Філософія права Г. Гегеля.

Вершина класичної німецької філософії Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770—1831 рр.). По суті він є родоначальником філософії права як систематизованого науково-філософського знання. «Філософія права» – одна з основних робіт, в якій автор реалізував стосовно права свою головну філософську концепцію ідеалістичну діалектику .

Основне в ученні Гегеля це буття Абсолютної ідеї, яка є одночасно і Розумом, і Духом. Ця Абсолютна ідея знаходиться в процесі безперервного розвитку, який проходить через стадії тріади – тези, антитезису і синтезу.

Гегель підрозділяє дух на три частини:

1) суб'єктивний дух (антропологія, філософія духу і психологія);

2) об'єктивний дух (право, мораль, моральність);

3) абсолютний дух (мистецтво, релігія одкровення і філософія).

Ідея свободи пронизує всю цю тріаду. Тому Гегель і розглядав філософію права як науку про свободу, як філософське осмислення всього, що пов'язане з правом, належністю, нормативністю.

Само право згідно тріаді, існує в трьох іпостасях:

1) ідея права, яка виявляється як свобода волі;

2) особливе право як конкретні права соціальних суб'єктів: особи, сім'ї, держави;

3) позитивне право як закон.

Предметом філософського розгляду права Гегель вважав тільки першу його іпостась, тобто ідею права. В процесі свого діалектичного розвитку ідея права проходить три ступені:

1) абстрактне право (теза);

2) мораль (антитезис);

3) соціальну етику, моральність (синтез).

Абстрактне право – це право вільної, правоспроможної особи. «Право як таке є формальне, абстрактне право» Гегель Г. Энциклопедия философских наук // Соч.: в 3-х т. М., 1977. Т. 3. С. 328 абстрактної особи. На цій стадії ще немає позитивних законів, тут діє принцип «будь особою і поважай інших як осіб». Особа реалізує свою свободу у власності, відносинах, з приводу яких ведуть до подальшого розвитку ідеї права договору. Проте безліч відносин, випадковість договірних зв'язків можуть породити видимість права, право проти порушеного права або простіше – не-права. Часто люди не-право вважають правом, помилково приймаючи за право те, що хочуть отримати. До основних форм не-права Гегель відносить ненавмисне порушення права, обман, злочин.

Мораль є антитезисом абстрактного права. Мораль, за Гегелем, це раціональний чинник, а не суб'єктивне відчуття. Вона є результатом втрати, нанесеної індивідуальною волею, коли вона стає відмінною від загальної волі. Основними формами моралі Гегель називає намір, благо, добро і зло. У найзагальнішому вигляді сфера моралі це сфера належного, така, що приписує робити добро і не робити зла.

Соціальна етика (моральність) у Гегеля є синтезом абстрактного права і моралі. У свою чергу, вона розгортається в тріаді:

1) сім'я;

2) громадянське суспільство;

3) держава.

Вони є інститутами, в яких свобода індивіда виявляє себе у згоді із загальною свободою.

У сім'ї, вважав Гегель, все пронизано моральністю: брак – це етичне відношення і етичний союз, а сімейна власність ґрунтується на етичному інтересі.

Під громадянським суспільством Гегель розумів соціальний лад, що покоїться на особистому економічному інтересі, де кожен для себе є метою, всі інші – суть ніщо. Субстанцією особи в громадянському суспільстві є приватна власність. Своєрідність потреб і можливостей їх задоволення, оригінальність цілей, інтересів, духовного розвитку осіб виступає підставою утворення різних станів і формального права. Таких станів три: сільськогосподарський клас, промисловий клас, правлячий клас.

Громадянське суспільство, за Гегелем, складається тоді, коли більшість населення відносяться до «середнього стану» з високим рівнем правосвідомості. У такому суспільстві особа покладається на силу закону значущого для всіх і відомого всім.

Держава є синтезом сім'ї і громадянського суспільства. Вона розгортається в тріаді:

1) відносин держави до своїх громадян (внутрішня політика або конституція);

2) відносин держави з іншими державами;

3) переходу держави в світову історію.

Останнє виступає як право абсолютне, як народний дух, як справжня моральність.Гегель Г. Энциклопедия философских наук // Соч.: в 3-х т. М., 1977. Т. 3. С. 370—373.

Всю сферу права Гегель розглядає крізь призму свободи: право – це свобода, свавілля – це «змішування свободи і несвободи», а закон – це розум і свобода. Гегелівське філософське вчення про право було піком в історії об'єктивно-ідеалістичної думки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Філософсько-правова думка епохи Відродження та Реформації.	\|	Історична школа та марксизм.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.