• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА 4. ПОПИТ, ПРОПОНУВАННЯ, ЦІНА.

Таблиця 2.1

Одиниці блага Х за порядком	Сукупна корисність , ютилів	Гранична корисність, ютилів
	12	-2

Цей закон ілюструють дані таблиці 2.1, на основі яких побудовані криві сукупної та граничної корисності (рис 2.1) для споживача, що нарощує споживання блага Х від 0 до 8 одиниць. Зауважте, що значення граничної корисності у таблиці пишемо між рядка­ми, щоб показати, що це прирістні величини.

Крива сукупної корисності (рис. 2.1 а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 2.1 б) представлений гістограмою та спадною кривою.

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

· сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

· величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності =

· за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.

Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ – двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко. Набір товарів, який купує спо­живач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринко­вого кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функція сукупної корисності визначається присвоєнням чис­лового показника кожному споживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний спо­живач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оціни­ти різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визна­чити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.

2. Мета споживача. Ординалістська модель

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

§ порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;

§ транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ привабливіший для суб’єкта, ніж набір , той в свою чергу переважає привабливістю набір , то набір буде привабливішим також і за набір ;

§ ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.

На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.

Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З’єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості .

Крива байдужості – це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності.

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів засто­совується карта байдужості – сукупність кри­вих байдужості , кожна з яких представляє ін­ший рівень корисності (рис. 2.2.). Вона описує поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик і є „моделлю бажаного”.

Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим.

Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

Крива байдужості на рис. 2.3 стає пологішою при просуванні вздовж неї донизу, а гранична норма заміни зменшується, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага заради отримання додаткової одиниці товару у міру зменшення в кошику запасу товару і збільшення запасу товару . Так, при зміні кошиків Б на В за додаткову одиницю він готовий віддати 2 отже, MRS=2; при зміні кошиків В на Г – лише 1,25 , MRS=1,25 і т.д.

Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість товарів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початку координат. Разом з тим, вони можуть мати й іншу форму. Якщо товари є абсо­лютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві бай­дужості матимуть вигляд спадних прямих. Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщення неможливе, гранична норма за­міни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута.

Узагальнимо властивості кривих байдужості:

§ криві байдужості не можуть перетинатися;

§ криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповіда­ють наборам благ з вищим рівнем корисності;

§ криві байдужості мають від’ємний нахил для абсолютної більшості благ.

§ в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється.

Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

3. Бюджетне обмеження споживача

Бюджетне обмеження споживача формують його доход і ціни товарів і послуг. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості, і має назву „модель можливого”.

Загальні видатки на придбання товарів і в межах певного доходу споживача визначаються рівнянням бюджетного обмеження: ,

де – ціни товарів, - кількості товарів.

Розв’язавши це рівняння відносно , можемо обчислити різні варіанти наборів товарів:

Наприклад, якщо тижневий доход споживача складає 80 грн. і цілком витрачається на покупку двох товарів, ціни яких =1 грн., а = 2 грн., то він може вибрати будь-який кошик з такими наборами (табл. 2.2):

Таблиця 2.2.

Набори	А	Б	В	Г	Д
Товар
Товар

Графічно ці набори благ відображає пряма з від’ємним нахилом, яка називається бюджетною лінією або лінією бюджетного обмеження (рис. 2.4).

Бюджетна лінія – це лінія рівних видатків. Вона показує межу між можливим і неможливим.

Всі точки, розташовані на бюджетній лінії або під нею, досяжні для споживача, всі точки над бюджетною лінією – недосяжні. Точки на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій товарів і , видатки на які не перевищують в сумі доходу споживача.

Лінія бюджету переривається в точці А що відповідає ко­шику, який включає максимальну кіль­кість товару , яку можна купити на до­ход у 80 грн. Пересуваючись по лінії бюджету донизу від точки А до точки Д, споживач змінює комбінацію товарів у кошику, збільшує витрати на товар і зменшує витрати на товар . Точка Д на горизонтальній осі відповідає кошику з максимальною кількістю товару , яку можна ку­пити, якщо витратити на нього весь тижневий доход. Бюджетне обмеження показує компроміс, на який повинен піти споживач при виборі між двома товарами: щоб одержати додаткову одиницю одного то­вару, він повинен відмовитись від певної кількості іншого.

