МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Прогрес як активний соціальний розвитокСутність суспільного прогресу і його критерії, і регрес
Розгляд історії в її динаміці вимагає з’ясування суті таких феноменів, як прогрес і регрес суспільства. Будучи двома різновидами соціального розвитку, тобто якісного перетворення суспільства, останні протилежні за своїм спрямуванням: прогрес є поступальне сходження від низькоорганізованих соціальних систем до високоорганізованих,а регрес є тенденцією спрощення суспільної організації, розпаду і деградації соціального устрою, що склався. Для більшості мислителів Давнього Сходу і античності історія була простою послідовністю подій, за якими слідує щось незмінне. У цілому ж вона зображалася або як циклічний кругообіг, що повторює одні і ті ж стадії (Конфуцій, Арістотель, Полібій), або як регресивний процес, розвиток суспільства по низхідній від «кращого» до «гіршого» (Платон, Сенека).
Ідея історичного прогресу оформилася у західноєвропейських соціально-філософських навчаннях Нового часу, які у протилежність песимізму христиансько-есхатологичних уявлень про швидкий і неминучий «кінець світу» відбивали реальне прискорення громадського розвитку і спочатку були овіяні оптимізмом, упевненістю в тому, що «царство розуму» лежить не у минулому, а у майбутньому. Ідея про те, що людство розвивається шляхом все більшого політичного і соціального прогресу, з’являється в Епоху Просвітництва (правда, у Вольтера і Монтеск`є вона ще відсутня, а популярна стала у пізніх просвітників). Першим, хто виклав послідовну теорію прогресу, був абат Сен-П`єр у своїй книзі «Зауваження про безперервний прогрес загального розуму» (1737). Велика французька філософія історії другої половини XVIII століття, що розпочалася з «Міркувань про послідовний прогрес людського розуму» Тюрго (1750) і та, що увінчалася «Нарисами історичної картини прогресу людського розуму» Кондорсе (1794) вписується в ідейну передісторію позитивізму. При цьому прибічник освіченого деспотизму Тюрго збережуть віру в провидіння Боже як джерело загального ходу історії, тоді як в працях його антиклерикального налагодженого учня Кондорсе набув чинності чистий природний закон прогресу, який, як з певною обережністю помітив автор, «майже так само надійний, як і закон природи». Він визнається родоначальником теорії «прогресу», одним з творців філософії історії. Дві ідеї проходять червоною ниткою через увесь твір: про необхідність рівняння громадянських і політичних прав усіх людей і про нескінченне вдосконалення роду людського. «Картина успіхів людського розуму» складається з двох частин: перша містить в собі усю картину прогресу, в найзагальніших рисах; у другій частині і що йдуть за нею Кондорсе припускав викласти факти, які могли б служити для розвитку і підтвердження думок, висловлених у введенні. У першій книзі Кондорсе ділить усю історію людства на десять епох, причому до останньої відносить час з основи французької республіки. Одна з перших наукових концепцій соціального розвитку як послідовного просування суспільств по висхідних рівнях прогресу, яке визначається приростом знання, належить А. Сен-Симону. Його ідеї розвинув основоположник соціології О. Конт. Контовский закон інтелектуальної еволюції людства прямо вказує на напрям і критерій соціального прогресу – міра просування до вищої у його концепції, науковій (позитивною) стадії розвитку. У позитивістській філософії О. Конта прогрес зв’язується передусім з еволюцією людської свідомості, послідовною зміною трьох пануючих типів світогляду, або «стани людських умів»: теологічний, метафізичний і позитивний (наукового). Цим трьом станам (стадіям) мислення відповідає розвиток економічних, політичних і правових стосунків і інститутів, усього соціально-політичного життя. На третій, вищій стадії затверджується «науковий», «позитивний» стиль мислення, і «анархічну республіку» змінює «позитивна», строго іерархична соціально-політична система – «соціократія». Основний закон соціократії виражається формулою: «Любов як принцип, порядок як основа і прогрес як мета». Головне завдання соціократії Конт бачив у тому, щоб встановити міцний «порядок» шляхом встановлення, за його власним виразом, «диктатури» патриціату, що ідеалізується, здолати на цій антидемократичній основі революційний рух, стабілізувати суспільство і забезпечити «прогрес», тобто розвиток індустріальної системи. Герберт Спенсер, розділяючи уявлення про нелінійний характер еволюції, припускав вимірювати соціальний прогрес досягнутою мірою складності суспільств. Соціальна еволюція аналогічна біологічній і призводить поступово до того, що світ стає