• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 3. Масові форми роботи шкільної бібліотеки.

Схема індивідуального обслуговування дитини – читача

Інформаційне обслуговування — забезпечен­ня користувачів необхідною інформацією (фактографічною, бібліографічною, повнотекстовою), що здійснюють бібліотеки.

Бібліографічне обслуговування — це процес доведення бібліографічної інформації до споживачів. Воно складається з кількох процесів: а) довідково-бібліографічного обслуговування (ви­конання разових читацьких запитів та вида­ча різноманітних довідок); б) бібліографічного інформування (систематична робота, спрямо­вана на задоволення довготривалих і постійнодіючих запитів читачів); в) рекомендаційно-бібліографічне обслуговування (використання бібліотекою рекомендаційних покажчиків).

Довідково-бібліографічне обслуговування — це бібліо­графічне обслуговування відповідно до разових інформаційних запитів споживачів інформації. Відповідь споживачеві на разовий інформаційний запит може подаватися у формі: 1) до­відки; 2) відмови; 3) консультації.

Довідки бувають бібліографічні та фактографічні. Бібліографічні довідки містять бібліографічну інформацію і бувають тематичними, уточшовальними та адресними. Тематична бібліографічна довідка надається у вигляді систе­матизованого переліку бібліографічних записів документів з певної теми. Цей вид довідок найпопулярніший серед спожи­вачів інформації. Методика виконання тематичних довідок складається з таких етапів: приймання запиту; вивчення теми запиту; визначення кола і послідовності перегляду джерел; бібліографічний пошук, групування матеріалу та оформлення тематичної довідки.

Уточнювальна бібліографічна довідка встановлює чи уточ­нює елементи бібліографічного запису, яких бракує або які не­правильно зазначені у запиті. Типовими помилками є: 1) заміна однієї літери на іншу, викривлення ініціалів у пріз­вищах; 2) скорочення та неточні назви книг, періодичних видань; 3) подання редактора, укладача тощо як авторів книги; 4) представлення назви статті, розділу, глави книги тощо як назви самостійного видання.

Адресна бібліографічна довідка встановлює за бібліографіч­ними джерелами (покажчики, каталоги) дані про наявність і (або) точну адресу (шифр) зберігання документа в певному фонді (бібліотеці, архіві тощо).

Фактографічна довідка містить фактографічну інформа­цію (відомості про певні факти, події, дані з різних галузей знань, пояснення слів, термінів тощо). Фактографічна довідка може супроводжуватися посиланням на документальне джере­ло інформації, тобто може вміщувати також і бібліографічну інформацію.

Відмова — це відповідь на разовий інформаційний запит, в якій пояснюється неможливість видати споживачеві інфор­мацію, що відповідає запитові. Відмовити споживачеві можуть на етані прийняття запиту або після невдалого пошуку інфор­мації.

Консультація, на відміну від довідки, не падає інформа­ції, а містить поради щодо її самостійного пошуку споживачем. Бібліографічна консультація вказує, як одержати потрібну бібліографічну інформацію (у певному бібліографічному по­кажчику, каталозі бібліотеки тощо), а фактографічна кон­сультація містить поради щодо пошуку інформації про факти, події, дані з різних галузей знань тощо.

Розвиток інформаційних технологій сприяв появі віртуаль­ного довідково-бібліографічного обслуговування довідково-бібліографічного обслуговування віддалених користувачів, що проходить в електронному середовищі з використанням різноманітних комунікаційних каналів: електронної пошти, веб-форми, чату. Найпоширенішою формою такого обслугову­вання є віртуальна довідка. У фаховій літературі використо­вують такі синоніми терміна «віртуальна довідка»: «чатова довідка», «оп-лайнова довідка», «електронна довідка», «авто­матизована довідка», «цифрова довідка» тощо. За часом одер­жання відповіді на запит розрізняють асинхронне та синхрон­не віртуальне довідково-бібліографічне обслуговування.

Перевага асинхронного обслуговування в тому, що користу­вач може надіслати запит у будь-який час, з будь-якої точки земної кулі. Синхронне обслуговування в режимі чату забезпе­чує живе спілкування. Асинхронне обслуговування особливо зручне для виконання тематичних довідок, синхронне — уточ- нювальних, адресних та фактографічних, коли не потрібно вво­дити значного текстового матеріалу. У практиці роботи бібліотек України застосовують переважно асинхронне вірту­альне довідково-бібліографічпе обслуговування, тому що поширення синхронного залежить від ступеня розвитку інтер- нету, якості зв'язку, матеріально-технічної бази бібліотек.

Віртуальна бібліографічна довідка, крім надання бібліо­графічної інформації, може вміщувати й посилання на елект­ронні версії первинних документів, розміщених в інтернеті.

