Г/. Речові права на чуже майно.

В/. Право державної власності.

Державна власність складається із загальнодержавної, республіканської (АР Крим), комунальної (адміністративно-територіальних одиниць). Відповідно суб’єктами права державної власності виступають: загальнодержавної – держава в особі Верховної Ради України, республіканської – Верховна Рада АР Крим, комунальної – місцеві ради народних депутатів.

Підставами виникнення права державної власності є націоналізація, реквізиція, конфіскація, податки, мито, штрафи, безгосподарне майно скарб, знахідка.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується і розпоряджається вказаним майном на свій розсуд, але в межах, визначених статутом підприємства (продає і передає майно іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам, обмінює, здає в оренду, списує з балансу тощо).

Відчуження від держави засобів виробництва, які є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється винятково на конкурсних засадах (через біржі, на аукціонах, за конкурсом) у порядку, визначеному Фондом держмайна України. Одержані засоби за законом спрямовуються виключно на інвестиції.

Речовими правами на чуже майно є:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Право користування чужою земельною ділянкою (сервітут) або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі – землекористувач).

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Б/. Право приватної власності.	\|	Захист права власності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.