Поняття про витрати на робочу силу.

Статистика оплати праці.

Статистичні методи виявлення резервів поліпшення використання робочої сили.

Сутність понять “робочий час” та “робоче місце”. Показники використання робочого часу.

Сутність понять “робочий час” та “робоче місце”. Показники використання робочого часу. Статистика праці окрім уже розглянути аспектів вивчає також робочий час (як в масштабі економіки країни в цілому, так і окремих її галузей).

Основними завданнями статистики у цьому векторі є:

¾ вивчення величини, складу та динаміки фондів робочого часу;

¾ розроблення та вдосконалення методології обчислення показників використання робочого часу;

¾ виявлення резервів робочого часу та шляхів їх раціонального використання;

¾ визначення економічного ефекту від скорочення та недопущення втрат робочого часу.

Час зайнятих у економіці трудових ресурсів складається з робочого та позаробочого часу. Робочий час — це та частина фонду часу працівників, яка використовується чи має використовуватися на виробництво матеріальних та духовних благ. Позаробочий час можна умовно розділити на:

1) пов’язаний з працею на виробництві, в установі (пересування до місця праці і назад, обідня перерва тощо), з купівлею товарів, наглядом за дітьми і т. д.;

2) вільний час (відпочинок, підвищення культурного рівня, самоосвіта, виховання дітей та ін.)

Величина робочого та вільного часу працівників, а також характер його використання зумовлені ступенем розвитку суспільного виробництва.

В якості основних одиниць вимірювання робочого часу в статистиці праці використовують людино-день та людино-годину.

Відпрацьований людино-день — це день, коли працівник прийшов на роботу та розпочав її незалежно від кількості годин його практичної роботи в цей день.

Також статистика вирізняє людино-день цілодобового простою — день, коли робітник вийшов на роботу, але фактично її не розпочинав з певних причин. До цілодобових простоїв належать також людино-дні невиходів на роботу, з дозволу адміністрації у зв’язку з простоєм (так звані «умовні явки»).

Людино-днем неявкивважається день, коли працівник не з’явився на роботу, незважаючи на те, повинен він був у цей день працювати чи ні.

Загальна сума людино-днів явок та неявок (включаючи святкові та вихідні дні) усіх працівників за певний відрізок часу називається календарним фондом часу в людино-годинах.

Людино-дні неявок на роботу вивчаються статистикою праці в розрізі причин. До причин неявок належать: вихідні та святкові дні, чергові відпустки, відпустки для навчання, відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, хвороби, виконання державних обов’язків, інші неявки, дозволені законом, неявки з дозволу адміністрації, прогули.

Облік робочого часу в людино-днях недостатній для уявлення про обсяг вкладеної у виробництво праці, оскільки відпрацьований людино-день може бути різним за своєю тривалістю, можуть мати місце перерви, утрата робочого дня. У зв’язку з цим статистика веде облік робочого часу і в людино-годинах. При цьому окремо враховуються відпрацьовані людино-години внутрішньозмінних перерв.

Відпрацьованими людино-годинами потрібно вважати час фактичної роботи одного працівника. Практично людино-година, що враховується як відпрацьована, не завжди складається з 60 хвилин праці. Короткі перерви під час роботи не підлягають загальному обліку, їх можливо виявити лише за допомогою спеціально організованих спостережень.

За режимом роботи відпрацьовані людино-години поділяють на визначений та позавизначений час. Позавизначеними вважаються години, що були відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого дня, встановлену законом, а також години, відпрацьовані в ті дні, які за встановленим графіком мають бути вихідними.

Людино-години внутрішньозмінних перерв — це час протягом робочого дня, коли працівники не виконують виробничих зобов’язань.

Показники використання робочого часу.

Використання робочого часу характеризується в першу чергу абсолютними показниками календарного фонду часу, табельного фонду часу і максимально можливого фонду робочого часу.

Календарний фонд часу дорівнює сумі всіх явок і неявок або добутку середньоспискової чисельності на кількість календарних днів у році.

Табельний фонд робочого часу вимірюється в людино-днях і нараховується шляхом віднімання з календарного фонду часу кількості людино-днів святкових і вихідних.

Для з’ясування ступеня використання робочого часу визначають середньофактичну тривалість робочого періоду та середню встановлену тривалість (заплановану).

