• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правила подання оригіналів документів.

Оригінали документів подаються господарському суду у разі коли:

обставини справи згідно з законодавством України підлягають підтвердженню тільки такими документами;

на вимогу господарського суду.

Зокрема, в оригіналах подаються документи, з яких не допускається знімання копій: паспорт, документи, що його замінюють, військовий квиток, депутатське посвідчення, службове посвідчення тощо.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 8.06.2004 р. у справі за заявою корпорації "Індустріальна спілка Донбасу" про банкрутство ВАТ "Донецький завод високовольтних опор" зазначається, що ст. 36 ГПК України встановлено, що оригінали документів (векселі) подаються, якщо обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені лише такими документами (оригіналом векселя), а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Вимога господарського суду про надання оригіналів документів може бути викликана необхідністю встановлення достовірності документа, що подається в копії.

Подання письмових доказів, якщо їх не додано до позовної заяви чи до відзиву на неї, має здійснюватися: або з супровідним листом через канцелярію суду; або безпосередньо в судовому засіданні за резолюцією судді (із зазначенням про це в протоколі відповідного судового засідання, якщо про долучення доказів до справи стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі, заявлено усне клопотання) та з подальшою їх реєстрацією в канцелярії суду.

У разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПК України.

Статтею 37 ГПК України визначено, що речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, речовими доказами є рухомі та нерухомі речі, які є носіями інформації про обставини, що мають значення для справи. Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїми властивостями, зовнішнім виглядом, формою, іншими рисами, здатні підтвердити чи спростувати факти, що мають значення для справи.

Речові докази слід відрізняти від письмових доказів. Якщо інформація про факти міститься в документі, цей доказ є письмовим; якщо ж інформація про факти підтверджується властивостями документа як предмета, цей доказ є речовим.

ГПК не вирізняє в окрему категорію доказів аудіо- та відеозаписи, тому їх можна віднести до речових доказів.

Аудіо- та відеозаписи - це будь-які магнітні, електронні та інші носії інформації, за допомоги яких зафіксовано відомості про обставини, що мають значення для справи.

Суттєвими ознаками цього виду доказів є такі:

а) це будь-які магнітні, електронні та інші носії інформації;

б) за іхньої допомоги зафіксовано відомості;

в) відомості про обставини повинні мати значення для справи.

Специфіка цих доказів полягає в тому, що без спеціальних засобів зчитування чи відтворення неможливо оперувати інформацією, що міститься на цих носіях.

Аудіо- та відеозаписи належать до предметних доказів. Але носіями аудіо- та відеозаписів можуть бути не будь-які матеріальні об'єкти, як це має місце з речовими доказами, а спеціально виготовлений матеріал (диски, плівки). Процес формування цих доказів є своєрідним: інформація на носій передається за допомогою технічних засобів, а не через безпосередній вплив на матеріал. Як технічні засоби створення аудіо- та відеозаписів використовуються записувальні пристрої.

До цього виду доказів належать і записи, отримані під час розгляду справи в судовому засіданні, коли суд здійснює фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувальної апаратури чи інших технічних засобів.

Аудіо- та відеозаписи не повинні проводитися з порушенням конституційних гарантій прав і свобод громадян.

Відповідно до ст. 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Згідно зі ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З метою запобігання порушенням конституційних гарантій прав і свобод громадян або встановленого порядку його проведення особа, яка подає клопотання про залучення запису як доказу, повинна у клопотанні зазначити:

коли здійснювався запис;

ким здійснювався запис;

за яких обставин здійснювався запис.

Якщо суд, розглянувши клопотання, виявить, що запис здійснено з порушенням конституційних гарантій прав і свобод громадян або встановленого порядку його проведення, клопотання підлягає відхиленню.

Дослідження аудіо- та відеозаписів як доказів має певні особливості. Зважаючи на те, що суд не в змозі безпосередньо дослідити зміст цих доказів, слід виходити з того, що дослідження аудіо- та відеозаписів починається з відтворення за допомогою технічних засобів. Відтворення аудіо- та відеозапису здійснюється господарським судом у залі судового засідання або в іншому спеціально обладнаному для цього приміщенні. Для відтворення аудіо- та відеозапису може бути залучений спеціаліст. Факт відтворення аудіо- та відеозапису відображається в протоколі судового засідання.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності аудіо- та відеозапису або подання заяви про фальсифікацію доказу суд повинен призначити експертизу.

Носії, на яких здійснено записи, приєднуються до матеріалів справи і зберігаються в господарському суді протягом усього строку зберігання справи. Строки зберігання справи визначаються відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України,

За клопотанням особи, яка надавала суду записи, їй може бути на підставі ст. 40 ГПК України повернуто носій запису або його копію.