Уточнювальні та адресні віртуальні бібліографічні довідки на­дають у вигляді бібліографічного опису документа та шифру зберігання в певній бібліотеці. Фактографічні віртуальні довідки — у вигляді конкретних даних із зазначенням джерел інформації, з яких взято дані.

Бібліографічне інформування — це систематичне забез­печення споживачів бібліографічною інформацією без їхніх за­питів або відповідно до тривалих чи постійних запитів. Основ­ними формами бібліографічного інформування є:

- випуск бібліотеками бюлетенів нових надходжень;

- усні бібліографічні огляди та плакати з бібліографічною інформацією;

- розміщення бібліографічних повідомлень у засобах масо­вої інформації;

- організація реальних і віртуальних виставок літератури.

Від довідково-бібліографічного обслуговування бібліогра­фічне інформування відрізняється передусім активною роллю бібліографа, бібліотекаря, який самостійно виступає з ініціати­вою надати споживачам бібліографічну інформацію, з'ясовує інформаційні потреби споживачів інформації. Для бібліотечного інформування використовуються індивідуальні, групові та масові форми роботи. Пріоритетними категоріями користувачів для індивідуального інформування у шкільній бібліотеці є директор школи, інші представники адміністрації, керівники кафедр, методичних об'єднань, секцій МАН, гуртків, а також окремі педагоги, які виявляють бажання отримувати інформацію інди­відуально.

Серед учнів особливої уваги потребують діти-члени секцій МАН, обдаровані діти, а також діти «групи ризику».

Підготовка до впровадження системи індивідуального інформування включає:

- уточнення теми;

- узгодження джерел інформації;

- визначення типів і жанрів документів;

-обрання форми представлення інформації (сам документ, бібліографічні повідомлення про видання документа, тематична підбірка, що містить документ, бібліографічні повідомлення тощо);

- узгодження термінів подачі інформації.

Бібліотекар заповнює реєстраційну картку індивідуального інформування, складає картотеку тематичних запитів, розставляючи їх в алфавітно-предметному порядку. Картотека допомагає під час відбору матеріалів із нових надходжень.

З метою аналізу ефективності індивідуального інформування і коригування цієї форми роботи ор­ганізується зворотній зв'язок.

Картка запитів абонента індивідуального інформування

Картка зворотнього зв'язку

(Повертається до бібліотеки разом із замовленням на подальше інформування) (Необхідне підкресли).

Абонент №___

Картка №_____________________

Продовжити інформування з даної теми ____

Припини інформування____________________

Тему змінено_____________________________

Оцінка інформації

Вкажіть літературу (порядковий номер за списком)

1.Цінна, буде використана в роботі_______

2.Є цікавою ___________________

3.Відома з інших джерел ___________

4.Не є цікавою_______________

5. Не відповідає темі запиту______

Групове бібліографічне інформування - це обслуговування певної групи користувачів інформації, котрі мають близькі за змістом інформаційні потреби: вчителі однієї спеціальності (предметні кафедри), творчі групи вчителів, класні керівники, серед учнів - це члени секцій МАН, гуртків, творчих об'єднань, факультативів, органів самоврядування, представники окремих вікових груп. Прикладом групової інформації є: «Грані творчості педагога» (для вчителів-філологів); «Проблеми творчості педагога» (для класних керівників); «Педагогіка співробітництва» (для вчителів кафедри природничих наук), а також складені рекомендаційні списки літератури: «Сучасний урок. Який він?», «Інноваційні технології в системі освіти», «Здоров'я дітей - здоров'я нації». «Знання - це скарб, а вміння вчитись - ключ до нього», «Профільна освіта - веління часу», «Як не втратити таланти (навчання та виховання обдарованих дітей)».

Групове інформування відбувається шляхом складання тематичних і галузевих списків нових надходжень, тематичних виставок-переглядів, тематичних оглядів літератури, днів фахівців (учителя-предметника).

Масова форма інформування - це інформування всіх читачів бібліотеки. Головна його мета - ін­формування про нові надходження до бібліотеки, пропаганда, сприяння самоосвіті.

У шкільній бібліотеці здебільшого застосовують такі форми масового бібліографічного інформуван­ня: організація виставок нових надходжень і бібліографічних оглядів, картотеки новинок, проведення днів інформації.

Виставки нових надходжень диференціюють за видами видань: нові книги, нові журнали, літера­тура групується за темами. Експозицію змінюють у зазначені дні, але не рідше одного разу на місяць.

Тематичні виставки присвячують найважливішим політичним подіям, ювілейним датам, головним напрямам навчально-виховної діяльності школи.

Виставки на допомогу навчальному процесу можуть бути адресовані як учителям, так і учням. Іноді такі виставки мають допоміжний характер, полегшуючи пошук літератури з окремого на­вчального предмета, теми заняття, теми для самостійної роботи.