Пропорції можливої заміни одного товару іншим визначаються за допомогою кутового коефіцієнта . В границях незмінного бюджету збільшити видатки на купівлю додаткових одиниць товару можна лише на суму, яка зекономлена завдяки відмові від купівлі певної кількості товару . І навпаки. В обох випадках повинна виконуватись умова: або звідки Отже, співвідношення заміни показує відносна ціна товару. Чим більшою є ціна товару , тим від більшої кількості товару доведеться відмовитись споживачеві, щоб придбати додаткову одиницю товару .

Зміна доходу споживача та ринкових цін товарів змінюють купівельні можливості споживача. Зміна доходу змінює місце точок перетину бюджетної лінії з осями координат, оскільки змінюється відношеннята , але незмінним залишається нахил бюджетної лінії, оскільки співвідношення цін , залишаються незмінни­ми. Якщо доход зростає до 160 грн., то обидві точки перетину зміщуються вгору (рис. 2.5), лінія бюджету переміщується паралельно вгору . Зменшення бюджету до 40 грн. переміщує бюджетне обмеження відповідно донизу .

Зміни у цінах впливають на бюджетну лінію по-різному, в залежності від того, на який товар і в якій пропорції вони змінюються (рис. 2.6). Якщо змінюється ціна одного товару за незмінної ціни іншого і ста­лому доході, бюджетна лінія змінює кут нахилу внаслідок зміни співвідношення цін . Вона обертається навколо точки переривання того товару, ціна якого не змінилася. У ситуації, коли ціни товарів і доход змінюються од­ночасно і пропорційно, лінія бюджету не змінить свого положення.

Узагальнимо властивості бюджетної лінії:

§ бюджетна лінія показує множину можливого вибору споживчих кошиків;

§ бюджетна лінія має від’ємний нахил – це означає, що споживач готовий відмовитись від певної кількості одного товару заради додаткового споживання іншого. Пропорції заміни показує співвідношення цін (відносні ціни товарів);

§ зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз, відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність споживача;

§ зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що також впливає на купівельну спроможність споживача.

Розглянувши мету та обмеження споживача, проаналізуємо взаємодію цих складових, в результаті якої споживач приймає рішення про вибір конкретного кошика.

4. Оптимізація вибору на основі кардиналістської теорії

Кардиналістський підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів. Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товару на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.

Припустимо, що споживач вибирає кошик з товарами Х і Y. Ціна одиниці товару Х: =2 грн., а товару Y: =4 грн. Тижневий доход споживача дорівнює 20 грн. Граничні корисності кожної одиниці товарів подані в таблиці 4.3 (колонки 2 і 4).

Граничну корисність на 1 грн. обчислюємо за формулою: (колонки 3 і 5). Як показують дані таблиці, найбільшу граничну корисність на 1 грн. приносить в кошик перша одиниця товару Y (6 ютилів), далі по 5 ют./грн. додають перша одиниця товару X і друга одиниця товару Y.

Таблиця 2.3.

Одиниці товарів за порядком	Граничні корисності товарів
, ютилів	на 1 грн. (ют./грн)	, ютилів	на 1 грн. (ют./грн.)
1	2	3	4	5
		3,5		4,5
		2,5
				1,5

Потім споживач обирає третю одиницю Y – 4,5 ют./грн.. І, нарешті, можна додати до кошика ще по одній одиниці товарів X і Y, які мають по 4 ют./грн.. Всього в кошику маємо набір: . Перевіряємо, чи вистачає доходу на такий набір:Споживач витратив весь свій доход.

Обчислимо величину сукупної корисності кошика:

ютилів.

Жодна інша комбінація товарів не дасть більшої сукупної корисності в межах доходу в 20 грн. Останні грошові оди­ниці, витрачені на товари споживачем, додали до кошика однакову граничну корисність з розрахунку на 1 гривню, тобто 8/2 = 16/4 = 4.

