Проводжати гостей кидаються з усіх ніг. їм допомагають взутися і вдягти верхній одяг, подають речі, причому роблять це із щирою друже­любністю і пошаною.

Японський етикет зі своїми численними правилами сьогодні сприймається японцями як вельми обтяжлива процедура, тому він усіляко спрощується. Поступово зі сфери спілкування ідуть найскладніші прийоми уклонів, привітань і відповідей на привітання. Але незмінним у японському етикеті залишається принцип: "робити приємне іншому". Доволі педантичним моментом в японському етикеті є торкання спів­розмовника при спілкуванні.

На токійських вокзалах заснована спеціальна посада штовхачів. У вагоні не можна повернутися: відірвані ґудзики, зламані підбори, загублене взуття і, звісно, віддавлені ноги. Але жодної брутальної лайки чи образи. В японської стриманості є рідна сестра — ввічливість. Молодший за віком не скаже грубості старшому. Майстер (начальник, керівник) не кричатиме на підлеглого.

Японська ввічливість багатопланова, вона передбачає поштивість у поводженні з відвідувачами, гостями і просто людиною з вулиці. Будь-який японець, нехай навіть надто зайнятий, розтлумачить вам, як пройти або проїхати за потрібною вам адресою. До цього його зобов´язує етикет, правила гарного тону, вироблені століттями і суворо дотримувані й досі.

За японським етикетом, завжди і скрізь слід дбати про "збереження" свого обличчя. Тому й п´яна лайка на вулиці — дивина.

Б.Чехонін за багато років свого перебування в Японії не бачив жодної людини, яка б лежала, спала, валялася на тротуарі, напившись, як то кажуть, наче свиня.

А знаменитий на цілий світ японський сервіс — своєрідна форма оплачуваної ввічливості. Придбані у крамниці дрібнички набувають вигляду гарного (вагомого) подарунка — охайна коробка, яскравий обгортковий папір і золота стрічка. В Японії існує 37 засобів перев´язувати покупки. Система сервісу сягнула найвищого рівня.

Один із аспектів сервісу — довіра до покупця. Покупець може придбати будь-яку річ, пообіцявши заплатити за неї після доставки додому. Звісно, магазин піддає себе ризику: клієнт може передумати, не взяти товар, коли його привезуть. На довірі до покупця ґрунтується вся система сервісу — від дрібниць до промислового обслуговування підприємств-замовників, над удосконаленням сервісу працюють завзято і вдумливо.

Спробуйте на Новий рік не привітати когось із свого оточення, і вас вважатимуть невігласом.

Водій машини у білосніжній сорочці очікує керівника (начальника). З´являється той, кого очікують. Водій кидається до дверцят машини, мить —і, зігнувшися в уклоні, він допомагає начальникові сісти в авто. Поруч у такому самому положенні застигла дружина. Етикет зобов´язує її проводжати чоловіка до самої машини, і вона свято дотримується цих приписів.

Замкненість, відлюдкуватість — ці якості японського ха­рактеру відзначає Б.Чехонін, котрий п´ять років поспіль запрошував на чашку кави сусідів і завжди чув від них подяку за запрошення. Проте вони так і не завітали. З´ясувалося, що в них не прийнято ходити один до одного в гості.

На стеклах авто (таксі) написано: "Ви найкращий водій", "Посміхайтеся!", а на задньому склі приватної машини можна прочитати: "Не цілуйте мою машину!". І справді, щоб не зіпсувати собі настрій, люди навколо посміхаються і не наїжджають один на одного.

В Японії вважають, що поняття "культурна людина" визначає не лише те, скільки вона прочитала книжок, як знає правила гарного тону, а й те, як вона ставиться до свого харчування, чи вміє приборкати свій апетит. Суворий контроль за вагою має не тільки морально-естетичний бік: "Хто ретельно стежить за своєю вагою, той довше живе!"

Спроби співрозмовника, обминаючи загальні питання, одразу по­вести розмову з питань особистісного порядку викликають негативну реакцію. Щоб у японця склалася думка, що цій людині можна довіряти, знадобиться кілька зустрічей, бесід. Одначе, вдаючись до особистісної тематики, чужинець ще не може вважати своє завдання виконаним. На нього чатують нові підводні камені — це мовні бар´єри.

В усному спілкуванні японці часто відчувають боязкість, незручність і зніяковілість, коли розмовляють з іноземцями. Тому може скластися враження, наче японці ухильні, пасив­ні, не володіють даром мовлення. Чи справді це так?

Якщо звернути увагу на те, як уважно японці слухають співрозмовника, як обмірковують відповіді на питання, як ведуть полеміку, то можна завважити, що вони просто не вважають чеснотою "наступальну" манеру спілкування:

патякати для японця — не чеснота;

стриманість — норма японського етикету;

дітей навчають не говорити забагато, не переривати того, хто говорить;

дітей навчають не розмовляти під час їжі, не вступати в бесіду з незнайомими людьми, якщо в цьому нема особливої потреби;

японці постійно дбають про свою репутацію і тому уникають усього, що може поставити їх у незручне становище.

В Японії багато хто вважає, що мовчун має більше шансів домогтися успіху у справах, ніж балакучий. Жінки в Японії віддають перевагу мовчазному кандидатові, обираючи майбутнього чоловіка. Японці, котрі вважають себе красномовними, залюбки стали б мовчазливішими. "Мовчанка — золото!" Доведеться визнати, що японці менш балакучі, ніж, скажімо, американці. Але вони не мовчуни.

Японці не прагнуть зайвих балачок, здебільшого уникають частих висловлювань. Типовим для японця є почуття відповідальності за свої слова;

японець не схильний першим починати розмову, він надає можливість зробити це іншим. Говорить він обережно, не дозволяє собі вільних висловлень, проте в компанії із друзями і добрими знайомими розмовляє охоче;

японцю не властива швидкість мови, у розмові він часто робить паузи. Японець вважає це хибою під час привселюдних виступів;

японці виявляють неабияку вибірковість щодо спів­розмовника, для них важлива група, до якої той належить. Японці нерідко абсолютно байдужі до того, чи прислухаються до їхньої думки;

японці цінують доброзичливий тон спілкування. Вони не завжди заперечуватимуть співрозмовнику, навіть якщо він висловлює протилежну точку зору. Розмова японця не конкретна.