Під час оформлення виставок слід пам'ятати, що велика кількість представлених книжок стомлює читачів, розсіює їхню увагу. Для скорочення кількості видань можуть бути складені бібліографічний список або спеціальна картотека з даної теми. Бібліографічний огляд передбачає характеристику творів, об'єднаних за певним принципом. Його рекомендується проводити систематично, один раз на місяць, у певний визначений день. Щоб огляд був ефективним, до нього варто долучити наочні форми інформації про літературу: виставку книг із відкритим переглядом, магнітофонні записи, ілюстрації. Складовою частиною огляду може бути фрагмент літературного ранку або вечора.

Найбільш дієвою формою масових заходів є комплексні заходи, які сприяють залученню до бі­бліотеки нових читачів. Вони є найефективнішими у роботі з учителями. До таких форм належить день фахівця, зміст якого містить не лише бібліографічну, а й фактографічну інформацію, тобто по­відомлення за конкретною тематикою.

День фахівця включає екскурсію до бібліотеки, організацію книжкової виставки, проведення бі­бліографічного огляду, ознайомлення з довідково-бібліографічним апаратом, зустрічі з провідними науковцями та вчителями-новаторами, презентації фахових періодичних видань й видань психолого-педагогічного характеру. Успіх проведення дня фахівця багато в чому залежить від виконання таких умов:

- вибір актуальної тематики, пов'язаної з проблемами навчально-виховного процесу в школі;

- однорідність контингенту (групи) вчителів, наприклад: класні керівники, завуч, директор, учителі-предметники, вчителі початкових класів. Продуманий комплекс масових заходів, які відповідають змісту дня фахівця;

- попереднє інформування педколективу щодо проведення даного заходу.

День фахівця залишається однією з трудомістких форм масових заходів, тому доцільно проводити захід не частіше одного разу на квартал.

День інформації - комплексна форма бібліографічного інформування, мета якої надати читачам інформацію про книги, інші джерела інформації на певну тему або ж літературу, яка надійшла до бібліотеки протягом певного часу. Бажано день інформації проводити систематично, зокрема до кож­ного предметного тижня, декади чи місячника.

Тривалість дня інформації - два-три дні. До програми включаються: організація виставки літера­тури, причому не тільки книг, а й періодичних видань, аудіовізуальних матеріалів, виставок довід­кових та інформаційних видань; проведення бесід, бібліографічних оглядів.

День інформації для школярів може включати і читання окремих оповідань або віршів, представле­них на виставці.

Після проведення дня інформації детально аналізують результати його проведення, визначають ефективність.

Інформаційна робота бібліотеки передбачає створення рекомендаційних та інформаційних списків літератури. В умовах шкільної бібліотеки доцільно готувати інформаційні бюлетені загального харак­теру: «Нові надходження до бібліотеки», де література групується за галузями знань.

У шкільній бібліотеці матеріали у бюлетенях можна групувати за такими розділами: «Керівникам школи», «Вчителям», «Учням», «Батькам». Окремо варто виділити нові надходження підручників.

Замість списків можна вести картотеку нових надходжень. Щоб привернути увагу читача, карто­теку розташовують поблизу видачі книг або біля каталогів.

Ефективною і досить оперативною формою інформування є «Експрес-інформація» - інформа­ційний листок, у якому повідомляється про одну-дві нові книги. В інформаційному листку визна­чається читацьке призначення, подається повний бібліографічний опис, розгорнута анотація.

Укладаючи рекомендаційний список літератури, бібліотекар повинен чітко уявляти його цільове та читацьке призначення. Спершу необхідно вивчити тему або предмет, з якого готуватиметься список. Для цього переглядаються найактуальніші статті, опубліковані у періодичних виданнях, довідниках, енциклопедіях. Наступний етап передбачає відбір літератури згідно з цільовим і читацьким призна­ченням списку. Значною мірою мають відрізнятися рекомендаційні посібники для читачів молодшого шкільного віку, старшокласників, учителів, батьків.

Для вчителів бібліотекар складає списки з актуальних педагогічних проблем, із питань виховання, інноваційних технологій у роботі з учнями, з методики викладання окремих предметів.

Групування літератури в рекомендаційному списку може бути тематичним, проблемно-тематичним, за алфавітом авторів і назв книг, за жанрами літератури (хронологічне, за типами і видами літератури).

Загальні вимоги до групування і розміщення матеріалу - чіткість, обов'язкове пояснення читачам доцільності такого групування, взаємозв'язок групування з анотаціями.

Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування полягає у використанні бібліотекарем рекомендаційних бібліо­графічних посібників або наданні читачеві рекомендаційної бібліографічної інформації в недокументальній формі під час усного спілкування. Рекомендаційно-бібліографічне обслуго­вування здійснюється з урахуванням інформаційних потреб читачів, а не лише їхніх запитів. На відміну від бібліографічно­го інформування, його метою є не лише ознайомлення читачів з наявною у фондах бібліотеки літературою, а й виховання у споживачів інформації культури читання, вміння обирати літературу, яка відповідає їхнім інтересам.

Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування вимагає від бібліотекарів попереднього ознайомлення з рекомендаційними бібліографічними посібниками, які можуть бути використані в роботі з читачами, вміння спілкуватися з читачами, знання їхніх поглядів та читацьких зацікавлень.

Для віртуального обслуговування характерні такі терміни:

Інформаційний ресурс – будь-яка сутність (електронна чи інша), яка спроможна передавати чи підтримувати (зберігати) інтелектуальну інформацію чи знання; наприклад, книга, лист, картина, скульптура, база даних. Інформаційний ресурс – це одиниця інформації, яка є унікально іменованою сукупністю даних, які структуровані у вигляді іменованих атрибутів.

Електронний інформаційний ресурс – інформаційний ресурс, що зберігається в електронному чи комп’ютеризованому форматі і може бути досягнутий, знайдений та перетворений засобами електронної мережі або іншої електронної технології обробки даних (наприклад, CD-Rom).

Інформаційно-бібліотечний ресурс – інформаційний ресурс автоматизованих бібліотечних систем.

В загальному випадку інформаційний ресурс може мати відношення різних типів з іншими інформаційними ресурсами. Використання відношень дають можливість:

· описувати структуру складного інформаційного ресурсу;

· визначати властивості інформаційного ресурсу та його складових;

· визначати зміст ресурсу;

· виокремлювати інформаційні ресурси, що утворюють з даним асоціації.

Кожному інформаційному ресурсу відповідає певна множина сервісів, що забезпечують доступ до ресурсу та його опрацювання в інтересах користувача ресурсу.

Сервіс – система, що забезпечує одну чи декілька функцій, які мають цінність для кінцевого користувача. Прикладами є фотокопіювання, банківський сервіс, міжбібліотечний обмін, web-сервіс.

Інформаційно-бібліотечний сервіс – сервіс, притаманний функціонуванню бібліотечних систем.

Електронна бібліотека – база даних електронних версій джерел (наукових, літературних та інших). Це розподілена інформаційна система, що дозволяє надійно накопичувати, зберігати та ефективно використовувати різноманітні колекції електронних повнотекстових документів, що доступні в зручному для користувача вигляді через глобальні мережі передачі даних.

Електронні фонди – перелік та короткий опис (основа фонду, джерела поповнення, науково-культурне значення, найбільш цінні зібрання) фондів бібліотеки, що містяться на її сайті. Зміст фондів, як правило, упорядкований за авторами та алфавітом.

Електронні колекції – колекція інформаційних ресурсів в електронних бібліотеках є систематизована сукупність інформаційних ресурсів, які об’єднані стосовно певного критерію належності, наприклад, стосовно спільності змісту, джерел, призначення, кола користувачів, способу доступу.

Електронний каталог – перелік наявних джерел бібліотеки, що міститься на сайті бібліотеки. Сайт може пропонувати множину електронних каталогів, а також містити каталоги (або посилання на каталоги) джерел інших бібліотек, баз даних чи організацій.

Інтегрований електронний каталог – каталог, що містить зведену інформацію кількох електронних каталогів різних бібліотек.

Електронні джерела – електронні версії книг, журналів, авторефератів, карт, малюнків, манускриптів, наукових видань, періодичних видань, дисертацій, довідників, словників, енциклопедичних видань, монографій, посібників, підручників, а також бази даних, мапи, карти користувача.

Масова робота з популяризації літератури.

Організація екскурсій до бібліотеки для першокласників. Реклама бібліотеки. Створення позитивного іміджу бібліотечних послуг. Усні та наочні способи передачі інформації під час масового обслуговування. Книжкові виставки як основна форма масового обслуговування. Інші методи масової роботи: обговорення книг, читацькі конференції, читацькі дискусії, вечори запитань та відповідей, літературні вечори, усні журнали, презентації, прем’єри книг. Клуби за інтересами в шкільній бібліотеці. Веб-сайт шкільної бібліотеки як засіб популяризації книг і читання.

Формування інформаційної культури користувачів.

Інформаційна культура як основний показник читацького розвитку. Структура поняття „інформаційна культура”. Культура читання, комп’ютерна грамотність, бібліотечно-бібліографічна культура як складові інформаційної культури. Основні напрями роботи бібліотеки з формування культури читання в різних груп читачів.

