Індивідуальний стиль трудової діяльності

Поняття «стиль» відображає індивідуальне своєрідність процесу і результатів діяльності даної людини на відміну від інших людей (стиль письменника, художника, спосіб роботи професіонала). Це поняття має статус міждисциплінарної категорії, яка використовується для фіксації не лише індивідуальних, а й соціально-типових явищ (національний стиль в одязі, стиль театральної школи, архітектурний стиль і т.д.). У вітчизняній психології проблема стилю діяльності розглядається з 1950-х рр.., Зокрема в роботах В.С. Мерліна, Е.А. Климова та ін

Так, для Мерліна індивідуальний стиль діяльності (навчальної, спортивної, трудової) є системоутворюючим ланкою, що формує інтегральну індивідуальність людини. Грунтуючись на ідеях Б.Г. Ананьєва про цілісний вивченні індивідуальності людини, Мерлін зібрав воєдино численні приватні дані про індивідуально-психологічних відмінностей і в рамках концепції інтегральної індивідуальності виділив три рівні індивідуальних властивостей: рівень організму, рівень індивідуально-особистісних властивостей, рівень суб'єкта соціальних відносин.

На рівні організму біохімічні властивості індивідуальності людини характеризуються унікальними для кожного організму особливостями обмінних процесів, неповторною структурою білка, тканин органів, пропорцією гормонів, що виділяються ендокринними залозами. Загальносоматичні властивості індивідуальності відображають особливості тіла як біомеханічної машини: вага, зріст, м'язову масу, тиск крові, об'єм легенів, силу скорочення м'язів, загальний стан здоров'я людини, її загальну працездатність, наявність хронічних захворювань. Нейродинамічні властивості характеризують швидкість виникнення, розвитку і протікання нервових процесів, їх силу, лабільність та інші показники. Під функціональною асиметрією мозку розуміється домінування однієї з півкуль кори головного мозку. У ліворуких домінує права півкуля, у праворуких - ліве. Асиметрія зачіпає також роботу очей, слухового аналізатора, управління рухом ніг, функції сприйняття запахів лівої і правої половиною носа. Є дані про те, що у людей з переважанням правої півкулі частіше зустрічається талант художника, ніж вченого, і навпаки.

В системі індивідуально-особистісних (по Мерліну, індивідуально-психічних) властивостей представлені темперамент і психічні властивості особистості. Темперамент розглядається Мерліном як вторинне індивідуальна властивостей, що характеризує стійко повторювані динамічні особливості поведінки людини. Характер в системі інтегральної індивідуальності розуміється як індивідуально своєрідне поєднання стійких психічних особливостей людини, які задають типовий для даної людини спосіб поведінки, емоційного реагування. Якщо темперамент відбиває формально-динамічну сторону поведінки і емоційних реакцій людини, то характер пов'язаний з вчинками людини, змістовними особливостями ставлення людини до життєвих обставин. Риси характеру формуються прижиттєво на тлі властивостей нижчих рівнів інтегральної індивідуальності. Вони являють собою закріплені стійкі відносини людини до різних сторін дійсності. Характер певною мірою може бути змінений самою людиною в процесі самовиховання або під впливом змін в організмі, тобто мимоволі (наприклад, у хронічно хворих людей).

