• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 5. Операції банків з цінними паперами

Мета:вивчити сутність та механізм здійснення операцій банком з цінними паперами.

План:

1. Характеристика діяльності банку на ринку цінних паперів

2. Емісійні операції банків

3. Формування банківського портфеля цінних паперів та управління ним

4. Інвестиційні операції банків з цінними паперами

5. Посередницькі операції комерційних банків на фондовому ринку

Комерційні банки в Україні можуть здійснювати всі види діяльності та всі види операцій на ринку цінних паперів, які дозволені чинним законодавством, а саме:

· управління інвестиціями і фондами;

· брокерська та дилерська діяльність;

· розрахункове обслуговування учасників ринку цінних паперів;

· ведення реєстру та депозитарне обслуговування;

· консультаційна діяльність тощо.

Із позиції значимості для банку найбільш важливим і складним видом операцій банків у цінними паперами є управління інвестиціями в фінансові активи. Тим більше, що будь-який цінний папір придбаний банком, автоматично може перетворитись в інвестицію, якщо не буде реалізований протягом встановленого терміну.

До традиційних фінансових активів належить акції і облігації. Саме вони є основним інструментом формування капіталу одними підприємствами і шляхом його розміщення для інших.

Облігація –це основний вид боргових зобов’язань, згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фіксованого або плаваючого відсотка. Саме тому облігації називають цінними паперами з фіксованим доходом.

Елементами облігації можуть бути: держава, підприємства, іноземні організації. Існують короткострокові (кільки тижнів), середньострокові (1-7 років), довгострокові (до 30 років) і безстрокові облігації.

		- Заставні; - Індексовані; - Конвертовані; - Обмінні; - З ордером
		Надійність
		- Держава; - Підприємство
		Емітент
		- Запис на рахунок; - Іменні; - На пред’явника
		Форма випуску
	О Б Л І Г А Ц І Ї
		Спосіб погашення				- Середнє відшкодування; - З правом повернення; - З правом відзиву
		Мета випуску
				- Розвиток; - Оновлення; - Оплата заборгованостей; - Вкладення коштів
		Доход
				- Безпроцентні; - Фіксований процент; - Плаваючий процент
		Термін позики
				- Довгострокові; - Середньострокові; - Короткострокові

Рис.1. Характеристика облігацій у залежності від їх виду

На відміну від акцій, за облігаціями гарантується сплати відсотка у встановлений строк, але його розмір, як правило, нижчий від дивідендів. У світовій практиці сплата відсотків за облігацією здійснюється з суми прибутку до оподаткування (в Україні відноситься на валові витрати).

Надійність облігації залежить від декількох причин. Найбільш надійна облігація для інвестора – це державна, короткострокова, іменна, серійного погашення з плаваючим відсотком, яка забезпечена матеріальним носієм. Зміна будь-якого з цих факторів приведе до зниження надійності облігації. Для інвестора ненадійними є облігації низько прибуткові та з правом відзиву. Таким чином, вибір типу певного цінного паперу є фінансовим рішенням, що визначає економічні умови майбутньої діяльності виникнення спеціальних оптимізаційних процедур щодо вибору форми цінного папера. Це спростило діяльність відповідних консультаційних та експертних фірм (або відповідних відділів банків), які залучаються інвесторами для обґрунтування рішень щодо вкладення своїх коштів.

Надійність облігацій є важливим показником, що впливає на їх ліквідність і рух на фондовій біржі. Наприклад, у США отримали найбільш широке застосування методи оцінки надійності облігацій, розроблені фірмами «MOODY'S» і «STANDART AND POOR'S». Ці фірми виділяють такі категорії якості облігацій: Ааа, Аа, А, Ваа, Ва, В, Саа, Са, С і D («MOODY'S») і ААА, АА, А, ВВВ, ВВ, В, ССС, СС, С і D («STANDART AND POOR'S»).

		Категорії якості облігації

Рис 2. Поділ облігацій за ступенем надійності

На ринку капіталу відсоток за облігаціями встановлюються під впливом двох тенденцій. Зі збільшенням відсотка покупці (інвестори) прагнуть до збереження своїх коштів, зниження поточних витрат і вкладення їх в облігації. Попит на облігації підвищується. Однак фірми (емітенти) із зростанням відсотка будуть знижувати суму інвестицій, що скоротить обсяг пропозиції мають на кредитування шляхом продажу облігацій.