У шкільній бібліотеці актуальним і сьогодні є індивідуальне планове читання. Пріоритетні групи, що залучаються до планового читання: учні, що займаються самоосвітою, учні випу­скних класів, що займаються підготовкою до навчання у вузі, вчителі-предметники, які тільки розпочинають роботу, керівники гуртків і факультетів. Суть даного способу по­лягає в залученні користувачів бібліотеки до читання літератури за їхніми інтересами з постійним переходом від однієї теми до іншої з метою різностороннього культурного розвит­ку читачів-школярів чи професійних знань читачів-вчителів, вироблення у кожного з них вмінь і навичок систематичного самоосвітньо­го читання. Інтереси користувачів бібліотеки з метою залучення їх до планового читання уточнюються щорічно шляхом анкетування. Існують три види індивідуального планового читання:

а) типові плани читання, які створюють у бібліотеці на основі аналізу найбільш часто по­вторюваних інтересів користувачів;

б) списки літератури типу «Що читати далі?»;

в) найбільш підготовлені читачі разом з бібліотекарями на основі рекомендаційних списків літератури, каталогів та картотек бібліотеки складають для себе індивідуальний план читання.

Книжкова виставка — комплекс спеціально відібраних і систематизованих документів, роз­ташованих таким чином, щоб викликати увагу читачів, зацікавити чи задовольнити існуючий інтерес чи інформаційну потребу. Виникненню інтересу сприяє розташування виставки, стиль її художнього оформлення, технічне оснащення і використання нових конструктивних ма­теріалів. Безпосередню увагу викликають ви­разні заголовки, яскраві ілюстрації, символи, включення в експозицію художніх виробів, бу­тафорій. Книги з виставки повинні видаватися читачам, експонуватись виставка має не більше 1—2 місяців.

До числа основних видів виставок відносять­ся тематичні виставки і виставки нових над­ходжень. Тематичні виставки організовуються з актуальних проблем суспільного життя; з проблем науки, культури, мистецтва; з тем, що орієнтовані на певну групу читачів даної бібліотеки; з тем, пов'язаних з річницями зна­менних подій і діяльністю видатних людей; на допомогу навчальному процесу; з метою попу­ляризації окремих видань, видів чи жанрів літератури, де крім самої книги, експонуються публікації, що висвітлюють зміст твору, кри­тичні статті, ілюстровані матеріали, біографічні довідки про автора.

Бібліотечні плакати — з їхньою допомогою привертають увагу до діяльності бібліотеки; інші служать для рекомендації літератури і розкриттю її змісту, інші повідомляють про проведені в бібліотеці заходи; про нові видан­ня з певної теми. Існують ще й методичні пла­кати, що розповідають про те, як вибрати кни­гу, користуватися МБА (міжбібліотечним абонементом). Увагу читачів привертають цікаві заголовки, яскраві малюнки, цитати і таке інше.

Альбоми — дають можливість читачам по­знайомитися з темами, що їх цікавлять, з яких бібліотекарі зібрали різні графічні, ілюстровані та довідкові матеріали і доповнили короткими текстами.

Ілюстративна картотека являє собою тема­тичну підбірку нових матеріалів найчастіше з періодичних видань, що з'єднані з невеликою ілюстративною заставкою, на якій вказано за­головок теми, найчастіше її адресують молод­шим школярам.

Обговорення книг сприяє підвищенню чи­тацької активності, виробленню вмінь і на­вичок критичного мислення, самостійної робо­ти над книгою, формування естетичних смаків.

Обговорення відкривається коротким (5—10 хв.) вступним словом ведучого, яке має бути цікавим із зазначенням загальних напрямків всіх виступаю­чих, у кінці — заключний виступ із загальними висновками. Матеріали обговорення зберігаються в бібліотеці, копії можна надіслати автору чи видав­ництву, в періодичну пресу.

Вечір запитань і відповідей — спосіб залучен­ня читачів бібліотеки до пізнавальної діяльності, метод активізації читання галузевої і художньої літератури. Про тему зустрічі користувачів бібліотеки повідомляють наперед. Оформляється книжкова виставка, рекомендується література з даної теми, проводяться бесіди, індивідуальні консультації, запрошення читачів. До початку заходу за цією темою збираються питання чи­тачів, які потім систематизуються. Після корот­кого вступного слова ведучого бажаючим пропо­нується дати відповідь на перше запитання і так далі. З кожного запитання ведучий узагальнює отримані думки і дає правильну відповідь, реко­мендує, що можна почитати додатково з даної те­ми. Якщо виникли додаткові запитання, спільно шукається відповідь. Такі вечори доцільно прово­дити періодично з однієї теми, або з різних тем в залежності від користувачів бібліотеки, їхніх інтересів і потреб. А якщо є можливість, можна запросити і спеціалістів з даної теми, тоді варто такий захід назвати: «Спеціалісти відповідають» або «Є запитання — даємо відповіді».