Рівень соціально-психологічних властивостей індивідуальності відображає специфіку особистісного і соціального статусу людини, що розуміється як сукупність особливостей людини, що випливають із його соціальних ролей, приналежності до конкретних соціальних груп (друзі, сім'я, трудовий колектив, професія) і соціально-історичним спільнотам або великим групам ( етнос, клас, країна). Даний рівень індивідуальності Мерлін позначає також терміном метаін-індивідуальні, бо тут маються на увазі психологічні характеристики взаємин людини з оточуючими його людьми. Мерлін вважає, що метаіндівідуальность людини і її властивості залежать як від вимог, очікувань соціальної групи, так і від властивостей інтраіндівідуальності (щодо автономних від соціального оточення). До інтраіндівідуальності можна віднести властивості першого і другого рівнів інтегральної індивідуальності, а також ті внутріособистісні якості людини, які визначають вибір їм соціальної ролі, її прийняття особистістю. За Мерліну, зв'язок між особистісним статусом і інтраіндівідуальнимі властивостями людини - складно опосередкована, непряма. Людина являє собою цілісну єдність індивідуальних властивостей різних рівнів. У різних життєвих ситуаціях можуть бути особливо важливими різні властивості. Індивідуальний стиль визначається всіма ієрархічними рівнями індивідуальності, під впливом вищерозміщених ієрархічних рівнів відбуваються спрямовані зміни в проявах нижчих рівнів індивідуальності.

Індивідуальний стиль діяльності (ІСД) в широкому розумінні відображає всю систему відмінних ознак діяльності даної людини, зумовлену його індивідуально-особистісними особливостями. ІСД проявляється на поведінковому рівні (доступному зовнішньому спостерігачеві) у формі стійко повторюваних прийомів і способів діяльності, обраних суб'єктом, у формі своєрідної тимчасової організації дій, в якісних особливостях продукту діяльності. Можуть бути виділені і внутрісуб'ектние особливості ІСД (типові стратегії діяльності, своєрідні особливості функціонування в діяльності, обумовлені властивостями індивідуальності, різна суб'єктивна значимість компонентів діяльності, своєрідність форм свідомого контролю, саморегуляції дій, станів (Е. А. Климов, В. І. Моросанова і ін.)

ІСД виконує функцію пристосування людини до вимог діяльності з урахуванням властивостей його індивідуальності (О. Г. Носкова) і являє собою систему індивідуально-своєрідних прийомів, що забезпечують успішне виконання людиною певної діяльності. Облік і формування ІСД є важливим завданням трудового навчання, так як воно найтіснішим чином пов'язано з розвитком професійних здібностей та професійної придатності. Зв'язок між індивідуальним стилем та професійною придатністю необхідно враховувати вже при проведенні профорієнтаційної роботи з молоддю. Проектування трудового шляху учнів передбачає виявлення їх індивідуальних особливостей і прогнозування на цій основі індивідуально-своєрідних способів діяльності залежно від вимог професій.

Проблеми індивідуального стилю мають безпосереднє відношення до вирішення важливих практичних задач. Особливе значення набуває завдання виявлення умов, які забезпечують управління формуванням індивідуального стилю. Знання про будову і внутрішньої організації ІСД є істотною передумовою для індивідуалізації підходу при навчанні праці.

Е.А. Климов в структурі індивідуального стилю виділяє дві групи особливостей: перша група, яка утворює ядро стилю, включає в себе особливості, які проявляються мимоволі або без помітних зусиль, базується на властивостях нервової системи, друга група, яка утворює «прибудову» до ядра, включає в себе особливості , які виробляються в результаті свідомих чи стихійних пошуків. У ядро включаються дві категорії особливостей: одні сприяють успіху, інші перешкоджають йому. Останні «обростають» компенсаторними механізмами. У «прибудову» до ядра стилю також входять дві категорії особливостей: одні пов'язані з використанням позитивних можливостей суб'єкта, інші мають компенсаторне значення. Відповідно до цього в структурі стилю виділяються механізми адаптації та компенсації. Структура індивідуального стилю характеризується особливостями співвідношення орієнтовної, виконавчої та контрольної діяльності.