кращий. Еволюція по думці Спенсера – це «загальний процес», що характеризується трьома істотними рисами: інтеграцією, диференціацією і впорядковуванням. Для пояснення своєї думки він наводить різноманітні приклади. Так організм у процесі росту вимушений живитися, тобто інтегрувати матерію з довкілля. Так само феоди складаються в області, а ті у королівства, які прагнуть до загальноєвропейської федерації. У процесі розвитку також всюди спостерігається диференціація органів і видів. Однорідне яйце еволюціонує у складний організм курчати. І, нарешті, зростає впорядкованість. Спенсер не згоден з тими, хто зводить прогрес або до росту числа пізнаних фактів і зрозумілих законів, або до виробництва як можна більшої кількості найрізноманітніших товарів, що служать задоволенню таких же різноманітних людських потреб, або до тих змін, які ведуть до підвищення людського щастя й інших подібних речей. Насправді, наполягає англійський філософ, прогрес криється у суті або внутрішньому характері тих змін, зовнішнім, супутнім, «тіньовим» вираженням яких і служать усі названі явища. Матрицею, або моделлю, будь-якого прогресу являється, по Спенсеру, прогрес органічний – зміна і ріст індивідуального організму, рослинного або тварини. Суть його бачиться Спенсеру в переході «від однорідного до різнорідного», і він робить таке універсальне узагальнення: «Починаючи від перших скільки-небудь помітних космічних змін і до останніх результатів цивілізації, ми знаходимо, що перетворення однорідного в різнорідне є саме те явище, в якому полягає суть прогресу». Загальний закон, закон ускладнення, наростання різнорідності з визначеністю проявляється також у соціальній історії людства. Наростання різнорідності і на цій основі інтегрованості спостерігається в усіх проявах людської життєдіяльності : мові, живописі, скульптурі, поезії, музиці, танці, історії одягу. Закон переходу від однорідного до різнорідного, вважає Спенсер, залишається емпіричним узагальненням до тих пір, поки не виявлена передбачувана ним загальна причина, поки він не представлений в якості наслідку якого-небудь загального початку. Таким початком, по Спенсеру, виявляється характерна або єдина властивість змін, що становлять початковий матеріал всякого прогресу. Зміни збільшують різноманітність суспільства, множать його прогрес. Чим різноманітніше і прогресивніше ситуація, в якій діє та або інша сила, тим складніше, численніше і у цілому благотворніше її результати. Отже, робить висновок Спенсер, «прогрес не є ні справа випадку, ні справа, підпорядкована волі людській, а благотворна необхідність». Словом, хоче людина або ні, а прогрес є і буде, він об’єктивний. У теорії К. Маркса питання соціального прогресу вирішувалося практично однозначно. Досягнення вищого ступеня людського розвитку – побудови безкласового комуністичного суспільства, де володарюватиме вільна праця вільних людей, — неминуче, хоча і віддалено у часі. У якості найбільш загальних критеріїв історичного прогресу виступають міра оволодіння суспільством стихійними силами природи, що виражається в рості продуктивності праці, і міра звільнення людей з-під гніту стихійних громадських сил, соціально-політичної нерівності і духовної нерозвиненості. У світлі вказаних критеріїв зміна суспільно-економічних формацій є зміною закономірних стадій прогресивного розвитку людства. Проте процес цей неоднозначний, суперечливий, а типи і темпи його різні. У цьому відношенні неодноразова згадка Марксом так званого "азіатського способу виробництва" примушує засумніватися в правомірності деяких інтерпретацій його навчання, згідно з якими нібито усьому історичному прогресу людства властива послідовна зміна п’яти суспільно-економічних формацій (первіснообщинною, рабовласницькою, феодальною, капіталістичною і комуністичною). Сам Маркс відмічав, що його формаційний підхід ґрунтується тільки на досвіді Європи. Йому був властивий і загальніший підхід до аналізу історичного прогресу. К. Маркс виділяв три основні суспільно-економічні формації: первинну (архаїчну), вторинну (економічну, включаючи усі антагоністичні суспільства, незалежно від відмінності способів виробництва і форм експлуатації) і майбутню третинну (комуністичну). У другій половині ХХ ст. ідеї прогресу знайшли відображення у теоріях постіндустріального та інформаційного суспільств. Реальною основою цих концепцій стала та, що сталася у ряді розвинених країн під впливом науково-технічної революції структурна перебудова господарського механізму, яка висунула на перші позиції нові наукомісткі галузі замість важкої промисловості і супроводжувалася бурхливим розвитком «індустрії знань». Читайте також:
|
||||||||
|