Облігації мають номінальну та ринкову ціни. Номінальна ціна зазначається на облігації та є основою при подальших перерахунках і нарахуванні відсотків. При закінченні встановленого терміну емітент погашає облігації за викупними цінами, які можуть збігатися або ні з номінальною ціною, що залежить від виду облігації (купонна, безкупонна).

Ринкова (або курсова) вартість облігацій визначається умовами випуску самих облігацій і ситуацією, що складається на ринку на моменту реалізації облігацій.

Форма облігацій повинна містити: назву емітента; номінальну вартість; термін погашення; її види – іменна чи на пред’явника; номер та серію випуску тощо. На сучасному етапі в Україні переважаючи є державні облігації, причому в електронному вигляді – у формі комп’ютерних записів. При випуску таких облігацій на весь випуск оформляється глобальний сертифікат, у якому вказуються всі ті реквізити, що є обов’язковими і для паперових облігацій.

Виплата процентних доходів для державних та корпоративних облігацій, як правило, здійснюється за купонами (вирізний талон з надрукованою на ньому цифрою купонної ставки). Для сплати доходу у власників вилучається відповідний купон в обмін на готівку. В залежності від умов випуску облігацій доход за купон може сплачуватись щоквартально, один раз у півріччя або на рік. чим частіше визначається доход, тим вищою буде його реальна сума при тій самій річній ставці, а отже, ринкова вартість такої облігації буде вищою.

За способами виплат доходу облігації поділяються на:

а) облігації з фіксованою купонною ставкою;

б) облігації з плаваючою купонною ставкою, коли розмір відсотку за облігацією ставиться в безпосередню залежить від рівня позикового відсотку. Періодичність зміни купонної ставки коливається від випуску до випуску;

в) облігації зі зростаючою процентною ставкою, коли зміна ставки диференціюється за роками. Такий вид облігацій привабливий за наявності інфляції;

г) облігації з нульовим купоном (безкупонні). Коли емісійний курс встановлюється нижче від номінального на величину знижки. Дохід за облігаціями сплачується при їх погашенні. За такими облігаціями дохід нараховується безперервно, що робить їх більш доходними. В той же час вони піддаються великому ризику щодо зниження доходності при падінні кон’юнктури;

ґ) облігації з виплатою за виробом, коли власник облігації замість купонного доходу може отримати новий випуск облігації замість купонного доходу може отримати новий випуск облігацій. Випуск таких облігацій вигідний фірмам за наявності дефіциту готівки.

У залежності і незабезпечені заставою. В свою чергу, забезпечені можуть бути: забезпечені фізичними активами; із заставою фондових цінних паперів; із заставою пулу іпотек. Незабезпечені заставою облігації бувають таких видів: забезпечені репутацією емітента; під конкретний вид доходів емітента; випущені під конкретний інвестиційний проект; гарантовані третіми особами; з солідарною відповідальністю; застраховані; спекулятивні.

За характером обігу облігації поділяють на:

· звичайні облігації;

· конвертовані облігації, що дають їх власнику право обмінювати їх на акції емітента. Серед таких облігацій слід виділити переказані облігації і облігації з опціоном;

· переказані облігації, які можуть бути переказані у визначену кількість простих акцій емітента. Це дозволяє власникам облігацій, з одного боку, отримати гарантований дохід, що залишає їх від нестабільності дохідності акцій, а з іншого боку – при сприятливій зміні кон’юнктури – швидко придбати акції. В таких облігаціях обов’язково має бути вказана перша дата, коли можна переказати облігації в акції, і премія, під якою мається на увазі виражена у відсотках від поточної ціни акції сума передплати за право переказу облігації в одну просту акцію. Як правило, розмір переказаної премії складає від 8до 35%. Чим нижчою є премія, тим нижча і доходність папера, але одночасно і шанс обміняти її на акцію. При високій премії, що дає високу доходність, практично неможливо здійснити обмін облігації на акцію;

· облігації з опціоном надають можливості власнику облігації в разі збільшення відсоткових ставок свої облігації (через визначений термін, наприклад, 3 чи 5 років) емітенту і отриманих їх вартість за номіналом.

