Диференціація та інтеграція, аналіз та синтез

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Широке наукове використання термінів “аналіз” і “синтез”, “диференціація” та “інтеграція” ставить завдання їх подальшого дослідження, в тому числі й побудови адекватної типології цих процесів. Таку побудову можна розпочати з найширших понять — “роз’єднання” та “поєднання”, котрі охоплюють фактично всі інші процеси цього типу.

Залежно від типу об’єкта можна виділити роз’єднання й поєднання як уявні (в думках) операції, а також роз’єднання й поєднання матеріальних об’єктів.

Роз’єднання й поєднання матеріальних об’єктів може здійснюватися як природним шляхом, так і цілеспрямовано. При цьому природні процеси роз’єднання й поєднання також можна поділити на ті, що відбуваються в природі , ті, які проходять у суспільстві, та природничо-історичні процеси в соціальній сфері.

“Штучні” операції роз’єднання й поєднання матеріальних об’єктів — процеси, керовані людиною, ділять на ті, що здійснюються в ході емпіричного пізнання, й ті, що вибігають з практичної діяльності людини (за винятком емпіричного рівня наукового пізнання).

Поділ і поєднання матеріальних об’єктів у процесі пізнання можуть вібуватись як з метою надання їм зручної для дослідження форми (поділ і поєднання), так і безпосередньо з метою їх дослідження (практичний аналіз і синтез).

Слід звернути увагу на те, що в ряді наукових та енциклопедичних видань практичні аналіз і синтез тлумачаться надто широко. Вони розуміються як методи не лише пізнання, а й перетворення дійсності. При цьому аналізом називають будь-які процеси поділу матеріальних об’єктів, а синтезом — будь-які процеси їх поєднання, здійснювані людиною. Не заперечуючи в принципі проти такої постановки питання, треба зазначити, що вживання ідентичних термінів як у роз’єднувально-поєднувальній практичній діяльності людини взагалі й роз’єднувально-поєднувальних операціях у процесі пізнання, так і в аналітично-синтетичному методі пізнання, веде до суттєвої термінологічної плутанини. Це, в свою чергу, не сприяє адекватному дослідженню даних процедур, взаєморозумінню філософів і представників природничих наук. Так, поняття “синтез” для означення процедур поєднання використовується фактично лише в хімії. Але й тут це спричинює непорозуміння в осмисленні аналітико-синтетичного методу пізнання. Коли ж філософи починають говорити про аналіз і синтез “у сфері виробництва”, які полягають у складанні та розробці механізмів, то в цьому разі переконати спеціаліста на автомобільному конвеєрі в тому, що він займається “синтезом” автомобіля, навряд чи вдасться.

Взагалі, проблема взаємовідношення методів пізнання та “методів перетворення дійсності” потребує додаткового вивчення.

Звернімо увагу ще на одну проблему, котра вимагає обговорення. Це питання про те, чи мають право на існування аналіз і синтез як цілком самостійні методи, чи вони є лише сторонами єдиного аналітично-синтетичного методу. Звичайне декларування “подолання” метафізичного підходу до цих методів не в усьому переконує. Та й у сучасній філософській літературі трапляються суперечливі твердження з цього питання. Так, у “Філософському енциклопедичному словнику” (стаття “Аналіз”) сказано, що аналіз “часто сполучається” із синтезом “у практичній або пізнавальній діяльності”. Водночас у тому ж словнику (стаття “Синтез”) говориться про те, що синтез пов’язаний з аналізом “нерозривно”.

На певну увагу заслуговує й проблема взаємодії, взаємної детермінації гносеологічних аналітично-синтетичних операцій, що вимагає окремого обговорення.

Особливу зацікавленість викликає термінологія, що застосовується для опису процесів роз’єднання і поєднання науки, наукового знання та пізнання. Буде найбільш адекватним називати стихійні процеси роз’єднання й поєднання знання процесами диференціації та інтеграції, а за операціями поділу й поєднання, що їх здійснює людина свідомо, цілеспрямовано, з метою вдосконалення організації науки, знання та пізнання, закріпити терміни “поділу та синтезу”. Звернемо увагу на те, що поняття “синтез” використовується у значенні об’єднання, узагальнення, поєднання, а не як сторони аналітично-синтетичного методу пізнання. Коли мова йде про синтез наук, синтез знань, то мається на увазі зовсім не синтез як метод наукового пізнання.

Слід також розрізняти такі синонімічні поняття, як “диференціація й інтеграція науки”, “диференціація й інтеграція наукового знання” і “диференціація й інтеграція наукового пізнання”, котрі не завжди розмежовуються в сучасній літературі.

Процеси диференціації та інтеграції наукового знання й наукового пізнання (й, відповідно, операції поділу та синтезу знання та пізнання) є окремими випадками процесу диференціації та інтеграції науки (й, відповідно, поділу та синтезу науки).

Звернемо увагу на те, що з вищевказаними процесами не слід плутати аналітично-синтетичні операції з науковим знанням (науковим пізнанням, наукою) з метою його оволодіння.

Необхідно розрізняти такі поняття: диференціацію й інтеграцію науки як стихійні процеси роз’єднання та поєднання; аналіз і синтез науки, знання й пізнання; поділ і синтез науки, знання й пізнання.

Успішне здійснення поділу та синтезу знань можливе лише за умови виявлення логічних аспектів цих операцій, у тому числі й на основі вивчення історичного процесу розвитку науки й наукового знання. Дослідження історичних моментів процесів диференціації та інтеграції наукового знання й пізнання допоможе успішно здійснити поділ і синтез знання й пізнання, а також прогнозувати результати диференціації та інтеграції науки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рівні наукового дослідження і пізнання	\|	Концептуальні принципи та проблематика еколого-географічних курсів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.028 сек.