Етикет мовного спілкування в Японії вимагає, щоб при зверненні промовець чітко визначив свою соціальну позицію: підлегле становище він посідає чи, навпаки, має пере­вагу стосовно співрозмовника. Це робиться за допомогою спеціальних суфіксів, префіксів, певних слів. Раніше займен­ник "я" мав право вживати тільки імператор.

Багатюща синоніміка розмовної мови (є дев´ять слів для позначення поняття "батько", одинадцять — "дружина", сім — "син", дев´ять — "донька", сім — "чоловік") дає японцям змогу особливим чином будувати бесіду, а також тактовно заторкувати делікатні теми.

Коли розмова точиться "коло та навколо", люди західної культури зазвичай намагаються якомога скоріше збаг­нути, в чому полягає сутність справи, і поставити крапки над "і". Натомість японців дратує така прямолінійна манера. Довести справу до цілковитого розв´язання в ході бесіди означає зробити так, щоб найгостріші кути виявилися згладженими. "Кодога тореру" (обходити, згладжувати гострі кути) — кажуть японці.

Розпливчастість японської мови найсильніше відчува­ється в манері казати "ні". В Японії рідко вживають категоричне заперечення. Вважається, що безумовне "ні" доречне у родинному колі або, принаймні, у спілкуванні з близькими друзями. Російському "ні" в японській мові відповідає "іє", японці намагаються не вживати цього слова, щоб уник­нути неввічливості.

За японським етикетом відмовити намагаються в м´якій формі, не принижуючи почуття власної гідності прохача, тоді він легше сприйме відмову. Японці вводять м´які обороти — заперечення, що не відштовхують співрозмовника, а залишають йому надію на продовження контакту.

Така манера спілкування є зовнішнім виявом однієї з основних рис японського національного характеру — ввічливості.

Мовчання теж може означати "ні". Коли японець хоче сказати "ні" у відповідь на якесь прохан­ня або питання, він використовує такий вид заперечення, як контрпитання. Так, на пропозицію пообідати в ресторані японець може сказати: "А чому ви про це запитуєте мене?" Після контрпитання, за японським етикетом, наполягати на за­прошенні просто нетактовно.

Іноді, щоб уникнути категоричного "іє" (ні), японці переводять розмову на іншу тему. Коли він бачить, що його партнер не розуміє натяків, він може залишити співрозмовника без жодних пояснень.

Якщо японець має намір відповісти негативно, але не має вагомих аргументів, він посилається на погане самопочуття, раніше дані обіцянки або зайнятість тощо.

Словосполучення "так, але..." також означає відмову в Японії, хоча й виглядає як формальна згода:

На різке і прямо поставлене запитання нерідко відповідають - треба подумати. Це теж означає відмову.

Ввічливість надзвичайно характерна для всіх японців. Свого часу Чемберлен записав, що "немає в світі іншої такої мови, яка б містила таку величезну кількість правил і звернень чемної мови, як японська".

Ввічливості в Японії навчають ціле життя. На роботі, в установі й на підприємстві ввічливість стає вимогою службового етикету, правилом поведінки. На великих підприємствах для керівного складу проводять спеціальні семінари з етикету службових взаємин. Завдання цих семінарів — навчити керівників чемного, тактовного поводження з підлеглими.

В Японії видано книжку "Про постановку сервісу в їдальнях" (для офіціанток). У ній можна знайти такі настановлен­ня: "Ти презентуєш свій ресторан"; "Знайомство відвідувача з рестораном починається з тебе"; "Будь завжди стрункою, модною, охайною"; "Намагайся працювати артистично"; "Вмій дати клієнтові пораду стосовно страв"; "Удосконалюйся не лише у власній вправності, вивчай кулінарне мистецтво"; "Ке­руйся принципом: "клієнта, в якого в кишені 100 ієн (карбо­ванців, доларів), слід обслуговувати так, начебто їх кілька тисяч". Японський етикет зобов´язує офіціанток пам´ятати, що "клієнт завжди правий", а "інтереси клієнта — понад усе". Аналогічні вимоги висувають до працівників їдалень, універмагів, на транспорті, на підприємстві, в установі тощо. Чи принижує це чиюсь гідність? Ні. Офіціантка знає: якщо їй доведеться завтра прийти в універмаг, установу тощо, її обслуговуватимуть так само уважно, як вона обслуговує сьогодні. Це сервіс. Непрестижних професій немає. Важливо лише, як працює людина.

Отака вона, дивовижна Японія!

8. Виникнення і сутність християнського етикету

Християнство виникло у східній провінції давньоримської імперії Палестині ще у І столітті нашої ери у середовищі єврейського населення і середземноморської діаспори. Дедалі знаходило собі шанувальників і послідовників серед здебільшого пригноблених і знедолених народів. Головне в християнстві — вчення про Боголюдину Ісуса Христа.

Подальше поширення раннього християнства відбувалося за умов кризи античної цивілізації, яка ґрунтувалася на рабовласництві, й занепаду її цінностей;

Християнство за цих умов прийняло новий шлях "внутрішнього порятунку" від зіпсованого світу.

Християнство від самого свого виникнення сповнене гуманістичного змісту, воно привнесло в духовне життя людини високі моральні засади, сформувало нову шкалу цінностей.

Християнська релігія розпадається на низку самостійних напрямів, найзначнішими з яких є православ´я, католицизм і протестантизм.

Християнський етикет як релігійний церемоніал є зведенням правил і норм поведінки віруючих, що сповідують вчення Ісуса Христа.

Засновником християнства є Ісус Христос, а головним джерелом християнського віровчення, що справляє величезний вплив на становлення і розвиток його етикету, — Біблія, поділена на дві головні частини: "Старий Заповіт" і "Новий Заповіт".