Акція –цінний папір, що свідчить про внесення паю до статутного капіталу акціонерного товариства і надає право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, на участь в управлінні справами і отримання частки майна при ліквідації. Найважливішими ознаками, що розкривають сутність поняття акції полягають у тому: акція є цінним папером; має необмежений термін обсягу; засвідчує пайову участь її держателя у статутному фонді акціонерного товариства; надає її власнику певні майнові і немайнові права.

Акції можуть бути звичайними і привілейованими. Звичайні акції передбачають сплату дивідендна за результатами діяльності підприємства за рік. їх різновиди пов’язані з правом впливу на управління: без права голосу, обмежена (частка одного голосу), багатоголосна. Привілейована акція не має права голосу, завжди забезпечення дивідендами і забезпечується, в першу чергу, після зобов’язань, що виникають при ліквідації підприємства.

Рис.3. Види привілейованих акцій

Основним показником акції є її курс, що дорівнює відношенню дивідендів до ставки облікового процента. Зміна ринкової вартості акції відслідковується за їх вартістю у суміжні періоди. На ринкову вартість акцій впливає велика кількість причин: тенденція продажу, прогнозна тенденція продажу у майбутньому, розмір дивідендів, стратегія розвитку підприємства, економічні показники діяльності підприємства (прибуток, виручка, витрати тощо), податкові пільги, престиж підприємства.

Після придбання акції її держатель стає співвласником підприємства. Акція є безстроковим папером, який не може бути пред’явлений підприємству з метою повернення грошей, якщо підприємство не ліквідується. Якщо власник акції незадоволений прибутками, він може продати акції.

Ціна акції може бути:

· номінальна, яка вказується на самій акції і практично немає ніякого значення при оброті акцій на ринку цінних паперів. Ця ціна має чисто інформаційний характер, що вказує на частку пайового капіталу;

· емісійна, за якою акція продається на первинному ринку. Рецензія між номінальною та емісійною вартістю акції обумовлена послугами дилерських фірм, через які розповсюджуються акції. Дилери скуповують акції у емітента за номінальною вартістю і потім реалізують їх серед інвесторів;

· курсова (ринкова), за якістю акції котируються на вторинному ринку цінних паперів. Ця ціна не залежить ні від вартості активів, ні від рентабельності підприємства;

· балансова, яка визначається на основі фінансової звітності;

· ліквідаційна ціна акцій визначає вартість частини реального майна у фактичних продажних цінах, що приділяють на одну акцію;

· модифікована курсова ціна акції - це співвідношення чистого річного прибутку підприємства в розрахунку на одну акцію і ставки банку за 12 місяців за вкладами.

За характером функціонування на ринку цінних паперів розрізняють акції іменні і на пред’явника. Акції на пред’явника передаються іншій особі ь за дорученнями. Іменні акції можуть бути передані іншому власнику тільки після відмітки іншій особі можлива лише зі згоди представника акціонерного товариства, такі акції складають групу дивідендів та за рахунок курсових різниць (зміни курсу котирування акцій). При цьому доход, що виник у результаті зміни курс акції, може бути значно вищим за доход у вигляді дивідендів.

На фондовій біржі розрізняють ціну попиту на акції, що пропонується покупцем; ціну пропозиції, що пропонується продавцем, і контрактну ціну, за якою здійснюється біржова угода. Контрактна ціна є фактичною (котирувальною) ціною акції на день укладання угоди.

Інформація при котируванні акцій різних підприємств щоденно наводиться в найбільш фінансових газетах світу. Вона включає:

· найнижчу і найвищу ціну акції;

· назву підприємства та його абревіатуру4

· дивіденд на одну акцію;

· доход акції за процентами. Цей показник визначається як відношення до вартості акції при закритті фондової бірж на попередній день;

· обсяг біржі на доход, що припадає на одну акцію;

· найнижчу і найвищу ціну акції при закритті біржі за попередній день.