Хоча механізми адаптації та компенсації відіграють дуже важливу роль в індивідуальному стилі, вони не завжди забезпечують досягнення необхідного результату діяльності. Крім цих механізмів, суттєве значення мають особливі механізми, що забезпечують виконання трудових дій в оптимальних межах (М. Р. Щукін). Необхідність доведення характеристик трудових дій до таких меж пов'язана з тим, що в ряді випадків деякі негативні особливості діяльності, зумовлені властивостями нервової системи, неможливо компенсувати іншими особливостями, а також з тим, що сприятливі можливості людини не завжди реалізуються в трудовій діяльності. Так, М.Р. Щукіним виявлено, що інертність нервової системи може мати явно небажані прояви, що виражаються в надмірній розтягнутості виконання як окремих операцій і дій, так і завдань у цілому. Зазначена особливість може закріпитися, стати звичною і в кінцевому рахунку негативно впливати на рівень продуктивності праці. Поряд з цим деякі рухомі суб'єкти діяльності виявляють квапливість, що виражається не тільки у швидкому темпі діяльності, а й у недостатній ретельності виконання дій і ослабленому контролі. Рідкісне виконання контрольних дій в ряді випадків призводить до погіршення якісних показників роботи. Недоліки у виконанні контрольних дій спостерігаються і у інертних осіб, вони проявляються в багаторазових повтореннях зазначених дій і повільному їхньому виконанні.

Описані випадки слід характеризувати як нераціональний індивідуальний стиль, або псевдостиль (М. Р. Щукін), так як особливості виконання тих або інших трудових дій явно виходять за межі оптимальних меж, що призводить до низьких або одностороннім результатами (низька продуктивність при високій якості або навпаки ).

В індивідуальному стилі поряд з механізмами адаптації і компенсації Щукін виділяє механізми корекції. Завдяки цим механізмам в одних випадках особливості виконання трудових дій обмежуються, а в інших - «підтягуються» до певного рівня.

ІСД пов'язаний насамперед із виділенням індивідуально-своєрідних прийомів діяльності, що характеризують різні її сторони. У багатьох дослідженнях в першу чергу відзначаються типологічно зумовлені особливості виконання виконавчих та орієнтовних дій: особи з рухомою і лабільною нервовою системою мають підвищені швидкісними можливостями у виконанні різних дій, а особи з інертною нервовою системою мають сприятливими можливостями для виконання повільних і одноманітних дій. Крім того, у інертних осіб та осіб із слабкою нервовою системою спостерігається розгорнута орієнтовна діяльність. Таким чином, в одних осіб є більш сприятливі можливості для досягнення високої продуктивності праці, а в інших - для досягнення високої якості. Однак завдяки використанню механізмів компенсації та корекції забезпечується досягнення високих результатів по обох названих показниками діяльності.

Особливості виконання виконавчих та орієнтовних дій займають центральне місце в системі трудових прийомів, так як вони в першу чергу впливають на результати діяльності. Разом з тим ці результати залежать і від особливостей діяльності, що належать до інших її сторонам.

У суб'єктів праці виявляється вибірковість по відношенню до різних ситуацій і завдань, що базується на тенденції створювати більш зручні, відповідні своїм індивідуальним особливостям умови діяльності. Так, особи з рухомою і лабільною нервовою системою схильні варіювати, урізноманітнити роботу, у той час як представники інертної нервової системи охоче виконують завдання, що вимагають одноманітних багаторазових дій.

Ще одна сторона діяльності, в якій виявлені типологічно зумовлені відмінності, пов'язана з організацією робочого місця. Якщо у інертних спостерігається схильність заздалегідь розташувати інструмент і пристосування в певному і звичному порядку і запастися матеріалом, то у рухливих в розташуванні інструменту та забезпечення майбутньої роботи суворої організації не спостерігається. Ці особливості, безсумнівно, пов'язані з тенденцією створювати зручні умови діяльності.

Індивідуальні особливості існують також у дотриманні пред'являються до роботи вимог (в тому числі і правил техніки безпеки). Особи з інертною і слабкою нервовою системою більш ретельно і пунктуально виконують ці вимоги, в той час як в осіб з рухомою і сильною нервовою системою спостерігаються більш часті відступу від них. Це, природно, призводить до більш частого виникнення помилок і браку в роботі.