Витребування доказів визначено ст.38 ГПК України.

Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статтями 43¹ - 43¹⁰ ГПК України.

Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.

Стаття 40 ГПК України встановлює правила повернення оригіналів письмових документів.

Ця норма пов'язана із ст. 36 ГПК України, відповідно до якої письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Якщо документи було подано в оригіналі, вони за заявою особи, яка їх подавала, можуть бути повернуті цій особі, крім випадків, коли ці документи повинні бути передані іншій особі. До заяви про повернення оригіналів документів заявник повинен додати належним чином засвідчені копії.

Питання про повернення оригіналів документів вирішується господарським судом після вирішення господарського спору.

Суд може повернути оригінали документів особам, які їх подали, до закінчення розгляду справи, якщо це не вплине на правильний розгляд справи. Суд при цьому повинен установити, що подані копії документів є ідентичними оригіналам.

Також існують правила повернення речових доказів. За загальним правилом речові докази зберігаються в місці їх знаходження, однак суд може визнати за необхідне зберігання речових доказів у самому суді. При цьому невеликі за розміром речові докази можуть зберігатись у справі, більш габаритні слід зберігати у спеціально пристосованому приміщенні, камері схову. Суд повинен вживати заходів до збереження речових доказів у незмінному стані.

Речові докази, що зберігаються в місці їх знаходження, повинні бути детально описані, опечатані, оригінал опису речового доказу приєднується до справи. Опис має містити, поряд із загальними характеристиками, суттєві ознаки, які дають можливість відрізнити конкретний предмет від інших таких самих предметів. Особа, в якої зберігаються речові докази, зобов'язана забезпечити збереження цих доказів, не допускаючи їх псування, зміни тих ознак, які містять інформацію про факти, що мають значення для справи.

Якщо речовий доказ є предметом спору, відносини щодо його зберігання можуть регулюватися ст. 976 ЦК України. Згідно з нормами цієї статті дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, можуть передати цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір. Річ, яка є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду. Зберігачем у цьому разі може бути особа, призначена судом, або особа, визначена за домовленістю сторін, між якими є спір. Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом. Зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

Після вирішення спору речові докази, за загальним правилом, повертаються особам, які їх надали. З цього правила встановлено виняток. Якщо речові докази є предметом спору, вони передаються особі, якій за рішенням суду належить право на ці речі.

Окрім того, якщо речові докази є предметами, які за законом не можуть перебувати у володінні фізичних осіб, вони передаються відповідним організаціям.

Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. N 2471-XII затверджено перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України.

До цього переліку внесено: зброю, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку N 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойову і спеціальну військову техніку, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря); протиградові установки; державні еталони одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації; електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. Зазначені засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності.

Додатком N 2 до цієї ж Постанови Верховної Ради України встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна.

Громадяни набувають права власності на такі види майна, придбаного ними з відповідного дозволу, що надається:

а) на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку; на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 25-річного віку; на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку; на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;

б) на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури, - спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбудом і Головархівом України);

в) на радіоактивні речовини - Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки у разі наявності висновку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.

Якщо як речові докази фігурують предмети, що придбані внаслідок протиправних дій, але не підлягають конфіскації, то такі предмети стягуються в доход держави. Так, відповідно до ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Речові докази, які є предметами, що за законом не можуть перебувати у володінні фізичних осіб, можуть бути передані державним експертним установам для використання в експертній та науковій роботі.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" до державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Особа, від якої було одержано речові докази, може звернутися до суду з клопотанням про повернення доказів до вирішення справи або до набрання рішенням законної сили. Суд може задовольнити клопотання про повернення речових доказів після їх огляду й дослідження судом, якщо це не зашкодить вирішенню справи.

Читайте також:

1. IV. Подання нового матеріалу
2. V. Етичні правила психологічних досліджень
3. А ви слідуєте цім правилам, коли виступаєте публічно?
4. Бухгалтерська обробка документів.
5. Введення обліку та подання звітності платниками єдиного податку
6. Введення обліку та подання звітності платниками єдиного податку
7. Види відповідальності і терміниподання податкової декларації
8. Види графіків та правила їх побудови.
9. Визначення, класифікація і правила побудови індексів
10. ВИМОГИ ДЕРЖСТАНДАРТУ ДО ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ.
11. Вимоги до бланків документів. Оформлювання сторінки
12. Вимоги до ілюстраційних оригіналів

Переглядів: 2313