Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основні напрямки організаційних змін

Виділяють такі основні чинники, що приводять до змін:

ü Зовнішні

ü Внутрішні

Прикладом зовнішніх чинників, що приводять до змін в організаціях,

можуть бути:

Ø зміна грошової одиниці;

Ø інфляція;

Ø поява нових видів технології виробництва та реалізації продукції;

Ø підвищення цін на енергоресурси тощо.

Прикладом внутрішніх чинників, що приводять до змін в організаціях,

можуть бути:

Ø зміна графіків виходу на роботу;

Ø зміна графіків відпусток;

Ø скорочення чисельності персоналу з причини зниження обсягів виробництва та реалізації продукції тощо.

Розрізняють також планові і ситуативні зміни в організації.

Прикладом планових змін можуть бути розробка і впровадження нової системи стимулювання праці персоналу, реорганізація структурних підрозділів, їх укрупнення тощо.

Прикладом ситуативних змін може бути прийняття рішення власником підприємства щодо підвищення відповідальності менеджерів підрозділів за дотримання техніки безпеки праці, порушення технології виробництва і реалізації продукції, санітарних правил тощо.

2. Комплексний підхід до удосконалення управління організаційними змінами.

Управління змінами (перетвореннями) в організації потребує комплексного підходу для того, щоб знизити опір змінам з боку персоналу організації.

Комплексний підхід до удосконалення управління організаційними змінами найчастіше передбачає зміни:

Ø організаційної структури управління (наприклад, зміни організаційної структури в цілому: перехід від функціональної до матричної системи);

Ø зміна технології та виробництва (наприклад, зміни виробничих завдань чи процесів у разі впровадження нового обладнання чи випуску нової продукції);

Ø зміни у складі персоналу (наприклад, впровадження нових навчальних програм і критеріїв відбору персоналу й заміщення вакантних посад).

В умовах розвитку ринкових відносин більшість організацій здійснюють реінжиніринг, тобто докорінну перебудову усіх аспектів діяльності для досягнення головних цілей щодо матеріальних і фінансових витрат, послуг чи часу.

Потреба в реінжинірингу може викликатися занепадом системи управління, різким і безперервним зниженням обсягів виробництва й реалізації продукції, прибутків тощо.

Розвиток організації стосується зміни позицій, сприйняття перетворень, поведінки й очікувань персоналу.

Основним елементом змін в організації є інновації, тобто керована спроба керівництва розробити і впровадити новий продукт або послугу чи запропонувати нову систему управління стимулювання персоналу тощо.

Інновації засновуються на новинах або нововведеннях, які носять назву «новації».

Управління інноваційним процесом в організації передбачає здійснення процесу створення, розповсюдження та втілення новини, яка задовольняє нові суспільні потреби.

Організаційні зміни часто супроводжуються опором, який чинять окремі керівники, спеціалісти та робітники організації.

Основними причинами опору змінам є:

ü невизначеність (працівники хвилюються, що вони не будуть відповідати новим вимогам, втратять роботу тощо;

ü загроза власним інтересам (деякі зміни можуть загрожувати інтересам окремих керівників чи спеціалістів);

ü різне ставлення до змін (кожний працівник сприймає по-різному ситуацію);

ü відчуття втрати (часто зміни призводять до руйнування усталених стосунків між людьми та ін.).

3. Ефективність менеджменту та його критерії.

Термін «ефективність» походить від лат. Effectus – результат, наслідок яких‑небудь причин, заходів, дій. У більш широкому розумінні ефективність менеджменту – це один з основних показників удосконалення управління, що визначається шляхом зіставлення кінцевих результатів діяльності організації і всіх видів ресурсів, які витрачені на їх досягнення.

Взагалі ефективність менеджменту часто оцінюють шляхом зіставлення

отриманого прибутку і витрат на управління. Але, як свідчить досвід роботи вітчизняних і зарубіжних фірм, така елементарна оцінка не завжди себе виправдовує і не є коректною:

По-перше, результатом управління не завжди є прибуток.

По-друге, оцінка приводить до безпосереднього і опосередкованого результату. Останній приховує роль менеджменту в його досягненні, а прибуток виступає як опосередкований результат.

По-третє, результат менеджменту може бути не тільки економічним, а й соціальним, соціально-психологічним, соціально-економічним.

По-четверте, витрати на менеджмент не завжди можна чітко і досить точно виділити.

Ефективність функціонування будь-якої організації (підприємства) може характеризувати форма реагування зовнішнього середовища на її дії.

Такими формами реагування можуть бути: нейтральна (коли вироблена продукція, товар чи послуга користуються попитом); позитивна (коли вироблена продукція, товар чи послуга користуються попитом); негативна (коли на вироблену продукцію, товар чи послугу спочатку був попит, але через деякий час, з причини зниження їх якості, попит споживачів почав скорочуватися).

До основних показників ефективності відносяться:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стратегії організаційного розвитку	\|	Терміни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.