"Книга Приповістей Соломонових", що з´явилася задовго до виникнення християнства увійшла до "Старого Заповіту", її можна було б назвати "Збірником моральних висловів про божественну мудрість християнського етикету" стосовно земного життя, оскільки вона містить народні вислови, афоризми, норми й правила, які відображають мудрість Духа. За переказом, великий цар Соломон зійшов на престол 18-річним юнаком. На самому початку царювання Господь з´явився до нього уві сні й сказав: "Проси, що Я маю дати тобі!" Соломон попросив не влади, не довголіття й багатства, а мудрості. І дав Бог Соломонові мудрість і великий розум. І вирік Соломон приповісті, що живі й донині. Так, наприклад:

ненависть побуджує сварки, а любов покриває всі вини;

-гнівлива людина роздражнює сварку, терпелива ж у гніві вспокоює заколот;

-язик нерозумного — загибель для нього;

Як бачимо, мудрість Соломона віддзеркалює моральну сутність біблійної етики та етикету.

"Старий Заповіт" загалом був остаточно сформований до початку І століття нашої ери. Переклад його грецькою мовою тривав кілька століть.

Друга частина Біблії, "Новий Заповіт", складається з 27 книг. Стародавні рукописи, що дійшли до нас, написано давньогрецькою мовою.

Новий Заповіт — це Євангелія від Матвія, Марка, Луки й Іоанна. Слово Євангеліє означає "блага звістка", "радісна, благословенна новина". В усіх чотирьох Євангеліях ідеться про життя Ісуса Христа — про Його Народження, людське походження, отроцтво.

За чотирма Євангеліями слідом ідуть "Дії Святих Апостолів" — книга, яку іноді називають просто "Діяння". У ній змальовується Євангельське служіння багатьох апостолів, більшість із яких були учнями самого Ісуса Христа. Центральною постаттю перших 10 глав "Діянь" є апостол Петро, найвідоміший з учнів Ісуса Христа. У Діяннях Апостолів розповідається про служіння апостола Павла.

У наступній частині Нового Заповіту йдеться про сімнадцять Послань Апостолів — це листи, адресовані християнським громадам найближчими послідовниками Ісуса Христа: Павлом, Петром, Іоанном, Яковом та Юдою.

Біблію писали упродовж 1600 років. Біблія була написана людьми, але створена й натхненна Духом Божим. Біблія, власне кажучи, була написана самим Богом. От чому її називають "Словом Божим". У Біблії відбито всю історію людства, і тільки у Біблії людина може знайти вищі норми й правила християнського етикету.

Біблія — це найбільш читана і найвпливовіша книга. Впродовж багатьох років вона очолює список найцінніших джерел духовної культури всього людства. Будь-яка людина, що бажає мати фундаментальну освіту й виховання не може оминути вивчення Біблії. Її перекладено нині всіма мовами світу.

Основне місце в Новому Заповіті відведено центральній діючій особі — Ісусу Христу, де міститься опис Його життя й судження.

Старий і Новий Заповіти нерозривно пов´язані морально-правовими зобов´язаннями, утворюючи єдине, гармонійне одкровення про Бога і Його призначення.

Історія християнського етикету наголошує і стверджує, що Ісус Христос живий; а Біблія є істиною і сучасною книгою для формування духовного світу особистості. Ось чому так важливо бути глибоко переконаним у цих трьох аспектах єдиної істини, яку необхідно: знати (Бога, Біблію), мати (Віру, Надію, Любов) і вивчати в повсякденному житті (Біблію, Молитву, Свідчення).

Перша істина — Бог. Під словом Бог розуміють надприродну істоту, абсолютну владу над світом, або "всемогутність".

Бог став не тільки основним предметом віри, а й зробився поняттям філософії. Вже у філософії стародавньої Греції було висунуто докази буття Бога.

Цей доказ розвивав давньогрецький філософ Арістотель, який відводив Богові роль першорушія. Надалі його розвивали Лейбніц, Вольф та ін. До цього вдавалися Сократ, Платон, Ціцерон,…

Німецький філософ І.Кант у книжці "Критика чистого розуму" (1915 р.) висунув новий моральний доказ, розглядаючи Бога як постулат практичного розуму. Він переніс доказ буття Бога в царину моралі, зробив існування Бога нормою моральної поведінки.

Основна опора аргументації сучасних філософів перебуває у морально-психологічній сфері. Так, філософія цінностей М.Шелера містить прагнення нового морального обгрунтування буття Бога. За Шелером, Бог — це постулат свідомості, вища над усі неминущі, споконвічно дані людині цінності. Бог є корелятором світу, присутній у кожно­му релігійному акті, а тому існує.

Власне, Шелер повторює традиційно онтологічний доказ буття Бога, лише надаючи йому морального відтінку. Найважливішим доказом буття Бога є відкриття, пов´язані із визнанням Бога. 1915 року Римський Папа виступив у Ватикані зі спеціальною промовою "Докази існування Бога у світлі сучасної науки". Отже, Бог є Дух (Іоан. 4:24). Це означає, що ми не можемо доторкнутися до Бога, не можемо бачити Його очима, Бог — не тілесна істота, подібна до вас або мене, Він не обмежений часом і простором. Він поруч із нами зараз, коли ми читаємо цей текст, і Він водночас у безлічі щонайокремішніших місць, у тисячах кілометрів від нас. Він був і є з нами зараз, і Він буде з нашими дітьми, і з онуками, і з онуками наших онуків. Бог незміненний. З погляду божественного судження, ми суть частина того, із чим одного разу зустрічаємося.

Розглянемо докладніше, що ж таке дух.

Дух (лат. апіта) — сукупність і осереддя всіх функцій свідомості, або філософське поняття, що означає нематері­альне начало, на відміну від видимого матеріального, природного начала.

Змальовуючи остаточну долю людини на землі, апостол Павло говорить:

Тіло є тільки "земний храм", у якому до пори живе дух людський (1 Кор. 6:19). Щоправда, тіло так близько і внутрішньо поєднане з духом, що все, що б не робив дух: чи прославляє він світ, Бога (1 Кор. 6:20), або сподобляється при­частя Святого Духа (Євр. 6:4), або взагалі чинить добре і лихе (2 Кор. 5:10), — він чинить разом із тілом.

Неможливо усвідомити мудрість християнського етикету без розшифрування такої нематеріальної субстанції, як душа.

Душа (лат. animus; термін запровадив англійський учений Е.Б.Тейлор) — це поняття, що виражає історично мінливі погляди на психіку і весь внутрішній світ людини; особлива нематеріальна субстанція (лат. substantia — сутність, пер­шооснова всіх речей і явищ), незалежна від тіла; вона втілювалася в найважливіших процесах життєдіяльності організму (дихання), його органах (серце, голова).

