Мислення і мова, їх взаємозв’язок.

Оскільки будь-яка інтелектуальна діяльність у суспільстві здійснюється за допомогою мови, а діяльність юриста є в першу чергу діяльністю інтелектуальною, для нього логічний аналіз мови має істотне і часто навіть першочергове значення.

Інтуїтивно кожен з нас розуміє, що таке мова. Але якщо ми бажаємо досягти ефективності у наших міркуваннях, слід звернутися до наукових визначень мови, її загальної структури та суттєвих функцій. Найбільш абстрактно мову можна визначити як систему засобів знакового спілкування. Залишимо до наступних пояснень більш конкретні визначення використаних тут понять, зокрема поняття знаку, обмежуючись поки що їхнім повсякденним розумінням.

У такому широкому розумінні мови можна вважати, що вона виникає вже на рівні спілкування тварин, які користуються певними звуковими сигналами, мімікою, позами, рухами для передачі власних реакцій на зовнішні ситуації своїм сородичам або ворогам . Цей зоогенетичний аспект розвитку мови для логічного аналізу є нецікавим. Більш важливо прийняти до уваги те, що на рівні людського спілкування мова сама є продуктом культурно-історичного розвитку і разом з ним становить фундамент усієї нашої культури. Завдяки мові індивідуальні і в силу цього унікальні психічні образи світу (відчуття, сприйняття, уявлення) об'єктивуються і починають бути міжсуб’єктними, суспільно-доступними у формі окремих слів, висловлень та розгорнутих міркувань. Саме слова, окремі висловлення та міркування, а також утворені з них тексти становлять основні структурні компоненти мови. Тільки тоді, коли наші внутрішні психічні стани та реакції вербалізуються, тобто виражаються у словах, вони починають бути об’єктами раціонального обговорення, виважування і критики. Для більш чіткого розуміння процесу вербалізаціі скористаємося запропонованою видатним філософом і логіком Карлом Поппером моделлю "Трьох світів". "Світ 1" відповідає об'єктивному світові фізичних явищ та процессів, "світ 2"- це внутрішній психічний світ людини, а "світ 3" є світом об'єктивованого у мові міжсуб’єктного досвіду, тобто різноманітних інтелектуальних продуктів, вироблених усім людством (суспільних традицій, так званого "здорового глузду", наукових теорій, технологій; літературних, музичних, художньо-образних творів тощо). Припущення "світу 3" як рівноправного з фізичним "світом 1" і з психічним "світом 2" зовсім не означає ідеалізму, який протягом довгого часу вбачали недобросовісні критики Поппера, а є корисною науковою моделлю тієї дійсності, в якій реалізується життєва діяльність, спілкування і пізнання окремих людей і всього суспільства. Зрозуміло, що правові звичаї, норми, кодекси і юридичні теорії цілком знаходяться у межах "світу З". Методологічна цінність припущення про належність юридичних конструкцій до "світу 3" полягає в тому, що воно допомагає, наприклад, зрозуміти, чому юридичні норми та засноване на них правозастосування мають не менш об'єктивне значення для людей у їхньому суспільному житті, ніж об'єктивні фізичні чи психічні закони.

Всі мови можна поділити на три головні типи: "природні"; "штучні"; "гібридні".
Маючи на увазі, що під мовами у власному, вузькому сенсі слід розуміти тільки людські мови, природними вважаються всі національні мови. Вони стихійно створилися протягом століть і навіть тисячоліть завдяки спільній інтелектуальній діяльності цілих народів і відтворюють у своїх словниках та правилах застосування своєрідність культурного розвитку цих народів. Базисом природних мов є "звичайні", "повсякденні" мови, над якими згодом надбудовуються мови спеціалізованої діяльності (або професійні мови). Природні мови подібні до живих організмів; вони виникають і розвиваються протягом певного історичного часу і можуть зникнути разом з цивілізаціями, в яких вони виникли. Національна унікальність природних мов створює бар'єри при спробах міжнаціонального спілкування. Тому в останні століття позначилася тенденція до пошуку мов міжнародного спілкування, роль яких послідовно виконувалася латинською, французьською, а зараз - англійською мовою.

Крім мовних бар'єрів при міжнародному спілкуванні, національні мови завдяки стихійному походженнию і наближеності до повсякденної практики з її недостатньою визначеністю мовних виразів виявилися недосить зручними для застосування у спеціалізованих сферах практики і пізнання. Тому в цих сферах стали поширюватися штучні мови, які свідомо створюються з різними цілями і різними засобами.

