Механізми передачі інфекційних захворювань.

Захворювання, їх поширеність.

У світі відомо більше 6-ти тисяч різноманітних захворювань людини. За 9-м переглядом Міжнародної класифікації хворіб розрізняють наступні групи захворювань, що розміщаються не за порядком їх поширеності:

1. Інфекційні та паразитарні захворювання.

2. Новоутворення.

3. Хвороби ендокринної системи, розлади харчування, порушення обміну речовин; імунітету;

4. Хвороби крові і кровотворних органів;

5. Психічні розлади.

6. Хвороби нервової системи іорганів чуття.

7. Хвороби системи кровообігу.

8. Хвороби органів дихання.

9. Хвороби органів травлення.

10.Хвороби сечо-статевої системи.

11 .Ускладнення вагітності, пологів та післяпологового періоду.

12-Хвороби шкіри і підшкірної клітковини.

13 .Хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини.

Н.Вроджені аномалії (вади розвитку).

15.Окремі стани, що виникають у перинатальному періоді.

16.Симптоми, ознаки і неточно означені стани.

17.Травми і отруєння.

У попередні історичні часи, до 20-го століття, найпоширенішимиі,напевно, найнебезпечнішими були інфекційні, паразитарні захворювання. Під час епідемій, пандемій інфекційних хворіб, в першу чергу, особливо небезпечних інфекцій (чума, віспа, холера) гинуло більше людей, ніж під час воєн. У кінці 19-го і на протязі 20-го століття людство навчилося боротися з ними. Створені вакцини, хімічні, біологічні препарати проти них. Застосовуються фізичні засоби профілактики, лікування. Проводиться масова вакцинація дітей, дорослих, професійних та ендемічних груп. Науково розроблені і використовуються згідно міжнародних правил, законодавства, підзаконнихактів комплекси профілактичних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних, лікувальних заходів у боротьбі з інфекційнимита паразитарними захворюваннями.

Інфекційні захворювання - ті, що виникають в результаті взаємодії людини з патогенними мікроорганізмами, під час якої розладнуються, психофізіологічні процеси в її організмі.

Інфекційні хвороби – це хвороби, спричинені мікроорганізмами, що шляхом еволюції пристосувалися до паразитування в організмах вищих видів.

Джерелом, резервуаром інфекції може бути заражена людина або тварина, які є хворими, або є лише носіями інфекційного збудника. Збудниками інфекційних захворювань можуть бути мікроорганізми - віруси, рікетсії, бактерії. Паразитарні захворювання викликаються найпростішими, глистами, грибками, членистоногими, комахами.

Збудники небезпечних інфекцій характеризуються:

● епідемічністю, тобто спричиняють масові захворювання людей на значній території за короткий час (грип);

● токсичністю;

● здатністю передаватися від одного об’єкта до іншого;

● наявністю інкубаційного (схованого) періоду захворювання;

● дальністю поширення.

Відомі такі механізми, шляхи передачі збудника:

Þ повітряно-крапельний, яким поширюються інфекції дихальних шляхів - кір, дифтерія, віспа, епідемічний паротит, менінгококова інфекція - коли збудники (дифтерійна паличка, вірус грипу, стрептококи) з крапельками, пилом передається через повітря.

Þ Непрямим контактом - через заражені предмети, речовини (якщо збудник стійкий у зовнішньому середовищі) передається дизентерія, сальмонельози, черевний тиф, парати4)и, холера.

Þ Безпосереднім, прямим контактом (збудник не стійкий у зовніньому середовищі - через дотик до шкіри, укуси тварин, поцілунок -шкірні захворювання, сказ.

Þ Харчовий, аліментарний шлях передачі через харчові продукти характерний для кишкової групи інфекцій, поліомієліту, також дифтерії, скарлатини та ін..

Þ Через воду - лептоспірози, туляремія та інші.

Þ Статевим шляхом - венеричні захворювання.

Þ Трансмісивний (механічно, при укусах)-через живих переносників, в організмі яких зберігається збудник (комахи, кліщі) - малярія, енцефаліт та ін..

Þ Внутрішньоутробний - через плаценту від хворої матері плодові.

Þ При використанні нестерильного медичного інструментарію (шприців, крапельниць тощо) - гепатит, СШД та ін.

Þ При переливанні донорської крові, зараженої мікроорганізмами. У боротьбі з інфекційними і паразитарними захворюваннями важливе значення мають знання властивостей збудників, механізмів передачі інфекційного захворювання, їх попередження і переривання за допомогою протиепідемічних, санітарно-гігієнічних заходів, дотримання гігієнічних правил, ізоляції і лікування хворих, локалізації і знищення джерел інфекції. Не менш важливим є підвищення загальної і спеціальної стійкості (імунітету) організму людини до цих хворіб.