Презентація (прем'єра) книги — під час да­ного заходу проходить детальне ознайомлення читачів з її змістом. У презентації зацікавлені автори чи видавництва. Проводиться дискусія за змістом книги.

Вечір-діалог — форма передбачує дискусії аргументованих точок зору, різних думок учас­ників. У дискусії має виступити керівник, що визначає зміст обговорення і забезпечує впорядкований обмін думками. Бажаючим виступити; бібліотека надає матеріали, в якості ведучого; запрошують вчителя-предметника з тієї галузі знань чи діяльності, з якої готується дискусія

Читацька конференція передбачає обмін думками про книги в широкій читацькій аудиторії. Предметом обговорення можуть слугувати не тільки художні твори, але наукова, навчальна, довідкова література. Необхідно при підготовці враховувати різні методи інформації про літературу, визначити обов'язково реґламент. На читацьких конференціях зіштовхуються різні точки зору, формується колективна думка про книгу, сенс конференції і полягає в колектив­ному обговоренні, оцінці книги. Читацькі конференції проводяться з окремих творів, чи твор­чості одного автора, тематичні. Можна організувати зустрічі з редакціями журналів, представниками видавництв.

Диспути — особлива форма інформування про літературу. Мета диспуту — з’ясування, різних підходів, затвердження найбільш обґрунтованих точок зору з будь-якої проблеми, найчастіше з професійної орієнтацією, моральним вибором «Молодь і бізнес», «Місце в житті», «Соціальна справедливість. В чому вона?», «Покликання чи необхідність», «Етика ділових відносин». Диспут готується із залученням різних літературних джерел. Найважче в диспуті — це його розпочати, важливу роль в цьому відіграє ведучий. Можна запропонувати учасникам наступну пам'ятку: на диспуті немає споглядачів — всі активні учасники розмови; ніхто не читає моральних нотацій, кожний висловлює свою точку зору; можна наводити; приклади зі свого життя, життя друзів або з літератури.

Ще одна форма — рекомендаційні форми популяризації книги. Серед них створення проблемної ситуації, суть якої полягає в тому, що бібліотекар, розповідаючи про книгу, зупи­няється на найцікавішому, стимулюючи зацікавленого читача при читанні дізнатись по­дальші події, знайти відповідь на запитання: «А що було далі?». Специфіка створення проблемних ситуацій в кожному окремому випадку залежить від способу, що використовується, від читацької групи і особливостей тієї галузі знан­ня, до якої відносяться рекомендовані статті і книги.

Усний журнал — оперативний спосіб інфор­мування про новинки галузевої і художньої літератури, видань, що готуються до друку, про зміст нових періодичних видань. Усному жур­налові властиві: актуальність, різноманітність матеріалу і обов'язково новизна запропонованої інформації. За аналогією з друкованим усний журнал складається з ряду розділів (сторінок). Сторінка може бути цілком присвячена роз­повіді про одну книгу чи статтю і завершується рекомендацією друкованого джерела. Може бу­ти і бібліографічна сторінка, на якій дається інформація про літературу усього випуску усно­го журналу. Важливе значення мають тут краєзнавчі матеріали. Наприклад, при прове­денні усного журналу «Подорож в книгомісто» для молодших школярів можна виділити нас­тупні сторінки: історія паперу; автори книги; з чого складається книга. Відкриваючи випуск усного журналу, ведучий коротко повідомляє його зміст, потім надає слово виступаючим. Сторінки (від трьох до п'яти) ілюструються за допомогою аудіовізуальних засобів, книжкових виставок. Закінчується усний журнал коротким заключним словом ведучого.

До заходів рекомендаційно-інформаційного характеру відносяться бібліографічні огляди, тобто стисле повідомлення про твори друку, об'єднаних загальною ознакою (тема, новизна). Огляд включає аналіз і оцінку вибраних видань, будується за певним планом. За цільовою аудиторією, змістом, особливостями підготовки і проведення розрізняють огляди нових над­ходжень, тематичні огляди, визначення теми, читацького призначення. В залежності від типу оглядувідбирається менше чи більше книг.

До числа позитивно-ілюстративних форм об­слуговування відносяться різні види читань, зустрічі з героями і авторами книг, бібліотечні вечори.

Зустрічі з головним героєм — зустріч з авто­ром чи героєм книги.

Коментовані читання — форма усного знайо­мства з творами літератури, що передбачають читання тексту вголос з коментарями того, хто читає і обговорення прочитаного. Дана форма роботи застосовувалася у бібліотеках з кінця XIX ст., але і до сьогодні є актуальною, особли­во для молодших і середнього віку школярів, у сімейному колі.

Літературні читання передбачають художнє виконання творів, свого роду «театр одного ак­тора» .