Правило максимізації корисності: корисність максимізується вибором такого коши­ка в границях бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ до їхніх цін однакове для всіх благ:

де - граничні корисності останніх спожитих одиниць відповідних благ, - ринкові ціни відповідних благ.

Це співвідношення має назву принципу рівної корисності або еквімаржинального принципу.

Загальне правило оптимізації вибору споживача можна сформулювати так: вибір є оптимальним, якщо в рамках бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду благ дорівнює відношенню їхніх цін:

Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити спожи­вання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою.

Якщо умова рівноваги не виконується, наприклад, , споживач має стимул до зміни структури споживання. Він почне перерозподіляти бюджет на користь товару , при збільшенні споживання якого гранична корисністьбуде спадати, а гранична корисність товару, кількість якого зменшиться, буде зростати до відновлення рівноваги. При цьому сукупна корисність нового набору товарів в межах того ж самого бюджету зросте. Отже, рівновага у споживанні максимізує добробут споживача.

5. Оптимізація вибору споживача на основі ординалістського підходу

За ординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні „моделі бажаного” та „моделі можливого” і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості.

Таке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетної лінії, як це зображено на рис. 4.7. Найвищою з доступних споживачеві кривих байдужості є , яка лише дотична до бюджетної лінії. Оптимум знаходиться в точці .

Напевне, споживач хотів би досягти точки , але цей рівень корисності виходить за межі бюджетної лінії. Також споживач має можливість вибрати набори і , які мають спільні точки з бюджетною лінією, але вони знаходяться на нижчій кривій байдужості . Крім того, ці точки нераціональні. В межах тієї ж суми видатків споживач може обрати єдиний кошик Е вищого рівня корисності.

Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, – за інших рівних умов у не існує жодної можливості покращити його добробут. Будь-який інший набір товарів або недосяжний, або лежить на поверхні байдужості нижчого рівня. Саме тому точки на рис. 2.7 та на рис. 2.8 є точками рівноваги споживача.

Можна обґрунтувати рівновагу споживача алгебраїчно. Лише в точці , де бюджетна лінія і крива байдужості дотичні, їх нахил однаковий. Як ми знаємо, нахил кривої байдужостівідображає гранична норма заміни , а нахил бюджетної лінії – співвідношення цін . Тобто в точці рівноваги: або .

Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача, аналогічним одержаному за кардиналістською версією. Рівняння рівноваги відображає не тільки умови оптимізації споживчого ви­бору, але й умови оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимізація досягається тоді, коли гранична вигодадорівнює граничним витратам.

У цій моделі також знайшло відображення фундаментальне припущення прихильників теорії граничної корисності про те, що пропорції обміну товарів і ринкове ціноутворення ґрунтуються на корисності.

ТЕМА 3. Аналіз поведінки споживача

План

1. Оптимальний вибір і зміна доходу споживача

2. Оптимальний вибір і зміна ціни. Крива індивіду­ального попиту

3. Ефекти доходу та заміни

4. Ринковий попит. Поняття споживчого надлишку

1. Оптимальний вибір і зміна доходу споживача

Розглянемо вплив на рівновагу споживача зміни доходу. Припустимо, що доход зростає за інших рівних умов. Оскільки ціни товарів залишаються незмінними, нахил лінії бюджетного обмеження не змінюється. Поступове зростання доходу споживача призведе до зміщення бюджетної лінії праворуч вгору паралельно початковій в положення (рис. 3.1). Сумістивши графіки бюджетного обмеження з картою байдужості, можемо знайти точки оптимуму споживача за кожного з рівнів доходу.

Початкова рівновага відповідає точці . Зростання фінансових можливостей споживача дозволяє йому переміститись на вищі криві байдужості. Нові точки оптимумів відповідають споживчим кошикам з більшими видатками на обидва блага. З’єднавши точки оптимумів плавною лінією, отримаємо криву „доход – споживання”.

Крива „доход – споживання” єднає всі точки рівноваги споживача, пов’язані з різ­ними рівнями доходу.

Траєкторія кривої „доход – споживання” залежить від типу благ. Рис. 3.1 відображає найпоширенішу ситуацію реального життя, коли зі зростанням доходу відбувається збільшення споживання обохтоварів. Це означає, що обидва товари належать до нормальних благ. Крива „доход – споживання” для нормальних благ є монотонно зростаючою. Для нижчих благ вона набуває від’ємного нахилу.