У 80-90 роки 20-го століття в Україні спостерігалися епідемії дифтерії, кору, туберкульозу, грипу, їх поширенню сприяє, зокрема, зниження опірності організму людини, зниження вакцинації, побутові й виробничі умови, соціально-економічні негаразди. У цивілізованих країнах загалом інфекційна захворюваність зведена до мінімуму, і певні інфекційні, паразитарні захворювання майже не реєструються.

Дифтерія, наприклад, була однією з найпоширеніших хворіб і причин дитячої смертності в Україні на початку 20-го століття. В окремі роки рівень захворюваності сягав 600-800 випадків на 100000 населення. З початком масової імунізації населення у 30-ті роки захворюваність значно знизилася. Найнижчим був показник у 76 році, який становив 8-м випадків на рік. Проте у 80-х роках знову розпочався ріст захворюваності дифтерією, який перейшов у епідемічне поширення перш за все у великих містах - Києві, Харкові, Львові, Одесі, Запоріжжі. Зростання дифтерії мало місце внаслідок зниження вакцинації населення, мутації збудника.

У 1992-1993 році на дифтерію в Україні захворіло 3000 чоловік. Одночасно зросла смертність від дифтерії, особливо дітей, що засвідчило про гіршу їх вакцинацію, як і дорослих на селі. 69% померлих були не щеплені. Дифтерія страшна інтоксикацією організму, задушенням при утворенні плівки на слизовій трахеї дітей, ускладненнями, інвалідністю, смертністю.

В останнє десятиліття у світі, в Україні значного поширення набуло захворювання, що йменується СНІДом. Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) спричинюється вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який знищує лімфоцити крові, одне з найстрашніших сучасних захворювань, проти якого ще не знайдено ефективних ліків. Основними шляхами поширення зараження є: статевий; при переливанні донорської крові, зараженої вірусом; при використанні нестерильного медичного інструментарію, внутрішньоутробний. Інкубаційний період триває від кількох тижнів до кількох років. Вір. виявляється в крові в середньому через 2-8 тижнів. Лабораторні обстеження досить дорогі. Уникнути захворювання можна лише попереджувальними, профілактичними заходами. Хворі СНІДом приречені на смерть внаслідок зниження імунітету. Під час хвороби вражаються різні органи - легені, нервова система, травлення, шкіра тощо.

У 1999 році від СНІДу у світі померло 2,6 мільйони чоловік, серед них 1,1 мільйона жінок і 500 тисяч дітей; інфіковано ВІЛ 5,6 млн.. Загальна кількість людей, які померли від СНІДу - 16,3 мільйона, а інфікованих - 33,6 млн.. 50% інфікованих помирають у віці до 25 років. Щохвилини 11 чоловік у світі стають ВІЛ інфікованими і 75% з них не підозрюють про це.

В Україні офіційно зареєстровано з початку 1987 року по 1999 рік інфіковано 30410 громадян, інфекція перейшла у кінцеву стадію у 1300 осіб. Померло 539 дорослих і 36 дітей. У 2000 -му році зареєстровано 240000 ВІЛ інфікованих. З них понад 75% відбулося внаслідок внутрішньовенних ін’єкцій наркотиків. У Львівській області нараховується 249 ВІЛ-інфікованих, в тому числі 8 хворих на СНІД. Переважна більшість ВІЛ-інфікованих - це наркомани і колишні ув’язнені.

СНІД - інфекційне захворювання, яке вперше зареєстроване в кінці 20-го століття. Пандемічне його поширення у цивілізованому світі пояснюється наявністю багатьох шляхів передачі збудника, сучасним розвитком міжнародних, трансконтинентальних транспортних зв'язків, комунікабельністю і мобільністю суспільних відносин, відсутністю належного духовного виховання і засобів лікування.

Основну увагу в боротьбі зі СНІДом вчені, медики, освітяни звертають до виховання молоді, поширення знань про цю хворобу і застосування заходів попередження передачі інфекції. Проводиться тестування на ВІЛ-інфікованість, зокрема у нашій області обстежується 5-6 тисяч осіб щорічно, з яких 70% складають вагітні і донори.

З 1995 року в Україні за критеріями ВООЗ зареєстрована епідемія туберкульозу, яка стала загрозливою соціальною проблемою. З метою призупинення епідемії видано Указ Президента України від 11.05.2000 року та Закон України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", а також розроблені державна та регіональна програми, які мають належну державну підтримку. Проводиться діагностика, щеплення вакциною БЦЖ, туберкуліном, лікування ефективними протитуберкульозними препаратами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття хвороби і пошкодження, класифікація, стадії перебігу.	\|	Поширеність інфекційних, психосоматичних захворювань, травматизму та смертність від них в світі, Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.