Ці показники вказують на зміну цін акції за один день:

· зміну ціни акції при закритті біржі в попередній день і день, що йому передував. Якщо цей показник зі знаком (-), то вартість акції знизилась порівняно з попереднім днем, а якщо зі знаком (+) – ціна акції підвищилась;

· сполучення «pf» після назви компанії говорить про те, що мова йде про привілейовані акції;

· сполучення літери «wt» після закінчення компанії вказує на те, що котируються не акції, а видається гарантія на купівлю пакета акцій за визначеною ціною протягом певного періоду часу;

· літера «s» на початку рядка вказує на те, що акції подрібнюються. S може дорівнювати двом, трьом і навіть десяти;

· літера «n» на початку рядка вказує на те, що котируються акції нового випуску.

При з’ясуванні доцільності здійснення банком фінансових інвестицій проводять аналіз, що враховує дві взаємопов’язані абсолютні характеристики: оголошену поточну ринкову ціну (Цп), за якою його можна придбати на ринку, і теоретичну, або внутрішню, вартість (Вв). Можливі три ситуації: Цп > Вв; Цп < Вв; Цп=Вв.

Перше співвідношення говорить про те, що з позиції конкретного інвестора даний актив продається в теперішній момент за завищеною ціною, тому інвестору немає сенсу купувати його на ринку. Друге співвідношення свідчить про те, що ціна активу знижена, тобто його доцільно придбати. Третє рівняння свідчить про те, що поточна ціна повністю відображає внутрішню вартість активу, тому спекулятивні операції з його купівлі-продажу недоцільні.

Найпоширенішими вважаються два напрями аналізу – фундаментальний та технократичний.

Фундаментальний аналіз включає чотири рівні дослідження:

· макроекономічний аналіз;

· галузевий аналіз;

· аналіз фінансового стану і перспектив розвитку конкурентного підприємства-емітента;

· прогнозування (моделювання) ціни фінансового інструменту.

Кінцева мета фундаментального аналізу – це прогнозування ціни фінансового інструменту. Визначивши ціну майбутніх періодів, аналітики фірм обчислюють теперішню вартість фінансового інструменту, користуючись схемою дисконтування. Далі теперішня вартість порівнюється з ринковою ціною. Якщо ринкова ціна нижча від визначеної аналізом, та акція вважається «недооціненою» і згідно з фундаментальним підходом її слід купувати, і навпаки. Основою фундаментального аналізу є дві передумови. Перша – це можливість оцінки теперішньої вартості фінансового інструменту. Значення теперішньої і ринкової ціни дозволяє виявити недооцінені і переоцінені фінансові активи. Друга – це припущення, що ринок з часом правильно оцінить фінансові активи, отже ринкова ціна має тенденцію до зближення з ціною, що визначена аналітиками.

Технічний аналіз – це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденцій зміни цін на ліквідних ринках цінних паперів на підставі виключно технічних характеристик ринку – динаміки цін і обсягів операцій з купівлі і продажу цінних паперів. При цьому ігноруються фундаментальні фактори, що є основою формування ціни на той чи інший інвестиційний інструмент. Основні завдання технічного аналізу:

· розкриття закономірностей у реальному русі цін;

· виявлення моментів зміни тенденцій у русі цін на ринку (цінового піку), тобто моментів, коли зростання ціни змінюється на падіння, або навпаки. Ці моменти ще називають сигналами продажу або сигналами купівлі;

· прогнозування напряму руху ціни (межі коливань) у майбутньому.

Основний інструмент технічного аналізу – цінові графіки, діаграми, лінійні діаграми, стовпчикові діаграми, графіки «крапок і цифр».

Послідовники прагматичної теорії вважають, що поточні ціни фінансових активів реально відображають всю наявну інформацію, в тому числі і відносно майбутнього цінних паперів. Вони виходять з того, що поточна ціна завжди вбирає в себе всю необхідну інформацію, яку непотрібно шукати додатково. Всі майбутні очікування також відображаються в поточні ціни. Оскільки нова інформація з однаковим ступенем ймовірності можу бути як негативно, так і позитивною, неможливо з більшою або з меншою визначеністю передбачити зміни цін в майбутньому, рівно як і ціна конкретного фінансового активу змінюється не передбачувано і не залежить від попередньої динаміки. Таким чином, будь-яка інформація, або статистична, або прогнозуюча, не може призвести до отримання обґрунтованої оцінки.