Модель „доход – споживання” дозволяє охарактеризувати зміну індивідуального попиту на певне благо. Перенесемо рівноважні обсяги споживання товарудля випадку нормальних благ (рис. 3.2.а) в систему координат „ціна – обсяг попиту” (рис. 5.2.б). За умови незмінної ціни кожен обсяг товару має на кривій попиту лише одну точку. Обсяг розміщений на кривій попиту, а обсяг , що відповідає вищому рівню доходу , вже розташований на іншій кривій попиту, і далі відповідно попит споживача за будь-якого вищого рівня доходу буде зростати. На графіку попиту це виглядає як зміщення кривої попиту праворуч. Отже, зміна доходу споживача спричиняє зміни у попиті на товар і зміщує криву попиту.

Модель „доход – споживання” може бути використана для побудови кривих Енгеля.

Криві Енгеля характеризують залежність обсягу споживання товару від доходу споживача.

На рис. 3.3 представлені криві Енгеля для нормальних (а), нижчих (б)та нейтральних (в) благ. Криві Енгеля і криві „доход – споживання” мають однаковий характер залежності від доходу: для нормальних благ є висхідними і мають додатний нахил, для нижчих – відхиляються ліворуч і набувають від’ємного нахилу, а для нейтральних є вертикальними.

Криві Енгеля мають практичне значення. Вони мо­жуть надати інформацію стосовно груп населення з відповідними доходами, для яких реклама певних товарів буде найбільш ефективною.

2. Оптимальний вибір і зміна ціни. Крива індивіду­ального попиту

Тепер проаналізуємо зміну оптимуму споживача під впливом зміни ціни одного з благ. Припустимо, що за інших рівних умов ціна товару поступово знижується від до (рис. 3.4.а).

Бюджетна лінія обертається назовні праворуч вздовж абсциси, при цьому її кутовий коефіцієнт зменшується, що означає зміну відносної ціни товару , – він стає дешевшим порівняно з благом . Відрізки показують максимальні кількості товару, які споживач міг би придбати за різних цін, якби витрачав весь свій доход лише на нього. Точки на рис. 3.4.а) визначають рівноважні комбінації товарів та за різних рівнів ціни блага . З’єднавши точки рівноваги плавною лінією, одержимо криву „ціна – споживання”.

Крива „ціна – споживання” показує функціональну залежність між обсягом споживання блага та його ціною; вона сполучає всі точки рівноваги споживача, пов’язані зі зміною ціни одного з благ. На її основі будується крива індивідуального попиту.

Криву індивідуального попиту на товар отримаємо, якщо перенесемо рівноважні обсяги споживання товару у систему координат „ціна – кількість товару ” (рис. 3.4.б) Крива попиту показує обсяг споживання товаруяк функцію ціни.

Властивості кривої попиту:

§ крива попиту відображає зміну рівня корисності споживача: чим нижчою є ціна, тим вищий рівень добробуту вона забезпечує споживачеві;

§ кожна точка кривої попиту є точкою оптимуму споживача на певному рівні корисності;

§ в міру зниження ціни товару гранична норма заміни благ зменшується, тобто справджується закон спадної граничної корисності.

3. Ефекти доходу та заміни

Зміна ціни чинить двоїстий вплив на споживчий кошик. З одного боку, благо стає дешевшим або дорожчим відносно інших товарів, що стимулює зміну структури споживання: дорожчі блага замінюються дешевшими. Це – ефект заміни. З іншого боку, одночасно відбувається зміна реального доходу споживача за незмінного номінального: якщо ціна одного з товарів знижується, то вивільняється частина доходу, котра може бути використана для купівлі додаткових одиниць даного блага або додаткових одиниць інших благ. Це – прояв ефекту доходу.