З усіх земних істот одна тільки людина створена за образом і подобою Божою. Вона поєднує в собі весь світ: вона має і душу рослинну, спільну з рослинами, і душу тваринну, спільну з тваринами; але при цьому є в неї "душа розумна, що робить її володарем землі". От чому треба постаратися й відкинути всі особисті упередження й забобони — чи то інтелектуального, чи то релігійного характеру. Нехай заговорить із Нами Бог безпосередньо, Його ж власними словами. Він багато чого може сказати нам — і все для нашого блага!

Православна етика та її етикет за допомогою норм і принципів християнського вчення стверджують, що саме духу в людині дане переважне становище над душею і тілом.

Християнська етика вчить, що Бог творить людину і закликає її до пізнання Себе, щоб їй бути другом Божим і розділяти Його блаженство.

Німецький вчений, лауреат Нобелівської премії Альберт Ейнштейн (1879-1955), сформував поняття, як "космічна релігія". Ця релігія, як і будь-яка інша, визнає існування вищого Духа, що творить світову гармонію.

Теорія квантів, розроблена іншим німецьким фізиком, Максом Планком (1850-1947), привела вченого до переконання, що якщо ми приписуємо Богові, крім усемогутності й усевідання, ще й атрибути добра і любові, то наближення до нього надає пошуковцю розради, а також відчуття щастя у високій мірі своєї поведінки в будь-якій ситуації.

Один із найвідоміших американських учених у Нью-Йоркської Академії Наук, А.К.Моррісон, доводячи буття Бога в статті "Сім причин, що пояснюють, чому я вірую в Бога", зазначає: ми ще більше наближаємося до непохитної впевненості в бутті Божому:

Перше. Математичний закон доводить, що всесвіт створений Найвищим розумом.

Друге. Багатство джерел, з яких життя черпає сили для виконання свого завдання, саме по собі є доказом наявності самодостатнього і всесильного Розуму.

Третє. Розум багатьох тварин безперечно свідчить про мудрого Творця, який вселив інстинкт істотам, котрі без нього були б цілковито безпорадними тваринами.

Четверте. Людина має більше, ніж тваринний інстинкт, вона має розум.

П´яте. Чудо генів . Ген містить у собі навіть ключ до психології кожної окремої істоти, вміщуючи усіх людей земної кулі в такому малому об´ємі, як наперсток.

Шосте. Спостерігаючи економіку природи, ми змушені визнати, що тільки гранично досконалий Розум може передбачити всі співвідношення, які виникають у вкрай складному господарстві.

Сьоме. Той факт, що людина здатна сприйняти ідею про буття Бога, сам по собі є достатнім свідченням.

Концепція про Бога постає внаслідок тієї таємничої здатності людини, що її ми називаємо уявою. Завдяки досконалій уяві людини виникає можливість духовної реальності, що Бог живе скрізь і в усьому, що Він живе в наших серцях".

Християнсько-євангелійський етикет вимагає і спонукає робити добро. Уникати зла недостатньо. "Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить — той має гріх".

Норми і правила християнського етикету, висловлюючи дух Святого Письма, приводять нас до того, що прийняття Ісуса Христа як Спасителя — поворотний пункт у житті кожної людини, найвище, піднесене і важливе рішення. Зі знедоленого грішника кожен із нас може перетворитися на дитя Боже і перебувати з Богом у близькому й повному спілкуванні, а це і є основа нашого щастя.

Святе Письмо через християнську етику й етикет проголошує:

"... переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю Божім... і Я тобі дам вінця життя!";

"Життя вічне через Господа Бога нашого Ісуса Христа" — є дарунком Божим, дарунок Його нескінченної любові. Приміть же Його сьогодні — з каяттям у серці, охоче, зі смиренністю і довірою.

Тільки за цієї умови ми будемо "породжені наново" і ввійдемо до Царства Божого. Ці приголомшливі істини є основою християнської етики, що допомагають глибше зрозуміти практичну значущість розгляду основних норм і принципів християнського етикету.

Отже, ми підійшли до розгляду основних принципів християнського етикету, що входять у його структуру. В Біблії, у главі 13 Першого Послання св. апостола Павла до коринтян ідеться: "А тепер залишаються віра, надія, любов. А найбільша між ними — любов". Кожна людина повинна мати ці якості у своєму духовному житті,.

Одна з перших істин, що їх треба мати кожному християнинові — це віра.

Віра — це такий стан психіки, за котрого отримана інформація, пройшовши через практику й досвід, приймається за істину.

Християнський етикет наказує нам, що керувати всіма нашими помислами та вчинками має віра. Бо, як записано в Біблії: "Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, тим, хто шукає Його, Він дає нагороду".

Друга з трьох істин, що їх слід мати кожній людині, — це надія. Християнська етика вчить тому, що ми надіємося:

на здійснення біблійних істин;- - на благодать і Боже милосердя, на те, що наше життя з вами — у Його руках; - очікуємо милості серед земних страждань і випробувань; на те, що воля Божа здійсниться в нашому житті.

Сподіваючись на здійснення Божої волі в нашому житті, ми володіємо найвищою і найшляхетнішою з усіх надій;

Надія вмирає останньою;

Остання з трьох істин, що їх потрібно мати кожному, — це любов.

13 главу Першого Послання апостола Павла називають "Главою любові". Це особлива глава Святого Письма Біблії, вона оповідає про божественну любов у нашому повсякденному житті.

Відповідно до християнського етикету:

-той, хто істинно любить, намагається зрозуміти інших.

-любов дозволяє нам прощати.

- любов спонукає нас до служіння.

Любов — краще й найплідніше з усього, що є в людських взаємостосунках.

А тепер розглянемо три істини повсякденного життя, що входять до структури християнського етикету.Подібно до того, як ми приймаємо їжу тричі на день, щоб підтримати свої фізичні сили, є три духовні вправи, що їх необхідно робити щодня, якщо ми бажаємо плідно розвиватися і самостверджуватися в Господі нашому Ісусі Христі.

