• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Письмові та речові докази. Витребування доказів.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Тобто, письмові докази - це документи, в яких містяться відомості про певні обставини, що мають значення для справи (договори, акти, довідки, кореспонденція тощо). Такі документи повинні:

а) містити відомості, що мають значення для справи;

б) бути виконані у формі цифрового, графічного запису або іншим способом, який дає змогу встановити достовірність документа.

В юридичній літературі письмові докази зазвичай визначають як предмети, на яких за допомогою знаків виражено думки, які містять відомості про факти, що мають значення для вирішення справи.

До письмових доказів віднесено також:

висновки спеціалістів;

протоколи судових засідань, що складаються відповідно до ст. 81¹ ГПК;

протоколи здійснення окремих процесуальних дій (які складаються відповідно до ст. 39 ГПК) і додатки до них, які залучаються до матеріалів справи.

ГПК не містить приписів, що регулюють питання допуску документів, одержаних за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв'язку, а також документів з електронним чи цифровим підписом або іншим аналогом власного підпису.

Форма і зміст документів, які подаються до господарського суду, повинні відповідати вимогам, установленим чинним законодавством для цих документів. Йдеться про документи, що підтверджують вчинення юридично значущих дій.

Під юридично значущими діями розуміються такі дії суб'єктів, які породжують певні юридичні наслідки.

Якщо законодавством установлено вимоги до певних документів, то документи повинні відповідати цим вимогам. Так, цивільне законодавство (ст. ст. 208 та 209 ЦК) встановлює вимоги до форми правочину: письмова та нотаріально посвідчена. Довіреність повинна відповідати вимогам ст. 245 ЦК. Платіжні документи мають відповідати вимогам, що встановлюються нормативними актами Нацбанку України. Документи бухгалтерської та податкової звітності оформляються згідно з вимогами відповідних нормативних актів тощо.

До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України "Про нотаріат". Розділом 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5, в якому конкретизовано порядок засвідчення вірності перекладу, встановлено, що нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус у порядку, установленому розділом 28 цієї Інструкції. При цьому перекладач поряд з документом, що встановлює його особу, повинен представити документ, який стверджує його кваліфікацію. Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення угоди, засвідчення вірності копії та ін.) одночасно вчиняється й переклад на іншу мову, то переклад вміщується поруч з оригіналом угоди, копією тощо на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався на лівій стороні, а переклад - на правій. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під перекладом вміщується підпис перекладача. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Документи, одержані в іноземних державах, визнаються в господарському суді як письмові докази, якщо їх легалізовано в установленому порядку.

Легалізація - надання юридичної сили документам, виданим на території іноземної держави. Ці документи мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі, перекладені українською мовою та легалізовані в консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначені документи можуть бути також засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС України.

Не підлягають легалізації документи, що походять з іноземних держав, у випадках, передбачених міжнародними договорами України.

З набуттям чинності для України 22 грудня 2003 р. Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 р., для держав - учасниць цієї Конвенції передбачається відміна консульської легалізації іноземних офіційних документів, яку замінює спрощена процедура проставлення уповноваженим на це державним органом спеціального штампа "Apostille".

До переліку країн - учасниць цієї Конвенції належать: Албанія, Аргентина, Австралія, Австрія, Андорра, Антигуа і Барбуда, Багами, Барбадос, Беліз, Бельгія, Бєларусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ботсвана, Бруней-Даруссалам, Велика Британія, Венесуела, Вірменія, Гренада, Греція, Домініка, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Спеціальний Адміністративний район Сянган (Гонконг), КНР, спеціальний адміністративний район Макао КНР, Кіпр, Колумбія, Латвія, Лесото, Литва, Ліберія, Ліхтенштейн, Люксембург, Мавританія, Македонія, Малаві, Мальта, Маршаллові Острови, Мексика, Монако, Нідерланди, Ніуе, Нова Зеландія, Норвегія, Панама, Португалія, ПАР, Росія, Румунія, Сальвадор, Самоа, Сан-Маріно, Свазіленд, Сейшельські Острови, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сербія і Чорногорія, Словаччина, Словенія, Ст. Лусія, Суринам, США, Тонго, Тринідад і Тобаго, Туреччина, Угорщина, Фіджі, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія.