В умовах українського ринку, за нерозвинутості ринкових механізмів об’єктивного визначення курсів цінних паперів і низької ліквідності ринку, перевага віддається фундаментальному аналізу.

Фундаменталістична теорія є найбільш поширеною. Згідно з нею поточна внутрішня вартість (Вв) будь-якого цінного папера в загальному вигляді можу бути розрахована за формулою

ВВ = , (1)

Де: ГП – очікуваний грошовий потік в і-му періоді (звичайно за рік);

Д – прийнята доходність (що вимагається або очікується).

Підставляючи цю формулу значення надходжень, які передбачаються, доходність і тривалість періоду прогнозування, можна розрахувати поточну вартість будь-якого фінансового активу. Саме такого підходу найчастіше і дотримуються потенційні інвестори.

Оцінка облігацій з купоном.Грошовий потік у цьому випадку складається з однакових за роками надходжень (С) і номінальної вартості і облігацій (М), які сплачуються в момент погашення.

Vt = C (2)

Де: FM 2 (r, n) і FM 4 (r,n) – дисконтуючи множники з фінансових таблиць.

Оцінка звичайних акцій із рівномірно зростаючими дивідендами.Ціну звичайних акцій із постійним темпом приросту дивідендів знаходять, спираючись на загальну схему оцінки фінансових активів, тобто шляхом складання дисконтних грошових надходжень від володіння акцією.

Vt = (3)

Передбачається, що базова величина дивіденду (тобто останнього сплаченого дивіденду) дорівнює С; щорічно вона збільшується з темпом приросту g. По закінчені першого року періоду прогнозування буде сплачений дивіденд у розмірі Cr (1+g) ТОЩО. ПРОФЕСОР Майрон Дж. Гордон спростив такий підрахунок і довів, що оцінювати вартість акцій з рівномірно зростаючим дивідендом можна таким чином.

. (4)

Ця формула має зміст при r > g носить назву моделі Гордона. Відмітимо, що показник r і g у формулах беруться в частках одиниці.

Оцінка доходності фінансових активів.Такими важливими критеріями прийняття рішень про доцільності дає змогу порівняти прибутки за окремим доходності. Критерії доходності дає змогу порівняти прибутки за окремим фінансовим активом із середньостроковими, а тому служить показником ефективності, що застосовується до фінансових активів і капіталу. Цей показник стає особливо актуальним при формуванні інвестиційного портфеля.

Це відносний показник, який розраховується як співвідношення доходу (Д), що генерується даним фінансовим активом, до величин інвестиції (ВІ) в цей актив, тобто в найбільш загальному вигляді він може бути представлений таким чином:

k = (5)

У залежності від виду фінансового активу формою доходу можуть бути: дивіденд, процент, приріст капіталізованої вартості. Таким чином, існують різні варіанти розрахунку доходності. Цей показник вимірюється в процентах або частках одиниці; перший вимірник використовується для описової характеристики фінансового активу, другий – при проведені розрахунків.

Доходність облігацій без права дострокового погашення. Оцінка вартості подібної облігації здійснюється за формулою (2), ця ж формула може використовуватися для оцінки прибутковості відзивної облігації. Припускається, що в цій формулі відомі всі показники, крім r. Розв’язуючи рівняння відносно r, визначаємо загальну прибутковість даної облігації. Цей показник називається прибутковістю до погашення (YTM) за аналогією з англомовною термінологією.

Доведено, що в умовах ефективного ринку всі облігації однакового класу теоретично повинні мати приблизно однакову доходність. У загальному випадку розв’язати рівняння (2) відносно r можна за допомогою комп’ютера або спеціалізованого фінансового калькулятора. Крім того, відома формула, яка дозволяє отримати приблизну оцінку прибутковості купонної облігації без права дострокового погашення за допомогою звичайного калькулятора. Цей показник розраховується як відношення середньорічного доходу (сума річного процента і частини різниці між номіналом і ціною купівлі облігацій) до середньої величини інвестицій і дає приблизну оцінку показника r у формулі (6.).