Перша істина повсякденного життя — вивчення Біблії. Християнський етикет наказує: читати Біблію щодня. Вона — наша духовна їжа, а її ми потребуємо не менше, ніж тілесної. Читанням Слова Божого ми живимо свою душу.

Християнський етикет приписує низку практичних порад: читаючи Біблію, бажано приготувати олівець або ручку, щоб відзначити, виділяти (підкреслити) ті уривки й вірші, що особливо надихнули нас, а ще важливіше виокремити ті місця в Біблії, що залишилися нам незрозумілими; читаючи Біблію, добре було б мати зошит, куди запи­сувати свої думки, незрозумілі слова й вирази, що постали під час читання Святого Письма;

Друга істина повсякденного життя — молитва.

За християнським етикетом, молитва, як ритуал, необхідна для продовження всіх духовних процесів. Молитва — це наша бесіда з Богом.

Християнський етикет приписує такі принципи і правила, котрі нам потрібно засвоїти:

-молитися щодня;-молитися з вірою в серці; -молитися з терпінням. -молитися із вдячністю. Тоді молитва наша досягає своєї мети!

Християнський етикет наказує і знайомить нас із деяким практичними видами молитви:

"Господньою молитвою", або "Отче наш" — так Сам Ісус Христос учив молитися Своїх учнів;

Завершуючи молитву, християнський етикет рекомендує використовувати такі обороти як "в ім´я Ісуса Христа", "заради Христа". Якщо ми молимося в ім´я Сина Його, Бог чує наші молитви і, природно, відповідає на них;

на закінчення молитви, після слів "в ім´я Ісуса", вимовляють звичайно слово "амінь" (що означає: "хай буде так", "поправді так", "хай здійсниться").

Третя істини повсякденного життя — свідчення.

За християнським етикетом свідок — це людина, що проголошує відому їй правду, грунтовану на особистому досвіді й на здоровому розумінні. "...Моїми ви свідками будете...". Саме у свідченні істини й полягає найпрекрасніша й найпіднесеніша мета християнина.

Представники істинної науки визнають, що їхні відомості про світ мають до­повнюватися з іншого джерела. Це джерело — релігія.

Макс Планк 1919 року наголошував: "Релігія і наука не виключають одна одну, а узгоджуються й доповнюють одна одну".

Професор Л.Новиков, член Нью-Йоркської Академії наук, у статті "Шлях натураліста до релігії" пише: "Одним із найразючіших в історії наук виявився той факт, що фізика —дійшла висновку, що фізичні явища визначаються духовною божественною силою".

9. Етикет гостинності

Звичай гостинності — найдавніший зі збережених із давнини ритуалів.

Гостинність є не тільки одним із засобів неформального спілкування людей, а й формою захисту людини, що потребує притулку, тепла і турботи, виявом співчуття, співпереживання, милосердя, розуміння і порозуміння.

Порушення законів гостинності як із боку хазяїна дому, так і з боку гостей, вважалося найтяжчим порушенням моралі й моральності, каралося суспільним осудом, презирством до того, хто не захотів дотриматися звичаїв і традицій предків.

Звичай гостинності, грунтується на принципах і нормах загальнолюдської моралі й моральності, за наших часів істотно змінився, але значення свого не втратив.

Умовно оселі можна розподілити на відкриті й закриті. До відкритих належать ті, де гості бувають якщо не щодня, то раз на тиждень обов´язково. Приходять сюди й у справах і без діла. Тут не постає питання, як краще прийняти гостя: пригощають його тим, що є в домі, влаштовують на ніч, виходячи з наявних можливостей, часом гість самостійно обслуговує себе, якщо господарі зайняті й не можуть приділити йому достатньої уваги. На знаменні події або дати, гість можеі прийти не кликаними, але буде бажаними як всі друзі родини. У таких домах усе не за правилами, але чомусь саме вони приваблюють відкритістю, теплом, доброзичливістю і сердечністю.

Якщо ви прийдете у відкритий дім без подарунка і квітів, нікому не спаде на думку погано про вас думати, але якщо вам поталанить знайти що-небудь дуже цікаве й дефіцитне, ви обов´язково понесете такий гостинець саме в цей дім. Як правило, про жоден етикет тут не думають, він тут природний, усе йде цілком відповідно до заведеного порядку й усталених звичаїв і традицій.

У закритих домах гості бувають не дуже часто. У таких домах переважно збираються з приводу якихось урочистих днів, ювілеїв, круглих дат. Приймають у закритих домах далеко не всіх, а лише тих, кого заздалегідь запрошено, тому склад гостей і форму запрошення тут обмірковують вельми грунтовно.

Приймають гостей у різних країнах і в різних народів по-різному.Так, у Середній Азії запрошують на плов, у Сибірі — на пельмені, на Волзі — на юшку, в Україні — на борщ і вареники, на Кавказі — на шашлик. У різних країнах існують специфічні частування і звичаї гостинності, що відбивають їхній спосіб життя, звичаї, традиції. Навіть запрошення на чай і ритуал чаювання в усіх народів різні. Ясна річ, усі правила етикету всіх часів і народів не засвоїти, та якщо виявити до хазяїв достатню увагу й інтерес, можна легко адаптуватися в будь-якій ситуації.

Особливу царину міжнародного ритуалу становлять дипломатичні прийоми як різновид спілкування. З огляду на конкретні умови й обстановку, дипломатичні прийоми передбачають такі церемоніали, як келих шампанського, сніданок, ланч, чай, журфікс (фр. jour fixe — певний день тижня для прийому гостей), коктейль, а ля фуршет, обід, вечерю на честь прибулого гостя.

Існують прийоми з відповідними програмами: перегляд кінофільму, музичні й літературні вечори, зустрічі для ігор, товариські зустрічі й вечори дружби, що також супроводжуються легким частуванням і відповідними напоями.

Головною умовою будь-якої гостинності є взаємна ввічливість і доброзичливість гостей і хазяїв, щоб принести один одному максимальне задоволення, причому задоволення не тільки й не стільки від їжі та напоїв, скільки від змістовного й цікавого спілкування,взаємної уваги та порозуміння.