Середньофактична тривалість робочого періоду показує, скільки днів фактичної роботи припадає на одного середньооблікового робітника за період. Вона визначається відношенням відпрацьованих людино-днів до середньоспискової кількості робітників.

Установлена тривалість робочого періоду — це кількість робочих днів підприємства в даному періоді. Вона може бути обчислена відношенням табельного фонду часу до середньооблікової чисельності робітників.

У статистиці праці обчислюється також показник, який відображає використання робочого часу з урахуванням неявок робітників на роботу, простоїв, тобто з урахуванням утрат робочого часу не тільки цілодобових, а й внутрішньозмінних.

Утрати робочого часу породжуються багатьма чинниками, зокрема:

¾ недосконала організація праці і виробництва на підприємстві;

¾ недоліки в системі планування та нормування праці;

¾ порушення трудової дисципліни (прогули, вихід на роботу в нетверезому стані, несвоєчасний початок роботи та передчасне її закінчення, відлучки під час робочого дня та інші, часто зафіксовані, втрати робочого часу);

¾ плинність робочих кадрів;

¾ несприятливі умови праці на робочих місцях, які сприяють збільшенню випадків захворювання і виробничого травматизму;

¾ проведення різних суспільних заходів у робочий час, необґрунтовані відпустки з дозволу адміністрації.

Матеріальні збитки від утрат робочого часу (Δt) визначаються за формулою:

де V — продукція в оптових цінах підприємства на початок року, тис. грн;

t — кількість фактично відпрацьованих робітниками людино-днів;

t¢ — утрати робочого часу (простої, прогули і т. д.).

Якщо даний показник сягає значних розмірів, то це свідчить про недосконалий механізм господарювання, про недостатній рівень виховної роботи, які є причиною відсутності у відповідного прошарку робітників зацікавленості в економії праці, недостатньої їх орієнтації на кінцевий результат, зниження виконавчої дисципліни.

Величина втрат робочого часу також відображається на зростанні продуктивності праці.

Для характеристики рівномірності або нерівномірності розподілу робочої сили по змінах, визначення ступеня використання змінного режиму і робочих місць у статистичній практиці застосовуються відносні показники — коефіцієнти змінності, використання змінного режиму, безперервності й повний показник завантаження робочих місць.

Коефіцієнт змінності характеризує рівномірність завантаження змін працівниками. Він розраховується шляхом розподілу кількості людино-днів, відпрацьованих у найбільше заповнену зміну (при розрахунку показника за період).

Відношення коефіцієнта змінності до кількості встановлених на підприємстві змін називається коефіцієнтом використання змінного режиму і показує рівномірність або нерівномірність розподілу робітників по змінах.

Коефіцієнт безперервності визначається як відношення кількості відпрацьованих людино-днів у найбільшу за чисельністю робітників зміну до кількості людино-днів, які б могли бути відпрацьовані в одну зміну за умови повного завантаження робочих місць.

Коефіцієнт використання робочих місць на більшості підприємств не визначається, що пов’язано з труднощами у визначенні кількості робочих місць, особливо в умовах багатоверстатного обслуговування. Загалом під робочим місцем розуміють місце спрямування праці одного працівника чи групи працівників відповідної кваліфікації, для виробництва продукції (надання послуг, виконання чи робіт установлених робочих функцій) визначеного виду, якості, номенклатури з проектною продуктивністю в одну зміну з використанням, відповідно до встановленої норми обслуговування, необхідного устаткування, інструменту, приладдя і допоміжних пристроїв, розташованих на закріпленій за ним виробничій площі. Робоче місце є найважливішим первинним елементом промислового підприємства. І від того, як функціонує кожне робоче місце в процесі виробництва продукції певного виду, залежать кінцеві результати діяльності промислових підприємств.

Основною формою державної статистики про використання робочого часує «Звіт про використання робочого часу». У ньому наводяться відпрацьовані фактично за період з початку звітного року людино-години, а також відпрацьовані надурочно. Подаються невідпрацьовані людино-години з різних причин, з них тривалістю понад три місяці поспіль. Вищеназвані надають за місяць, квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 5: Статистика робочого часу та оплати праці	\|	Статистичні методи виявлення резервів поліпшення використання робочої сили

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.