Перші штучні мови виникали як засіб утаємничування інформації як на основі природніх мов, так і без їхнього використання (жаргони алхіміків, злодіїв, різні військові та дипломатичні шифри тощо). Наприкінці ХІХ-початку ХХ століття стала діяти протилежна тенденція розвитку штучних мов, пов'язана зі спробами полегшення доступу до загально- корисної інформації (штучні міжнародні мови на зразок волапюка або есперанто). У технічній сфері для оптимізаціі інформаційних процесів були створені штучні мови морської сигналізації прапорцями, азбука Морзе, мови комп'ютерного програмування і т.ін. Найбільш віддаленими від природних мов є штучні мови математики та логіки, які відзначаються максимальною однозначністю і точністю їхніх словників та правил. Завдяки цій точності гарантується надійність здобутків, отримуваних за допомогою логіко-математичних методів. Однак, виграючи в точності, ми одночасно програємо в доступності і зручності використання таких мов. Відомо, як багато зусиль треба покласти, щоб опанувати навіть рідною мовою, вже не кажучи про іноземні. Тому не дивно, що оволодіння мовами логіки та математики потребує значного терпіння і напруження, до яких далеко не всі схильні і навіть здатні. Ось чому багато цікавих і корисних логіко-математичних результатів залишаються за межами розуміння багатьох потенціальних споживачів, особливо гуманітаріїв. Тим не менш, математики і логіки не зацікавлені в абсолютній ізоляції набутого ними "чистого" знання, а навпаки, протягом останніх десятиліть все більше орієнтуються на поширення кола потенційних споживачів своєї продукції, створюючи "пом'якшені", більш "дружні" для нефахівців логіко-математичні мови.

Як компенсаційний засіб, у мовах сучасних наукових теорій застосовується почасти природні - почасти штучні, гібридні мови. Співвідношення "природних" і штучних компонентів може бути різним - від насичених штучними конструкціями мов аналітичної хімії, теоретичної фізики або структурної лінгвістики до відносно близьких до літературної національно-мовної традиції у медицині (назви хвороб – люмбаго, гастрит, назви ліків – аспірин тощо) чи теорії права (презумпція, фікція, преюдиція тощо). Тим не менш, саме штучні конструкти дозволяють забезпечити точність і однозначність застосування мовних виразів, необхідних для зміцнення теоретичних резуальтатів наукових теорій, що користуються гібридними мовами.

Створення спеціалізованих мов поряд з "природними" обумовлюється необхідністю посилити деякі важливі функції, намічені вже в "природних" мовах. Основні функції мови визначаються тими практичними та пізнавальними завданнями, які вирішуються за її допомогою.

Перш за все, слід вказати описову (денотативну, наративну) функцію мови, яка забезпечує можливість повідомлення про цікавлячий нас об'єктивний стан речей. Якщо повідомлення відповідає дійсності, воно вважається істинним, якщо ж не відповідає - хибним. Наприклад, істинним буде повідомлення "Україна є республікою", хибним - "Україна є азіатською державою". У сучасній філософсько-логічній теорії припускається, що описові повідомлення можуть бути невизначеними щодо істинності або хибності. Не-визначнність виникає внаслідок відсутності фактичної інформації щодо минулого або майбутнього стану речей: "10000 років тому на терені України жили атланти" , або "Через тиждень Іван виграє значну суму в лотерею". Наявність достовірної інформації дозволяє посилити описи вказаннями на їхній істиннісний статус: "вірно, що ...", "істинно, що...", "хибно, що...", "у дійсності..." тощо.Описова фуннція мови, що здійснюється в оповідних реченнях, дозволяє утворювати первісну базу даних про зовнішній світ. Над цією базою надбудовуються інші функції мови.

Довгий час вважалося, що описами обмежується функціональні виміри мови. У двадцяті роки нашого століття Карл Бюлер звернув увагу на те, що крім дескриптивної існують ще сигнальна та експресивна функци мови. Сигнальну функцію можна ототожнити з первісним рівнем розвитку мови, який є спільним для людей і тварин. Цей рівень для нас нецікавий. Завдяки тому, що слова та більш складні мовні вирази дозволяють здійснювати спілкування між людьми шляхом розповідей про стан речей, над описовою функціею надбудовується практична комунікативна функція. Ця функція досліджується психологією спілкування та лінгвістикою і для логіки є лише загальним постулатом. Цей загальний постулат конкретизується у класифікації подальших функцій мови, які можуть бути цікавими з логічної точки зору: еспресивній, декларативній, пошуковій, нормативній та оціночній.

Експресивна (емотивна) функція полягає в тому, що за допомогою мови стає можливим висловлювати наші почуття і емоціії щодо того, що відбувається в світі: "Перепрошую, що запізнився", "Вітаю тебе з днем народження!", "Співчуваю Вам у зв'язку зі втратою", "Дуже приємно познайомитися" і т. ін. На відміну від дескрипцій, що апелюють до зовнішнього світу, експресиви розрізняються не як істинні або хибні, а як щирі або нещирі, доречні або недоречні. Досить часто у спілкуваня ми можемо відчути різницю між щирими чи нещирими побажаннями, співчуттями, подяками в залежності від загального досвіду відносин з тими або іншими людьми; але у цілому критерії щирості чи нещирості дуже розмиті і залежать від психологічного, а не логічного аспекту спілкування. Для логіки цікавою буде характеристика доречності (недоречності), яка лежить у змістовному підґрунті багатьох народних казок та анекдотів про розумних і дурнів. Ці казки навчають нас адекватній експресивно-мовній поведінці у суспільне важливих ситуаціях.