Готуючись до прийому гостей, бажано прибрати дім, продумати програму зустрічі й форму частування, узгодити свої бажання і можливості.Подбати про власний зовнішній вигляд. Святковість обстановки певною мірою залежить від нарядності приміщення, від охайності господарів, котрі зустрічають гостей із посмішкою. Здороватися за руку, чи цілуватися залежить від характеру відносин, що склалися раніше, близькості й тривалості дружніх стосунків.

Інтелігентні люди знають, що приходити в гості належить у призначений час або з дуже невеликим запізненням і в максимально охайному вигляді. Прийти в дім із квітами — це завжди добре. Тим, хто прийшов раніше, можна запропонувати подивитися художні альбоми, послухати музику, а також безалкогольні напої, соки, коктейлі. Якщо ж гості — старі знайомі, то жінки можуть запропонувати хазяйці свою допомогу. Проте змушувати гостя чистити картоплю або цибулю не варто. Найтрудомісткішу роботу господарі зазвичай виконують самі.

У ситуації, коли гості не знайомі між собою, господарі мають представити їх один одному. Можна, звісно, й самому назвати себе, якщо господарі з якихось причин не зробили цього.

Перебуваючи у гостях, не слід привертати до себе занадто велику увагу.Вміння слухати інших гостей і не зловживати їхньою увагою — неабияка чеснота кожного.

Якщо гостей запрошують до святкового столу, то насамперед розсаджують жінок так, щоб їм було зручно і щоб було кому їм обслуговувати. Господарям не слід забувати про серветки, їх звичайно кладуть на коліна, щоб зберегти від прикрих випадків костюм або сукню, а паперові залишають біля столового прибору. За столом не варто розмовляти, не проковтнувши попередньо їжу. Виховані люди не дозволяють собі розповідати старі й вульгарні анекдоти.

Якщо відомо, що під час застілля вам доведеться вийти до телефону, варто сісти так, щоб якнайменше турбувати сусідів. Хазяйці належить сидіти в такому місці, щоб будь-якої миті можна було вільно вийти й повернутися до столу, не привертаючи до себе особливої уваги гостей.

Коли під час вечірки заплановано перегляд аматорських фільмів, слайдів, прослуховування музичних творів, то організувати це бажано заздалегідь і не змішувати духовну їжу з тілесною, розділивши їх у часі. Наприкінці вечірки виховані люди не забувають люб´язно попрощатися з господарями й подякувати їм за гостинність.

Візит у гості. Ходять у гості та приймають у себе гостей із різних причин: щоб поспілкуватися, порадитися, відсвяткувати якусь подію.

Гостинність — це привітний прийом.Проте завжди люди ділилися на кликаних і некликаних гостей. Кликаним гостям усі раді. Некликані — це ті, що приходять невчасно, порушують усі ваші плани, а також ті, кого ви просто не хотіли б бачити в себе вдома. Що тут можна вдіяти? Існує чимало перевірених, випробуваних способів позбутися некликаного відвідувача: хто з´явився без запрошення, не має ні на що сподіватися.

За правилами етикету, ходити в гості без спеціального запрошення або, принаймні, без попередження неприпустимо. Виняток може становити тільки одне: якщо ви можете ходити один до одного без жодних церемоній, як то кажуть "запросто". Але якщо вам необхідно зайти до когось у справах, то варто попередити, що ваш візит буде діловим, на гостинність ви не розраховуєте й засиджуватися не збираєтеся.

Несподіваний візит завжди спричинює занепокоєння. Візит без попередження припустимий лише у випадках крайньої потреби. Необхідно помічати дрібні деталі в поведінці господарів, які можуть красномовно засвідчити, що гість прийшов невчасно. Спостережлива людина помітить крім особливо наочної міміки масу характерних моментів: хазяїн присів на край стільця; хазяйка неспокійно поглядає вбік кухні; теребить каблучку на пальці; несвідомо пристукує ногою; господарі дозволяють вам говорити, але на сказане майже не реагують; не ставлять жодних запитань; не шукають теми для розмови (хіба що зауважують, що вкрай "затуркані"); коли гість починає прощатися, господарі помітно пожвавлюються і виявляють особливу сердечність.

Якщо ви двічі постукали або подзвонили у двері, але вам ніхто не відчиняє, не варто наполягати далі, краще спокійно підіть, не перевіряючи, чи насправді хазяїв немає удома.

Якщо вас запросили в гості, безтактно відповідати: "Дякую, якось завітаю". Це неввічливо. Буде краще, подякувавши, запитати: "Коли буде зручніше зайти до вас?" Пообіцявши, неодмінно попередньо зателефонуйте. Не заведено забігати навіть на хвилинку в ті часи, коли обідають або вечеряють.

Виховані люди не спізнюються, якщо домовилися зібратися на якийсь певний час. Найгірше, якщо ви взагалі не прийшли, коли на вас чекали. Якщо це повториться ще раз, стосунки між вами можуть зіпсуватися. Якщо ви спізнюєтеся або взагалі не можете прийти, сповістіть про це заздалегідь.

Правила пристойності та ввічливості вимагають після першого візиту надіслати відповідне запрошення впродовж тижня,у крайньому разі в найближчі два-три місяці. Якщо немає умов для прийому гостей у своїй квартирі, можна, наприклад, запросити їх у ресторан, кафе, театр, а якщо у вас є авто, — на пікнік.

Юнак, котрий часто буває в домі своєї приятельки - має іноді принести квіти її матері, допомогти в чомусь її батькові.

Спізнюватися на обід, на звану вечерю більш як на 10 хвилин непристойно. Ще гірше — достроковий прихід. Тому краще приходити у призначений час.

Що принести в дім, куди нас запросили? Можна принести солодощі дітям, а господині — квіти.

Що робити жінці, якщо в гості вона прийшла із сумкою? Краще залишити її на туалетному столику або поставити її на підлогу біля свого стільця.

Якщо за вечерею зустрічаються 4-6 осіб, варто почекати, коли господарі вкажуть кожному його місце. На багатолюдній вечері можна сісти за власним вибором.

Приймаючи запрошення, нетактовно запитувати: "А хто ще буде?" Якщо хазяїн визнає за необхідне, він сам скаже. Якщо в гостях присутня неприємна для вас людина, не помітити її, не привітатися з нею означатиме бути нечемним до хазяїв.