Трудові прийоми залежать не тільки від властивостей нервової системи. Прояви цих властивостей відчувають на собі вплив мотивів і відносин особистості. Відомо, що сильна мотивація сприяє обмеженню негативних проявів властивостей нервової системи і темпераменту. Позитивне ставлення до діяльності, високий рівень мотивації сприяють більш повному використанню сприятливих, типологічно обумовлених можливостей, полегшують компенсацію недостатньо виражених особливостей і дозволяють доводити характеристики трудових прийомів до необхідних оптимальних меж. Типологічно обумовлені особливості діяльності, що забезпечують досягнення високого успіху, активізують мотиваційну сферу і закріплюють позитивне ставлення до роботи. Таким чином, взаємодія між властивостями особистості і властивостями нервової системи має безпосереднє відношення до управління формуванням індивідуального стилю трудової діяльності, у зв'язку з чим виникає необхідність в обліку психологічних механізмів, що забезпечують цю взаємодію.

Одним з таких механізмів є емоційний фактор. В індивідуальному стилі він виступає в декількох аспектах. По-перше, емоційний стан є показником відповідності виконуваних дій, завдань, а також ситуацій діяльності типологічним особливостям людини. По-друге, в залежності від властивостей нервової системи ситуації напруги (виникнення неполадок у роботі, контрольна робота тощо) по-різному впливають на діяльність. Якщо в осіб з сильною і рухомою нервовою системою в цих ситуаціях діяльність поліпшується, то в осіб зі слабкою та інертною системою - погіршується. По-третє, індивідуальне своєрідність в емоційних реакціях визначається стійкими емоційними якостями, пов'язаними з типом нервової системи та темпераменту (тривожність, висока або низька емоційна збудливість і т.д.). Ці якості можуть істотно обумовлювати особливості трудових прийомів. Зокрема, підвищена тривожність, характерна для осіб зі слабкою нервовою системою, виступає як фактор, що сприяє більш розгорнутому прояву орієнтовних дій.

Іншими компонентами індивідуального стилю, що грають сполучну роль між особистісним і нейродинамічних рівнями індивідуальності, є самооцінки і установки. У осіб з протилежними типологічними особливостями були виявлені досить виразні відмінності в самооцінках і установках: рухливі в цілому оцінюють себе вище, ніж інертні. Особливості в самооцінках та установках вимагають проведення диференційованої роботи з учнями з метою нейтралізації навіяних негативних оцінок своїх динамічних якостей, формування впевненості у своїх можливостях, показу достоїнств і недоліків у роботі, створення сприятливого емоційного фону при критичному аналізі діяльності, перебудови неправильних установок. Така робота сприяє більш глибокому усвідомленню виконуваної діяльності та створення установок на оволодіння раціональними трудовими прийомами, забезпечує позитивну мотивацію у навчально-виробничої діяльності.

Таким чином, індивідуальний стиль представляє собою систему прийомів роботи, що характеризують різні сторони діяльності: особливості виконання виконавчих та орієнтовних дій, вибору ситуацій та завдань, організації робочого місця, підготовки до роботи та дотримання вимог, що пред'являються. В якості визначального компонента в цій системі виступають особливості виконання виконавчих та орієнтовних дій. В основі системи трудових прийомів лежать механізми адаптації, компенсації і корекції. Своєрідність виконання трудових дій, їх співвідношення і взаємозв'язок обумовлені впливом властивостей різних ієрархічних рівнів індивідуальності, перш за все особистісного і нейродинамического рівнів. В якості сполучних ланок між цими рівнями виступають такі компоненти індивідуального стилю, як емоційний фактор самооцінки і установки. Вони дозволяють здійснювати спрямований вплив властивостей особистісного рівня (як вищого) на прояви властивостей нервової системи (як нижчого рівня) (М. Р. Щукін).

Індивідуалізовані рекомендації психологів у процесі професійного консультування повинні бути спрямовані, по-перше, на максимальне використання сприятливих типологічно обумовлених можливостей, по-друге, на компенсацію небажаних проявів властивостей нервової системи і, по-третє, на корекцію трудових дій з метою доведення їх характеристик до оптимальних меж. Недостатня увага до індивідуальних особливостей виконання трудових прийомів може привести до появи псевдостилі, що перешкоджає успішному виконанню діяльності.