Крім того, існує низка міжнародних договорів України, які містять положення, що скасовують легалізацію іноземних офіційних документів:

двосторонні:

- Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах від 06.04.2000 р. (ст. 12);

- Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 09.01.95 р. (ст. 13);

- Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 15.02.95 р. (ст. 13);

- Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 23.05.95 р. (ст. 13);

- Договір між Україною та Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 07.07.93 р. (ст. 13);

- Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.93 р. (ст. 15);

- Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.93 р. (ст. 15);

- Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах від 19.02.98 р. (ст. 13);

- Договір між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 02.08.2001 р.;

- Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28.05.2001 р. (ст. 18);

багатосторонні (Держави - члени Співдружності Незалежних Держав):

- Конвенція про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.93 р. (ст. 13).

У п. 7 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. N 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" зазначається таке.

Господарський суд приймає як докази офіційні документи, що походять з інших держав, за умови їх легалізації дипломатичними або консульськими службами України. Консули України легалізують іноземні документи, що подаються до офіційних органів України, відповідно до ст. 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.94 р. N 127/94.

Посвідчення консулами зазначених документів означає встановлення і засвідчення справжності підписів на цих документах і відповідності їх законам держави перебування.

Легалізація іноземного документа є необхідною умовою для подання його як доказу в судовому процесі, але не виключає у разі необхідності перевірки з боку суду з метою встановлення правильності вміщених у ньому відомостей по суті.

Міжнародними договорами України про правову допомогу може передбачатися надання іноземних офіційних документів без консульської легалізації. Зокрема, без будь-якого спеціального засвідчення приймаються на території інших держав - учасниць СНД документи, які видано або засвідчено установою чи спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою та скріплено офіційною печаткою на території однієї з держав - учасниць СНД (стаття 6 Угоди).

Таким чином, господарський суд має право приймати іноземні офіційні документи без консульської легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 1961 р.), якою передбачено спрощений порядок засвідчення документів шляхом проставлення на них спеціальної печатки - апостиля, ратифікована Верховною Радою України відповідно до Закону України від 10.01.2002 р. N 2933-III "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів", і діє на території України з часу набрання чинності зазначеним Законом.

Письмові докази подаються до господарського суду в оригіналі або належним чином засвідченій копії.

Копії можуть бути засвідчені нотаріально. Відповідно до ст. 75 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.

Вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.

Відповідно до п. 255 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5, нотаріуси засвідчують вірність копій (фотокопій) документів, виданих юридичними особами за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій (фотокопій) не заборонено законом. Вірність копії (фотокопії) документа, виданого фізичною особою, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи.

Забороняється засвідчувати вірність копій паспорта, документів, що його замінюють, військового квитка, депутатського посвідчення, службових посвідчень та інших документів, знімання копії з яких не допускається. Не допускається засвідчення вірності копії (фотокопії) з документа, на підставі якого відповідні установи видають оригінал документа (довідки про народження дитини, довідки про смерть), а також засвідчення вірності копії (фотокопії) з додатка без пред'явлення основного документа (витяг із залікової відомості).

За усталеною практикою копії документів, що подаються до господарського суду, посвідчуються печаткою підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. N 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документа з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи.

Залежно від обставин справи, якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг із нього.

Читайте також:

1. Аудиторські докази.
2. Б. Витребування майна з чужого незаконного володіння.
3. Витребування доказів є правом, а не обовязком судді.
4. Витребування, дослідження і оцінка доказів.
5. Г/. Речові права на чуже майно.
6. Договір найму житла укладається у письмовій формі.
7. Дослідницька фотографія. Застосування фотографічних методів дослідження речових доказів.
8. Загальні положення про право власності та інші речові права суб’єктів господарювання
9. Кредитний договір повинен укладатися в письмовій формі, порушення якої має наслідком його нікчемність.
10. Лекція 28. Шкільні і письмові товари
11. Літеральні (письмові) договори
12. Натурально-речові форми суспільного продукту.

Переглядів: 1982