Як поводитися в гостях? Інтелігентна людина не ввійде в дім (квартиру) із запаленою сигаретою; не буде старанно і довго витирати ноги в передпокої — це роблять в коридорі перед входом у квартиру, спочатку привітає хазяйку і хазяїна дому, а вже потім злегка поклониться незнайомим їй людям. Якщо вам відчинять двері не господарі, а хтось незнайомий, ви маєте привітатися з ним і запитати хазяїна або хазяйку: "Доброго дня, чи вдома Микола Миколайович?" Або: "Добрий вечір! Чи можу я бачити Марію Миколаївну?" Якщо в передпокої опинилося кілька людей, то чоловік, входячи в кімнату, має пропустити жінку (жінок), старших, а потім входити сам (хазяїн входить останнім). Чемна людина не сяде за стіл, поки її не запросять; не дозволить собі засиджуватися в гостях; не помічатиме порушень правил етикету з боку господарів; жодним чином не виявить, якщо її щось засмутило; говоритиме тільки тоді, коли її запитають, і не сперечатиметься, якщо її смаки не збігаються зі смаками хазяїв або гостей; не припуститься у дискусії (спору) нетактовних виразів.

Якщо знайомий зволікає із візитом у відповідь, не слід надавати цьому великого значення. Темп і ритм нашого життя не завжди вможливлюють чітке дотримання всіх формальностей.

Як не треба поводитися. Не слід у гостях курити (тільки з дозволу присутніх жінок). Весь час не розглядати себе в дзеркалі; оцінювати квартиру; випитувати, що скільки коштувало, де куплено; знімати з поличок прикраси; розважати товариство, демонструючи своїх дітей; приводити приятеля, котрого ви зустріли на вулиці; пропонувати гроші, якщо щось розбили або зіпсували (краще потім купити таку саму річ замість розбитої); неприпустимо кепкувати над своєю "половиною", говорити про вік, про зовнішній вигляд, характер дружини або чоловіка; займати увагу гостей своїми дієтичними проблемами; звертатися із проханням до хазяйки дати рецепт приготування страви (це може бути її кулінарною таємницею); йти відразу після вечері; пропонувати господарям увімкнути телевізор; сидячи за столом, увесь час повертати голову вбік телевізора; хизуватися "знатністю" своїх друзів або знайомих; називати при знайомстві зменшувальними іменами або прізвиськами навіть наймолодших гостей, щоб не образити їх; перетворювати бесіду на лайку; не відповісти на поставлене вам запитання; не привітатися у відповідь на вітання; розмовляючи з кимось, дивитися у вікно; у колі гостей погано відзиватися про відсутніх знайомих; говорити за столом непристойності, розповідати непристойні анекдоти, струшувати попіл у тарілку, класти кістки на скатертину; забувати подякувати за привітність, гостинність, увагу, турботу тощо; говорити тільки про себе.Ніколи не нав´язувати свою думку голосно і з пристрастю, навіть якщо в душі ти переконаний у своїй правоті

За правилами гарного тону, збираючись у гості, слід пам´ятати таке:

костюм або сукня мають бути святковими, але зовнішній лоск швидко тьмяніє, якщо немає внутрішньої культури;

гості в дім по можливості приходять з квітами;

якщо один із супутників висловив бажання йти додому, інший приєднується до цього рішення без коментарів;

якщо від їжі не заведено відмовлятися, то від спиртного—цілком припустимо (краще не пояснюючи причини);

у гостях доречно похвалити бодай одну зі страв (це комплімент господині);

якщо хазяйка дає зрозуміти, що вечерю закінчено, усі слухняно переходять в інше приміщення або просто закінчують вечерю;

у разі необхідності піти раніше ввічливість зобов´язує гостя, прощаючись із хазяйкою, коротко назвати причину такого поводження. Якщо товариство багаточисельне, можна ні з ким, крім хазяїв, не прощатися, а піти непомітно. Спочатку слід, ясна річ, попрощатися, а потім уже вдягатися. Йдучи, гості дякують за приємний вечір. Хазяйка зазвичай відповідає: "І вам спасибі — за увагу, за те, що завітали до нас";

Щоб відвідати хворого(-у), варто заздалегідь дізнатися у родичів про стан його (її) здоров´я, чи бажає хворий(-а) бачити відвідувачів. Є люди, котрі не полюбляють, коли їх відвідують у лікарні, й навіть засмучуються від цього. Відвідувати хворого можуть лише близькі родичі; нетактовно випитувати у хворого подробиці його недуги, а також плакати, зітхати, стверджувати, що він погано або, навпаки, добре виглядає;

Сідати юнакові, котрий вперше приходить у дім батьків коханої дівчини, краще на стілець, а не на канапу або в крісло, хіба що йому це запропонували, але й тут виключена надто фамільярна, вільна поза. Добре вихований юнак у кімнаті не палитиме. Він не розглядає кімнату. Не п´є чай з ложечки.

Дівчині під час першого візиту в дім батьків юнака належить, привітавшися, поводитися природно, не теребити сумочку, не заплітати в кіски китиці скатертини. Більше відповідати на запитання і тільки пізніше що-небудь розповісти самій. Частування потрібно приймати не відмовляючись, їсти все, що запропонують, довго не засиджуватися;

Гостям, що приїжджають до друзів з інших міст, варто подбати про подарунок, а іноді й фінансувати похід у кіно, на екскурсію. Після від´їзду треба обов´язково вислати листа із подякою; / Заїжджати до знайомого з ночівлею без попередження можна тільки за умови найтісніших дружніх стосунків. Якщо становище безвихідне, про це належить переговорити на початку візиту.Переночувавши, вранці повністю постіль не прибирають, а лише, склавши, прикривають її ковдрою.

Прийом гостей.

Гостей не треба приймати занадто пишно.

Сучасні форми етикету стали набагато простішими й природнішими, а поширені нині норми й правила гостинності пропонують нам цілком розумні поради. Наприклад, господарям рекомендується, привітно приймаючи гостей, піклуватися не стільки про їжу як таку, скільки про духовну атмосферу — про організацію цікавого спілкування.

За колишніх часів гостинність перетворювалася на суцільне лихо. Уявіть собі, що у ваш дім приїжджає знайомий (приятель, сусіда, близький родич) із цілим возом (зі своїми знайомими, приятелями, слугами). І за законами гостинності ви були зобов´язані нагодувати, напоїти, обдарити усіх подарунками, умовити залишитися ще на день, на два... Така навала гостей доводила людей до повного розорення.