YTM = , (6)

Де: М – номінал облігації;

Р – теперішня ціна (на момент оцінки);

С – купонний доход;

k – кількість років, що залишилася до погашення облігації.

Перевагою показника YTM, як і будь-якого іншого показника ефективності, є можливість використання його у порівняльному аналізі при виборі варіантів інвестування в ті або інші облігації.

Ще однією характеристикою продуктивності облігації є показник купонної прибутковості, що розраховується за такою формулою:

k_k = (7)

Найчастіше цей показник не розраховується, а задається у вигляді купонної ставки. Значимість цього показника для оцінки прибутковості облігації є невисокою, а саме ця ставка дає оцінку прибутковості облігації лише в момент її емісії; в подальшому вона використовується, в основному, для розрахунку купонного прибутку.

Доходність облігації з правом дострокового погашення. Облігація з правом дострокового погашення, мають ще одну характеристику – доходність дострокового погашення (Yield to Call, YTC). Цей показник дає оцінку прибутковості на момент відкликання облігації з ринку, або її дострокового погашення. За аналогією із загальною прибутковістю показник YTC розраховується за формулою (2), в якій номінал М змінений викупною ціною Р_с.

Доходність конвертованої облігації. Конвертована облігацій передбачає можливість її обміну на n-ну кількість звичайних акцій емітента при виконання деяких умов. Обмін здійснюється на підставі коефіцієнта конверсії r_c. У цьому випадку облігація має так звану конверсійну вартість (Рс), яка пов’язана з ринковою ціною базового активу (звичайної акції) таким співвідношенням:

Рс = Рs х r_c. (8)

Для оцінки очікування прибутковості конвертованої облігації можна скористатися алгоритмами, які у випадку облігацій із правом дострокового погашення, в яких викупна ціна змінена очікуваною конвертованою вартістю. Важливим моментом у процесі аналізу є встановлення прогнозної оцінки вартості базового активу на той або інший момент часу.

Доходність акцій. Формули, що використовуються для оцінки акцій, можуть застосовуватися для визначення очікуваної прибутковості акцій. При цьому у відповідних формулах необхідно змінити теоретичну вартість V на ринкову ціну Рm. Таким чином, прибутковість безстрокової привілейованої акції, так само як і звичайної акції з незмінним дивідендом, знаходиться за формулою:

k_t = , (9)

де: D – очікуваний дивіденд;

Рm – поточна ринкова ціна акцій.

При прийняті рішення про доцільність купівлі акцій на основі формули (9), мається на увазі, що після цього інвестор не передбачає продати її найближчим часом. Тому загальна прибутковість збігається з поточною дивідендною прибутковістю. Якщо інвестор купує акцію в спекулятивних цілях, намагаючись продати її через деякий час, то він може одержати оцінку очікуваних значень загальної, дивідендної та капіталізованої прибутковості, використовуючи таку формулу:

. (10)

Оцінка очікувальної прибутковості конвертованої привілейованої акції також може бути одержана за допомогою формули (10), в якій Р1 слід використовувати як очікувану конверсійну вартість акції. Для оцінки значень очікуваної загальної прибутковості звичайних акцій з рівномірно зростаючими дивідендами можна скористатися формулою, одержаною на підставі моделі Гордона (4)

. (11)

Із формули (11) видно, що очікувана капіталізована прибутковість звичайної акції з рівномірно зростаючим дивідендом збігається з темпом приросту дивіденду або з темпом приросту ціни акції. Таким чином, показник g має декілька інтерпретацій: по-перше, капіталізована прибутковість; по-друге темп приросту дивіденду; по-третє, темп приросту ціни акції.

Сукупність різних інвестиційних інструментів для досягнення конкретної мети вкладника – це інвестиційний портфель. Портфель цінних паперів – це сукупність придбаних (отриманих) банком цінних паперів, право на володіння, користування та розпорядження якими належить банку та які згруповані за їх типами і призначеннями. У портфель можуть входити як папери одного типу, так і різні інвестиційні цінності, наприклад, акції, облігації, депозитні та ощадні сертифікати тощо. Тобто в даному випадку під поняттям «інвестиційний портфель» розуміється не вкладення у статутні фонди юридичних осіб, а про інвестиції в цінні папери.