В аналізі поведінки споживача важливо відокремити дію цих складових загального ефекту, тому що вони можуть мати однакову спрямованість, підсилюючи реакцію споживача на зміну ціни, або різну, викликаючи інші наслідки. Концепцію розмежування ефектів заміни та доходу розробили український економіст і математик Євген Слуцький (1915 р.) та англійський економіст Джон Хікс (30-ті рр. ХХ ст.). Хоча модель Слуцького була розроблена раніше, в сучасній мікроекономіці більш поширений аналіз моделі Хікса.

Для визначення відокремленої дії кожного з ефектів спочатку припускають, що споживач після зміни ціни одного з благ зберігає незмінним свій рівень добробуту, умовно скоротивши свої видатки так, щоб реальний доход залишався на рівні початкового. Це дає можливість проаналізувати зміну споживання, враховуючи лише зміну відносних цін, яку графічно показує зміна кута нахилу бюджетної лінії, тобто виділити ефект заміни.

Для розмежування дії ефектів графічно застосовується побудова допоміжної прямої – компенсуючої бюджетної лінії. Економічний смисл добудови – визначити, якою стала б структура ринкового споживчого кошика, якби змінились лише відносні ціни благ. Далі, залишаючи незмінними відносні ціни (новий кут нахилу бюджетної лінії незмінний), досліджують лише вплив зміни реального доходу, що графічно відображається паралельним зміщенням бюджетної лінії.

Розглянемо графічну модель відокремленої дії ефектів за Хіксом для випадку зниження ціни товару (рис. 3.5). Початковий оптимум споживача встановлюється у точці , де бюджетна лінія є дотичною до кривої байдужості . Зниження ціни товару змінює кут нахилу бюджетної лінії . При цьому бюджетна лінія, обертаючись, ковзає вздовж початкової кривої байдужості і займає положення, яке показує компенсуюча бюджетна лінія (пунктир). Оптимум переміщується в точку умовної рівноваги . Це означає, що, залишаючись на тому ж рівні корисності, споживач змінив би свій оптимальний вибір на користь відносно дешевшого блага . Оскільки перехід від до відображає лише вплив нової ціни, то зміна обсягу споживання від до розглядається як ефект заміни. Ефект заміни спонукає споживача збільшити обсяг попиту на товар , який витісняє частину попиту на благо .

Ситуація незмінного реального доходу в моделі Хікса є умовною. В дійсності зі зниженням ціни одного з благ за того ж номінального доходу реальний доход зростає, що відображає паралельний зсув вгору в положення нової бюджетної лінії . Споживач досягає нового рівня добробуту на вищій кривій байдужості , в точці оптимуму . Перехід же від до відбувається за незмінних відносних цін товарів, тому зміну обсягу споживання від до трактують як ефект доходу.

Зміна рівноваги споживача від дохарактеризує загальний ефект зниження ціни товару , котрий складається з суми двох ефектів – заміни та доходу:

§ ефект заміни полягає у зміні обсягу споживання внаслідок зміни відносних цін товарів за незмінного реального доходу споживача;

§ ефект доходу – це зміна обсягу споживання внаслідок зміни реального доходу за незмінності відносних цін товарів.

Зі зниженням ціни блага ефект заміни обов’язково зумовлює збільшення його споживання, тобто має додатне значення. На відміну від ефекту заміни, ефект доходу діє в різних напрямках, – в залежності від того, до якого типу належить товар. Для нормальних благ ефект доходу діє в тому ж напрямку, що і ефект заміни, тобто є величиною додатною, і підсилює його (рис. 3.5). Для нижчих благ ефект доходу діє в протилежному напрямку і має від’ємне значення. Але, як правило, ефект заміни для нижчих товарів значно більший, ніж ефект доходу, тому зі зниженням ціни нижчого блага попит на нього зростає.

Нормальні блага, а також нижчі блага, для яких ефект заміни перевищує ефект доходу так, що зі зниженням ціни їх споживання збільшується, називаються звичайними благами. Для звичайних благ справджується закон попиту: з підвищенням ціни попит на них скорочується, а зі зниженням ціни – зростає, крива попиту має від’ємний нахил, є спадною. Винятком є товар Гіффена – нижчий товар, який займає значне місце у видатках споживача і для якого не виконується закон попиту, для нього ефект доходу перевищує ефект заміни, а крива попиту має додатний нахил і є висхідною.