За наших днів така гостинність пішла в минуле.

Наука про культуру поведінки виробила такі правила:

якщо хочете когось запросити в гості, попередьте його за три-чотири дні до призначеного терміну;

треба точно зазначити мету запрошення: вечеря, обід, чай, кава тощо;

якщо людина сказала вам: "Я завтра годині о третій забіжу до вас!", можете вважати, що о третій годині на обід у вас буде гість;

запрошувати належить таку кількість гостей, щоб вони не заважали один одному;

господарі мають бути однаково уважними, чемними й привітними до всіх гостей;

хазяїн не повинен залишати гостей одних, якщо ж має відлучитися, слід вибачитися перед ними;

на звані вечері (обіди) гості приходять у святковому одязі. До початку вечері (обіду) хазяїн має стежити, щоб ніхто не залишався на самоті;

місця за столом мають бути розподілені заздалегідь, щоб ніхто не виявився без місця;

за круглим столом хазяїн і хазяйка сідають один проти одного;

за столом місця справа і зліва від хазяйки вважаються почесними;

не слід більш як двічі пропонувати якусь страву;

інтелігентні люди не помітять розбиту склянку, перекинутий келих. Ніяка річ у світі не коштує того, щоб через неї псувати стосунки;

іноді чоловік або дружина починають дорікати своїй "половині" за розбитий келих, за незграбність — отут необхідний такт хазяйки та хазяїна, щоб запобігти скандалові або сімейній сварці.

Гостинність не терпить догм і канонів. Людина — жива істота, вона може порушити будь-яке правило або винайти нове, але за однієї умови — щоб це було зручно всім і кожному.

Приготування до прийому гостей, мабуть, треба починати з розподілу обов´язків між членами сім´ї. Продумати і скласти програму вечора з друзями.

Правила етикету та гарного тону, ввічливість і гостинність зобов´язують хазяїв:

зустрічати гостей у передпокої у святковому вбранні та з посмішкою; пам´ятати, що гостинність — це цікаво проведений час (танці, співи, бесіди, ігри, музиціювання, читання віршів тощо), а не багате частування;

якщо ваші гості незнайомі, слід одразу ж представити їх один одному, чітко і ясно вимовляючи імена, щоб їх могли запам´ятати всі присутні;

чоловіка представляють жінці,молодшого — старшому (ті, кому представляють нових людей, подають їм руку і називають своє ім´я, або ім´я та по батькові, або тільки прізвище);

під час знайомства можна називати стан, титули і звання, щоб визначити коло інтересів при спілкуванні;

не слід водночас запрошувати людей, котрі не полюбляють один одного;

знайомих із дітьми краще запрошувати в дім, де теж є малята;

утретє не варто запрошувати людину, котра двічі невідповіла на ваше запрошення;

треба знайти спільну цікаву тему для розмови, не торкаючи питань, що можуть бути неприємними комусь із гостей;

слід намагатися дотримуватися порядку подання страв: спочатку овочеві салати, рибні закуски, потім м´ясо, печеня, десерт і чай (кава);До чаю можна подати лимон (зі шкіркою) або ром;

назвавши точний час (за 10 днів або за тиждень), можна додати, що запрошуєте на млинці, для перегляду слайдів або з нагоди захисту диплома. Причину не називають, якщо гостей запрошують із нагоди дня народження. Запрошувати належить письмово, по телефону, особисто. Якщо молоді запрошують людей старшого віку й до того ж уперше, ввічливіше запросити їх особисто, у крайньому разі — письмово.

Двері гостям відчиняє хазяїн, хазяйка виходить у передпокій у винятковому випадку, коли приходить особливо почесний гість (мати, батько чоловіка). Хазяїн допомагає гостям зняти пальто (плащ) і вводить у кімнату. Хазяйка, якщо вона сиділа, підводиться; у будь-якому разі не рекомендується пропонувати гостям тапочки. Це суперечить гостинності та свідчить про поганий смак. Жінка приходить ошатно вдягнена, із зачіскою (домашні тапочки псують вигляд і настрій). Та й чоловік теж хоче виглядати чепурним. Гості у капцях мимоволі починають говорити про перебої із гарячою водою або ціни на петрушку;

приймаючи гостей, господарі також мають бути в туфлях. Хазяїн — у чистій сорочці, при краватці й у піджаку. Хазяйка з доброю зачіскою, охайно вдягнена, Жінки, котрі залишають губну помаду на чужій щоці із поцілунком, виявляють дурний тон. Помаду не можна залишати на чарках і склянках;

некликаного гостя, котрий з´явився без запрошення, розважає хазяїн.Якщо в домі тільки хазяйка, вона теж може лишити гостя на 2-3 хвилини. Спокійно треба поставитися до безладдя в кімнаті: не виправдуватися, не прибирати в гарячковому темпі. Вимкнути пилосос, пральну машину. Прання, прибирання — справи життєві й

Читайте також:

1. Віртуальна корпорація” як новий спосіб організації партнерства у веденні бізнесу
2. Вплив Литовських статутів на розвиток права Речі Посполитої. Новий статут 1588 р., його структура, сфера регулювання.
3. Глобалізація як новий етап розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці
4. Глобалізація, як новий етап інтернаціоналізації світового господарства.
5. Група барвників (діамантовий зелений, метиленовий синій, етакридину лактат). Особливості дії та застосування.
6. За ступенем організованості туризм буває: плановий, замовлений і самодіяльний (через турклуби або індивідуально).
7. За характером і часом проведення інструктажі бувають наступних видів:вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий.
8. Зміною в ціннісній пропозиції товару або послуги може бути абсолютно новий товар або послуга або ж розширення існуючої пропозиції.
9. ІV. Ціна на сільськогосподарську продукцію. Ціновий паритет.
10. Коучинг як новий стиль менеджменту персоналу, сутність та сенс коучингу
11. Країновий ризик
12. Легалізовано новий спосіб впливу на недобросовісного боржника – заборона на виїзд за межі України, але тільки на підставі відповідного рішення суду.

Переглядів: 934