НБУ запропонував таку класифікацію вкладень комерційних банків у цінні папери:

· портфель цінних паперів на продаж;

· портфель цінних паперів на інвестиції;

· портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

· портфель вкладень у дочірні компанії.

Цінні папери, які придбані або зберігаються за дорученням клієнтів, а також цінні папери, які придбані згідно з договорами про довірче управління, відображають поза балансом.

Віднесення цінного папера до певного портфеля залежить від таких чинників:

· намір інвестора під час придбання тривалість періоду та мета придбання;

· характеристики цінного папера, такі як ліквідність, доходність та наявність активно діючого ринку для даного папера;

· фактичний період зберігання у портфелі банку: цінні папери після календарного року збігання у портфелі банку на продаж переводяться до портфеля інвестицій.

Цінні папери з портфеля на продаж слід вважати розміщеними на такий строк, який необхідний для їх реалізації на ринку за умови, що пошук покупця буде розпочато негайно. Традиційно портфель цінних паперів на продаж формується із високоліквідних паперів, таких як акції – «блакитні фішки», облігації та векселі, що активно котируються на ринку, а тому строки реалізації подібних активів здебільшого не перевищують тижня. При обчисленні грошових потоків від продажу подібних активів слід брати до рахунку поточну ринкову ціну цих цінних паперів, незалежно від їх номіналу чи ціни купівлі.

Стосовно цінних паперів у портфелі банку на інвестиції застосовується інший підхід. Ці цінні папери банк купує з метою інвестування коштів та отримання доходів, а тому має намір зберігати їх протягом усього періоду їх обігу (до настання строку погашення). Тому для цього типу активів датою повернення інвестованих грошових коштів слід вважати дату погашення цінних паперів емітентом. Якщо фіксований термін повернення вкладених коштів відсутній (наприклад, для акцій), строк надходження грошових коштів визначається відповідно до тривалості прогнозованого строку зберігання цих цінних паперів є оцінка та визначення тури цінних паперів, покрашення якості інвестицій та активізації брокерської діяльності на фондовому ринку.

Дослідження цінних паперів передбачає такі стадії управління:

· загальний аналіз;

· оцінка відповідності джерел придбання цінних паперів напрямкам вкладень;

· оцінка ризику, доходу і доходності цінних паперів;

· оцінка вартості цінних паперів.

Загальний аналіз починається з визначення обсягу операцій із цінними паперами, їх структури за видами операцій, а також кількісної оцінки змін у обсязі та структурі, які відбулися протягом періоду, що аналізується. Загальний аналіз операцій із цінними паперами ґрунтується на застосуванні методики вертикального та горизонтального економічного аналізу.

Групування операцій із цінними паперами здійснюється за такими класифікаційними ознаками:

· за видами цінних паперів;

· за видами операцій із цінними паперами;

· за напрямками подальшого використання цінних паперів;

· за джерелами придбання цінних паперів.

Джерелами формування коштів, які спрямовуються на придбання цінних паперів, є прибуток банку, залучені кошти та кошти клієнтів, що своїм цільовим призначенням мають придбання цінних паперів за дорученнями клієнтів.

Напрямки подальшого використання цінних паперів залежить від джерел їх утворення:

· портфель інвестиційного банку в цінні папери має формуватись за рахунок власних коштів банку;

· цінні папери для перепродажу мають купуватися за рахунок власних та залучених коштів;

· портфель цінних паперів, придбаних за дорученнями клієнтів, має формуватись за рахунок коштів клієнтів.

Дуже негативним явищем є придбання цінних паперів для брокерської діяльності за рахунок клієнтів.

При оцінці портфеля цінних паперів необхідно виходити з того, що інвестиційна політика банку може бути активною і пасивною.

Активний портфель включає недооцінені або високо ризикові цінні папери. Активний підхід велику спекулятивну складову та характеризується не лише грою на майбутніх цінах та відсоткових ставках, а й наданням дилерських послуг та постійний котирувань цін покупця та продавця.

Пасивний портфель цінних паперів є добре диверсифікованим, а його ліквідність, ризик і доходність відповідають середньоринковим.