У шкільних бібліотеках можуть проводитися цикли читання — масові заходи, присвячені до подій з життя відомих особистостей. Наприк­лад, педагогічні читання, правові читання, лекції, виступи, повідомлення підготовлені спільно: учні — вчителі — бібліотекар, в кінці заходів обов'язково обговорення. Для молод­ших школярів цікавим є колективне прослуховування аудіозаписів, театральних версій (ка­зок).

Тематичні бібліотечні вечори — ознайомлю­ють читачів із важливими фактами, подіями, що викладені в книгах з життя і діяльності їхніх ав­торів, важливо при цьому розкрити перед чита­чами твори з несподіваних для них сторін. Тему вечора підкреслюють музика, твори мистецтва, кіно-, фотодокументи. Різні тематичні вечори проводять у бібліотеці: вечори-лекції, що супро­воджуються бібліографічними оглядами, демон­страцією книжкової виставки, зустрічі з цікави­ми людьми; вечори-портрети і бенефіси читачів, виставки книг із домашньої бібліотеки, прослуховування музичних творів; літературні і літературно-музичні вечори; кіновечори. Тематичні ве­чори готуються 3—4 тижні. Залучаються зацікавлені особи, бібліотечний актив, пропо­нується література з теми вечора. Розробляють­ся спеціальні сценарії, запрошуються гості. Для молодших школярів варто включати ігрові мо­менти, елементи самотворчості учнів. Ігрові фор­ми популяризації літератури в бібліотеках — вікторини, конкурси.

Групові форми бібліотечного обслуговування застосовують у діяльності клубів за інтересами, що створюються з ініціативи самих читачів або бібліотекарів. Облік роботи щодо обслуговування користувачів здійснюється у «Щоденнику роботи шкільної бібліотеки», який складається з 3-х частин:

1. Облік складу користувачів і відвідувань;

2. Облік видачі документів;

3. Облік масової роботи.

Одиницею обліку відвідувань є прихід користувача до бібліотеки з метою отримання і повер-нення документів, продовження часу користування ними, читання, роботи з довідково-бібліографічним апаратом, отримання бібліографічної довідки тощо.

Одиницею обліку масової роботи є захід (виставка, бібліографічний огляд, читацька конфе-ренція, усний журнал, диспут тощо).

Користування шкільною бібліотекою — це, з одного боку, початкові кроки учнів в інфор­маційному просторі, а з іншого — засіб і стимул професійного зростання педагогів та підвищення якості осві­ти. Реагуючи на нові ви­моги щодо якості інформаційного забезпечен­ня навчальних предметів, шкільні біблі­отеки повинні формувати політику інформаційної підтримки освіти, навчити читача самостійного пошуку інформації. На індивідуальному рівні в галузі інформаційної культури найтиповіші такі недоліки: невміння працювати з книжкою і небажання вчитися, слабка орієнтація в сучасній системі соціальної інформації та її засобах, незнання шляхів пошуку інформації.

Тому зусилля бібліотекарів і вчителів школи, спрямовані на систему роботи з формування основ інформаційної культури учнів. Для цього проводяться екскурсії до шкільної бібліотеки, мета яких — навчити читачів орієнтуватись у світі інформації, знати, де і як можна підібрати необхідну літературу, а також бібліотечні уроки, на яких викладаються ази інформаційної грамотності.

Бібліотечні уроки мають бути передбачені шкільною програмою. Головною метою курсу «Основи інформаційної культури» має стати підготовка учнів до самостійного використання традиційних і нових засобів та методів опрацювання інформації для реалізації пізнавально-практичних завдань шкільної та позашкільної програм навчання на кожному з трьох його ступенів у системі загальноосвітніх закладів, продуктивної пізнавальної діяльності, успішної самореалізації в умовах інформаційного суспільства.

Основними завданнями навчання інформаційної культури мають бути:

1. Формування інформаційного світогляду особистості.

2. Набуття учнями знань та умінь з інформаційного самозабезпечення їхньої навчальної, професійної або іншої пізнавальної діяльності.

Учень має оволодіти раціональними прийомами самостійного пошуку інформації як традиційним (ручним), так і автоматизованим (електронним) способами; освоїти формалізовані методи аналітико-синтетичного опрацювання інформації; використовувати традиційну і комп’ютерну технології для підготовки й оформлення результатів самостійної пізнавальної діяльності.

Головне завдання початкової школи – закласти основу для здобуття загальної освіти (навчити читати, писати, лічити), міцну базу для подальшого розвитку загальнонавчальних навичок; завдання початковогокурсу основ інформаційної культури – сформувати в учнів понятійний апарат, потрібний для розуміння й оцінки інформаційного середовища, яке їх оточує, розвитку цілісної системи знань, закласти підвалини грамотної роботи з інформацією. Насамперед це стосується сприймання інформації та її адекватної інтерпретації, а також цілеспрямованого використання в навчальній діяльності і в повсякденному житті. Зрозуміло, що ефективною ця робота може бути лише за орієнтації всіх навчальних дисциплін на формування інформаційної грамотності.