4. Ринковий попит. Поняття споживчого надлишку

Ринковий попит обчислюється додаванням показників індивіду­ального попиту всіх покупців за кожного значення ціни. Графічно крива ринкового попиту визначається як сума горизонтальних відрізків обсягів індивідуального попиту всіх покупців даного товару за всіх можливих значень ціни (рис. 3.6).

Нехай на ринку деякого товару є лише два споживача, попит яких представляють криві і _. Висота кривих індивідуального попиту показує готовність споживачів купувати за даною ціною певну кількість блага. Перший споживач починає купувати за ціною, нижчою за , а другий купує за значно вищою ціною, нижче рівня . В проміжку від до крива ринкового попиту співпадає з індивідуальною кривою попиту другого споживача. За ціною ринковий попит складається з відрізків . Ламана крива і є кривою ринкового попиту.

Якщо скласти попит значного числа покупців, то крива ринкового попиту буде плавною лінією з від’ємним нахилом. Вона має ті ж самі властивості, що й крива індивідуального попиту і може зміщуватись внаслідок дії нецінових детермінант. Дослід­ження кривих ринкового попиту мають практичне значення, надають важ­ливу інформацію про рівні попиту в різних регіонах, у різних демо­графічних групах споживачів.

Звичайно криві індивідуального попиту утворюються виключно на основі смаків і уподобань певних споживачів, а попит інших покупців ніяк не впливає на попит окремого споживача. Проте попит на деякі товари однієї особи іноді зале­жить від того, скільки ще людей придбали цей товар, що в свою чергу чинить вплив на величину та еластичність ринкового попиту.

На основі аналізу кривих індивідуального і ринкового попиту розроблена концепція споживчого надлишку, яка застосовується для доказу переваг конкурентної ринкової системи, котра максимізує добробут споживачів і виробників.

Кожен споживач визначає для себе граничну максимальну суму грошей, яку він міг би заплатити за товар згідно зі своєю оцінкою його граничної корисності. Ця готовність платити є показником сприйняття цінності товару споживачем. У таблиці 3.1 представлені дані про готовність платити чотирьох покупців.

Побудована за готовністю платити крива попиту має вигляд ламаної лінії (рис. 3.7). Якщо товар буде продаватись за ціною 70 грн., то на ринку залишаться 3 покупці, які куплять по одній одиниці товару. Перший покупець, який міг би заплатити максимум 100 грн., вважає, що зекономив 30 грн., другий, готовий платити максимум 80 грн., зекономив 10 грн., а третій заплатить суму, яку готовий був платити. Четвертий покупець взагалі залишить ринок.

Отже, крива ринкового попиту визначає ціну, яка відображає готовність платити граничного споживача, того, хто готовий першим залишити ринок за найменшого підвищення ціни. Це третій споживач: як тільки ціна перевищить 70 грн., він виходить з ринку. Уявна економія, яку одержали два перших покупця, складає загальну суму споживчого надлишку – 40 грн.

Споживчий надлишок – це різниця між максимальною сумою, яку споживач був готовий заплатити за кількість товару, на яку він пред’являє попит, і фактично заплаченою сумою.

Величина сукупного надлишку вимірюється площею фігури, обмеженої кривою ринкового попи­ту, лінією ринкової ціни та віссю ординат. На рис. 3.8 за початковою ціноюспоживчому надлишку відповідає площа трикутника . Якщо ціна знизилася від до , споживчий надлишок буде визначати сукупність площ . Зниження ціни покращить рівень добробуту не тільки початкових споживачів даного товару, але й інших, які отримали можливість купувати цей товар.

Споживчий надлишок є показником економічного добробуту і повинен враховуватись політиками і урядом.

Читайте також:

1. Елементами ринку праці виступають : товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили.
2. Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна.
3. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна.
4. ПОПИТ, ПРОПОЗИЦІЯ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ
5. Попит, пропозиція та кон’юнктура ринку праці
6. Попит, сукупний та граничний доход в умовах чистої монополії
7. Сукупний попит, його структура та фактори.
8. Тема 5 Попит, пропозиція, їх взаємодія. Еластичність.
9. Ціна. Види та структура цін.

Переглядів: 1584