Розрізняють декілька типів портфелів цінних паперів:

· портфелі росту орієнтовані на цінні папери, курсова вартість яких зростає на фондовому ринку. Ціль таких портфелів полягає у збільшенні капіталу (добробуту) інвесторів;

· портфелі доходу орієнтовані на цінні папери, що забезпечують високу та стабільну доходність;

· портфелі ризикованого капіталу складаються переважно з цінних паперів молодих компаній або підприємств «агресивного» типу, що обрали стратегію розширення виробництва шляхом освоєння нових видів продукції;

· збалансовані портфелі є комбінацією паперів різного типу. Такий портфель може складатися як за рахунок ризикованих цінних паперів, так і тих, що забезпечують стабільний поточний доход. Таким чином, цілі приросту капіталу і отримання високого доходу за умови мінімізації фінансового ризику бувають збалансованими;

· спеціалізовані портфелі орієнтовані на окрему групу цінних паперів (галузеву, регіональну тощо).

Головна мета в формуванні портфеля ти визначені його структури полягає в досягненні оптимальної комбінації між ризиком та доходом інвестора. Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфеля, тобто комбінації в ньому цінних паперів різних компаній. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі вірогідні невисокі доходи за одними цінними паперами будуть компенсуватися за рахунок прибутку за іншими. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів різних галузей, не пов’язаний тісно між собою, щоб уникнути синхронності коливань ділової активності. Проте диверсифікація усуває тільки ризик, пов’язаний з придбанням паперів конкретних компаній. Ринковий ризик, обумовлений загальною економічною кон’юнктурою, диверсифікацією не усувається.

При формуванні портфеля інвестор повинен визначити для себе параметри, якими він буде керуватися:

· визначити тип портфеля, тобто чи буде він орієнтуватися на папери, що приносять найбільший поточний доход, або ті що забезпечують приріст їх курсової вартості;

· оцінити для себе оптимальну комбінацію ризику та доходності цінних паперів.

Дане завдання базується на загальному принципі: чим вищий потенційних ризик несе цінний папір, тим більш високий потенційний доход він повинен приносити, і навпаки.

Принципи формування портфеля розглянемо на прикладі облігацій. Найпростіший аналіз портфеля облігацій полягає в оцінці його повної доходності із вибором структури портфеля, тобто повинен містити рекомендації стосовно того, яку частину капіталу доцільно вкласти в той чи іншій вид цінних паперів, що знаходяться на ринку.

Річна ставка складних відсотків, що отримуються від облігацій, які складають портфельні інвестиції, може виступати показником доходності портфеля. Одним із методів визначення величин цієї ставки є рішення рівняння, в якому загальна вартість облігацій за ціною придбання (SQ_jP_j) прирівнюється до суми сучасних величин всіх платежів (SS_tV^t). Звідси рівняння набуває вигляду:

ΣS_tV^t-ΣQ_jP_j=0,

Де Q_j – кількість облігацій j-того виду;

Р_j – ціна придбання облігацій j-того виду;

S_t – платежі в момент t;

V^t – дисконтний множник за ставкою і.

Середня ставка розміщення (як показник середньої доходності) може бути наближено визначена із ставок розміщення кожного виду облігацій. Як критерій вибору модна використати вартість облігацій за цінами придбання:

I = .

Існує і другий метод зауваження. Як критерій використовують добуток показників змінності на вартість придбаний облігацій, тобто

I = .

Для портфеля облігацій, як і для окремого виду облігацій, доцільно розрахувати показник змінності, який може охарактеризувати вплив зміни ринкової відсоткової ставки на ціну облігацій, що складають портфель.

Мінливість портфеля облігацій визначається як середня величина:

D = .

Читайте також:

1. Автоматизація банківської діяльності в Україні
2. Активні операції банків
3. Активні операції комерційних банків
4. Алгебраїчні операції
5. Аналіз динаміки та структури банківських доходів
6. Аналіз достатності банківського капіталу
7. Аналіз доходів та витрат від операцій з цінними паперами.
8. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
9. Арифметичні операції
10. Арифметичні операції в різних системах числення
11. Арифметичні операції над цілими числами
12. Аудит банківських та кредитних операцій

Переглядів: 3314