Пріоритетне завдання базовогокурсу (5-9-ті кл.) – сформувати уявлення про сучасну інформаційну картину світу, навчити свідомо використовувати інформацію (у тому числі і за допомогою комп’ютера) у навчальній і в практичній діяльності. На цьому етапі треба допомогти учням працювати з інформацією, поданою у формалізованому та формальному виглядах (схемами, графіками, таблицями, навчити заповнювати формуляри тощо).

У старшійшколі (10-11-ті кл.) головним завданням вивчення основ інформаційної культури є підготовка до майбутньої професійної діяльності, продовження навчання у вищому навчальному закладі.

На цьому етапі активно формується інформаційна ідеологія та культура учня, юнаки і дівчата ознайомлюються із способами та правилами створення й використання найрізноманітніших інформаційних ресурсів, вивчають засоби і технології роботи з інформацією.

У процесі навчання інформаційної культури в старших класах можуть бути використані базовий та профільний компоненти.

Базовий компонент включає теоретичні положення, потрібні для розуміння суті інформаційної культури, для орієнтування та свідомої діяльності у навколишньому інформаційному просторі, а також види інформаційної діяльності, характерні для різних професій.

Профільний компонент забезпечує докладніше ознайомлення з інформаційними системами обраної сфери (профілю навчання), з особливостями перебігу в них інформаційних процесів і застосування інформаційних технологій, суттєвих для даної сфери.

Бібліотечно-бібліографічна грамотність –комплекс знань, умінь та навичок читача, що забезпечують ефективне використання довідково-бібліографічного апарату та фонду бібліотеки. Включає знання про структуру бібліотечного фонду, склад бібліотечних каталогів, картотек і бібліографічних посібників, правила користування бібліотеками; уміння знайти в бібліографічних посібниках, каталогах і картотеках потрібні джерела інформації та оформити читацьку вимогу на них.

До складу нових компонентів, що характеризують бібліотечно-бібліографічну грамотність читача, останнім часом почали вводити знання асортименту наявних інформаційних продуктів і послуг, причому не тільки тих, які є в даній бібліотеці, а й у державній системі науково-технічної інформації в цілому, вміння користуватися можливостями міжбібліотечного та міжнародного бібліотечного абонементів.

Культура читання – складова частина загальної культури особистості, що становить комплекс навичок роботи з книгою, який включає усвідомлений вибір тематики, систематичність і послідовність читання, а також уміння знаходити потрібну літературу за допомогою бібліографічних посібників, користуватися довідково-бібліографічним апаратом, застосовувати раціональні прийоми, максимально засвоювати і глибоко сприймати прочитане (тезування, конспектування, анотування, рецензування тощо), дбайливо ставитися до творів друку.

Комп’ютерна грамотність – це знання, уміння, навички в галузі інформатики, потрібні кожному для ефективного використання в своїй діяльності комп’ютерних технологій.

Важливими компонентами комп’ютерної грамотності є знання про використання ЕОМ у різних сферах виробництва, культури, освіти, а також про зміни в діяльності людини, котрі з ним (використанням) пов’язані; знання принципової будови і функціональних можливостей комп’ютерної техніки; володіння сучасними програмними засобами. У процесі опанування комп’ютерної грамотності формуються вміння використовувати комп’ютер під час написання та редагування тексту, пошуку інформації, малювання тощо, складати прості програми, алгоритми розв’язування задач.

На відміну від звичайної грамотності, комп’ютерна формується у стислі строки і змінюється з розвитком комп’ютерної техніки та програмного забезпечення. Формування комп’ютерної грамотності є прерогативою освітніх закладів, бібліотеки ж пропагують бібліотечно-бібліографічні та інформаційні знання.

Пропаганда бібліотечно-бібліографічних та інформаційних знань – навчання читачів основних правил пошуку та збирання інформації в межах своєї галузі та в суміжних галузях, реферування літератури, способів організації особистих картотек і досьє, методів аналізу складу та структури документного потоку з проблем дослідження або розробки. Як синонім цього терміна часто-густо використовують вислови „бібліотечно-бібліографічна орієнтація читачів (користувачів, споживачів інформації)”, „навчання користувачів (споживачів інформації)”.

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
2. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
3. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
5. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
6. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
7. VII. Прибирання робочих місць учнями (по завершенню роботи) і приміщення майстерні черговими.
8. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
9. Автоматизовані форми та системи обліку.
10. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
11. Аконність залишення засуджених у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування.
12. Акредитив та його форми

Переглядів: 3440