Важливо також враховувати індивідуальні відмінності в оволодінні трудовими вміннями і навичками. Швидкісні властивості нервової системи (рухливість і лабільність) істотно впливають на динаміку оволодіння професійними вміннями та навичками.

Е.А. Климов зазначає, що ефективний стиль трудової діяльності не формується сам собою, дається нелегко, вимагає пошуків. ІСД може бути сформований (по Мерліну) за умови існування в діяльності «зони невизначеності» у виборі способів, прийомів виконання завдань, форм тимчасової організації діяльності. Якщо діяльність жорстко регламентована по способам і тимчасовому режиму виконання, суб'єкт діяльності змушений діяти за приписом та її продуктивність буде більшою мірою залежати від наявності у нього необхідних діяльністю індивідуальних властивостей, можливості пристосування його будуть обмежені. І навпаки, чим більше зона невизначеності, тим більшою мірою успіх діяльності визначатиметься умінням суб'єкта вибрати, створити максимально пристосований для даної діяльності стиль поведінки, в якому можна врахувати власні переваги і недоліки і домогтися ефективного виконання поставлених цілей.

К.М. Гуревич виділив два типи професій. До професій першого типу він відніс види діяльності, в яких або не було зони невизначеності, тобто жорстко задані способи виконання, або невизначеність надто висока (професійні завдання дуже різноманітні, в професійному навчанні не можна підготувати людину до їхнього успішного виконання, відсутня алгоритм правильного точної дії, який міг би стати основою навчання), або діяльність виконується в екстремальних умовах, або діяльність вимагає важко розвиваються властивостей індивідуальності. Успіх у цих професіях обумовлений природно заданими властивостями індивідуальності, у зв'язку з чим для забезпечення високопродуктивної діяльності корисний професійний відбір. Ці випадки співвіднесення вимог професії і суб'єкта праці Гуревич називає абсолютною професійною придатністю.

У професіях другого типу ступінь різноманітності професійних завдань невисока, може бути вироблений алгоритм успішного виконання завдань. При цьому існує відома «зона невизначеності", що дозволяє вибрати оптимальні внутрішні і зовнішні способи діяльності, що компенсують обмеження і спираються на переваги індивідуальних властивостей суб'єкта. Для професій другого типу Гуревич пропонує використовувати термін «відносна професійна придатність», що означає, що успіх діяльності може бути забезпечений ІСД, сформованим у професійному навчанні і в ході професійної адаптації.

Незважаючи на те що стиль змінюється в процесі пристосування суб'єкта до вимог діяльності, середовищі її протікання, до особливостей партнерів по діяльності, існують і універсальні форми стилю як стійко повторювані форми адаптації суб'єкта до різних умов середовища, діяльності (В. А. Толочек).

В цілому індивідуальний стиль діяльності розуміється як гнучка, варіативно-мінлива функціональна система, «яка має певні якісно-кількісні кордону» (В. А. Толочек), зокрема кордону суб'єктивно зручних і незручних способів, режимів роботи, межі ефективних і неефективних прийомів діяльності. Зручні способи і прийоми діяльності застосовуються суб'єктом і закріплюються, оскільки допомагають досягти мети комфортно і в супроводі позитивних емоцій. Незручні способи також входять в ІСД, але тільки для того, щоб бути відкинутими (В. А. Толочек).

У більшості випадків ІСД формується у суб'єкта діяльності стихійно. Проте варіанти ІСД можуть бути скориговані в рамках спеціально організованих тренінгів або можуть стати зразком для початківців працівників як приклади успішних форм професійної адаптації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток людини як суб'єкта праці. Професійне становлення особистості	\|	Колективний суб'єкт трудової діяльності. Професійні конфлікти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.