Незалежно від ступеня щирості, доречним буде висловлення співчуття з приводу хвороби або поздоровлення зі святом, і недоречним - поздоровлення з приводу смерті родичів або співчуття з приводу дня народження. Експресиви докладно вивчаються за допомогою так званих релевантних та інтенсіональних логік.

Важливою фунціею мовного спілкування є забезпечення зміни стану речей шляхом заяв або декларацій. Прикладами декларацій будуть "Призначаю вас відповідальним за пожежну безпеку", "Звільняю вас з посади", "Звільняюся за власним бажанням", "Оголошую збори закритими", "Вінчаю вас" у типових життєвих ситуациях. У юридичній сфері декларації мають виняткове значення на всіх рівнях правового регулювання. За їхньою допомогою здійснюються зміна певного правового порядку, наприклад, тих правових відношень, які існували до проголошення "Декларації про державний суверенітет Украіни", після якого наша Вітчизна перейшла у якісно інше нормативне поле, набувши статусу абсолютно рівноправного члена світового співтовариства. Менш масштабні, але практично необхідні декларації щоденно здійснюються шляхом надання чинності новим нормативним актам, призначеннями нових посадових осіб, присвоєннями військових, наукових, почесних звань, звільненнями з посад тощо.

Подібно експресивам, декларації, безпосередньо змінюючи стан речей у суспільстві, тобто в об'ктивній дійсності, також не підлягяють кваіфікації у термінах істинності або хибності. Натомість їх визначають як обгрунтовані або необгрунтовані, своєчасні або несвоєчасні. Ступені ж обгрунтованості в свою чергу залежать від численних фактичних, логічних і юридичних чинників.Так, не можна призначити посадовою особою людину, якій бракує відповідної кваліфікації та належного досвіду; той же, хто призначає, сам повинен мати відповідні повноваження і таке інше. Зрозуміло, що не кожна обгрунтована декларація може вважатися своєчасною, тобто критерії обгрунтованності і своєчасності відносно незалежні один від одного.

Комунікативний аспект мови вміщує в собі пошукову функцию, за допомогою якої відбувається знаходження нової інформації. Коли ми відчуваємо брак потртбних нам знань, ми формулюємо питання, які починаються з виразів: "Що ?", "Хто ?", "Де ?", "Коли ?", "Скільки ? ", "Чи правда, що...?", "Чи ти знаєш, що...?" і т. ін. Питання кваліфікуються як коректні (правильно поставлені), або некоректні; сенсовні або безсенсовні і т. ін. Вони досліджуються сучасною логікою запитань (інтерогативною або еротетичною логікою).

Нормативна функція мови полягає у висловленнях намірів домагатися, щоб той (ті), до кого звертаються, виконав (виконали) певну дію або, навпаки, не виконували деякої дії тим або іншим чином. Такі мовні вирази називаються нормами. Оскільки норми регулюють суспільне життя людей у різних галузях, вони носять різноманітний характер. Це команди, накази, прохання, вимоги, закони, інструкції і т. ін. Подібно до декларацій, норми можуть вважатися обгрунтованими та необгрунтованими, ефективними та неефективними. Кваліфікації істинності (хибності) до них не можуть застосовуватися. Прикладами норм будуть вирази: "Зачиніть двері!", "Струнко!" (команди); "Прийміть мене на роботу" (прохання); "Сумісництво будь -якоі оплачуваної роботи з посадою Президента виключаеться"(норма права); "Слід бути обережним з отруйними речовинами" (інструкція) тощо. Нарешті, функцією мови є оцінювання, тобто висловлення позитивного, негативного або нейтрального відношення до якоісь речі, події, явища, а також для висловлення переваги чи визнання рівнозначущості двох порівнюваних предметів думки. Оцінками будуть, наприклад: "Добре, що прийшла весна", "Погано, коли нас обдурюють", "Краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим" тощо. Оцінки розрізніюються як позитивні або негативні, глибокі або поверхнісні, загальні або часткові, наукові або побутові і т.ін. Вони також не підлягають критеріям істиності або хибності, бо в іхній основі лежить не відповідність об'єктивній дійсності, а суб'єктивні реакції на те, що відбувається у дійсності.

За допомогою названих вище функцій визначаються основні напрямки логічного анализу мови, зокрема мови права. Як вважає відомий сучасний логік О.А. Івін, усі застосування мови можуть бути зведені до двох головних функцій - описовоі та оціночної,- припускаючи, що експресиви, питання, декларації та норми можуть бути зведені до оцінок. Так, наприклад, питання можна тлумачити як вимоги до адресатів надати інформацію про стан речей, тобто як норми. Самі ж норми с оцінками з потенціальною можливістю покарання. Тобто команда "Зачиніть вікно!" значить, що зачинено вікно оцінюється позитивно, а відмова його зачинити приведе до якогось морального засудження або покарання, і у будь-якому випадку призведе до негативних наслідків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Значення культури логічного мислення в пізнанні та життєдіяльності людини.	\|	Поняття логічної форми.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.